Вплив демографічної ситуації в Україні на стан і розвиток трудових ресурсів

Вступ.

1. Характеристика демографічної і трудоресурсної ситуації в Україні.

2. Сучасний стан розвитку трудових ресурсів та вплив демографічної ситуації.

3. Перспективи розвитку трудових ресурсів в Україні.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Актуальність теми дослідження.У комплексі складних соціально-економічних проблем України, що пов’язані з трансформацією її економіки в ринкову, важлива роль належить збереженню і розвитку трудового потенціалу як основи формування продуктивної, вільно обраної зайнятості. Розв’язання цієї складної соціально-економічної проблеми ускладнюється через відсутність глибоких наукових розробок, пов’язаних з розумінням трудового потенціалу як багатоаспектного явища, рівень розвитку якого найбільше детермінується впливом соціально-економічних та демографічних чинників. У той же час, практика розробки регіональних програм зайнятості

Основа кожної держави – це населення, люди, які є її громадянами, носіями державного суверенітету. Розвиток держави неможливий без достатньої кількості населення, наявності його трудоресурсного та інтелектуального потенціалу, виробничої та духовної культури.

У міжнародному праві населення визначається як сукупність людей, що перебувають у межах даної держави і належать до її юрисдикції.

Населення – основа суспільного виробництва, в якому воно відіграє подвійну роль: і споживача, і виробника матеріальних благ та послуг, тим самим формуючи споживчий ринок та ринок праці. Населення є природною основою формування трудових ресурсів – найголовнішого елемента продуктивних сил.

Чисельність населення впливає на формування контингенту трудових ресурсів, споживчий попит та обсяг виробництва товарів народного споживання, потребу у фінансових ресурсах для соціального забезпечення, структуру та потужність соціальної інфраструктури.

У найбільш загальному вигляді населення характеризується при аналізі демографічної ситуації. Демографія – це наука про відтворення населення. Залежно від демографічної ситуації у країні здійснюється певна демографічна політика – комплекс соціально-економічних заходів, за допомогою яких уряд скеровує ці процеси у потрібному напрямі. Демографічна ситуація відображає основні якісні та кількісні характеристики сучасного стану населення: його чисельність, національний склад, статевовікову структуру (це склад і співвідношення людей різної статі і різних вікових груп), природний та механічний приріст населення, його щільність, міграції, тривалість життя і т.д.

Комплексні методологічні та методичні дослідження із загальних проблем формування і розвитку трудового потенціалу здійснені такими українськими вченими, як В.Врублевський, М. Долішній, С. Злупко, М. Кім, Г. Купалова, В. Куценко, Е. Лібанова, М. Пітюлич, С. Пирожков, Т. Тітова, О. Хомра, В. Онікієнко, К. Якуба та багатьма іншими науковцями.

Метою роботиє системне теоретико-методичне дослідження проблем реалізації трудового потенціалу в контексті демографічних чинників, що впливають на його формування, збереження та розвиток, і на цій основі - розробка методичних і практичних рекомендацій щодо забезпечення продуктивної зайнятості населення.


1. Характеристика демографічної і трудоресурсної ситуації в Україні

Нині в Україні спостерігається вже четверта за століття демографічна криза (різке зменшення чисельності населення, яке веде до його депопуляції і характеризує нинішній від’ємний тип відтворення). Щоб забезпечити хоча б просте відтворення (тобто нульовий приріст), необхідно, щоб сумарний коефіцієнт (показує кількість дітей, пересічно народжених однією жінкою протягом життя) становив 2,6. В Україні він дорівнює 2,12; саме стільки дітей повинна (у середньому) народити жінка протягом життя, щоб забезпечувалося просте відтворення населення в країні.

Коефіцієнт природного приросту в світі досягнув максимуму (20,6%) у другій половині шістдесятих років. Потім він почав зменшуватись і наприкінці вісімдесятих років становив 16,1%.

“Старіння” населення призводить до збільшення економічного навантаження на працездатних.

У віковій структурі населення розрізняють 3 групи: діти і підлітки (до 16 років), працездатне населення (16-55 років), населення старшого віку. Дуже велика група пенсіонерів у сільській місцевості – 29%, по Україні в цілому – 23%. Середній вік мешканця України – 36,5 років, але водночас вік міського жителя становить 34,8 років, а селянина – 39,8 років. Наймолодше населення проживає у Закарпатській області – 32,3 роки, а найстаріше – у Вінницькій – 38,9 років. Особливе значення має контингент осіб працездатного віку. Працездатне населення становить 55,8% населення України (на 1 січня 1996 р.). Найменша питома вага осіб працездатного віку в Чернігівській області (51,3%), найбільша – в Одеській (57,6%).

Національний склад населення не відіграє вирішальної ролі в економіці, хоча деякі національні аспекти потрібно враховувати у певних економічних ситуаціях. До них належать: ступінь етнічної однорідності у країні, національні традиції у трудовій діяльності, рівень національної культури, спосіб життя, темперамент тощо.

В Україні проживає більше 100 національностей. Питома вага українців у структурі населення становить 73%. Решта населення – це росіяни – 22%, євреї – 0,9%, білоруси – 0,7%, молдавани – 0,6%, поляки – 0,4% та ін.

За винятком Криму, більшість у всіх областях складає корінне населення – українці. Найвища їх чисельність – у західних областях і Придніпров’ї, найнижча – в Донбасі та південних районах. Так, у Полтавській, Вінницькій, Волинській, Черкаській, Чернігівській, Тернопільській областях проживає від 91% до 96% українців; у Харківській, Дніпропетровській, Миколаївській – 70%; Луганській, Одеській, Донецькій – 55%; м. Києві – 72%[4, c. 7].

При розробці стратегії регіонального розвитку та розміщення продуктивних сил врахування національної структури населення в усій різноманітності її територіальної диференціації, національних особливостей та інтересів кожної нації та народності, особливо в районах їх компактного проживання, набуває першочергового значення. Це дуже важливо в контексті концепції стійкого розвитку країни.

Добре відомо, що територія проживання українців виходить за межі України. Загальна їх кількість у світі – 49 млн. чол., у тому числі: Україна – 37,4 млн. чол., Росія – 4,4 млн. чол., Казахстан – 0,9 млн. чол., Молдова – 0,6 млн. чол., Білорусь – 0,3 млн. чол. У цілому понад 7,5 млн. українців проживають у близькому зарубіжжі.

Цілі села і райони заселені українцями у прилеглих до України областях Росії: Білгородській, Воронезькій, Ростовській. Багато українців проживають на Кубані, у Поволжі, Сибіру, на Далекому Сході. Майже 4 млн. українців – у далекому зарубіжжі (найбільше в США – 1,4 млн. чол., Канаді – 1 млн. чол., Польщі – 300 тис. чол.), утворюючи українську діаспору.

Діаспора – це територіально зосереджене розселення значної частини нації за межами своєї Батьківщини.

Працездатне населення в працездатному віці академік С.Г. Струмилін назвав “трудовими ресурсами”.

Нині нижня межа працездатного віку становить 16 років, а верхня – 55 для жінок і 60 років для чоловіків. Крім працездатного населення, до трудових ресурсів належать працюючі підлітки і пенсіонери.

У країнах ринкової економіки термін “трудові ресурси” не вживається, а використовується поняття “економічно активне населення”.

Кількість трудових ресурсів не завжди пропорційна чисельності населення. Вона залежить, насамперед, від його віково-статевої структури, меж працездатного віку; пільг для передчасного виходу на пенсію, чисельності Збройних Сил.

Виходячи з аналізу демографічної ситуації, у перспективі необхідно очікувати зменшення приросту трудових ресурсів і переорієнтовуватися на впровадження трудозберігаючих технологій, підвищення продуктивності праці.

Чисельність, якість та зайнятість трудових ресурсів – основні показники, які характеризують трудоресурсну ситуацію в країні.

У даних умовах велике значення має поліпшення якісного складу працюючих. Якісні характеристики трудового потенціалу можуть бути розкриті за допомогою сукупності ознак: демографічних, медико-біологічних, професійно-кваліфікаційних, соціальних, психофізичних, моральних, науково-технічних та ін.

Прогресивною вважається структура трудових ресурсів, у якій більше осіб до 40 років з високим рівнем освіти. Останній показник – кількість людей з вищою і середньою освітою (у нашій країні досяг 90%) – увійшов до числа 3-х основних критеріїв, прийнятих ООН для визначення рівня “людського розвитку країни”. Необхідно зазначити, що за цим показником у 1992 р. Україна займала 42 місце в світі[8, c. 1].

Рівень кваліфікації трудових ресурсів України в народному господарстві досить високий. Про це свідчить рівень освіти працівників: питома вага фахів