Е.Фром: концепція людини та двох способів індивідуального життя (“Мати чи бути”)

Вступ.

1. Чинники взаємодії людини та суспільства в теорії Е.Фромма.

2. Проблема концепції людини та способів життя Е.Фромма.

3. Вчення про людські потреби в філософії Е. Фромма.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Основним представником неофрейдизму був Еріх Фромм (1900-1980). Він першим вказав на нездатність ортодоксального фрейдизму вирішити проблему взаємодії особи і суспільства. Фромма не задовольняв біологізм та соціальний песимізм Фрейда, тому він сконцентрував увагу на перетворенні психоаналізу в соціальну філософію. З цією метою він звернувся до попередньої філософської думки, а саме до поглядів Л.Фейербаха і особливо до праць К.Маркса, що дало йому змогу критично переосмислити фрейдівську точку зору на природу несвідомих потягів та на роль соціальних факторів у становленні особистості.

Протягом усієї своєї наукової діяльності Е.Фромм залишається вірним основним теоретичним положенням психоаналізу. Він був твердо переконаний, що критерієм соціального розвитку має бути самопочуття людини — психологічна вдоволеність чи невдоволеність загальною життєвою ситуацією.

Фромм прагнув з'ясувати, яку роль відіграють психологічні фактори в соціальному, намагався розкрити психологічний механізм суспільного розвитку. Тому в центр своєї соціально-філософської теорії він поставив психологічну модель людини, аналіз розгортання потенціальних людських якостей у процесі пристосування людини до конкретної соціально-економічної дійсності. Е.Фромм сконцентрував увагу на суперечливості людського існування, розрізняючи при цьому такі дихотомії: патріархальний та матріархальний принципи організації життя людей; авторитарну та гуманістичну свідомість; протилежні типи характеру; володіння та буття як два способи життєдіяльності індивіда. Його вчення стало синтезом психоаналітичних, екзистенціальних і марксистських ідей, через які він прагнув знайти способи вирішення дихотомій людського існування.


1. Чинники взаємодії людини та суспільства в теорії Е.Фромма

Значний внесок у теорію несвідомого зробив видатний гуманіст, представник неофройдизму Е.Фромм. Він висунув нову теорію, що досліджує типи соціальних характерів, які неможливо зрозуміти без з'ясування функцій та впливу суспільства. Саме тому Е.Фромм приділяє таку велику увагу розгляду ролі несвідомого начала в історичній діяльності людей.

Е.Фромм знімає покрив таємничості з проблеми “несвідомого”. Він гостро критикує розуміння “несвідомого” як чогось біологічно даного кожному індивіду, що посідає якесь особливе місце в особистості. Такому уявленню відповідає фройдистське розуміння особистості як вмістилища несвідомих біологічно-інстиктивних бажань, що протистоять суспільству. Це уявлення базується на трьох головних положеннях фройдизму. Це, по-перше, твердження про те, що людина у своєму соціальному житті та практиці змушена придушувати почуття та емоції, які становлять для неї внутрішню реальність. По-друге, це уявлення про те, що між цією несвідомою реальністю та запереченням її нашою свідомістю виникає конфлікт. По-третє, це впевненість у тому, що цей конфлікт зникає негайно, тільки-но несвідоме досягає порогу нашої свідомості.

Е.Фромм реінтерпретує головні положення З.Фройда, вносить новий зміст у несвідоме й по-іншому описує механізм витіснення. Передусім, Е.Фромм стверджує, що несвідоме, подібно до свідомості, є також соціальним феноменом. На відміну від З.Фройда, який розглядав переважно “індивідуальне несвідоме”, змістом якого є психічний матеріал, який був витіснений із суто індивідуальних причин, Е.Фромм головну увагу приділяє “соціальному несвідомому”. Його зміст він розуміє як витіснутий психічний матеріал, який є спільним для більшості членів певного суспільства. “Говорячи про “соціальне несвідоме”, я маю на увазі витіснуті сфери, властиві більшості членів суспільства. Змістом цих звичайно витіснутих елементів є те, що дане суспільство не може дати можливості своїм членам довести до усвідомлення, якщо воно має намір і далі успішно функціювати на ґрунті власних суперечностей “ [7, 336]. Одну з головних особливостей суспільства Е.Фромм вбачає саме в тому, що воно за допомогою спеціального “соціально зумовленого фільтра” перешкоджає повному усвідомленню людиною навколишньої реальності. Тільки те, що проникає крізь цей фільтр, входить до сфери свідомості. На жаль, переважна частина життєвого людського досвіду залишається за її межами, залишається несвідомою. Складниками цього “соціально зумовленого фільтра” є мова, логіка та соціальні табу.

Е.Фромм відзначає, що вчення про несвідомі сили, які визначають свідомість людини, мають давню традицію у західній філософії, яка сягає XVІІІ ст. Б.Спіноза був першим мислителем, який розробив поняття несвідомого. Він вважав, що люди усвідомлюють своє бажання, але не знають причин, які детермінують це бажання, тобто людина є невільною, але вона живе з ілюзією свободи, оскільки її роблять рухомою неусвідомлювані нею причини. Для Б.Спінози само існування несвідомої мотивації є основою людського рабства. Досягнення ж свободи базується на дедалі більшому усвідомленні дійсності всередині людини та поза нею.

Е.Фромм зазначає, що К.Маркс зробив найбільш значний внесок у спростування уявлення про домінуюче становище свідомості. На світогляд К.Маркса вирішальний вплив справила гегелівська філософія історії, за якою людина, сама того не усвідомлюючи, є знаряддям історії. Згідно з Г.Гегелем, саме “хитрість розуму” змушує людину бути носієм абсолютної ідеї, хоча суб'єктивно вона керуються усвідомленими цілями та індивідуальними пристрастями. Проте К.Маркс, спустившися з небес гегелівської абсолютної ідеї на землю людської діяльності, зміг створити значно більш конкретне й точне вчення про функціювання людської свідомості та об'єктивні чинники, які впливають на неї. К.Маркс стверджував: не свідомість визначає життя, а життя визначає свідомість, соціальна реальність формує думку. К.Маркс також розглянув зв'язок між свідомістю та мовою і підкреслив соціальну природу свідомості. Вчення К.Маркса, безперечно, справило вирішальний вплив на формування вчення Е.Фромма про соціальне несвідоме. Е.Фромм ґрунтується на положенні К.Маркса про те, що існує протилежність між мисленням та життям, відповідно і протилежність між свідомістю та буттям. Соціальне оточення формує буття індивіда й тим самим – опосередковано – формує його мислення. К.Маркс, як і З.Фройд, вважав, що свідомість людини значною мірою є “хибною”. Людина вірить, що її думки належать їй, що вони – продукт її мислительної діяльності, натомість у дійсності вони визначені об'єктивними чинниками, які діють за її спиною. У теорії З.Фройда ці об'єктивні сили уособлюють психологічні та біологічні потреби, “у теорії К.Маркса вони являють собою соціальні та економічні історичні сили, які визначають буття індивіда та, побічно, його свідомість...” [7, 344]. Проте К.Маркс не був детерміністом, для нього мета життя – звільнення від рабства. А шлях здійснення цієї мети полягає у подоланні ілюзій та у повному використанні діяльнісних сил людини. Позиція З.Фройда дуже схожа на позицію К.Маркса, проте перший менше говорив про свободу на противагу рабству, а більше – про душевне здоров'я на противагу душевному захворюванню. “Як лікар, З.Фройд керувався тим, що усвідомлення несвідомого – це шлях до вилікування душевних захворювань. Як соціальний філософ, він вірив у той самий принцип: тільки якщо ми усвідомлюємо реальність і долаємо свої ілюзії, ми зможемо досягнути оптимального стану, щоб справлятися з життям” [7, 344]. Є.Фромм проводить паралель між вченням К.Маркса та З.Фройда і доходить висновку, що ці два вчення не виключають, а доповнюють одне одного – для К.Маркса людська істота та її свідомість визначені структурою суспільства, частиною якого вона є, а для З.Фройда суспільство впливає на людську істоту, більшою чи меншою мірою витісняючи притаманні їй фізіологічні та біологічні механізми. Звідси випливає, що З.Фройд вірив, що людина може подолати витіснення без соціальних змін, К.Маркс же був першим мислителем, який стверджував, що реалізація універсальної, повністю пробудженої людини може відбутися тільки разом із суспільними змінами. Виходячи з цих положень, Е.Фромм формулює одне з головних понять своєї теорії – поняття соціального фільтра. Він стверджує, що для усвідомлення переживання його необхідно осмислити у категоріях, які організують свідоме мислення. Проте переживання може дійти до усвідомлення тільки за умови, що його можна осягнути та впорядкувати в межах концептуальної системи за допомогою її категорій. Ця система є результатом суспільного розвитку. “Завдяки особливостям практичного життя, а також завдяки специфіці відносин, почуттів та сприйняттів кожне суспільство розвиває систему категорій, яка детермінує форми усвідомлення. Ця система працює як соціальн