Державне регyлювання та стимулювання науково-технiчного прогресу та iнновацiйних процесiв

Вступ

1. Суть та основнi напрямки державної науково-теxнiчної та інноваційної полiтики Укрaїни

2. Науково-технiчне прогнозування та йогo роль у забезпеченнi прогресивних зрушень в нацiоналънiй економiцi

3. Система макроекономiчногo yпpавлiння iнновaцiйними процесами

4. Державна пiдтримка та стимулювання розвитку науки та iнновaцiйної дiялъноcтi

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Розвиток світової і національних економік на межі тисячоліть відбувається під впливом науково-технічного і технологічного прогресу, що характеризується посиленням інноваційної активності і новим підходом до визначення інновацій, який поєднує знання, техніку і технології з ринком. Водночас, у кожній країні спостерігається своєрідність у механізмах зародження та реалізації інновацій, методах управління ними на рівні держави і окремих компаній.

Державне регулювання інноваційною сферою країни є процесом управління інноваційними процесами, що спрямовується на: відповідний розвиток науки, техніки, технологій, його фінансове, інформаційне, маркетингове, кадрове, інституційне забезпечення; підвищення рівня накопичення знань та людського капіталу; розвиток промисловості та сфери послуг, забезпечення платоспроможного попиту тощо. Ефективність регулювання безпосередньо залежить від науково-обґрунтованого прийняття управлінських рішень щодо вибору принципів, методів та форм організації інноваційних процесів, реалізації інноваційної політики.

Найважливішим елементом методичного забезпечення державного регулювання інноваційної сфери є визначення механізму регулювання як системи управління відносинами суб’єктів інноваційної діяльності щодо розробки та впровадження новацій. Елементами цього механізму є інновації як об’єкт управління, методи і способи державного управління інноваційними процесами, його організаційне, правове, інституційне, фінансове, маркетингове та інформаційно-аналітичне забезпечення.


1. Суть та основнi напрямки державної науково-теxнiчної та інноваційної полiтики Укрaїни

Державна науково-технічна політика — це складова соціально-економічної політики держави щодо формування умов ефективного науково-технічного розвитку країни, визначення цілей, напрямів, форм її здійснення.

Науково-технічна та інноваційна політика держави мають вирі-шальний вплив на соціально-економічний розвиток, оскільки ви-ступає як провідний фактор підвищення продуктивності суспіль-ної праці, впливає на структуру економіки, сприяє конкуренто-спроможності національної економіки, полегшує та оздоровляє умови праці.

Законом України "Про наукову і науково-технічну діяльність" (1991) науково-технічна діяльність розглядається як інтелек-туальна творча діяльність, спрямована на одержання і викорис-тання нових знань у всіх галузях техніки і технологій. її основними видами є науково-дослідні, дослідно-конструкторські, проектно-конструкторські, технологічні, пошукові та проектно-пошукові роботи, виготовлення дослідних зразків або партій науково-технічної продукції, а також інші роботи з доведення науково-технічних знань до стадії їх практичного використання.

Держава формує і реалізує науково-технічну політику, забез-печує соціально-економічні, правові та організаційні умови для формування та використання науково-технічного потенціалу, створює інфраструктуру науки, здійснює підготовку наукових кадрів, державне фінансове забезпечення, сприяє створенню рин-ку науково-технічної продукції, оцінює рівень досліджень, про-водить експертизу проектів, встановлює зв'язки з іншими держа-вами в науково-технічному співробітництві.

Науково-технічна політика здійснюється на основі таких прин-ципів: демократизації та децентралізації управління в сфері нау-ково-технічного розвитку; забезпечення екологічної безпеки; зба-лансування розвитку фундаментальних і прикладних досліджень; підтримки конкуренції в науково-технічній сфері; сприяння ство-ренню ринку науково-технічної продукції.

Функції формування та реалізації державної науково-технічної політики виконують органи державної влади й управління на всіх ієрархічних рівнях управління: І рівень — Верховна Рада та Президент України; II рівень — Кабінет Міністрів України; III рівень — міністерства, відомства та інші центральні органи управління; IV рівень — місцеві органи державної влади і управління; V рівень — організації, установи та підприємства, які беруть участь у здійсненні науково-технічної політики.

Верховна Рада України визначає основні засади, мету, напрями та правову основу науково-технічної діяльності; затверджує обсяги бюджетного фінансування наукових досліджень, відрахувань коштів до Державного інноваційного фонду; затверджує пріоритетні напрями розвитку науки і техніки та перелік національних програм; створює систему кредитно-фінансових та митних регуляторів у науково-технічній політиці.

Президент України сприяє науково-технічному розвиткові з метою забезпечення технологічної незалежності країни, матеріального достатку суспільства. Він визначає систему органів влади у сфері науково-технічної діяльності, забезпечує контроль за управлінням цією сферою, створює консультаційно-дорадчу раду з питань науково-технічної політики тощо.

Кабінет Міністрів України надає пропозиції щодо пріоритетних напрямів науково-технічної діяльності, забезпечує організацію розробки національних науково-технічних програм, механізм їх реалізації та контроль за виконанням; визначає кошти бюджету, Державного інноваційного фонду та інших державних фондів; здійснює координацію робіт щодо створення сучасної інфраструктури науково-технічної діяльності; сприяє укладанням міжнародних угод у сфері науково-технічного співробітництва; розробляє механізми стимулювання науково-технічної діяльності[2, c. 106-108].

Міністерства та відомства реалізують науково-технічну політику в окремій галузі. Центральними органами державного управління в сфері науки і техніки є Державний комітет розвитку техніки, Міністерство освіти і науки України, а також служби сертифікації, експертизи, інформації тощо.

Вони розробляють засади науково-технічного та інноваційного розвитку країни; забезпечують розвиток наукового та науково-технічного потенціалу України; організовують та координують інформаційну, інноваційну діяльність; здійснюють керівництво системою науково-технічної експертизи; забезпечують інтеграцію вітчизняної науки у світовий науковий простір із збереженням і захистом національних пріоритетів.

Інші органи влади (міністерства, комітети) здійснюють управління у сфері науково-технічної та інноваційної діяльності у відповідних галузях; визначають напрями розвитку науково-технологічного потенціалу галузі; формують галузеві науково-технічні програми; організовують випуск сучасної конкурентоспроможної продукції; формують механізм забезпечення науково-технічного розвитку відповідних галузей.

Основними цілями державної науково-технічної та інноваційної діяльності є:

— примноження національного багатства на основі використання науково-технічних досягнень;

— створення умов для досягнення високого рівня життя кожного члена суспільства, його інтелектуального розвитку;

— зміцнення національної безпеки на основі використання науково-технічних досягнень;

— створення умов для розвитку науково-технічної творчості.

Досягнення означених цілей і завдань здійснюється шляхом:

1. Створення сприятливих організаційно-економічних та правових умов для ефективного використання науково-технічного потенціалу.

2. Розвитку пріоритетних напрямів науки і техніки, концентрації ресурсів для їх реалізації.

3. Формування та реалізації довготермінових науково-технічних програм.

4. Розроблення дієвих механізмів інтеграції науки і виробництва.

5. Підготовки наукових кадрів та їх соціально-економічного захисту.

6. Створення сучасної інфраструктури науки.

7. Встановлення ефективного міжнародного співробітництва у сфері науково-технічної діяльності[4, c. 151-153].

Форми і методи державного регулювання науково-технічної та інноваційної діяльності залежать від рівня науково-технічного потенціалу країни.

Науково-технічний потенціал країни — це сукупність національних ресурсів, необхідних для здійснення науково-технічної діяльності, та результати від їх використання.

Складовими науково-технічного потенціалу виступають:

— матеріально-технічна база науки (наукові організації, лабораторії, експериментальні виробництва, інформаційні центри, обладнання тощо);

— наукові кадри (вчені, дослідники, конструктори, винахідники, науково-технічний персонал та ін.);

— результати науково-технічної діяльності (винаходи, відкриття, наукова інформація, патенти, наукові проекти, авторські свідоцтва тощо);

— організаційно-управлінська структура науко