Інвестиційний комплекс України і його характеристики

Вступ.

1. Стан та характеристика інвестиційного комплексу України.

2. Визначення пріоритетних сфер та об’єктів інвестування.

3. Інвестиційний клімат України та подальший розвиток інвестиційного комплексу.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Інвестиційний комплекс - система підприємств та організацій, створена для реалізації капітальних вкладень, яка виконує у суспільному виробництві функцію створення нерухомих основних фондів, необхідних і достатніх для діяльності підприємств, організацій та установ усіх галузей економіки держави.

До складу інвестиційного комплексу входять: інвестори-вкладники капіталу, призначеного для створення нових або розширення, реконструкції чи технічного переобладнання наявних основних фондів; підрядні будівельні підприємства і фірми, що виконують будівництво "під ключ" або на інших умовах; субпідрядні спеціалізовані підприємства, будівельні кооперативи та інші будівельні організації; проектні підприємства, архітектурні організації; промисловість будівельних матеріалів, конструкцій, виробів; металургія, хімічна, лісова і деревообробна промисловість у частині, що постачає предмети праці для інвестиційного комплексу; машинобудівні підприємства, продукція яких призначена для створення нерухомих основних фондів і будівельного виробництва (машинобудування енергетичне, нафтохімічне, для легкої і харчової промисловості, шляхобудівне та ін.); відокремлені виробничо-управлінські структури; некомерційні асоціації інвестиційних підприємств; ринкова інфраструктура інвестиційного комплексу; органи державного регулювання ринкових відносин в інвестиційному комплексі.

Кінцевою продукцією інвестиційного комплексу є підприємства, повністю закінчені й підготовлені до виробничого функціонування та надання послуг, а також будівлі, споруди, об'єкти і комплекси соціального призначення.


1. Стан та характеристика інвестиційного комплексу України

Сьогодні перед Україною постала вкрай складна двоєдина задача — визначення пріоритетів розвитку і побудова ефективної інвестиційної моделі, здатної забезпечити фінансування модернізації і нарощування виробничих потужностей.

За оцінками експертів, для нормального розвитку економіки України потрібно додаткових інвестицій від 80 до 100 млрд дол. США. У той же час прямі іноземні інвестиції за тринадцять років незалежності склали усього лише 5,3 млрд дол. Цифра більш ніж скромна. Наприклад, Чехія за цей же час одержала понад 20 млрд дол. Щорічні інвестиції в Польщу складають 45 млрд дол., тоді як в Україну — 0,5 млрд. За обсягами іноземних інвестицій на душу населення Україна уступає навіть Албанії і Казахстану. За даними американської асоціації Economist Group, за рівнем інвестиційної привабливості Україна знаходиться в сьомому десятку країн. Відповідно до офіційної статистики, щорічний приріст інвестованого іноземного капіталу в країну складає близько 15%, але це без обліку грошей, що вивозяться нерезидентами з України.

Отже, розбудова ринкових відносин повинна докорінно змінити інвестиційну політику держави з метою посилення її впливу на інвестиційний процес за допомогою фінансово-кредитних важелів, тобто за допомогою податків, податкових пільг, норм прискореної амортизації і її індексації, дисконтної ставки банківського відсотка, субсидій з бюджету життєво важливим галузям народного господарства. Ринкова економіка характеризується тим, що усі ланки функціонують у ринковому середовищі, на принципах дії закону вартості. Однак самі ринкові відносини регулюються державними органами. Між стихійними ринковими механізмами і державним регулюванням існує зворотний зв’язок. У ринковій економіці зберігається достатній державний сектор, але й ефективно працює значна недержавна сфера комерційної діяльності.

Дворівневу структуру має і будівельний комплекс, який представлений мережею державних підрядних будівельно-монтажних і ремонтно-будівельних організацій а також комерційними структурами — будівельними кооперативами, орендними підприємствами, акціонерними товариствами. Державний сектор, підкоряючись адміністративним методам управління, також входить у єдину ринкову систему і залежить від її стану.

Саме в рамках ринкових відносин інвестиційна політика держави сполучає свій вплив на інвестиційний процес з ринковими регуляторами. Головним об’єктом регулювання виступають інвестиції.

Вони є базою для застосування інших вартісних категорій грошей, фінансів, кредиту, прибутку (доходу), цін, що відбивають відтворення основних фондів і оборотних коштів. Інвестиції виражають усі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницького й іншого видів діяльності, у результаті якої формується прибуток (дохід) чи досягається соціальний ефект.

Такими цінностями є:

1) рухоме і нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування й інші матеріальні цінності);

2) кошти, цільові банківські вклади, кредити, акції й інші цінні папери;

3) майнові права, які випливають з авторського права, ліцензії, «ноухау», досвід й інші інтелектуальні цінності. «Ноухау» — сукупність технічних, технологічних, комерційних й інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навичок і виробничого досвіду, необхідних для організації виробництва, але не запатентованих. Розрізняють «ноухау» науково-технічного, управлінського і фінансового характеру;

4) права користування землею і іншими природними ресурсами, а також інші майнові права.

Не слід також забувати, що чим менше імідж країни відповідає чеканням інвестора, тим нижче оцінюється інвестиційний клімат і тим на більші уступки і пільги повинна йти держава для залучення капіталів. І навпаки, поліпшення інвестиційного клімату дозволяє державі послідовно знижувати пільги, вирівнюючи їх до міжнародних стандартів, і створюючи конкурентний інвестиційний ринок.

Така привабливість є ключовою умовою залучення зовнішніх інвестицій в економіку держави, регіону, галузі чи окремого підприємства.

У зв’язку з цим найважливішою проблемою державного регулювання на даному етапі є поліпшення і стабілізація інвестиційного клімату як країни в цілому, так і окремих регіонів. На наш погляд, нам необхідно створити національну систему критеріїв оцінки регіонів (областей, міст і т. п.), у тому числі для визначення ефективності роботи місцевих органів влади по формуванню інвестиційного середовища і залученню інвестицій. Для цього, у першу чергу, необхідно проаналізувати дві основні групи факторів — інвестиційний потенціал та інвестиційний ризик.

Інвестиційний потенціал — це показник кількісний, який враховує основні макроекономічні характеристики, насиченість території факторами виробництва (природними ресурсами, робочою силою, основними фондами, інфраструктурою і т. п.), споживчий попит населення й інші показники.

Сьогодні в Україні залученням інвестицій займається дуже багато установ, приватних структур, організацій, окремих суб’єктів як на державному, так і на регіональному рівнях. Відсутність у більшості учасників інвестиційного процесу досвіду залучення і управління інвестиціями, їхні неузгоджені дії і відсутність заставних механізмів призводить до неефективної роботи в цьому напрямку. Вважаємо, що сьогодні процес залучення інвестицій в економіку України повинен координуватися на державному чи, як мінімум, муніципальному рівні. Основну увагу варто приділити підготовці фахівців і розробці інвестиційних проектів за однаковими вимогами.

Зазначені обставини, безумовно, повинні враховуватися державою для вибору методів впливу на процеси переливу капіталів, виходячи з народногосподарських інтересів. В умовах формування фінансового ринку держава як інвестор, позичальник, регулятор і гарант грошових операцій повинна активно сполучати адміністративні важелі управління економікою з безпосередньо ринковими методами регулювання макроекономічних процесів.

Запропоновані заходи, безперечно, не вирішать всіх проблем із залученням інвестицій в національну економіку, але їх можна розглядати, як такі, що суттєво вплинуть на поліпшення інвестиційного клімату Сьогодні в Україні залученням інвестицій займається дуже багато установ, приватних структур, організацій, окремих суб’єктів як на державному, так і на регіональному рівнях. Відсутність у більшості учасників інвестиційного процесу досвіду залучення і управління інвестиціями, їхні неузгоджені дії і відсутність заставних механізмів призводить до неефективної роботи в цьому напрямку. Вважаємо, що сьогодні процес залучення інвестицій в економіку України повинен координуватися на державному чи, як мінімум, муніципальному рівні. Основну увагу варто приділити підготовці фахівців і розробці інвестиційних проектів за однаковими вимогами.

Зазначені обставини, безумовно, повинні враховуватися державою для вибору методів впливу на процеси переливу капіталів, виходячи з народногосподарських інтересі