Історія економіки

9. Азіатський спосіб виробництва на прикладі Стародавнього Єгипту та Стародавньої Месопотамії (Межиріччя)

29. Великі географічні відкриття та їх роль у фундації засад майбутньої ринкової економіки.

39. Промисловий переворот та його прояв в Англії, Франції, Німеччині. Особливості промислового перевороту у Голландії.

49. Основні ідеї „Капіталу" К.Маркса.

59. Основні положення вчення Дж.М.Кейнса. Мультиплікатор Дж.М.Кейнса та його значення для прогнозування розвитку економіки.

69. Міжнародні фінансові організації та їх роль у становленні світової економіки.

89. Європейські прагнення України та теоретичне обґрунтування європейської інтеграції.

Список використаної літератури.


9. Азіатський спосіб виробництва на прикладі Стародавнього Єгипту та Стародавньої Месопотамії (Межиріччя)

Специфіка географічного положенняСтародавнього Єгипту визначила основу основ економічного життя стародавніх єгиптян — іригаційне землеробство. Про його значення свідчить той факт, що воно залишалося високоефективним навіть у періоди політичного занепаду держави. Іригаційне землеробство у Верхньому Єгипті характерне в основному для розвитку зернового господарства, землі ж Дельти (Нижнього Єгипту), відвойовані у боліт, більше придатні як пасовиська. Тому мисливський промисел витіснило тваринництво. На відміну від месопотамської іригації, де система каналів і дамб мала передусім дренажне призначення, у долині Нілу з об´єднанням країни в єдину державу, єгиптяни побудували просту і надійну басейнову систему іригації. її призначення — якомога довше протягом усього посівного періоду затримувати воду на полях. Будівництво й експлуатація такої системи штучного зрошення вимагали зусиль усіх номів (так називали в Єгипті перші держави), що дуже вплинуло на політичну організацію староєгипетського суспільства. Виконуючи роль організатора робіт і розпорядника земель, племінна знать з часом захоплювала владу.

Переваги цієї системи такі. По-перше, вода у Нільській долині стояла в каналах лише під час повені протягом 6—9 тижнів, решту часу вони залишалися сухими. За каналами ж у Месопотамії доводилося наглядати протягом всього року. По-друге, після осідання мулу паводкову воду відводили назад у річку, що давало змогу підживити ґрунт, оберігаючи його від засолювання. По-третє, вологи протягом двох місяців цілком вистачало для проростання й дозрівання зернових культур. Тому шкода природі завдавалася менша, ніж за системи іригації у Месопотамії.

Впровадження штучного поливу землізабезпечувало високий валовий збір зернових у країні. Одна сім´я хліборобів з єгипетських ґрунтів могла прогодувати ще три сім´ї. Із зернових єгиптяни вирощували переважно пшеницю-еммер (сорт), ячмінь і сорго, з городніх — часник, огірки, з технічних — льон, з волокон якого ткачі виробляли напівпрозору тканину. Розвивалися садівництво і виноградарство, передусім вирощували фінікові пальми [2, c. 15-16].

Культура землеробства в Єгипті була архіпримітивною. У Верхньому Єгипті сяк-так дряпали землю, щоб не утворилося солончаків, а в Нижньому зерно висівали прямо в неспушений мул і відразу ж виганяли на засіяне поле домашню худобу, щоб упхнути його в мулистий ґрунт. Жали високо, зрізуючи самі колоски, які потім молотили на току копитами віслюків.

Основним багатством в Єгипті вважалися худоба й домашня птиця, проте культура тваринництва й птахівництва єгиптян була вкрай примітивною. Протягом тривалого часу вони відгодовували на м´ясо приручених антилоп, газелей, гієн, журавлів, пеліканів, лебедів та ін. З домашньої птиці вирощували гусей, качок, тримали курей. Знали єгиптяни й бджільництво, яке, найімовірніше, саме вони й винайшли. Тримали коней. Уже вІ тис. до н. є. єгиптяни почали постачати коней на передньо-азіатський ринок. Займалися мисливством і рибальством.

В цілому сільськогосподарське виробництво Стародавнього Єгипту розвивалося інтенсивно і повністю залежало від стану іригаційного будівництва в країні. Іригаційне землеробство об´єднувало єгиптян у монолітний трудовий колектив під егідою сильної монархії.

Досить розвиненим було ремесло. Особливих успіхів єгиптяни досягли у таких галузях ремесла, як столярство, каменярство, чинбарство, будівництво, суднобудування, гончарство, ткацтво, ювелірна справа тощо. Уже в епоху Стародавнього царства (2800—2250 pp. до н. є.) вони виробляли за допомогою примітивних кам´яних та мідних інструментів п´ятишаровий дикт, будували надійні парусні та веслові судна з папірусу та деревини, виготовляли з кедрової смоли чудову ароматичну олію, навчилися ливарництву. Далеко за межами країни славилися вироби єгипетських ювелірів із золота, срібла та електрума. Вражає майстерність каменярів, які споруджували над внутрішніми галереями и камерами пірамід надміцні перекриття, що надійно витримували колосальний тиск на них, а стіни гробниць і храмів прикрашали філігранними рельєфними зображеннями, використовували так ретельно шліфовані й припасовані одна до одної багатотонні кам´яні брили, що між ними не можна просунути кінчик Цигаркового паперу. Більше того, єгипетські будівельники проривали нові тунелі й камери в уже побудованих пірамідах. Приголомшує обсяг робіт, виконаних ними упродовж доби Стародавнього царства, який лише на спорудженні пірамід перевищував 12 млн куб. м. [8, c. 19-20]

II тис. до н. е. в Єгипті з´явилися перші вироби із заліза, проте господарське використання цього металу гальмувалося відсутністю в країні залізної руди. Єгиптяни значно удосконалювали виробництво скла, ливарництво, суднобудування, досягли справжніх вершин у мистецтві бальзамування. Ще у І тис. до н.є. вони навчилися виробляти з фарфороподібної маси особливий фаянс, який користувався великим попитом на міжнародному ринку.

Ремісники користувалися промисловою сировиною Нільської долини. До Єгипту завозили лише дефіцитну промислову деревину (з Нубії та Східного Середземномор´я), срібло та олово (для виробництва бронзи).

У Єгипті вперше було розроблено технологію виготовлення матеріалів для письма — папірусу. З цією метою на початку III тис. до н. є. використовувалася трав´яниста рослина папірус,стебло якої розрізалось на смужки, що накладались одна на одну. Перехрещені шари здавлювалися під пресом, а потім висушувались. Як матеріал для письма, вони служили на Близькому Сході й в Європі навіть у Середні віки [1, c. 17].

29. Великі географічні відкриття та їх роль у фундації засад майбутньої ринкової економіки

Значного розвитку в Західній Європі до XVI ст. досягли виробництво і торгівля, що зумовило зростання потреби у грошах як загальному засобі обміну. Металевих грошей із золота та срібла в Європі не вистачало. Монополія італійських купців у європейській торгівлі східними товарами сприяла відпливу золота з Європи на Схід. Крім того, після занепаду торгівлі на Середземному морі у XV ст. внаслідок нестачі грошей, падіння Константинополя та захоплення турками-османами Середньої Азії і Балкан, відновлення монополії єгипетських султанів на Червоному морі, необхідність пошуку нових джерел надходження золота і срібла, нових шляхів торгівлі ще більше зросла. У цих умовах нестримна, загальна жадоба грошей, нових джерел швидкого збагачення охопила в Західній Європі всі верстви населення. Це стимулювало пошук нових морських торговельних шляхів з Європи до Африки, Індії і Східної Азії, де, на думку європейців, було багато золота, срібла, самоцвітів і прянощів. Особливе значення мала Індія, з якої з найдавніших часів доставляли в Європу спеції, ліки, тканини, слонову кістку.

Важливі вдосконалення, зроблені в ті часи у мореплавстві та військовій справі, позитивно вплинули на Великі географічні відкриття. Протягом XV ст. було створено новий тип швидкохідних і легких парусників — каравел, місткий трюм яких давав змогу здійснювати великі морські переходи. У Європі з´явилися нові типи кораблів (баржі тощо), зросла їх вантажопідйомність (від 500 до 2000 т). Завдяки удосконаленню компаса, який з початку XVI ст. входить у загальне користування, морських карт, приладів (барометра і гідрометра) та обладнання значно зросла безпека мореплавання. Відродилась антична ідея про кулеподібність Землі. Велике значення мало удосконалення вогнепальної зброї, з´явились мушкети, пістолети і пушки.

До кінця XV ст. попереду інших країн йшла Португалія. Здобуті португальцями знання дали мореплавцям інших країн нову інформацію про морські припливи, відпливи, течії, напрямок вітрів. Нанесення на карту нових земель сприяло розвиткові картографії.

Епоху Великих відкриттів поділяють на такі два періоди.

Іспано-португальський (кінець XV — середина XVI ст.), який включав: відкриття Америки (перша експедиція X. Колумба у 1492 p.); португальські плавання до Індії і берегів Східної Азії починаючи з експедиції Васко да Гама; іспанські тихоокеанські експедиції XVI ст. від першого навколосвітнього плавання Магеллана до експедиції Вільяловоса (1542—1543) [3, c. 24-25].

Період російських і голландських відкриттів (середина XVI — середина XVII ст.). До них належать: відкриття росіянами всієї Північної Азії (від походу Т. Єрмака до плавання Попова — Дежньова у 1648 p.); ан