Кооперація великого і малого бізнесу

Вступ.

1. Поняття та особливості кооперації малого та великого підприємництва.

2. Кластерні об’єднання підприємств.

3. Субконтрактинг як спосіб організації виробництва.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Початок ХХІ століття дає новий поштовх до подальшого економічного розвитку кожної країни, але обов’язковою умовою досягнення успіху є вдале поєднання можливостей та переваг національної економічної системи із загальноцивілізаційним процесом, який, на нашу думку, усе ж таки матиме, незважаючи на окремі негативні тенденції та песимістичні оцінки щодо їх наслідків, прогресивний характер. Саме тому об’єктивною необхідністю українського сьогодення стає розбудова власної високоефективної економіки, розробка відповідних програм національного масштабу стосовно розвитку, передусім, економіки та соціальної сфери на довгострокову перспективу, і спрямовані на те зусилля мають бути піднесені на рівень найвищої загальнонаціональної мети.

В умовах інтенсифікації глобалізаційних процесів особлива роль має бути відведена прискоренню темпів економічного розвитку (тільки динаміка в 15-20% на рік дасть ефект випереджаючого розвитку), при одночасному поліпшенні структури і якісних його характеристик.

На сучасному етапі розвитку вітчизняна економіка повинна сформулювати нову парадигму регіонального малого підприємництва, головним елементом якої є створення вертикально-інтегрованої організаційно-економічної системи розвитку, що об’єднувала б всі рівні функціонування економіки регіону – від малих підприємств до промислових гігантів.

Тому, серед основних тенденцій кооперації малого, середнього та великого бізнесу слід відзначити варіант їх інтеграційної взаємодії на основі кластерної моделі. Необхідність формування кластерних структур обумовлена нагальною потребою в розробці нових теоретичних і практичних підходів до створення сприятливих умов для функціонування регіонального малого підприємництва.

1. Поняття та особливості кооперації малого та великого підприємництва

Розвиток спеціалізації і кооперації залучає дрібних і середніх підприємців в сферу впливу великих об'єднань.

Фактично вони втрачають свою незалежність і перетворюються в окремі ланки більш великих монополій, хоч офіційна статистика враховує їх як самостійні одиниці. Великі підприємства приваблюють вузькоспеціалізовані дрібні фірми, виробляючі для них окремі деталі і вузли. Навколо монополій, особливо в галузях машинобудування, електронній промисловості, групуються звичайно по декілька десятків тисяч дрібних підприємств, які користуються фінансовою і технічною допомогою монополій. Для господарів монополістичних об’єднань також дрібні субпідрядники зручні і вигідні: вони поставляють свою продукцію по досить низьких цінах. Їх виробничі, соціальні і інші проблеми мало турбують керівників монополій. У періоди несприятливої кон'юнктури і других ускладнень, монополії (господарі) рвуть зв'язки зі своїми дрібними постачальниками, кидаючи їх напризволяще. У останнє десятиріччя в багатьох країнах посилилася тенденція до об'єднання дрібних підприємств на основі спеціалізації і кооперації виробництва, у великі галузеві структури, які зараз виробляють великі обсяги різноманітної продукції, в тому числі високого технічного і технологічного рівня, і досить успішно конкурують на ринках з великими компаніями і монополіями.

Роль малого та середнього бізнесу (МСБ) в економіці Україні з кожним роком набуває дедалі більшого значення. Без його існування ринкова економіка не має можливості функціонувати й розвиватися. Тільки те, що однією з головних умов при вступі держави до Європейського Союзу є сталий розвиток підприємницького середовища, потребує від державних органів управління пильної уваги до визначеного питання.

Розглядаючи механізм та економічний зміст інтеграційної взаємодії малого й великого бізнесу, необхідно зазначити наступне. Якщо метою останньої виступає процес отримання взаємної вигоди, а процес співпраці носить стійкий характер, між підприємствами, що створюють інтеграційну структуру, формується економічний симбіоз [5]. Тобто така стійка (довготермінова) економічна взаємодія підприємств-партнерів, результат якої визначається у вигляді ефекту, розмір якого значно перевершує економічний результат одноосібної дії кожного з учасників процесу.

Як визначає З.Варналій [1, с.153], форми інтеграції великих і малих підприємств не виступають у вигляді ідеальної моделі, яка виконує нову функцію, пов'язану із трансформаційними процесами в діяльності підприємств. Зміни в організаційно-економічній побудові підприємницької діяльності сформовані в першу чергу існуючими вимогами ринку, суб'єкти якого і потребують такої взаємодії.

Саме вдало обрана інтеграційна структура сприяє появі у підприємств малого бізнесу значної кількості переваг, які в подальшому і дозволяють йому вийти із кризової ситуації, розширити обсяги виробництва, збільшити розмір прибутку та перейти до розряду конкурентоспроможних підприємств і, нарешті, подовжити період життєвого циклу бізнесу та забезпечити його стійке функціонування.

Великі підприємства, в свою чергу, також очікують від такої співпраці позитивних результатів, серед яких найбільш вагомими є – мінімізація кількості виробничих та збутових операцій, що впливають на зменшення витрат, скорочення технологічного циклу, здешевлення продукції тощо.

Для малих підприємств такий інтеграційний процес з великими або середніми підприємствами має вигляд моделі, яка передбачає подальший його розвиток з організаційних, економічних, фінансових питань, а отже, передбачає: по-перше, зростання стабільності, прогнозованості зовнішнього середовища малого бізнесу; по-друге, відбувається взаємовигідний рух інформаційних, технологічних, сировинних, фінансових, кадрових ресурсів [1, c.154].

Аналіз досліджень і публікацій з даної проблеми свідчить, що переважна більшість науковців, які розглядали процес інтеграції малого та великого бізнесу, зосереджують свою увагу на таких найбільш поширених організаційно-економічних моделях, як субпідряд (субконтракт), франчайзинг, лізинг та венчурний бізнес [1, 2, 3, 4, 6]. Змістом зазначених моделей є інтеграція (переплетення) функціональних сфер діяльності великих і малих підприємств [1, с. 154]. Водночас вони визначають тільки сутність обраної форми і не розглядають її зміст, який саме характеризує процес розвитку малого бізнесу. У даній публікації розглядаються тільки ті форми інтеграції, які створюються за основними видами діяльності, а саме – виробнича, збутова.

Основною формою взаємодії великого та малого бізнесу виступає субконтрактна модель кооперування (субпідряд), сутність якої полягає у довгострокових відносинах між великим (головним) підприємством, яке виступає основним виробником продукції, та значною кількістю малих підприємств, що працюють на принципі подетальної технологічної, модельної спеціалізації виробництва продукції [1,с.155]. Названі взаємостосунки відбуваються на підставі угоди між її учасниками у сфері виробництва на постачання, а отже, передбачають передачу великим підприємством за контрактами малим відповідних обсягів робіт, які за рахунок ефекту технологічного розподілу праці досягають певних позитивних результатів. Малі підприємства беруть участь у складному технологічному процесі через виконання однієї-двох операцій (виробничий варіант), а також виступають субконтрактором у завершеному циклі виробництва конкретного виробу, який включено до номенклатури головного підприємства (виробничо-комерційний варіант). Малі підприємства, які працюють на давальницькій сировині, також здійснюють свою діяльність на умовах субконтракту.


2. Кластерні об’єднання підприємств

В умовах сучасної конкуренції індивідуальне і самостійне функціонування навіть великих організацій дає все менші гарантії ефективного досягнення поставлених цілей, тому останнім часом підприємства значно охоче використовують різні форми кооперації, сприймаючи їх як складові елементи своїх стратегій. Сильні глобалізаційні тенденції приводять до того, що в усіх галузях економіки співробітництво стає ключовим підходом до ефективної конкуренції. Таким чином, постає проблема детального аналізу кластерних об’єднань, їх видів, а також загроз та можливостей їх існування.

Позитивні ефекти кластерної взаємодії: зростання продуктивності; підвищена сприйнятливість до можливостей інновації та високої спеціалізації; розширений доступ до ринків збуту, спеціалізованим постачальникам, послугам, кваліфікованій робочій силі, технологічним знанням; підвищений рівень формування нових підприємств; більша гнучкість та ефект великого масштабу; спільна діяльність; колективна ефективність.

Можливі труднощі: недоліки фізичної інфраструктури; нестача доступного капіталу; слабка структура технологічних інститутів; регіональна ізольованість і замкнутість; недолік кваліфікованої робочої сили; ієрархія кластерів - труднощі для постачальників “нижнього” рівня; &l