Вашингтонська конференція та договір дев´ятьох держав

Вступ.

Розділ 1. Створення Вашингтонської системи договорів (1918–1922).

Розділ 2. Основні етапи проведення Вашингтонської конференції.

2.1. Вашингтонська конференція 1921-1922 рр. та її рішення.

2.2. Зміст і значення договорів 4-х, 5-ти, 9-х держав.

2.3. Проблема скорочення важких морських озброєнь і встановлення нового співвідношення морських сил.

Розділ 3. Версальсько-вашингтонська система: позитивне значення і недоліки.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Актуальність теми. Міжнародні відносини є складною цілісністю елементів, що взаємозв'язані між собою та взаємообумовлюють функціонування один одного. Т.Лось-Новак підкреслює, що "міжнародні системи існують об'єктивно, маючи в собі потенційну динаміку перетворень, що випливає з поведінки акторів, їх можливостей та ролі, яку вони відіграють". Тобто система - макроявище міжнародних відносин, складовими якого є елементарні явища нижчого ієрархічного порядку: учасники та відносини між ними.

Системність, як одну з найістотніших особливостей міжнародних відносин, більшість сучасних дослідників приймають a priori. Системний підхід, основи якого розроблені у працях Л.фон Берталанфі, А. Рапопорта, Д.Істона, виявився надзвичайно доречним як у питаннях розуміння сутності об'єкта дослідження, так і в методології його дослідження. Соціолог С. Хоффман[19]у статті "Теорія міжнародних відносин" у 1961 p. з цього приводу писав: "Ідея систем безумовно має найгрунтовнішу концептуальну основу. Вона дозволяє здійснити чітке розмежування між теорією міжнародних відносин і теорією зовнішньої політики, а також сприяє успішному розвитку як однієї, так і іншої". Основоположником системної теорії вважається американський учений австрійського походження Людвіг фон Берталанфі. Якщо ж говорити про застосування до соціально-політичних наук, то системний підхід у цьому сенсі отримав розвиток насамперед у працях американського соціолога Толкота Парсонса[20]й американсько-канадського політолога Девіда Істона. Основні положення системної теорії були викладені ними в дослідженнях "Головна системна теорія" (Л. фон Берталанфі), "Соціальна система" (Т. Парсонс)[20], "Політична система" і "Системний аналіз політичного життя" (Д. Істон).

Також значний внесок у розробку питання міжнародних систем було зроблено О.Коппель[5-12], Пархомчук О.[7-9], Петюр Р.[10], А. С. Філіпенко, В. С. Будкін, О. В. Бутенко[17, 18], Цимбалістий В. [25] та ін.

Вихідним для системного підходу є поняття "система" - за Л. фон Берталанфі, "сукупність елементів, які перебувають у взаємодіє один з одним". Більш поширене визначення дав Т. Парсонс[20]: "Система -- це поняття, яке розкриває взаємозалежність між складовими частинами, елементами та процесами таким способом, що може бути встановлена правильність у відносинах. І водночас воно вказує на взаємозалежність між таким комплексом і його оточенням". При цьому кожен із елементів є найпростішою складовою частиною системи й одночасно може виступати як "підсистема" із своєю сукупністю елементів.

Справді, важко уявити міжнародні відносини як сукупність хаотичних зв'язків, а їх учасників чимось аморфним, де вони функціонують відірвано один від одного. Системний підхід ґрунтується на припущенні про міжнародні відносини як про єдиний організм, що розвивається та вдосконалюється за певними законами. Переваги такого підходу очевидні, оскільки він дає змогу застосовувати у дослідженнях науковий аналіз і синтез, моделювати й прогнозувати майбутні явища та процеси. Інакше дослідникам залишається лише функція констатації реальності, а експланаційні та прогностичні можливості науки стають украй обмеженими.

Мета роботиполягає в тому, щоб на основі доступної літератури проаналізувати та з’ясувати основні риси Вашингтонської конференції, її етапи та наслідки.

Для досягнення цієї мети у роботі вирішується ряд задач:

· визначити етапи створення Вашингтонської системи договорів (1918–1922);

· охарактеризувати формування Вашингтонсько-Версальської міжнародної системи;

· дослідити зміст і значення договорів 4-х, 5-ти, 9-х держав;

· проаналізувати проблему скорочення важких морських озброєнь і встановлення нового співвідношення морських сил;

· виявити позитивне значення і недоліки Версальсько-вашингтонської системи.

Об’єктом дослідженняє основи та загальні риси міжнародних систем, основні етапи розвитку.

Предметом дослідженнявиступає Вашингтонська конференція та договір дев'ятьох держав.

Методи дослідженнявизначені специфікою змісту та структури роботи. Широке застосування у роботі одержали такі загальнотеоретичні методи, як аналіз, синтез та дедукція, за допомогою яких вдалося дослідити ключові концепції, факти і явища, що становлять теоретико-методологічну основу роботи, та зробити належні висновки. Для адекватного вивчення відмінної природи міжнародних систем в міжнародних відносинах використано порівняльний метод. Розгляд систем на основі компаративного аналізу деяких націй передбачається як самою логікою теоретичного дослідження у галузі міжнародних відносин, так і концепцією роботи. Разом з тим, у дослідженні було збережено системний підхід і використано структурно-функціональний аналіз.

Інформаційна база. До джерел використаної інформації належать як зарубіжні, так і вітчизняні публікації науковців з даного кола проблем: документи міжнародних економічних та статистичних організацій, а також наукові монографії та праці дослідників питання міжнародних систем.


Розділ 1. Створення Вашингтонської системи договорів (1918–1922)

Для США Перша світова війна означала кардинальну зміну її становища у світі. Із боржника США перетворились у кредитора. Економічна могутність в роки війни зросла (національне багатство у 1914 р. складало - 192 млрд. дол., а в 1920 р. - 489 млрд. дол.), країна обзавелась могутньою армією і флотом. Але в середині країни точилась гостра дискусія стосовно мети американської зовнішньої політики між прихильниками ізоляціонізму і прихильниками активної зовнішньої політики.

Президент країни Вільсон вважав, що зміна ролі США в світі дає їм шанс стати рятівниками світу і принести у міждержавні стосунки нові принципи. Своє бачення цих принципів він висловив у "14 пунктах", які були оприлюднені 8 січня 1918 р. Ними передбачалося:

1) відкриті мирні договори;

2) свобода судноплавства;

3) усунення економічних бар'єрів у торгівлі;

4) встановлення гарантій, що могли б забезпечити скорочення озброєнь;

5) справедливе врегулювання колоніальних питань;

6) визволення від німецької окупації російських територій, а також надання Росії безперешкодної можливості визначати свій політичний розвиток і національну політику, вступ у "співтовариство вільних націй";

7) визволення і відновлення Бельгії;

8) повернення Франції Ельзасу й Лотарингії, відновлення окупованих районів Франції;

9) уточнення кордонів Італії у відповідності з національними ознаками;

10) надання автономії народам Австро-Угорщини;

11) визволення від німецької окупації території Румунії, Сербії та Чорногорії, надання Сербії виходу до моря;

12) самостійне існування турецьких і автономія інонаціональних частин Османської імперії;

13) створення польської держави;

14) утворення Ліги націй.

Пропозиції Вільсона були близькими тим, хто хотів створити більш справедливий і демократичний порядок, який виключав би повторення світової війни. Але авторитет Вільсона всередині країни був сильно підірваний, коли більшовики оприлюднили таємні угоди країн Антанти, про існування яких Вільсон нічого не знав. В очах американців виходило так, що їх солдати воювали за корисливі інтереси європейських держав. Це відразу призвело до зміни в настроях американців і на виборах до конгресу 1918 р. республіканці, дотримуючись ізоляціоністського напряму зовнішньої політики, здобули перемогу. А це означало, що конгрес не ратифікує жоден з мирних договорів, укладених президентом[8, c. 28-29].

Азіатсько-Тихоокеанський регіон був серйозним центром міждержавних протиріч. Основними суперниками в цьому регіоні виступали США, Великобританія та Японія.

Основними питаннями, які викликали протиріччя між вказаними державами, були:

- контроль над Китаєм;

- недоторканість колоніальних володінь;

- баланс морських озброєнь.

Так, під час Першої світової війни Японія, яка не брала активної участі у війні, скористалась тим, що європейські держави і США були зайняті на європейському театрі бойових дій, посилила свої позиції на Далекому Сході, Тихому океані, а особливо в Китаї. Також зросла і морська могутність Японії, яка спиралась на англо-японську угоду 1902 р.

Загострення протиріч між США та Англією. Особливо гострими були протиріччя між Сполученими Штатами й Англією, недавніми близькими союзниками в роки світової війни. Вони посилювались на ґрунті боротьби за ринки збуту, сфери залучення капіталів, сфери отримання сировини.

а) Боротьба за сфери в