Теорія народонаселення Т. Мальтуса

Вступ.

1. Економічні ідеї та теорія народонаселення Мальтуса.

2. Основні постулати теорії народонаселення Мальтуса.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Т. Мальтус — видатний представник класичної політичної економії Англії. Він один із перших проаналізував зв’язок між населенням і економікою. Творчість цього вченого формувалась в основному в першій чверті XIX ст., але результати його наукових пошуків цінні і для сучасної економічної теорії.

Т. Мальтус виявився творцем теорії народонаселення, із якої випливають певні аналітичні висновки, що перетворили її на невід’ємну частину спадщини класичної економічної думки. Ця теорія стала деяким стандартом у судженнях класиків про економічну політику, коли причини бідності зводяться до простого співвідношення темпів приросту населення і приросту життєвих благ, які визначають прожитковий мінімум. За Мальтусом, будь-яка свідома спроба удосконалення людського суспільства за допомогою соціального законодавства буде зметена нездоланною людською масою, і тому кожній людині слід турбуватися про себе самій і повністю відповідати за свою непередбачливість. Але всі ці докази автора "Досліду" були тільки ідеологічними пастками, і через це деякі автори, зокрема Джон Стюарт Мілль, подивилися на проблему дещо інакше і, визнавши, що контроль за народжуваністю прийнятний з морального погляду, змогли використати мальтузіанську доктрину як прапор для програми соціальних реформ.

1. Економічні ідеї та теорія народонаселення Мальтуса

«Дослід» Мальтуса не сприйняли головним чином представники марксистської теорії. Критикуючи цей твір, вони традиційно вбачали в ньому "дурниці" і "апологетику", в надії довести нікчемність його автора як ученого. Особливим нападам підлягала центральна ідея книги — про вплив чисельності і темпів приросту населення на добробут суспільства. І хоч ідея в принципі правильна й актуальна, слід визнати, що дійсно розрахунки Т. Мальтуса, які мали б вірогідно підтвердити прогнози, що випливають з теорії, виявились нереальними. Хоч автор намагався піднести в ранг закону положення про те, що за сприятливих умов (якщо будуть викоренені війни, хвороби, бідність) населення, збільшуючись за принципом геометричної прогресії, буде подвоюватися кожні 20—25 років, а виробництво їжі та інших необхідних предметів існування, збільшуючись в арифметичній прогресії, не зможе примножуватися такими темпами. Він доводив, що оскільки розмір Землі не змінюється, а такий фактор, як праця, збільшується, то кількість продуктів споживання може зростати лише в арифметичній, а не геометричній прогресії (порівняйте 1, 2, 3, 4, ... з 1,2, 4,8,...): "через два століття народонаселення відносилось би до засобів існування як 256 до 9; через три століття — як 4096 до 13, а після двох тисяч років співвідношення це було б безмежне і вирахувати його було б неможливо". І тоді через перенаселення бідність може стати неминучою долею всього людства. Мальтус зробив такий висновок: якщо чисельність підвищуватиметься знову і знову, то Земля немов би сплющуватиметься раз у раз у своєму розмірі, поки не стане настільки малою, що пропозиція предметів споживання буде нижчою від рівня, необхідного для життя населення.

Коли закон спадіння віддачі застосовується до фіксованої пропозиції такого фактора, як земля, то виробництво їжі не може задовольняти потреби експотенційно зростаючого населення. Мальтус був непоганим психологом і відчував силу таких простих і переконливих ілюстрацій. Читач міг не усвідомлювати, що це тільки тенденція. Автор трохи заспокоює його уявлення майбутнього світу, де людям уже немає місця де стояти, не те що жити і працювати. Він говорить, що в дійсності це неможливо, бо природа сама регулює цю тенденцію, щоб вона не стала реальністю. І робить вона це за допомогою воєн, хвороб, бідності і пороків.

Насправді, біологічну здатність людини до продовження роду Т. Мальтус характеризує її природними інстинктами, такими самими як і у тварини. Причому ця здатність, вважає він, незважаючи на постійно діючі примусові і упереджені обмеження, перевищує спроможність людини нарощувати продовольчі ресурси. Такі прості ідеї, що не потребують додаткових аргументів і фактів, стали причиною численних відгуків на теорію Т. Мальтуса. А. Маршалл, наприклад, зазначав: "автор "Досліду" твердить, що в той час, коли він писав свою книгу, жодна країна... не в змозі була забезпечити себе достатньою кількістю засобів існування після того, як її територія стала занадто густо заселеною... і що ріст населення, якщо він не буде обмежений добровільно, буде стримуватися бідністю та іншими причинами".

Тому Т. Мальтус пропонує інший шлях вирішення цієї проблеми. Він закликає людей вдаватися до добровільного самообмеження, зберігати моральну чистоту в своєму способі життя, утримуватися від дуже ранніх шлюбів. Але, відмічає А. Маршалл, автор не врахував того, що бурхливий розвиток транспорту на суші і на морі дозволяє нинішньому поколінню будь-якої країни завозити продукти з найбагатших земель планети по відносно низьких цінах. І, як свідчить світова практика, ця тенденція не тільки не є абсолютною, але на деякій стадії розвитку суспільства поступається місцем прямо протилежній тенденції: збільшення кількості засобів існування і підвищення життєвого рівня сприяє зниженню народжуваності і темпів росту населення. У сучасних багатих країнах світу природний приріст населення в кілька разів нижчий, ніж у бідних країнах Азії, Африки, Латинської Америки. Життя доводить, що фізіологічна плодючість людини як біологічного виду зовсім не визначає реальні темпи росту населення.

Водночас неможливість збільшувати виробництво продовольства Т. Мальтус пояснив не тільки повільним технічним удосконаленням в сільському господарстві і обмеженістю ресурсів землі, а насамперед популярним на той час "законом спадної родючості ґрунту". Крім того, американська статистика (спостереження Бенджаміна Франкліна про те, що в американських колоніях, багатих на ресурси, населення подвоювалось кожні 25 років чи близько того), використана ним на користь "геометричної прогресії" росту чисельності населення, більш ніж сумнівна, бо не відбиває різниці між кількістю емігрантів у США і кількістю тих, хто народився у цій країні.

Однак не слід забувати застереження самого Мальтуса про те, що ознайомившись з його працею, " всякий читач має визнати, що, незважаючи на можливі помилки, практична мета, яку переслідував автор цього твору, полягає у пошуку шляхів щасливої долі нижчих класів суспільства".

Беручи до уваги всі "за" і "проти" книги Т. Мальтуса, слід відзначити, що навіть після сторічної дискусії теорію народонаселення, розроблену автором "Досліду", можна інтерпретувати так, щоб вона збігалася із критерієм спростування і була спростована. Якщо ми погоджуємося з Мальтусом, що контроль за народжуваністю — річ аморальна, тоді на його боці історія росту народонаселення протягом останніх двох століть: чисельність населення не гальмувалася нічим, крім "бідності і вад". Якщо ж ми, навпаки, вважаємо контроль за народжуваністю морально виправданим, Мальтус знову-таки правий: "моральне загнуздання" у широкому розумінні слова — це одне із обмежень росту населення понад ресурси продовольства.

Теорію Мальтуса неможливо заперечити, оскільки вона не застосовується до якихось ймовірних або дійсних демографічних тенденцій, і вона не претендує на те, щоб описувати реальний світ, але її описання "справедливе", за визначенням її власної термінології.

2. Основні постулати теорії народонаселення Мальтуса

Теорія Мальтуса опиралася на постулат стабільності суспільства й держави й об'єктивно була спрямована проти будь-яких перетворень і особливо проти утопізму, під яким розуміли соціалізм. Економічна неспроможність соціалізму, принаймні в тім виді, у якому він існував у світі 90-х років XX в., його захід і падіння підтвердили погляд Мальтуса на те, що нерівність людей, включаючи майнове (щонайменше в доступному для огляду майбутньому), залишиться органічною рисою людською суспільства. Як вирішальний аргумент в ідеологічній боротьбі вчений священик використовував обмеженість засобів до існування (продовольчий скептизм).

У людини, вихованого на добутках класиків марксизму-ленінізму, знайомство вже з першими сторінками роботи Мальтуса не може не викликати подиву, тому що реальний Мальтус не збігається з образом, намальованим класиками марксизму. Піп Мальтус, говорячи словами Ф. Енгельса, "просто украв у своїх попередників цю теорію". У дійсності, Мальтус, передбачаючи несумлінну критику, у передмові досить чітко розмежовує те, що він запозичив в інших, і те, що є його власним внеском. Мальтус не приписує собі відкриття об'єктивної необхідності відповідності між ростом населення й зростанням виробництва засобів існування. Своєю заслугою він уважає розгляд механізму, що підтримує це співвідношення стабільним.

"Є очевидною істиною, - писав Мальтус, - на яку звертали увагу до мене багато письменників, що ріст чисельності населення завжди повинен підтримуватися на рівні більше низькому, чим ріст засобів існування. Але жоден з дослідників, наскільки ав