Братства: їх унікальність і значення в розвитку української вищої школи 16-17 століття

Вступ.

1. Розвиток освіти в XVI—XVII ст. Початок діяльності братств.

2. Виникнення і розвиток братських шкіл в Україні.

3. Братські школи як українські національні навчальні заклади в XVI - XVIII ст.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

В історії нашої країни XVI-XVII ст. були періодом складних економічних перетворень і політичних подій, коли міцніла і розвивалась Російська держава, а на Україні точилася боротьба народних мас проти феодального, польсько-шляхетського поневолення і католицизму. Визвольні селянські війни під керівництвом Богдана Хмельницького закінчилися великою за своїм історичним значенням подією - Переяславською радою, яка в січні 1654 року прийняла рішення про возз'єднання України з Росією. Рішення Переяславської ради знаменувало здійснення споконвічних прагнень та сподівань українського народу і було поворотним етапом в його історичному житті.

У підготовці цього історичного акту певну роль відіграли братства і створенні ними освітні заклади. Перше братство у Львові в 1449 році, а потім і в інших містах і селах України. Братства об'єднували ремісників, селян, запорізьких козаків, купців і навіть українських магнатів. Братства створювалися для боротьби проти польської шляхти та уніатів, а також проти необмеженої влади церковних феодалів.

Виникнення і роль православних братств у процесі розвитку української духовності в пізньосередньовічну та барокову епохи аналізовано не раз. Знову звернемось до авторитетної думки В. Антоновича, внесок якого в осмислення даного питання важко переоцінити: «Міщани й нижче духовенство скупчують свою боротьбу в Церковних Братствах. Братства позасновувано в багатьох західноукраїнських містах ще перед повстанням церковної Унії. Зразу вони мали завдання дбати про Православіє та збереження в чистоті християнської моральності, яка дуже потерпіла через те, що шляхтичі захопили вищі церковні посади. Патріархи Костянтинопольські признали Братствам значення зберігачів чистоти церковної науки та християнської моральності, й забезпечили їх існування ставропігіяльними Грамотами, які звільняли церковні Братства від залежності від місцевих ієрархів». Така мета братств, що була заявлена ще до початку уніонізації Церкви, мала підґрунтям, на нашу гадку, якраз аскетичне відродження гнаної, невладної «бідної» (у значенні небагатої) Церкви. Церкви, далекої від світу. До певної міри православні братства були в той період чимось схожим до домініканців часів заснування ордена св. Домініка з їх ідеалізацією аскези, освіти, науки й невладності Церкви й віддаленості від світу. Історичні обставини, що виявили себе в потужному наступові у той час іншого віросповідування й культури, змусили, певне, перших братчиків обернути ці принципи на оборону власне Православної Церкви, а не лише її аскетичної чистоти.

Звертає на себе увагу й той факт, що духовно-освітній рівень православних українських братств (які, як пам’ятаємо, складались далеко не з родових шляхтичів – тогочасної еліти суспільства) був таким, що йому беззастережно довіряли вселенські патріархи оборону християнської чистоти суспільства, гарантуючи свою довіру до братств ставро-пігіяльними грамотами. Гадаємо, що середньовічна православна церква мала підставою для такого рішення перш за все беззаперечний лицарський духовний консерватизм членів православних братств, їх ясне бажання захистити чисті джерела Віри Христової від духовних й тілесних нападників, а по-друге, – бачила в православних братствах перспективу очищення чистим служінням всієї церкви, яка вже тоді потребувала звільнення від людської звичаєвості і традицій.


1. Розвиток освіти в XVI—XVII ст. Початок діяльності братств

Український народ завжди прагнув до розвитку й піднесення освіти й культури. Поступово, починаючи з XV ст., освіченість Заходу проникає в Україну і набирає сили в братських школах XVI—XVII ст., а потім розквітає у стінах Києво-Могилянської академії. Кінець XVI й початок XVII ст. позначилися пробудженням "сплячого генія" українського народу. Після Брестської унії 1596 р. активізується діяльність братств, що виникали при православних церквах. Вони не обмежувалися релігійними справами, а вважали своїм основним завданням поширення освіти серед українського населення та захист православ´я перед католицтвом й одночасно захист української нації. При братствах засновувалися школи, друкарні, які ставали основними осередками розвою національної культури. Особливо активну роботу проводили Віденське (1588), Берестейське (1591), Мінське (1592), Більське (1594), Могилівське (1597), Луцьке (1597), Київське (1615) братства.

Князь Костянтин Острозький у 1576 р. у місті Острозі заснував вищу школу — Острозьку греко-слов´яно-латинську колегію, що в історію шкільництва України увійшла як Острозька академія. За декілька десятків років функціонування академія підготувала 500 випускників, багато з яких стали організаторами й реорганізаторами вже існуючих шкіл, відігравши таким чином чималу роль у поширенні освіти серед українського та інших на родів. Острозька академія була не лише навчальним і науковим закладом, а й літературним та книговидавничим центром. Тут побачило світ перше повне кириличне видання Святого письма — знаменита Острозька Біблія (1581 p.). Тривалий час точилася дискусія щодо статусу Острозької академії: чи можна називати її вищою? Професор A.M. Алексюк вважає, що розглядати це питання необхідно з урахуванням історичного періоду її існування. На той час, порівняно з іншими школами, Острозька академія стояла вище. Проте донині це питання залишається відкритим. Дослідники історії розвитку освіти ще на початку 70-х років XX ст. висловлювали припущення, що школи "вищого типу" існували ще за часів Київської Русі. Є також думка, що перша вища школа в Києві була заснована 1037 р. у храмі Святої Софії. Вона готувала кадри "вищого духовенства і феодальної знаті". Частина дослідників схильна залишатися на позиції, згідно з якою першим вищим навчальним закладом на терені східного слов´янства була Києво-Могилянська академія.

В Острозькій академії навчали учнів усіх предметів "тривіуму" (граматика, риторика, діалектика) і "квадривіуму" (арифметика, геометрія, музика, астрономія). Тут вивчали дисципліни, пов´язані з медициною, філософією, богослов´ям та ін. Для викладацької роботи в академії запрошували вчених із західноєвропейських університетів. Зокрема, в Острозькій академії працювали Герасим Смотрицький (перша половина XVI ст. — жовтень 1594 р.) — перший ректор академії, автор полемічного трактату "Ключ царства небесного" Дамін (світське ім´я Дем´ян) Наливайко (друга половина XVI ст. — 1627р.) — український церковний і культурний діяч, письменник, перекладач; Мелетій (Максим) Смотрицький (1578—1634) — відомий український письменник і громадський діяч, доктор медицини, єпископ, ректор Київської братської школи, проповідник; Ян Лятос — професор Краківського університету, математик, астролог, доктор медицини і філософії; Іова(Іван) Княгининський (бл. 1550—1621) — український церковно-освітній діяч, письменник-полеміст та багато інших. Серед вихованців академії був і майбутній гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний.

Після смерті князя К. Острозького (1608 р.) розпочався процес занепаду Острозької академії, і в 1624 р. вона припинила існування, оскільки внучка князя Анна-Алуїза Ходкевич відкрила на її базі єзуїтську колегію.

З відродженням незалежної Української держави Острозька академія як вищий навчальний заклад розпочала нову сторінку в історії вищої школи нашої держави.

Україна за географічним положенням належить до європейських країн, тому розвиток культури в Європі XV—XVI ст., коли відбувалося повернення до кращих традицій античного мистецтва і літератури, що згодом дістав назву Ренесанс, або Відродження, справив благодатний вплив на культуру українського народу. У межах загальнокультурного процесу європейських країн розвивалися письменство, шкільництво, почала складатися система освіти: монастирські школи, школи при соборах та університети.

Орієнтиром були країни Західної Європи. Йшлося не лише про розширення загальноосвітніх шкіл різних рівнів, а передусім про становлення університетської освіти.

У 1750 р. у Глухові за підтримки імператриці Росії Єлизавети Петрівни було обрано останнього гетьмана України — Кирила Розумовського. Перед цим він здобув вищу освіту в університетах Західної Європи, побував у Франції, Італії, Німеччині. Очевидно, під впливом побаченого у цих країнах щодо організації освіти у К. Розумовського виникла ідея відкриття Батуринського університету. На той час Батурин був гетьманською столицею України. У 1760 р. була завершена робота над проектом Батуринського університету. Ознайомлення з цим документом дає підстави стверджувати, що майбутній університет за структурою і змістом діяльності мав бути прогресивним освітнім закла