Розвиток малого бізнесу

Вступ

Розділ 1. Теоретичні аспекти управління розвитком підприємств туристичного бізнесу

1.1. Розвиток малого бізнесу в Україні та його основні проблеми

1.2. Особливості управління підприємствами малого бізнесу в індустрії туризму

1.3. Проблеми функціонування малого бізнесу

Розділ 2. Дослідження стану і тенденцій розвитку підприємств туристичного бізнесу

2.1. Сучасний стан розвитку малих туристичних підприємств

2.2. Аналіз розвитку туристичного бізнесу на прикладі туристичної фірми «Адріа-турс»

2.3. Дослідження діяльності туристичної фірми «Андріа-Турс»

Розділ 3. Механізм управління розвитком підприємств туристичного бізнесу

3.1. Проблеми та перспективи розвитку малих підприємств туристичного бізнесу

3.2. Шляхи розвитку та вдосконалення розвитку підприємств туристичної галузі

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність теми.В умовах відкритості національних кордонів для іноземних корпорацій туристичного бізнесу, збільшення попиту на послуги вітчизняного туристичного ринку, постають проблеми вдосконалення управління розвитком підприємств туристичної індустрії, оптимізації механізму взаємодії учасників туристичного ринку, обґрунтування нових підходів до організації діяльності підприємств туристичного бізнесу.

Істотний внесок у дослідження сутності, обґрунтування специфіки розвитку і управління підприємствами туристичного бізнесу зробили вітчизняні та закордонні вчені, серед яких: О.М. Азарян, А.Ю. Александрова, Л.В. Балабанова, В.Д. Безносюк, А.В. Бережна, О.В. Виноградова, В.Г. Герасименко, В.Г. Гуляєв, В.П. Дергачов, Л.П. Дядечко, В.К. Євдокименко, Н.Л. Жукова, Д.К. Ісмаев, М.І. Кабушкін, В.І. Карсекін, В.А. Квартальнов, В.Ф. Кифяк, В.С. Кравців, М.П. Крачило, В.Б. Сапрунова, А.В. Сидорова, Т.І. Ткаченко, О.Б. Чернега, О.О. Шубін, І.М. Школа, Л.М. Шульгіна та ін.

Однак, складність та недостатнє розв’язання проблем формування варіантів розвитку підприємств вітчизняного туристичного бізнесу, дослідження шляхів підвищення ефективності їх діяльності, принципів формування механізмів управління цим сегментом послуг, планування, прогнозування розвитку з урахуванням специфіки організаційно-економічних, інформаційних і інвестиційних процесів з метою підвищення конкурентоздатності на світовому ринку туристичних послуг потребують подальшого системного наукового дослідження.

Метою дослідженняє розробка теоретичних, методичних і практичних рекомендацій з удосконалення управління розвитком малих підприємств туристичного бізнесу.

Відповідно до мети було поставлено і вирішено наступні завдання:

обґрунтування факторів, які визначають управління розвитком малих підприємств туристичного бізнесу;

розробка концептуальної моделі управління розвитком малого підприємства туристичного бізнесу на основі системного підходу;

аналіз сучасного стану і динаміки ринку туристичних послуг в Україні;

діагностика фінансового стану малих підприємств туристичного бізнесу в Україні.

Об'єктом дослідження є процеси управління розвитком підприємств туристичного бізнесу.

Предметом дослідженняє теоретичні, методологічні і практичні аспекти удосконалення управління розвитком малих підприємств туристичного бізнесу.


Розділ 1. Теоретичні аспекти управління розвитком підприємств туристичного бізнесу

1.1. Розвиток малого бізнесу в Україні та його основні проблеми

Світовий досвід свідчить про те, що ефективність функціонування економіки будь-якої країни здебільшого залежить від оптимального поєднання в ній малого, середнього та великого бізнесу.

Останнім часом у світі спостерігається тенденція лідерства в структурах економічних систем різних країн малих та середніх підприємств, розвиток яких в сучасних умовах є одним із важливих факторів вирішення соціально-економічних проблем у державах взагалі та в окремих їх регіонах зокрема.

Сьогодні в провідних країнах світу малий та середній бізнес як сектор економіки є домінуючим за чисельністю й обсягами виробництва.

Як свідчить практика таких країн, саме малі та середні підприємства є найдинамічнішими підприємствами, на розвиток яких впливає якість бізнес-середовища в країні. Взаємозв'язок держави і малого бізнесу здійснюється на взаємовигідній основі та має довгостроковий характер. При цьому роль держави полягає у забезпеченні високого рівня конкурентоспроможності національної економіки, проведенні прозорої, стабільної, ефективної податкової та регуляторної політики, створенні рівних сприятливих умов для розвитку різних форм бізнесу, включаючи малий, а також всебічний підтримці підприємництва та приватної ініціативи.

Малий бізнес у розвинутих країнах виконує такі важливі для економіки функції, як залучення до економічного обороту матеріальних, фінансових, природних, інформаційних і людських ресурсів, що випадають з поля зору великих компаній. Завдяки таким підприємствам великі компанії звільняються від нерентабельної діяльності, на ринку продукції забезпечується врегулювання попиту і пропозиції, рівня цін на виготовлену продукцію, створюються додаткові робочі місця та долається проблема прихованого безробіття, а завдяки послабленню майнової диференціації та підвищенню життєвого рівня населення пом'якшується соціальна напруга в суспільстві. Не виникає сумнівів, що до таких самих тенденцій доцільно наближатися й українській економіці, спрямовуючи при цьому матеріальні, фінансові й організаційні зусилля держави на прискорення розвитку малого підприємництва, яке є базою та елементом конкурентного ринкового механізму. Саме малі підприємства забезпечують розвиток економічної системи країни та наближають її до споживачів. Мале підприємництво здатне вирішувати такі економічні завдання, як створення в країні конкурентного середовища, залучення приватного капіталу і зовнішніх інвестицій, а також удосконалення наявних технологій виробництва. Водночас ці підприємства виконують найважливішу роль у державі — надають громадянам країни робочі місця, створюють реальні джерела їх доходів, забезпечують виробництво товарів, виконання робіт і надання послуг для населення за доступними цінами та збільшують дохідну частину бюджетів різних рівнів. Перевага малих підприємств у тому, що вони мобільніші до змін в економіці, швидко реагують на вимоги ринку, знаходять нішу у виробництві товарів, виконанні робіт, наданні послуг, оперативно освоюють випуск нових видів продукції а також мають тенденцію до нарощування обсягів випуску продукції, надання послуг та виконання робіт, що дає їм змогу виживати та розвиватися. Ці підприємства також забезпечують більшу ефективність капіталовкладень у виробництво як за обсягом коштів, так і за терміном їх віддачі та серед всіх суб'єктів господарювання мають найнижчі інвестиційні потреби[6, c. 60-61].

На жаль, крім позитивних чинників, що сприяють розвитку малого підприємництва, є й негативні, а саме: недостатність фінансових ресурсів, труднощі з придбанням необхідного обладнання, виробничих площ, вузьке коло постачальників сировини, матеріалів, комплектуючих, недостатній розвиток ринку збуту продукції, незахищеність працівників цих підприємств тощо. Ці чинники впливу на розвиток малого бізнесу притаманні не лише Україні, а й іншим країнам світу. Проте слід пам'ятати, що підтримуючи розвиток малого підприємництва держава тим самим підтримує вітчизняних товаровиробників. Цілеспрямована державна підтримка суб'єктів малого бізнесу в Україні має важливе значення, оскільки без ефективного функціонування малого підприємництва неможливе створення конкурентоспроможної економіки держави в цілому. Сектор малого бізнесу в Україні має широку мережу підприємств, переважно працює на внутрішньому ринку та безпосередньо пов'язаний з масовим споживачем товарів, робіт, послуг.

Питання щодо підтримки малих підприємств набагато складніше, ніж видається на перший погляд. Адже спрощена система оподаткування суб'єктів малого бізнесу є однією з основних тем дискусій на різних рівнях законодавчої та виконавчої влади, на нарадах, науково-практичних конференціях, семінарах і засіданнях «круглих столів»[11, c. 6].

1.2. Особливості управління підприємствами малого бізнесу в індустрії туризму

Управління підприємством малого бізнесу в індустрії туризму - це самостійний вид професійно здійснюваної діяльності в ринкових умовах, направленої на досягнення в ході господарської діяльності малого готельного підприємства певної наміченої мети шляхом раціонального використання матеріальних і трудових ресурсів із застосуванням принципів, функцій і методів управління.

Управління підприємством малого бізнесу в індустрії туризму - це управління, яке передбачає:

- орієнтацію підприємства на попит і потреби ринку, на запити конкретних споживачів і організацію пропозиції тих видів послуг, які мають попит і можуть принести підприємству готельного господарства намічений прибуток;

- підвищення ефективності надання послуг, зменшення витрат, отримання оптимальних результатів;

- господарську самостійність, що забезпечує свободу прийняття рішень;

- постійне коригування цілей і програм залежно від ситуації на ринку;

- необхідність застосування сучасної інформаційної бази з комп'ютерною технікою для багатоваріантних розрахунків при прийнятті оптимальних і обґрунтованих рішень.

Метою управління є постійне подолання ризику або ризикованих ситуацій не тільки в сьогоденні, але і в майбутньому, для чого потрібна наявність певних грошових коштів і надання управлінцям певної свободи та самостійності в господарській діяльності в цілях швидкого реагування і адаптації до умов, що змінюються. Кінцевою метою управління є забезпечення прибутковості (дохідності) діяльності підприємства готельного господарства шляхом раціональної організації процесів обслуговування, включаючи управління виробництвом готельних послуг та розвитком техніко-технологічної бази, а також ефективне використання кадрового потенціалу при одночасному підвищенні кваліфікації, творчої активності та лояльності кожного працівника.

Управління покликане створювати умови для успішного функціонування підприємством малого бізнесу в індустрії туризму, виходячи з того, що прибуток є не причиною існування підприємства, а результатом його діяльності, який у кінцевому результаті визначається ринком. Прибуток створює певні гарантії подальшого функціонування готельного комплексу, оскільки тільки прибуток і його накопичення у вигляді різних резервних фондів дозволяє обмежити та подолати ризики, пов'язані з реалізацією послуг на ринку. Ситуація на ринку, як відомо, постійно змінюється, відбувається зміни конкурентного середовища, зміни в умовах і формах фінансування, в стані господарської кон'юнктури в індустрії туризму або в країні в цілому, в умовах реалізації послуг підприємств малого бізнесу в індустрії туризму[9, c. 31-33].

У зв'язку з цим у завдання управління підприємств малого бізнесу в індустрії туризму входить:

- забезпечення автоматизації діяльності готельного комплексу;

- прийняття на роботу і підготовка висококваліфікованого обслуговуючого персоналу;

- стимулювання роботи співробітників шляхом поліпшення умов праці та встановлення вищої заробітної плати;

- постійний контроль за ефективністю діяльності готельного комплексу, координація роботи всіх його підрозділів;

- постійний пошук і освоєння нових ринків;

- визначення конкретних цілей розвитку готельного комплексу;

- виявлення пріоритетності цілей, їх черговості та послідовності рішень;

- розробка стратегії розвитку і системи заходів щодо її реалізації;

- пошук джерел ресурсів, необхідних для забезпечення реалізації стратегії розвитку;

- контроль за виконанням поставлених завдань.

Індустрія туризму є однією з областей сфери обслуговування, що динамічно розвиваються. Туристичний бізнес багатогранний, а управління їм - складне і трудомістке завдання, що вимагає нових технологій управління. Управління будь-яким бізнесом сьогодні неможливе без активного використання інформаційних технологій, обумовлених стрімким проникненням у всі сфери життя суспільства персональних комп'ютерів і Інтернету[14, c. 45-47].

1.3. Проблеми функціонування малого бізнесу

В Україні розвиток сектора малого підприємництва наштовхується на безліч перепон, серед яких поряд з об'єктивними проблемами малого підприємництва, пов'язаними з внутрішніми властивостями цього економічного явища і загальними проблемами перехідного періоду, на практиці можуть бути відокремлені штучно створені проблеми, що перешкоджають нормальному розвитку підприємницької активності. Розглянемо вищеперераховані проблеми докладніше.

До об'єктивних проблем малого підприємництва можна віднести проблеми суб'єктів цього сектора, які мають місце рівною мірою як в перехідних, так і в розвинутих економіках, тобто;

- висока чутливість суб'єктів сектору до несприятливих економічних факторів (інфляція, циклічні коливання, зміна кон'юнктури ринку);

- обмежений доступ до фінансових та кредитних ресурсів через значну нестабільність підприємств сектору;

- складність залучення висококваліфікованих фахівців;

- незбалансованість досвіду підприємця-початківця (достатній досвід у технології виробництва і недостатній у комерції, управлінні персоналом або навпаки);

- значний ступінь ризику банкрутства при розробці та впровадженні у виробництво нового виду продукції;

- короткий «життєвий цикл» суб'єктів сектору;

- надто значна вирогідність банкрутства на початковому етапі існування та інше [8, с. 112].

Вирішенню значної частки проблем такого роду повинна сприяти держава за допомогою ретельно розробленої системи підтримки малого підприємництва. Але в економічній літературі існує думка про те, що надмірна опіка держави над малим підприємництвом при допомозі різноманітних важелів економічної політики, скоріш за благо, може завдати шкоду підприємствам сектора, зробити їх слабкими і немічними. Бізнесмен завжди повинен відчувати, що поряд з ним крокує банкрутство. Ця загроза стимулює його бажання працювати краще. Тому «незамортизована» державою частина цих проблем виступає у ролі необхідного селективного механізму «природного відбору», призначенням якого є звільнення суспільства від нежиттєспроможних економічних структур та загартовування найбільш сильних, перспективних суб'єктів підприємницької діяльності. Тобто проблеми, віднесені до цієї групи, є цілком природними, характерними для сектора взагалі. І вони не заважають потужному його розвитку, а навпаки, містять протиріччя, з яких черпає енергію цей розвиток [8, с. 114].

До загальних проблем перехідного періоду можна віднести проблеми, що стали наслідком реформування економіки, трансформування відносин власності і, мабуть, для основної маси населення - у деякій мірі форсованого перелому свідомості з «соціалістичної» на «капіталістичну». Тобто:

- обмеженість фінансових та кредитних ресурсів у населення (для створення власної справи) та у держави (для надання допомоги суб'єктам малого підприємництва);

- відсутність розвиненої ринкової інфраструктури на загальнодержавному, регіональному, місцевому рівнях;

- недостатність фахових знань та досвіду у населення щодо зайняття малим підприємництвом;

- відсутність традицій підприємництва у суспільстві;

- недостатнє інформаційне та консультативне забезпечення;

- розрив економічних зв'язків між підприємствами;

- загальне падіння виробництва в країні;

- обмеженість внутрішнього попиту та наявність кризи збуту на внутрішньому ринку у зв'язку зі зниженням реальних доходів основної маси населення та браком вільних фінансових коштів у підприємств;

- зростання цін і тарифів на нафтопродукти, електроенергію, сировину, матеріали тощо;

- слабка система самоорганізації суб'єктів малого підприємництва;

- негативне психологічне ставлення населення до підриємців;

- недовіра західних партнерів та інше [8, с. 115].

Ці проблеми подібні до природних, закономірних «труднощів росту» живої істоти: вони, безперечно, турбують та визивають ускладнення, але вони є незбіжним супутником удосконалення системи, і ні в кого не визиває сумнівів те, що система у недалекому майбутньому вирішить ці проблеми, «переросте».

Малий бізнес в перехідній економіці виконує низку специфічних соціально-економічних функцій:

1. Сприяння процесам демонополізації, приватизації та роздержавлення економіки, стимулювання розвитку економічної конкуренції, формування численних суб’єктів ринкового господарства, орієнтованих на попит, конкуренцію тощо.

2. Залучення до економічного обороту матеріальних, природних, фінансових, людських та інформаційних ресурсів, які “випадають” з поля зору великих компаній.

3. Поліпшення становища на ринках шляхом забезпечення еластичності їхньої структури, врегулювання попиту, пропозиції і цін, принаймні часткової компенсації втрат пропозиції на період реструктуризації великих компаній, індивідуалізації пропозиції та диференціації попиту, насичення ринків, задоволення специфічних місцевих потреб.

4. Вивільнення великих підприємств від виробництва нерентабельної для них дрібносерійної та штучної продукції, яка задовольняє індивідуальний попит, підвищення тим самим ефективності їхньої діяльності. Великим компаніям укладення коопераційних угод з малими підприємствами дозволяє підвищити гнучкість виробництва, зменшити комерційний ризик.

5. Забезпечення додаткових робочих місць, подолання прихованого безробіття, надання роботи працівникам, вивільненим в ході реструктуризації великих підприємств.

6. Стимулювання підвищення ділової активності населення та розвитку середнього класу, який становить соціальну базу економічних реформ, забезпечує стабільність суспільства.

7. Протидія люмпенізації та поширенню утримувальницької психології, всебічне сприяння розвиткові людського капіталу.

8. Пом’якшення соціальної напруженості завдяки ослабленню майнової диференціації та підвищенню рівня доходів населення.

9. Збільшення гнучкості національної економіки та ринкової пропозиції у відповідності до сучасних умов відкритої економіки.

10. Сприяння процесу демократизації суспільства, раціоналізації системи економічної організації та управління [8, с. 117].

Попри досить незначну економічну “вагу” окремих підприємств, малі підприємства в перехідних економіках набувають досить швидкого розвитку. Це обумовлено їхніми вагомими конкурентними перевагами в інституційній структурі економіки, якими є:

– мобільність, здатність до швидкого реагування на зміни кон’юнктури ринку, оперативність освоєння нової продукції та зміни обсягів виробництва в межах виробничих можливостей;

– дрібносерійне виробництво, можливість підвищення ефективності за рахунок вузької спеціалізації, технологічна гнучкість виробничих процесів;

– низька капіталоємність, швидка окупність вкладень, невисокі експлуатаційні та накладні витрати підприємства;

– здатність до якнайповнішої мобілізації доступних ресурсів, включаючи оперативне використання досягнень науково-технічного прогресу (в технічній, економічній, організаційній, інформаційній сферах);

– раціональна організація підприємства, обумовлена максимальним зближенням менеджменту, маркетингу та виробничого процесу;

– оптимальні можливості для реалізації мотивів та схильностей до підприємницької діяльності [8. с. 118].

Крім вище перерахованих проблем об'єктивного походження, з якими зустрічається мале підприємництво в Україні, можна виокремити штучно створені проблеми, до яких відносять, перш за все, надмірну зарегульованість економічних процесів та організаційних процедур щодо створення та функціонування суб'єктів малого підприємництва, що пов'язана з проблемами реєстрації, ліцензування, контролю, системи обліку та звітності, різного роду зборів і платежів.

Як відмічається в національній економічній літературі, сьогодні кожний з етапів легітимації підприємницької діяльності жорстко зарегульовано. При цьому вони всі разом не узгоджені між собою і перетворюють встановлений законодавством заявницький тип започаткування підприємницької діяльності в Україні на дозвільницький, коли потенційний суб'єкт підприємницької діяльності стає залежним від численних дозволів різноманітних інстанцій. Дезорганізує роботу суб'єктів малого підприємництва значна кількість контролюючих органів, кожний з яких діє за власними нормативними та інструкційними документами, що не погоджені між собою, має місце дублювання контролюючих функцій організаціями різних рівнів влади, що приводить до надмірної кількості перевірок.

Спостерігаються також адміністративні обмеження підприємницької діяльності з боку органів місцевої влади, які пов'язані з необхідністю виконання підприємцями обов'язкових правил і процедур, що передбачені актами органів влади різних рівнів. Все це, а також невизначеність, заплутаність та часті зміни законодавства призводить до того, що легальні суб'єкти малого підприємництва стають збитковими. Уповільнюються темпи приросту сектору, а значна частина реально виникаючих малих підприємств не реєструється і не звітує про свою діяльність державі, переходить в «тіньову економіку» внаслідок неможливості працювати в межах офіційної економіки [10, c. 124-126].

Найвпливовішим засобом державної підтримки МП в Україні сьогодні є, безперечно, надання їм пільг у сфері оподаткування. Левова частка нормативних актів, що були прийняті останнім часом, присвячена саме цій сфері державного регулювання. З 1 січня 1999 року Указом Президента України “Про спрощену систему оподаткування обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” для суб’єктів малого підприємництва було запроваджено сплату єдиного податку. Зазначеним Указом єдиний податок запроваджувався замість 16 видів податків і зборів, визначених податковою системою України. Передбачалося також спрощення бухгалтерського, податкового обліку та звітності. На сьогодні існують чотири режими спрощеного оподаткування: єдиний податок (6 % виручки, якщо платник єдиного податку є платником ПДВ, якщо ні - 10 %), спеціальний торговий патент (застосовується лише у деяких регіонах України), фіксований податок (для фізичних осіб-підприємців від 20 до 200 грн. на місяць), фіксований сільськогосподарський податок (0,1-0,5 %).

Загальна кількість суб’єктів малого підприємництва, що перейшли на сплату єдиного податку вже у 1999 році, склала 94,7 тис., або 14,5 % від загальної кількості зареєстрованих МП; станом на 1 липня 2000 року за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності працювали 180,9 тис. суб’єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб – 55,5 тис., фізичних осіб – 125,4 тис.), на середину 2001 року було зареєстровано вже 297,6 тис. платників єдиного податку (юридичних осіб - 77,6 тис., фізичних осіб – 225,8 тис.).

Спрощена система оподаткування зарекомендувала свою ефективність не лише як інструмент стимулювання малого підприємництва, а й як фіскальний інструмент. За деякими підрахунками, місцеві бюджети областей отримали від застосування спеціального торгового патенту практично подвійне збільшення надходжень.

Прибічники даної системи звертають увагу на те, що з часу запровадження спрощених методів як доходи підприємців – суб’єктів такого оподаткування, так і доходи держбюджету помітно зросли. Противники також досить резонно звертають увагу на колосальні обсяги коштів, які легально виходять з-під оподаткування та набувають готівкової форми через діяльність платників фіксованого податку.

Показники територіального розподілу МП передусім засвідчують залежність їхньої кількості від економічного потенціалу регіону. Проте, якщо у період адміністративно-командної економіки його головним критерієм була, насамперед, величина промислового потенціалу, в останні роки – на перше місце вийшли величина та концентрація банківського та фінансового капіталів. Саме така зміна чинників стала, на наш погляд, головною причиною виходу Києва на перше місце в Україні за розвитком малого бізнесу, що відбувся в 1999 році. [3, c. 83-86]

Розділ 2. Дослідження стану і тенденцій розвитку підприємств туристичного бізнесу

2.1. Сучасний стан розвитку малих туристичних підприємств

Ринкова ситуація в Україні вимагає наявності відповідного спектра підприємств туристичного бізнесу, які відрізняються чисельністю, напрямками діяльності, спеціалізацією тощо. На фоні поліпшення макроекономічних показників спостерігається підвищення ділової активності підприємств, прагнення до розширення обсягів діяльності.

Ринок туристичних послуг України розвивається хоча і нерівномірно, але високими темпами, дедалі зростає роль туризму у формуванні валового внутрішнього продукту України. Темп приросту обсягів реалізації туристичних послуг у 2006 р. склав 38,2%, що не забезпечило суттєвого росту частки підприємств туристичного бізнесу в ВВП. Динаміку показників діяльності ліцензованих туристичних підприємств України за 2000-2006 рр. наведено у табл. 1.

Таблиця 1

Показники діяльності ліцензованих туристичних

підприємств України за 2000 - 2006 рр.

Показники

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

1. Кількість підприємств, одиниць

2448

2652

3134

3864

2519

2828

3052

2. Чисельність працюючих, тис. чол.

33,2

37,9

39,7

50,3

23,5

20,9

21,7

3. Обсяг реалізації туристичних послуг, млн. грн.

803,6

1206,7

1386,1

2093,2

2138,7

2759,8

3785,5

4. Платежі до бюджету, млн. грн.

111,5

126,7

136,1

169,1

98,1

112,9

131,3

5. Частка платежів у бюджеті в загальному обсягу реалізації туристичних послуг, %

13,9

10,5

9,8

8,1

4,6

4,1

3,4

6. Обсяг реалізації туристичних послуг на 1 працюючого, тис. грн.

24,2

31,8

34,9

41,6

91,0

132,1

174,4

Як свідчать наведені дані табл. 1, кількість підприємств туристичного бізнесу, що фактично надавали туристичні послуги збільшилась у порівнянні з 2005 р. на 224 од. або на 7,9%. За даними табл. 1 видно поступове збільшення чисельності зайнятих у цьому виді економічної діяльності до 2003 р. На протязі 2000-2006 рр. частка працюючих у туристичному бізнесі знизилась на 11,5 тис. осіб або 34,6%. Цьому сприяло введення у 2004 р. Закону України “Про внесення змін в Закон України “Про туризм”, з чим пов’язано ліцензування туроператорської і турагентської діяльності. У результаті реструктуризації туристичного ринку у 2004 р. була змінена база статистичного обліку. На відміну від 2003 р. до переліку респондентів статистичної звітності не увійшли установи відпочинку і розміщення, а також підприємці, які займалися екскурсійною діяльністю. Тобто, змінився характер динаміки основних показників туристичної діяльності. У 2004 р. відзначено різке скорочення чисельності робітників на 26,8 тис. чол. або на 46,0% у порівнянні з 2003 р. Чисельність працюючих на підприємствах туристичного бізнесу у 2006 р. становила 21,7 тис. осіб, що збільшилась на 3% у порівнянні з 2005 р.

Обсяг наданих туристичних послуг суб’єктами туристичної діяльності в Україні у 2006 р. збільшився у порівнянні з 2005 р. на 1025,7 млн. грн. або 37% і становив 3,8 млрд. грн. Платежі до бюджету підприємствами туристичного бізнесу у 2006 р. збільшились порівняно з 2005 р. на 18 млн. грн. або 16,0% і становили 131,3 млн. грн. За останні роки в Україні відзначається зниження частки платежів до бюджету в загальному обсязі реалізації туристичних послуг, що можна пояснити збільшенням кількості приватних підприємств та фізичних осіб, які знаходяться на єдиному податку та характеризує збільшення “тіньового” сектору, який працює з туристами[16, c. 8-11].

Розвиток діяльності підприємств туристичного бізнесу визначається показниками в’їзного, виїзного та внутрішнього туризму. Аналіз динаміки туристичних потоків України свідчить про наявність на ринку тенденції до зростання попиту на всі види туристичних послуг(рис.2.1):

Рік

Кількість туристів, обслугованих суб'єктами туристичної діяльності України - усього

Приріст кількості туристів, у відсотках до попереднього року

Із загальної кількості туристів:

іноземні туристи

туристи-громадяни України, які виїжджали за кордон

внутрішні туристи

2000

2 013 998

-

377 871

285 353

1 350 774

2001

2 175 090

7,9

416 186

271 281

1 487 623

2002

2 265 317

4,15

417 729

302 632

1 544 956

2003

2 856 983

26,12

590 641

344 332

1 922 010

2004

1 890 370

-33,8

436 311

441 798

1 012 261

2005

1 825 649

-3,42

326 389

566 942

932 318

2006

2 206 498

20,86

299 125

868 228

1 039 145

Рис. 2.1. Динаміка туристичних потоків в Україні за 2000-2006 рр.

Як свідчать наведені дані, з 1999 р. позитивним є поступове збільшення обсягу туристичних потоків. Пріоритетними видами туристичної діяльності у 2006 р. залишались внутрішній та виїзний туризм. Протягом 2006 р. чисельність внутрішніх туристів склала 1039,1 тис. осіб, що на 11,1% більше, ніж у 2005 р. Показник розвитку виїзного туристичного потоку склав 868,2 тис. осіб, що на 53,2% більше, ніж у 2005 р. Кількість в’їжджаючи в Україну туристів у 2006 р. зменшилась на 8,4% у порівнянні з 2005 р. і становила 299,1 тис. осіб. Якщо в 2001 р. співвідношення між виїзним і в’їзним туризмом складало 2,1:1, то в 2006 р. воно досягло майже 0,76:1, це впливає на формування позитивного сальдо за статтею “Подорожі” платіжного балансу України. Тобто ситуація змінюється на краще.

Аналіз стану ринку туристичних послугдозволив зробити такі висновки: роль туризму в економіці країни, включаючи сукупні податкові надходження від нього, поки досить незначна; не використовуються повною мірою можливості ємного внутрішнього туристичного ринку, хоча він складає серйозний маркетинговий сегмент; поступово підвищується чисельність обслугованих внутрішніх туристів, що відповідає пріоритетам держави; поки не створена ефективна інфраструктура туризму, що вимагає удосконалення законодавства і поліпшення інвестиційного клімату в країні; на туристичному ринку панує жорстка конкуренція, ціни на послуги залишаються високими; туристична діяльність не стимулює в достатньої мірі створення додаткових робочих місць і зайнятість населення.

Результати діагностики в системі управління підприємствами туристичного бізнесу дозволили виявити як позитивні, так і негативні риси, притаманні поточному їх стану, а також оцінити, як можна усунути виявлену нестабільність. Наочність сприйняття показників забезпечується, з одного боку, оцінкою економічного потенціалу (оцінка майна підприємства, його кількісного і якісного стану та структури), а з іншого – оцінкою результатів фінансово-господарської діяльності (тобто, заходів, які змінили майновий і фінансовий стан підприємств туристичного бізнесу)[18, c. 20].

За період 2004-2006 рр. визначено невисокий рівень платоспроможності і ліквідності підприємств, різний рівень і тенденції у зміні ступені ділової активності і рентабельності. Особливо вони посилюються у кінці періоду, що вказує на нестабільність діяльності підприємств. Виявлено, що низка фінансових коефіцієнтів не відповідає встановленим обмеженням. Діючі критерії, що розроблені для промислових підприємств, не можна переносити на підприємства сфери послуг. Тому необхідно розробити відповідні критерії для підприємств туристичного бізнесу. У цьому контексті визначені коефіцієнти можуть бути припустимими для туристичних підприємств.

Розрахунки визначили зниження всіх показників рентабельності майна і реалізації туристичних послуг підприємств туристичного бізнесу у 2006 р. у порівнянні з 2005 р. Базуючись на положеннях індексної теорії, було уточнено індексну функціональну модель, де в якості результативного показника визначена рентабельність реалізації туристичних послуг (1):

На відміну від існуючої моделі у її склад введено показник частки валового прибутку у чистому доході від реалізації туристичних послуг. Це дозволило оцінити вплив собівартості туристичних послуг на рентабельність підприємств і підвищити якість економічного аналізу за рахунок аналітичних можливостей моделі[17, c. 31-33].

Методику апробовано на підприємствах туристичного бізнесу Донецької області. У результаті виконаних розрахунків визначено, що показник рентабельності реалізації туристичних послуг визначається результативністю роботи у звітному періоді, а майбутній ефект довгострокових інвестицій він не відображує. Якщо підприємство туристичного бізнесу здійснює перехід на новий сегмент діяльності, упроваджує нові маршрути та напрямки, які вимагають додаткових інвестицій, то рентабельність капіталу може знижуватись. Однак, якщо витрати у подальшому повернуться, то слід зробити висновок, що варіант розвитку підприємства був обраний вірно, а зниження показника рентабельності не можна розглядати як негативну характеристику поточної діяльності.

Отримана аналітична інформація має вагоме практичне значення для прийняття управлінських рішень, які повинні бути направленні на розробку маркетингової політики підприємств, вивчення ринкової кон’юнктури, зниження витрат на одиницю реалізованих туристичних послуг, збільшення частки більш рентабельних туристичних продуктів, розробку систем заохочення кваліфікованих кадрів, формування системи мотивації персоналу з урахуванням нових умов праці, що дозволяє визначити подальші варіанти розвитку підприємств.

До теперішнього часу система показників ефективності діяльності підприємств туристичного бізнесу остаточно не сформована. У дисертації показники ефективності зведено у три групи: рентабельність капіталу (власного, статутного, акціонерного); рентабельність виробництва послуг і їх реалізації (валова і чиста рентабельність витрат, валова і чиста рентабельність реалізації туристичних послуг); ефективність витрат живої праці (витрати на одну грошову одиницю фонду заробітної плати, продуктивність праці робітників туристичних підприємств, трудоємність одиниці туристичних послуг). Традиційні для виробництва показники ефективності такі, як фондовіддача, фондоємність, фондоозброєність, матеріалоємність, матеріаловіддача для підприємств туристичного бізнесу не показові, тому вони не включені до системи показників ефективності. Таким чином, система показників ефективності дозволяє оцінити різні складові діяльності підприємств, їхній фінансовий стан, використання продуктивності праці і кваліфікації персоналу підприємства, активізацію роботи зі споживачами, організацію внутрішніх бізнес-процесів[7, c. 14-16].

2.2. Аналіз розвитку туристичного бізнесу на прикладі туристичної фірми «Адріа-турс»

«Адріа-турс»(ліцензія АВ № 157969, транспортна ліцензія АБ № 229616 та реєстрація А00 №338459) заснована в 2003 році у місті Мукачево, Закарпатської області. Адреса фірми – 89600 Закарпатська обл. м. Мукачево, площа Миру 30, тел/факс: 8 (03131) 2-34-20.

Пріоритетними напрямками є - Чорногорія, Угорщина, Словаччина.

Туризм являє собою сегмент сфери послуг, що забезпечує задоволення потреб людей і реалізацію їхньої діяльності у вільний час, за рахунок відпочинку, розваг, подорожей. Дослідження господарської діяльності підприємств туристичного бізнесу дало змогу зробити висновок, що особливості управління розвитком підприємств обумовлені, перш за все, специфічними характеристиками послуги. Це стосується неосяжності, незбереженості, мінливості якості та невіддільності від об’єкта споживання і джерела надання, якими характеризується будь-яка туристична послуга.

Проведений у роботі аналіз існуючих визначень дозволив уточнити сутність туристичної послуги ї запропонувати наступне її визначення: туристична послуга - це результат різнорідних видів діяльності, котрий, як правило, не має матеріально-речовинної форми, або матеріалізується у зміненому стані подорожуючого і задовольняє його потреби.

Діяльність туристичного підприємства спрямована на створення специфічного туристичного продукту,розглянутого як комплекс товарів і послуг спеціального призначення, що виражають відносини між суб'єктами туристичного ринку і споживачами в процесі його виробництва, формування, просування і реалізації. На відміну від визначення і класифікації туристичного продукту, підкреслено три аспекти в його змісті: сукупність окремих елементів; можливість задовольняти потреби особливого роду; пріоритет організації і технології.

Специфічність управління розвитком підприємств туристичного бізнесу полягає в тому, що предметом господарсько-фінансової діяльності є надання туристичних послуг; у процесі створення туристичних продуктів задіяні різні підприємства (транспорту, готельного господарства, харчування, торгівлі, надання культурно-розважальних послуг, оздоровлення, відпочинку тощо); здійснюються специфічні бізнес-процеси (маркетинг, управління ризиками, управління продажем); цикл кругообігу активів, який обумовлює особливості складу майна.

Управління розвитком підприємств туристичного бізнесу розглядається як взаємозв’язок правових, організаційних, фінансово-економічних умов, принципів і методів реалізації управлінських рішень, визначенням моделі розвитку на довгостроковий та поточний період. Це дозволяє запропонувати можливості для поліпшення господарської діяльності за рахунок упровадження нових підходів підвищення конкурентоспроможності підприємств в залежності від зовнішніх та внутрішніх факторів впливу на управління розвитком підприємств туристичного бізнесу.

Елементи управління розвитком підприємств туристичного бізнесу наступні: керуюча підсистема - макрорівень (органи управління); керована підсистема - мікрорівень (підприємства туристичного бізнесу). Кожна з підсистем має власне цільове призначення. Керуюча і керована підсистеми характеризуються значною кількістю методологічних, інформаційних, фінансових, організаційних зв’язків.

Визначено, що суттєвий вплив на управління розвитком підприємств туристичного бізнесу має сукупність факторів. Звичайно пропонується розглядати три складові, як фактори макро-, мікро- та внутрішнього середовища. Критерієм такого розподілу є інтенсивність і періодичність впливу факторів на управління розвитком підприємства. Стосовно підприємств туристичного бізнесу вони відіграють неоднакову роль і можуть впливати на їх діяльність позитивно, негативно або залишатися нейтральними. Комбінація показників, їх варіації, вагомість та інтенсивність впливу залежать від цілей підприємства, організаційної структури і комерційних зв’язків.

Аналіз чинників, що впливають на управління розвитком підприємства, дозволив запропонувати введення додаткової ознаки для класифікації факторів внутрішнього середовища, тобто виокремлення економічної складової (маркетингова діяльність, сегментування ринку, рекламна діяльність, цінова, фінансово-кредитна, податкова та інвестиційна політика, управління сезонністю, якістю і асортиментом туристичних послуг).


2.3. Дослідження діяльності туристичної фірми «Андріа-Турс»

До складу діяльності туристичної фірми відноситься як внутрішній туризм, який направлений на туристичну діяльність в межах однієї країни, так і зовнішній туризм, який направлений на туристичну діяльність поза межами даної країни.

Туристичні подорожі за формою організації поділяються на індивідуальний та груповий, які відрізняються за видами, класом та комплексом туристичного обслуговування.

За метою подорожі туризм в Україні поділяється на такі види: пізнавальний, культурно-розважальний, навчальний, промисловий, екологічний, етнічний, релігійний, спортивний, рекреаційний, пригодницький, тощо.

Таблиця 2.1

Функціональні обов’язки працівників туристичної фірми “ Андріа- Турс ”

Посада

Обов’язки

Директор

Здійснює загальне керівництво посадовими особами, займається організацією договірних відносин і взагалі всією організаційною діяльністю обліку.

Бухгалтер

Займається бухгалтерським обліком, складає квартальні, піврічні та річні звіти.

Методист

Займається методичною роботою, розробкою екскурсійних та транспортних маршрутів, розробкою прайс-листів, реклами.

До напрямків діяльності туристичної фірми відносяться: індивідуальний туризм, груповий туризм, розробкою маршрутів вихідного дня, екскурсійним обслуговуванням.

Індивідуальний туризм – специфічний вид громадської туристичної діяльності, здійснюваний на добровільній основі.

Груповий туризм – групова поїздка декількох чоловік по єдиному маршруту і на однакових для всіх умовах.

Маршрути вихідного дня – маршрути обмежені приміською зоною тривалістю 2-3 дні з відвідуванням об’єктів в межах цієї зони.

Екскурсійне обслуговування – діяльність по організації ознайомлення мандрівників з туристичними ресурсами в країні (місці) тимчасового перебування, яка не передбачає надання послуг розміщення (ночівлі).

Розробка туристичного продукту – тяжкий та багатоступеневий процес, який включає маркетингові дослідження та аналіз сегментів ринка і конкурентів на ньому.

Виробничо-господарська діяльність підприємства має ряд переваг, а саме:

- динамічність організаційної форми здатна в залежності від зміни потреб виробництва оперативно перелаштовувати його на нові технології і продукцію;

- готовність до комерційного ризику з метою завоювання ринку в умовах конкуренції;

- більш високий рівень залежності від кінцевого результату праці робітників малого підприємства, відносним зниженням вартості готової продукції за рахунок скорочення витрат виробництва;

- оперативність та ефективність управління підприємством.

Але розвиток малого бізнесу наштовхується на значні перешкоди, найвагомішим з яких є група штучно створених бар`єрів „зарегульованості”, що стають причиною феномену „тінізації” економіки, уповільнення темпів приросту суб`єктів малого підприємництва та зростання кількості збиткових підприємств.


Розділ 3. Механізм управління розвитком підприємств туристичного бізнесу

3.1. Проблеми та перспективи розвитку малих підприємств туристичного бізнесу

В роботі туристичної галузі можна виділити наступні проблеми, що стримують її розвиток. Серед них: відсутність розгалуженої системи інформаційно-рекламного забезпечення діяльності галузі та туристичних представництв за кордоном; відсутність цивілізованих умов перетину кордону та несприятливий візовий режим для іноземних туристів; податкове законодавство, що не сприяє вкладенню інвестицій в інфраструктуру туризму та санаторно-курортний комплекс; різновідомча підпорядкованість туризму та санаторно-курортного комплексу; недоліки в системі регіонального управління; проблема тіньової економіки; необхідність передання частини повноважень органам місцевого самоврядування.

Для удосконалення рекреаційно-туристичної діяльності велике значення має інформація про навколишнє середовище, яке включає демографічні, науково-технічні, політико-правові, соціально-культурні, природні та економічні фактори. До того ж усі фактори макро- та мікросередовища взаємопов’язані і взаємообумовлені. Тому всі дані повинні бути зосереджені у відповідних інформаційних центрах, об’єднаних в єдину інформаційну систему. Ця система повинна бути повна, зрозуміла у використанні та загальнодоступна.

Державна податкова система має суттєвий вплив на соціально-економічну ефективність рекреаційно-туристичної діяльності, тому головним завданням держави є усунення бар’єрів для розвитку туристичної сфери шляхом прийняття Податкового кодексу та проведення виваженої податкової політики з метою підтримки та захисту суб’єктів рекреаційно-туристичної діяльності.

Проблеми, що пов’язані з податковим законодавством України, перш за все, стосуються сплати податку на додану вартість, земельного податку, готельного та курортного зборів.

На нашу думку необхідно деякі з загальнодержавних податків і зборів передати на місцевий рівень, наприклад плата за забруднення навколишнього природного середовища, плата за землю, плата за патент на окремі види торговельної діяльності.

Не відпрацьовано механізм заохочувального оподаткування інформаційно-рекламної діяльності, стимулювання інвестицій у туристичну галузь. Визначення туризму як пріоритетного напрямку розвитку регіону не підкріплено сприятливими умовами, які б створювалися з боку органів влади.

Оптимізація оподаткування рекреаційно-туристичної діяльності сприятиме підвищенню дохідної частини бюджетів всіх рівнів: державного, регіональних, місцевих та підприємств-суб’єктів рекреаційно-туристичної діяльності. Туристична галузь має прямий та опосередкований вплив на підприємства економіки регіону, стимулює розвиток малого та середнього підприємництва, таких секторів економіки, як транспорт, будівництво, торгівля, сільське господарство, виробництво товарів широкого вжитку [13, c. 1].

Розвиток та створення нових підприємств сприятиме наповненню бюджетів усіх рівнів та розбудові регіону в цілому.

Назріла необхідність надати відповідні повноваження органам місцевого самоврядування щодо розвитку туризму в регіонах. Це сприятиме оздоровленню економіки в регіонах, соціальному захисту його населення та поліпшенню ситуації в туризмі загалом.

Першочерговим має бути поетапне передання місцевий органам влади прав на ліцензування туристичної діяльності, сертифікацію підприємств готельного господарства та пунктів харчування, а також повноважень щодо відповідного контролю.

Основу такого механізму складає фінансово-економічне регулювання розвитку туристичної сфери, яке має здійснюватися через:

- механізм платежів за використання природних рекреаційних ресурсів;

- ефективну податкову політику;

- систему місцевих зборів (курортний рекреаційний збір, податок на приватний житловий фонд, який використовується в рекреаційних цілях, тощо);

- механізм ціноутворення на рекреаційно-туристичні послуги;

- інноваційно-інвестиційну політику і кредитування.

В умовах кризи, коли дуже високим є психологічне навантаження та обмежена кількість сімейного бюджету може бути виділена на відпочинок, необхідно розвивати місцеві види туризму, які є більш дешевими та можуть дати поштовх для розвитку, сумісних з туризмом сфер економіки[2, c. 8-10].

3.2. Шляхи розвитку та вдосконалення розвитку підприємств туристичної галузі

З метою визначення типу економічного зростання у підприємств туристичного бізнесу і розробки варіантів прогнозу розвитку запропоновано статистичні моделі. Взаємозв’язок між обсягом реалізованих туристичних послуг і факторами їх виробництва визначено у вигляді моделі виробничої функції. У туристичному бізнесі ці функції раніше не застосовувалися, тому що діяльність невиробничої сфери вважалася результатом перерозподілу доходів отриманих у виробництві. З впровадженням у практику системи національних рахунків основний показник розвитку економіки – валовий внутрішній продукт – визначається як результат усіх видів економічної діяльності. У теперішній час у його складі більш половини припадає на сферу послуг.

Для оптимізації діяльності підприємств туристичного бізнесу запропоновано використання моделі масового обслуговування. Це дозволяє не тільки вчасно оцінювати стан і динаміку попиту на туристичні продукти, але й надати рекомендації щодо визначення основних характеристик діяльності підприємств, організації роботи персоналу, який обслуговує туристів, а також до регулювання потоку потенційних клієнтів і скороченню часу очікування обслуговування.

Сьогодні відповідний розвиток туризму означає для держави стабільність її економіки, прискорення грошового обороту, наявність додаткових (в тому числі і валютних) надходжень до бюджетів усіх рівнів, забезпечення більш високого рівня зайнятості, і як наслідок – загальне підвищення життєвого рівня населення. Питання про створення сприятливих для розвитку туризму умов сьогодні, на тлі деякого “охолодження” економіки – зниження починаючи з вересня 2004 року темпів росту ВНП та прискорення темпів інфляції – набуло особливого значення. Як свідчать дані попередніх досліджень автора, загальні умови розвитку будь-якого економічного утворення – ринку, галузі або підприємства – забезпечує відповідна інфраструктура. Загальноприйнятого визначення цієї категорії сьогодні, на жаль, не існує, однак узагальнюючи розглянуті в процесі дослідження автором дефініції можна стверджувати, що необхідні для нормального функціонування туристичної індустрії умови створює комплекс (в ідеальному випадку – система взаємопов’язаних елементів) організацій, споруд та видів діяльності, який носить назву інфраструктури туризму.

Досягнення зазначених цілей дасть змогу поступового збалансування рівнів розвитку туризму та його інфраструктури з урахуванням особливостей регіонального розвитку територій, що, в свою чергу, призведе до оптимізації темпів зростання обсягів туристичних потоків, показників діяльності туристичних підприємств, обсягів доходів від туризму бюджетів держави, подолання тенденції скорочення кількості готелів та санаторно-курортних закладів України; збільшення частки туристичних послуг у національному ВВП[5, c. 32-33].


Висновки

Результати проведеного дослідження дозволяють зробити такі висновки:

1. Узагальнення теоретичних підходів щодо сутності туристичної послуги дозволило дати її уточнення у наступному визначенні: туристична послуга - це результат різнорідних видів діяльності, що, як правило, не має матеріально-речовинної форми, або матеріалізується у зміні стану подорожуючих і задовольняє їх потреби. На відміну від існуючих тлумачень підкреслена можливість туристичної послуги набувати матеріалізовану форму у зміненому стані подорожуючих.

2. Дослідження факторів, що впливають на управління розвитком підприємств туристичного бізнесу, дозволило виокремити такі складові у групуванні факторів внутрішнього середовища, як управління сезонністю, якістю і асортиментом туристичних послуг.

3. На основі системного підходу розроблено концептуальну модель управління розвитком підприємств туристичного бізнесу, яка включає мету, завдання та механізм управління, у складі якого визначенні принципи, методичний підхід, методи, моделі, функції та інструменти управління розвитком підприємств туристичного бізнесу, а також оцінку ефективності діяльності.

4. Аналіз сучасного стану ринку туристичних послуг в Україні показав, що доходи від туризму у 2006 р. склали 3785,5 млн. грн. або 3,8% від ВВП, тобто у порівнянні з 2000 р. збільшилися на 36,6%. У туристичному потоці найбільша питома вага у 2006 р. припадала на внутрішній туризм і складала 46,8 %, виїзний туризм – 39,4 % і на в’їзний – 13,8 %. У динаміці склад туристичного потоку 2006 р. поліпшився порівняно з 2005 р. Так, в’їзний туристичний поток - зріс на 7,4% або на 126,5 тис. осіб, виїзний збільшився на 3,1% або на 421,6 тис. осіб, внутрішній – збільшився на 22,0% або на 350,4 тис. осіб.

Вплив туризму на розвиток економіки країни набуває виразу у відрахуваннях доходів від туризму до доходів Державного бюджету. У 2006 р. частка туризму у доходах державного бюджету склала всього 3,5%. На протязі останніх 10 років частка доходів від туризму знижувалася від 3,1% до 2,6%. Це пов’язано зі змінами у законодавстві, що значно погіршило положення малого бізнесу (у тому числі туристичних підприємств) і не сприяло легалізації суб’єктів туристичної діяльності. У процесі аналізу виявлена диспропорційність розвитку підприємств туристичного бізнесу регіонів України.

5. Діагностика фінансового стану підприємств туристичного бізнесу показала, що рівень їх платоспроможності і ліквідності низький, підприємства фінансово автономні, забезпечені власними коштами, однак власний капітал і активи використовувались недостатньо ефективно. У процесі дослідження виявлено, що низка існуючих фінансових коефіцієнтів не відповідає встановленим обмеженням. Діючі критерії, що розроблені для промислових підприємств, не можна переносити на підприємства сфери послуг. Тому необхідно розробити відповідні критерії для підприємств туристичного бізнесу. У цьому контексті запропоновані коефіцієнти можуть бути припустимими для туристичних підприємств.

6. Для туристичної сфери система показників ефективності ще не сформована. У дисертації узагальнена система показників економічної ефективності підприємств туристичного бізнесу, яка містить декілька груп. Це показники рентабельності виробництва і реалізації туристичних послуг, рентабельності капіталу, ефективності праці робітників підприємств. Для підвищення якості діагностики фінансового стану у роботі побудовано індексну функціональну модель рентабельності реалізації туристичних послуг, що дозволяє поліпшити якість економічного аналізу.


Список використаної літератури

  1. Закон України "Про туризм" №1282/4 від 18.11.2003 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - №29.
  2. Білоцерківець Н. Україна туристична //Українська культура. - 2006. - № 3-4. - C. 8-10
  3. Біркович В.І. Модернізація туристичного та рекреаційного потенціалу регіонів України //Статистика України. - 2006. - № 3. - C. 83-86.
  4. Бриггс С. Маркетинг в туризме / Пер. с англ. - К.: Знання-Прес, 2005. - 358 с.
  5. Бурнашов І. Проблеми та перспективи розвитку туризму в Україні //Диференційне забезпечення керівництва. - 2005. - Вип. 12/7, 4782. - C. 1-35
  6. Валентюк І. Туризм як галузь господарського комплексу України // Управління сучасним містом. - 2006. -№10-12 (4).-С 60.
  7. Виноградська А. Розвиток українського туристичного бізнесу//Економіка. Фінанси. Право. - 2005. - № 5. - C. 13-18
  8. Кифяк В.Ф. Організація туристичної діяльності в Україні. - Чернівці, 2006.
  9. Левковська Л. Стан і перспективи розвитку туризму та готельного бізнесу Україні //Економіка України. - 2006. - № 6. - С.31-36
  10. Любіцева О. О. Ринок туристичних послуг (геопросторові аспекти). - К.: Альтерпрес, 2004. - 436 с.
  11. Ляшкевич П. Туризм в Україні: сучасний стан та пріоритети розвитку//Освіта України. - 2005. - 15 листопада. - C. 6
  12. Пестушко В. Український туризм у контексті глобалізації: сучасний стан і перспективи //Географія та основи економіки в школі. - 2007. - № 11-12. - C. 42-43.
  13. Слободенюк Е. Туристична привабливість України //Культура і життя. - 2006. - 29 листопада. - C. 1
  14. Стадницька М. Туризм і Україна //Універсум. - 2001. - № 11-12. - C. 46-48
  15. Стативка Б. Туризм в Україні. Наближаємось до світових стандартів? //Культура і життя. - 2007. - 26 вересня. - C. 3
  16. Стеченко Д. М. Передумови і напрями формування туристичного ринку в Україні. — Туризм: Теорія і практика.-2005.-№ 1.-С 5-11.
  17. Уварова Г. Рекреаційно-туристичний потенціал України //Географія та основи економіки в школі. - 2008. - № 2. - C. 29-36
  18. Чернишенко А. Формування стратегії сталого розвитку туризму і курортів в Україні: Круглий стіл //Новости турбизнеса. - 2007. - № 12. - C. 20

Схожі роботи
Підприємство як основна ланка товарного виробництва
Підприємство як суб’єкт господарювання: визначення, мета та напрямки діяльності. Правові основи діяльності підприємства. Класифікація підприємств за різними ознаками. Види підприємств....
Аналіз джерел самофінансування підприємства
Самофінансування підприємства, поняття та сутність джерел самофінансування.Особливості джерел самофінансування...
Дослідження промислових ринків
Розвиток споживчого ринку промислових товарів в Україні. Учасники промислового ринку та їх взаємодія.Поняття та сутність промислового ринку...
Кооперація великого і малого бізнесу
Субконтрактинг як спосіб організації виробництва.Кластерні об’єднання підприємств.Поняття та особливості кооперації малого та великого підприємництва...