Проблеми залучення іноземних інвестицій в розвиток рекреаційно-туристичного господарства України

Вступ.

1. Теоретичні засади залучення іноземних інвестицій в розвиток рекреаційно-туристичного господарства України.

2. Проблема інвестування в туристичну галузь України.

3. Шляхи вирішення та перспективи розвитку туристичної індустрії та інвестиційної діяльності в регіонах України.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Серед обширу напрямів і галузей індустрії відпочинку і розваг - без сумніву, однієї з найприбутковіших у світі, туризм посідає одне з чільних місць. Справді сьогодні, це не просто мандрівки, змістовний і приємний відпочинок. В першу чергу, туризм - категорія економічна, яка формує бюджети багатьох країн.

Актуальність теми. У ході розгляду даної теми були висвітлені такі актуальні питання, як проблеми інвестування в туристичну галузь, стан використання туристичних ресурсів України, нормативні шляхи вдосконалення регулювання розвитку туризму й курортів. Дослідження стосувалися як туристичного, так і рекреаційного потенціалу України.

Сталий та всебічний розвиток регіонів безпосередньо пов'язаний з підвищенням їхньої економічної активності, яка потребує відповідного ресурсного забезпечення. Ведучи мову про ресурси, маємо на увазі не лише природний потенціал, а й фінансову підтримку, якої потребують як державні підприємства, так і приватний бізнес, зокрема у сфері надання рекреаційних послуг та туризму, який може (за певних умов) здійснювати значний вплив на розвиток території.

Об'єктивно сьогодні держава не має реальної можливості задоволення усіх наявних потреб рекреаційно-туристичного комплексу за рахунок бюджетних коштів. Тому виникає конча потреба пошуку інших механізмів залучення фінансових потоків, головні з-поміж яких — інвестування, кредитування, створення відповідних фондів тощо.

Дослідження питань, які стосуються функціонування рекреаційно-туристичної галузі і, зокрема, можливостей залучення до її розвитку інвестиційних ресурсів, здійснюються низкою фахівців та практиків, серед яких слід виділити В. Квартальнова [8,9], В. Федорченка, В. Цибуха[22], О. Бейдика, А. Амошу, Н. Коніщеву та інших. Розглядають ці проблеми і в регіональному аспекті, насамперед такі українські вчені, як М Долішній, В. Кравців, В. Євдокименко, М. Крачило, І. Школа[16], В. Руденко. Роботи цих авторів містять досить глибокий аналіз розвитку рекреаційно-туристичної індустрії і трансформаційних процесів, які в ній відбуваються, можливості залучення інвестицій, формування інвестиційного клімату і таке інше. Низку рекомендацій було успішно впроваджено у практику господарювання. Водночас суспільство очікує від науки конкретних пропозицій щодо пошуку джерел фінансування туристичних об'єктів, їх диверсифікації, наукового обґрунтування розбудови рекреаційних територій та відповідей на нові практичні запитання, що постійно виникають. Отже, зважаючи на дедалі більшу кількість запитів на довгострокове фінансування впровадження інноваційних проектів і розвитку інфраструктури у сфері туризму, існує незадоволена потреба у розширенні способів залучення капітальних вкладень та визначенні їх пріоритетів у регіональному контексті, що підштовхує до нових наукових пошуків.

Метоюнашої роботи є визначення проблем, які перешкоджають надходженню інвестицій у розвиток туристичної галузі, вивчення можливостей залучення довгострокових капіталовкладень у рекреаційно-туристичний комплекс регіону, а також спроба визначити, якому з фінансових інструментів (кредитуванню чи інвестуванню) слід давати перевагу в умовах розвитку ринку рекреації на прикордонних територіях. Водночас одне із завдань роботи — пошук інших джерел фінансових ресурсів, які могли б виступити альтернативою названим вище.

Предметом роботиє дослідження проблеми інвестування туристичної галузі, а об’єктом виступає – стан ефективного інвестування в Україні та його основні напрями.


1. Теоретичні засади залучення іноземних інвестицій в розвиток рекреаційно-туристичного господарства України

Туризм здійснює суттєвий вплив на економіку і розвиток регіону, сприяє надходженню валюти в країну, створенню нових робочих місць, поліпшенню інфраструктури і т. п. Для отримання максимальної користі від туризму кожна держава розробляє туристичну політику, яка є одним з напрямків соціально-економічної політики держави.

Туристична політика держави, як відомо, базується на стратегії і тактиці. Головна ціль туристичної стратегії держави — це створення високоефективного конкурентоспроможного туристичного комплексу, що забезпечує широкі можливості для обслуговування українських і іноземних громадян, а також значний внесок в розвиток економіки країни. Для реалізації цієї цілі пропонується цілий ряд заходів, серед яких і залучення інвестицій в сферу туризму.

Початкові інвестиції в туризм притягають все більше вкладень в майбутньому у допоміжні і підтримуючі галузі господарства. Сюди входять великі інвестиції в головні готелі, ресторани, торгові центри, порти, аеропорти, транспортні засоби і т. п. їхні інвестиції скуповуються тільки через декілька років. Туроператори і певною мірою турагенти вимагають великої кількості оборотних засобів для оплати послуг готелів, транспортних компаній тощо, перед туристичним сезоном. Капітал тут, як правило, затримується на короткий проміжок часу і часто використовується для спекуляцій на валютному ринку.

Оскільки в створенні продукту туристичної індустрії беруть участь різні її сектори, то компанії одного сектора зацікавлені у фінансуванні інших структур. Наприклад, туроператори можуть фінансувати розвиток готельних комплексів на курортах, куди вони відправляють своїх клієнтів. Авіакомпанії можуть гарантувати фінансову безпеку туроператорів, які широко використовують їх послуги.

Осучаснена завдяки туризму інфраструктура регіону використовується також і місцевими жителями. Індустрія туризму охоплює багато підприємств малого бізнесу, які підтримують індустрію, виручка від туризму швидко розподіляється серед найширших верств населення приймаючого регіону. Таким чином все суспільство отримує економічну користь [6, c. 85-86].

Наступний позитивний аспект розвитку туризму полягає в тому, що туристи змушені платити податки, як і більшість населення. Оскільки туристи в основному приїжджають з інших регіонів, то їх витрати для приймаючої країни являють собою розширену податкову базу. На додаток до звичайного податку з продажів туристи іноді платять і непрямі податки. Збори в аеропортах, в'їзні мита, збори з викликів - це лише декілька прикладів обкладення туристів податками.

Крім цих випадків, звичайні податки, що збираються як з подорожуючих, так і з місцевих жителів, підвищуються внаслідок туристичних витрат. Таким чином, туризм підвищує доходи регіону, зайнятість, інвестиції і т. п.

Але тим не менше існують обмеження, до якого часу уряд приймаючого регіону може максимізувати прибуток від інвестицій. Ці обмеження бувають двох типів: соціальні і економічні. Соціальні обмеження виникають завдяки збільшенню податків, що збираються з місцевих жителів при розвитку туристичної індустрії в регіоні. А економічні обмеження подаються у формі потенційних витрат невикористаних можливостей (альтернативних витрат), які виникають внаслідок розвитку туристичної індустрії. Вони заслуговують уважного дослідження з тим, щоб досягти більш глибшого розуміння проблеми оптимізації, яка стоїть перед урядом приймаючої країни.

Поряд з позитивними наслідками від інвестицій в туризм не слід забувати про негативний вплив від розвитку останнього, про так звану монокультуру (однонаправленість) туризму. В конкурентній боротьбі за землю, ресурси, капітал туризму тіснить сільське господарство і інші традиційні джерела доходів місцевих жителів. Більш висока заробітна плата в індустрії туризму приманює робітників, що негативно впливає на сільське господарство через відток робочої сили. В результаті знижуються обсяги сільськогосподарської продукції, в той час як обсяги споживання ростуть завдяки численним туристичним відвідуванням.

Одночасно порушується або повністю руйнується традиційний зміст життя і природний ландшафт в центрах масового туризму. Монокультура туризму сама підриває основи свого існування, тому уряд та інвестори повинні постійно підраховувати економічну ефективність від здійснення інвестицій, тобто вираховують їх доцільність.

Різнонаправленість - це основа економічної стабільності. Коли одна галузь переживає різкий економічний спад, інша процвітає, і таким чином знижується можливість кризи. Відповідно замість того, щоб сприяти диверсифікації економіки, туризм часом заміщує інші галузі, а іноді і навпаки [9, c. 259-260].

При здійсненні інвестицій в туристичну індустрію слід звернути увагу, що туризм по суті своїй - явище сезонне. Тому повна залежність регіону від одно