Загальна характеристика відносин ЄС з країнами азійського регіону в контексті практичної реалізації спільної зовнішньої і безпекової політики ЄС

Вступ.

1. Становлення та розвиток взаємовідносин Європейського Союзу та арабських країнв контексті спільної зовнішньої і безпекової політики ЄС.

2. Особливості регіону Центральної Азії у контексті міжнародної безпеки.

3. Політика ЄС на Близькому та Середньому Сході.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Одним із головних завдань, які сьогодні постають перед Європейським Союзом, є розширення зони миру та безпеки за межі ЄС. Для виконання цього завдання Європейським Союзом розробляється спільна зовнішня політика та політика безпеки, таким чином, щоб ЄС зміг стати реальною силою, яка б виступала за стабільність, співробітництво та порозуміння в ширшому світовому аспекті.

Головною особливістю нинішньої геополітичної ситуації на Близькому і Середньому Сході є її значне ускладнення, яке носить кризовий характер й відрізняється небувалою раніше гостротою, комплексністю та розмахом. В його основі - різке порушення балансу сил у регіоні, викликане провалами американської політики, передусім в Іраку, що мало своїм наслідком значне послаблення позицій США, сповзання Іраку фактично до стану громадянської війни, небувалий сплеск активності міжнародного тероризму, значне посилення впливу радикального ісламу, насамперед, нинішнього іранського режиму, поява нових ліній конфлікту та протистояння, як, наприклад, між сунітами та шиїтами тощо. До існуючого майже шість десятиліть арабо-ізраїльського конфлікту, в основі якого лежить невирішене палестинське питання, додалися такі нові епіцентри напруги та насильства як Ірак, ліванська криза та проблема, пов'язана із ядерною та зовнішньою політикою Ірану. Потрібно зазначити, що всі вищезазначені вогнища конфліктів тісно пов'язані між собою, впливають один на одного та здатні перерости у єдиний загальнорегіональний конфлікт, який матиме у такому випадку непередбачувані наслідки для світової глобальної безпеки.

Необхідно також врахувати, що внаслідок надзвичайної геостратегічної та геоекономічної важливості Близькосхідного регіону, всі найбільш впливові світові центри сили - ЄС, Росія, Китай та інші - глибоко втягнуті у геополітичні процеси в регіоні. Водночас, загальна ситуація на Близькому і Середньому Сході, особисті успіхи або невдачі у здійсненні їхньої близькосхідної політики мають серйозні наслідки для їхньої внутрішньої політики й політичної ситуації в самих цих країнах.

Угоди ЄС з його партнерами в усьому світі охоплюють не лише торгівлю та сприяння у фінансовій та технічній сфері, що вже стало традицією, але й економічні та інші реформи, а також підтримку в реалізації програм у сфері інфраструктур, охорони здоров'я та освіти. Ці угоди також забезпечують основу для політичного діалогу та містять клаузулу, що дозволяє Союзу призупинити або припинити торгівлю чи надання допомоги, якщо країна-партнер порушує права людини. Більш того, у 2003 р. ЄС ухвалив рішення, відповідно до якого всі нові угоди повинні включати клаузулу, в якій партнери беруть на себе зобов'язання щодо нерозповсюдження зброї масового ураження.

ЄС має бути впевнений в тому, що різні аспекти його зовнішньої політики узгоджуються між собою і доносять чітко визначену загальну ідею.

Європейський Союз вірить в те, що можна знайти комплексні розв'язання глобальних проблем. Тому ЄС надає величезне значення спільним діям, в яких центральна роль відводиться Організації Об'єднаних Націй. ООН, у якої є міжнародні повноваження та правовий статус, має унікальні можливості для розв'язання наших спільних проблем.


1. Становлення та розвиток взаємовідносин Європейського Союзу та арабських країнв контексті спільної зовнішньої і безпекової політики ЄС

Європейський Союз зробив вагомий внесок у гарантування безпеки на континенті. Він знайшов засоби, які дозволяють йому діяти на користь міжнародної безпеки й за межами своїх кордонів, намагаючись водночас сприяти своїм інтересам та захисту своїх цінностей. Цим інструментом впливу стала «Європейська стратегія безпеки», яка прийнята в 2003 році і чітко встановлює пріоритети для політики безпеки ЄС[1].

Європейський Союз як одна з найбільш впливових сил на міжнародній арені виявляє посилену зацікавленість у вирішенні проблем арабського регіону. Одним з пріоритетних напрямків зовнішньої політики ЄС є розвиток відносин довіри та співробітництва з арабськими країнами, пошук шляхів вирішення заплутаного клубка близькосхідних проблем. В цьому контексті дослідження політики ЄС щодо арабського регіону є надзвичайно актуальним.

Питання забезпечення стабільності і безпеки в арабському регіоні, політики ЄС на міжнародній арені завжди були об`єктом особливої уваги науковців.

Взаємовідносини Європейського Союзу та арабських країн мають особливу актуальність та важливість для європейських країн, що зумовлено традиційними історичними, політичними, економічними, геополітичними, стратегічними чинниками, а також в зв`язку з необхідністю забезпечення стабільності в арабському регіоні, так як на сучасному етапі цей регіон продовжує бути найбільш вибухонебезпечним районом світу.

Арабський регіон є важливим геополітичним районом, який відігравав і відіграє важливу роль в історії розвитку цивілізації. Серед факторів, які зумовлюють особливе значення арабського регіону у міжнародних відносинах головними є: географічне положення, яке зробило регіон своєрідним мостом між Європою, Азією, Африкою, що зумовлює важливість проблем контролю над торговими, військовими комунікаціями, що проходять арабськими країнами; арабський регіон викликає значний інтерес як стратегічний район, вплив в якому дає можливість контролювати значні території; країни арабського світу є надзвичайно багатим джерелом енергоносіїв, що поставило їх в центр економічного і політичного життя світового співтовариства; арабський регіон є центром сплетіння різноманітних суперечностей між його країнами, осередком напруги та нестабільності, що може створити загрозу не тільки регіональній, але й глобальній безпеці.

Вказані фактори зумовлюють не тільки важливість арабського регіону з точки зору політичного, економічного, стратегічного значення, але і те, що він є об`єктом підвищеної зацікавленості з боку різних країн світу, в тому числі і європейських. У 90-ті роки близькосхідний регіон став одним з головних центрів важливих подій, що викликало посилення уваги до нього з боку світового співтовариства [2].

Особливе значення арабський регіон має для Європи в зв`язку з географічним положенням, а також багатовіковими традиційними політичними і економічними зв`язками. Країни Європи надзвичайно зацікавлені у співробітництві з країнами регіону, в досягненні стабільності та безпеки в цьому вибухонебезпечному районі світу. На наш погляд, для Європи нестабільність на Близькому Сході може мати серйозні наслідки: перебої або припинення постачання нафти, порушення торгових відносин, втручання у справи регіону великих держав (США, Росії) і посилення тут їхнього впливу, безпосередня військова загроза безпеці європейських країн. Нестабільність у арабському регіоні може призвести до економічної, політичної, соціальної і навіть психологічної нестабільності у європейських державах.

Виходячи з вищевказаного, європейські країни докладають значних зусиль для збереження своїх інтересів в арабському. З метою посилення своїх позицій країни Європи постійно укріплювали відносини з арабськими країнами, особливо економічні, що відобразилось в ряді широкомасштабних договорів (Угода про диференціацію торгівлі 1976-1977 рр., Угода ЛОМЕ 1975 р., Угода про співробітництво з країнами Перської затоки 1989 р., Угода про технічну та фінансову допомогу ЄС семи арабським країнам 1976-1977 рр. та інші).[3]

Євро-арабський діалог має певну структуру. Головним його органом є Генеральна Комісія, у віданні якої знаходиться нагляд за всіма головними аспектами діалогу. Технічні комітети, які мають здійснювати технічну підготовку засідань, проектів резолюцій тощо. Комісія-трійка займається плануванням і підготовкою засідань, порядку денного, резолюцій тощо. Організаційні структури діалогу, розвиток їх функцій формувались протягом тривалого часу з урахуванням досвіду роботи та реалій міжнародних відносин.

Євро-арабський діалог 90-х років має певні досягнення та труднощі. Він розвивається на тлі кардинальних змін у Європі, у міжнародних відносинах в цілому, змін у розстановці сил на міжнародній арені, посилення процесів інтеграції та укріплення ЄС, посилення напруги на Близькому Сході. Потрібно віддати належне ЄС та арабським країнам: вони виявили політичну волю до розвитку діалогу, хоча суттєвих досягань та результатів діалогу н