Агропромислова інтеграція та її форми

Вступ.

Розділ 1. Теоретико-методологічна основи агропромислової інтеграції.

1.1. Сутність і необхідність агропромислової інтеграції.

1.2. Етапи розвитку агропромислової інтеграції.

Розділ 2. Горизонтальна і вертикальна інтеграція.

Розділ 3. Стан та можливі напрямки розвитку агропромислової інтеграції.

3.1. Зарубіжний досвід розвитку інтеграції в Україні.

3.2. Переваги та недоліки агропромислової інтеграції.

3.3. Проблеми вдосконалення агропромислової інтеграції.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Актуальність теми. На сучасному етапі здійснення аграрної та земельної реформи, організаційних і структурних трансформацій у вітчизняному агропромисловому виробництві недостатньо вирішеним залишається питання реалізації організаційно-економічного механізму ринкових перетворень, які б забезпечили підвищення економічної ефективності усіх сфер агропромислового комплексу. Це суттєво впливає на функціонування продовольчого ринку, а, відповідно, на забезпеченість населення продуктами харчування та рівень продовольчої безпеки держави.

Теоретико-прикладні питання регулювання макроекономічних ринкових механізмів: еквівалентності обміну між галузями народного господарства та сферами АПК, фінансово-кредитної та податкової систем, інтеграції і кооперації підприємств аграрної галузі висвітлені у публікаціях провідних учених-економістів: С.П.Азізова, В.Г.Андрійчука, В.І.Бойка, Й.С.Завадського, В.Н.Зимовця, М.М.Ільчука, В.А.Кадієвського, М.П.Коржинського, О.В.Крисального, В.Я.Месель-Веселяка, П.О.Мосіюка, П.П.Руснака, В.К.Савчука, О.В.Шкільова та інших дослідників.

Однак в умовах реформування аграрної й переробної сфер АПК питання розвитку ефективних господарських структур, інтеграції виробництва, переробки і реалізації продукції, зокрема тваринницької, недостатньо досліджені та не вирішені, на чому й зосереджено основну увагу в роботі, чим і зумовлюється вибір теми дослідження та її актуальність.

Метою роботиє теоретичне узагальнення сутності інтеграції сфер виробництва, переробки та реалізації агропромислової продукції; виявлення резервів і опрацювання науково обгрунтованих заходів щодо підвищення ефективності функціонування агропромислового комплексу; розроблення ефективного механізму економічних відносин між виробниками сільськогосподарської сировини та її переробниками в інтегрованих структурах.

Для досягнення поставленої мети вирішені такі завдання:

- досліджені соціально-економічні передумови, теоретична сутність та господарська доцільність розвитку інтеграційних процесів у сфері агропромислового виробництва;

- проаналізовано стан розвитку та дана оцінка сучасному стану агропромислового виробництва;

- розкриті особливості вертикальної та горизонтальної агропромислової інтеграції;

- обґрунтовані основні напрями подальшого удосконалення агропромислової інтеграції.

Об’єктом дослідженняє організаційно-економічні процеси формування сприятливого ринкового середовища для усіх учасників інтеграції.

Предметом дослідженняє економічні відносини між учасниками інтеграційних процесів, пов’язаних з регулюванням і вдосконаленням організаційно-економічного механізму співпраці у агропромисловій інтеграції.


Розділ 1. Теоретико-методологічна основи агропромислової інтеграції

1.1. Сутність і необхідність агропромислової інтеграції

З метою стабілізації ринкового середовища і підвищення на цій основі результатів господарювання аграрних підприємств відбувається процес їх зближення, пристосування, об'єднання, тобто процес інтеграції.

Проблемам розвитку інтеграційних процесів присвячена досить велика кількість наукових праць учених-економістів — А.І. Брезвіна, A.M. Карпенка, І.І. Лукінова, П.М. Макаренка, Л.Ю. Мельника, О.М. Онищенка, О.А. Родіонової, П.Т. Саблука, А.І. Хвостова, М.Й. Хорунжого, І.І. Червена. Слід вказати на вагомий внесок цих авторів та інших дослідників у висвітлення даної проблеми, але єдиного загальновизнаного підходу до сутності інтеграції і пов'язаних з нею питань в економічній літературі поки що немає. Метою статті є узагальнення наукових поглядів учених-економістів щодо сутності інтеграції взагалі і агропромислової зокрема, її видів і форм, значення у забезпеченні ефективного розвитку АПК, виявлення актуальних проблем та визначення основних напрямів їх розв'язання.

В економічній літературі виділяють види, напрями й організаційно-економічні форми інтеграції. Види інтеграції розрізняють за складом учасників або метою інтегрування. Основна частина дослідників виділяє два види інтеграції — вертикальну і горизонтальну. До вертикальної інтеграції залучаються підприємства різних сфер АПК або однієї сфери з метою здійснення діяльності, яка ведеться в інших сферах АПК (наприклад, об'єднання сільськогосподарських підприємств для створення переробних виробництв або торговельних структур, взаємодія кількох переробних підприємств для спільного виробництва сировини, інтеграція господарств, що виробляють аграрну сировину, зі структурами, які здійснюють подальшу її переробку, зберігання та реалізацію тощо). Горизонтальна інтеграція передбачає поєднання підприємств однієї сфери АПК без залучення формувань інших його сфер зі збереженням їх традиційних функцій. За напрямами вертикальна інтеграція класифікується таким чином:

· виробнича (поєднує сільськогосподарські й переробні підприємства, що займаються вирощуванням аграрної сировини та її подальшої переробкою);

· маркетингова (передбачає збут виробленої продукції та постачання необхідних засобів виробництва); «

· комплексна (поєднує обидва вказаних вище напрями).

· Основними напрямами горизонтальної інтеграції є:

· виробнича (передбачає співробітництво партнерів, розмежованих за внутрішньогалузевим технологічним поділом праці та ін.);

· фінансово-кредитна (головна її функція — акумулювання вільних коштів її учасників та надання окремим із них кредитних послуг);

· освітньо-консультаційна (в її межах можуть діяти різноманітні об'єднання виробників, завданням яких є організація обміну досвідом роботи, освоєння прогресивних технологій, форм організації та управління виробництвом, вивчення новітніх досягнень науки і стану продуктових ринків);

· соціальна (спрямована на задоволення соціальних потреб сільських виробників)[15, c. 45-46].

Порівнюючи вертикальний і горизонтальний види інтеграції, слід визнати, що організація вертикально побудованих об'єднань, на відміну від горизонтальних формувань, охоплює увесь процес виробництва, включаючи переробку, зберігання та продаж готової продукції. При цьому досягається безперервність технологічного процесу на всіх етапах виробництва і збуту, наскрізний контроль за якістю продукції, підвищується ефективність виробництва.

Інтеграційним процесам в АПК в умовах ринку притаманний багатоплановий характер, розвиток яких здійснюється від простих до складніших інтегрованих систем, від функціонування виробничих структур за участю кількох територіально близько розташованих підприємств сільськогосподарського й промислового виробництва, до регіональних і транснаціональних формувань. Раціональні межі створення та діяльності останніх визначаються насамперед ринковими регуляторами — попитом і пропозицією.

Своєрідність природно-кліматичних зон, непередбачуваність погодних умов, сезонність і циклічний характер сільськогосподарського виробництва призводять до нестабільності сировинної бази підприємств переробної промисловості. Вищезгадане зумовлює необхідність налагодження тривалого співробітництва переробних підприємств із сільськогосподарськими — агропромислової інтеграції, яка здійснює розподіл ризиків між її учасниками (що особливо актуально в умовах структурної кризи сільського господарства, харчової та переробної промисловості країни).

Основною формою вертикальної інтеграції в АПК є агропромислове формування зі збереженням або втратою його учасниками статусу юридичної особи. В ньому поєднуються інтереси сільськогосподарських товаровиробників і підприємств, що переробляють їхню продукцію й обслуговують аграрний сектор економіки (за рахунок встановлення паритетних цін на продукцію, що виробляється учасниками інтегрованих формувань). У широкому розумінні поняття "агропромислова інтеграція" — це розвиток виробничих і економічних зв'язків між галузями й підприємствами агропромислового комплексу, пов'язаних технологічно та орієнтованих на виробництво кінцевої продукції із сільськогосподарської сировини[7, c. 55-57].

Найважливішими цілями агропромислової інтеграції є одержання прибутку, який за своїм розміром перевищує суму прибутків структурних підрозділів (тобто забезпечення синергічного ефекту), досягнення надійності та стабільності їхньої господарської діяльності. Згадане стає можливим завдяки координуванню та збалансуванню етапів виробничого процесу — від виробництва сировини до продажу готової продукції, раціональному використанню матеріальних, фінансових і трудових ресурсів, усуненню втрат, підвищенню якості продукції, ліквідації багатьох посередницьких ланок.

Як вважає А.І. Брезвін, в умовах агропромислової інтеграції поступово відбувається об'єднання (до злиття в єдиний комплекс) усіх раніше юридично самостійних господарських структур для досягнення кінцевої мети — одержання готової до споживання продукції. Метою інтеграції є, насамперед, поєднання економічних інтересів сільськогосподарських товаровиробників і підприємств промислової переробки аграрної сировини, спрямованих на високий кінцевий результат.

Таким чином, агропромислова інтеграція є особливою формою організації виробництва й управління, яка прискорює доведення сільськогосподарської продукції до кінцевого споживача, сприяє встановленню тривалих і стабільних зв'язків між підприємствами АПК та підвищенню ефективності їх функціонування. Це закономірний процес, який передбачає створення визначених виробничих структур, що охоплюють увесь цикл технології — від вирощування й переробки сільськогосподарської продукції до доведення готового продукту до споживача.

В інтегрованих формуваннях створюються сприятливі умови для задоволення інтересів різних господарських суб'єктів, посилюється заінтересованість партнерів за поліпшення якості кінцевих результатів роботи. Становлення інтегрованих формувань сприяє комплексному вирішенню питань виробництва, переробки, зберігання та реалізації сільськогосподарської продукції. Основними завданнями агропромислової інтеграції є оптимізація розмірів сировинних зон переробних підприємств, транспортних потоків сировини і технологічних відходів переробки, поліпшення використання побічної продукції, сприяння процесам спеціалізації та концентрації, вирішення соціальних проблем. Розвиток агропромислової інтеграції зумовлений необхідністю забезпечення технічної, технологічної, організаційно-управлінської, економічної єдності й безперервності етапів виробництва, заготівлі, транспортування, зберігання та переробки сільськогосподарської продукції з метою стабілізації економічного стану агропромислового виробництва і підвищення його ефективності. Передумовами агропромислової інтеграції є розвинені форми виробничих відносин, високий рівень розвитку науки та практичне застосування на практиці її досягнень, рівня підготовки працівників, розгалужена і взаємопов'язана система економічних важелів та методів регулювання міжгалузевих виробничих зв'язків[12, c. 4-5].

За умови ефективної організації, інтеграція переробних і аграрних підприємств розв'язує ряд проблем:

поєднує інтереси виробників кінцевої продукції й інших рівнів виробничого ланцюга;

стимулює інвестування капіталу переробних підприємств у виробництво сировини, оскільки розподіл інвестицій здійснюється в оптимальних пропорціях (що дає змогу реалізувати існуючі на кожному рівні резерви підвищення ефективності);

підвищує ефективність роботи аграрних підприємств за рахунок спеціалізації та концентрації виробництва в них, вищого рівня товарності сільськогосподарської продукції;

нарощує обсяги виробництва сировини, що дозволяє максимально завантажити потужності переробних підприємств, поліпшити якість й урізноманітнити асортимент готової продукції, знизити її собівартість, а у підсумку — підвищити конкурентоспроможність виготовленої продукції;

поліпшує інформаційні зв'язки між аграрними й переробними підприємствами, що, у свою чергу, покращує прогнозування та планування їх діяльності.

Крім вищеназваних переваг, поглиблення переробки власної сировини забезпечує об'єднанню можливість одержання максимальної доданої вартості. За великих розмірів аграрного виробництва з'являється можливість отримати статус сільськогосподарського підприємства, а отже — і ряд пільг. До того ж агропромислові формування одержують додатковий ефект за рахунок виробництва і реалізації кінцевої продукції, яка завжди оцінюється вище, ніж сировина. Одержуючи більше доходів (порівняно із звичайними аграрними підприємствами), агропромислові формування забезпечують вищу соціальну захищеність своїх працівників, гарантують повнішу їх зайнятість протягом року. Висока економічна ефективність інтегрованих структур досягається за рахунок розширення масштабів виробництва, поглиблення його спеціалізації, поліпшення якості та підвищення конкурентоспроможності продукції, зниження витрат (у тому числі на реалізацію), визначення пріоритетних напрямів інвестування, впровадження досягнень науково-технічного прогресу в усіх галузях, вирішення соціальних питань (насамперед підвищення мотивації праці, матеріального забезпечення кожного робітника відповідно до його трудового, майнового і грошового внесків)[3, c. 15-17].

1.2. Етапи розвитку агропромислової інтеграції

В умовах реальної інтеграції сільськогосподарського і промислового виробництва створюється додатковий синергічний ефект, що проявляється у вищій економічній ефективності інтегрованого виробництва порівняно з відокремленим. Джерелами одержання агропромисловими формуваннями синергічного ефекту є:

істотне зменшення втрат сільськогосподарської продукції, передусім тієї, що швидко псується, за рахунок зведення до мінімуму розриву між її збиранням і промисловою переробкою;

збільшення обсягу виробництва кінцевої продукції за рахунок утилізації нестандартної сільськогосподарської продукції та побічних відходів, які без інтегрованого виробництва повністю пропадають або використовуються нераціонально (так, тваринам нерідко згодовують нестандартні овочі, фрукти тощо);

скорочення витрат на транспортування продукції до місць переробки на великих переробних підприємствах і на зустрічні завози продовольчих товарів для споживання місцевим населенням. Це особливо важливо в умовах високої вартості енергоносіїв.

Слід також зазначити, що агропромислові формування одержують додатковий ефект, що не є складовою синергічного ефекту, завдяки виробництву і реалізації кінцевої продукції. Це зумовлено тим, що найвищого рівня віддачі авансованого капіталу і поточних витрат досягають ті підприємства АПК, які функціонують на завершальній стадії виробничого циклу, здійснюючи виробництво і реалізацію кінцевої продукції. Адже остання завжди оцінюється вище, ніж сировина саме завдяки більшій окупності витрат, досягнутій за рахунок споживача. В умовах відокремленого виробництва цей додатковий ефект одержують переробні підприємства, тимчасом як суто аграрні підприємства позбавлені можливості поліпшувати свій фінансовий стан за рахунок цього виду ефекту. В умовах поєднання сільськогосподарського і промислового виробництва власниками даного ефекту стають агропромислові формування. Останні самостійно приймають рішення щодо зміни асортименту продукції й обсягу продажу відповідно до кон’юнктури ринку, а також ведуть необхідну маркетингову діяльність з тим, щоб задовольнити споживчий ринок і підвищити прибутковість власного виробництва[2, c. 294-295].

Одержуючи більше доходів порівняно із звичайними аграрними підприємствами, агропромислові формування успішніше вирішують господарські та економічні питання, забезпечують вищу соціальну захищеність своїх працівників, що є важливою ознакою соціально орієнтованої ринкової економіки. Агропромислові формування створюють працівникам широку технологічну базу прикладання кваліфікованої праці і тим самим забезпечують повнішу зайнятість працівникам протягом року, а також нерідко пом’якшують сезонність виробництва.

З кількісним зростанням агропромислових формувань — агропромислових підприємств, агрофірм, агроконсорціумів тощо створюється конкурентне середовище в сфері переробки сільськогосподарської продукції, яке змушує учасників агропромислового виробництва виробляти якісніші продовольчі товари з конкурентоспроможною ціною.

Взаємна матеріальна заінтересованість усіх учасників регіональних і господарських організаційних форм агропромислової інтеграції в досягненні високих кінцевих результатів, з одного боку, і кожного з них у зростанні масштабів та ефективності виробництва свого виду діяльності, з іншого, стає тією рушійною силою, яка створює необхідне економічне середовище для ширшого впровадження у виробництво найновіших досягнень науки і передової практики, економічно спонукає забезпечувати пропорційний розвиток сільського господарства і переробної промисловості, бази зберігання продукції та її реалізації. В результаті створюються умови не лише для збільшення обсягу виробництва і поліпшення якості продукції, а й для раціонального використання сировини, забезпечення її поглибленої переробки, розширення асортименту продовольства. Все це зміцнює економіку агропромислових формувань[8, c. 25-26].

Важливо зазначити, що створення організаційних форм агропромислової інтеграції та їх удосконалення само по собі не є універсальним засобом для виходу агропромислового виробництва на якісно новий етап розвитку, що відповідає вимогам ринкової економіки. Його висока ефективність може бути досягнута на основі впровадження нових інтенсивних технологій, що забезпечують безвідходність при переробці сільськогосподарської сировини, економію живої й уречевленої праці, скорочення і повну ліквідацію втрат ресурсів та готової продукції. Вирішення цього завдання вимагає постійного наукового забезпечення агропромислових формувань, широкого застосування сучасної обчислювальної техніки, встановлення тісних взаємовигідних виробничо-торгових і наукових зв’язків із зарубіжними партнерами. Все це сприятиме виходу агропромислового виробництва на сучасний світовий рівень.

Перед розглядом особливостей організаційної структури і специфіки функціонування окремих видів агропромислових формувань зауважимо, що нині ставити питання про переваги одних з них над іншими передчасно. В процесі нагромадження цими формуваннями практичного досвіду роботи рель’єфніше проявляться переваги і недоліки прийнятої ними організаційно-виробничої структури, ступінь її маневреності й еластичності в обґрунтованому вирішенні поточних і перспективних завдань. Це означає, що в умовах господарської і фінансової самостійності суб’єктів ринку, розвитку різних форм господарювання і гнучкого поєднання різних форм власності посилиться економічна змагальність між агропромисловими формуваннями, іншими суб’єктами АПК і в результаті утвердяться й набудуть прискореного поширення найбільш життєздатні серед них. Водночас виникне реальна можливість створення нових, досі невідомих формувань з високим рівнем конкурентоспроможності вироблюваної ними продукції на продовольчому ринку.

Розрізняють два типи існуючих нині в Україні агропромислових формувань — регіональні та господарські. Перші представлені агропромисловими комбінатами і концернами, асоціаціями, а другі — агропромисловими підприємствами, агрофірмами й агроконсорціумами. Слід вказати, якщо переробка зерна на крупи, борошно, виробництво хліба, а насіння соняшнику — на олію є прийнятною для окремих сільськогосподарських підприємств, то молоко, м'ясо, цукрові буряки доцільно переробляти на великих підприємствах (за умови розподілу одержаного прибутку між постачальниками сировини й переробним підприємством)[13, c. 143-144].

Доцільним є і створення на базі великих переробних підприємств обслуговуючих кооперативів або окремих підприємств (філіалів) з переробки сільськогосподарської продукції'.

Необхідно визнати, що здійснюване в останні роки в Україні реформування еко-номіки, її перехід до ринкових методів управління зумовлюють помітні відмінності сучасного етапу процесу агропромислової інтеграції порівняно із 60—80-ми роками минулого століття. Внаслідок руйнування ресурсного потенціалу більшості галузей АПК спостерігається технологічна й економічна незбалансованість і дезінтеграція його складових, які не в змозі самостійно подолати стан стагнації.

Розвиток інтеграції в АПК стримується і недосконалістю відносин власності, господарського механізму, порушеннями принципів побудови та функціонування інтегрованих формувань, а також недостатнім рівнем державної підтримки. На практиці часто трапляються випадки, коли інтегратор не дотримується правових норм діяльності підприємств та організацій; внаслідок чого сільськогосподарські товаровиробники опиняються під жорстким його контролем, тому не завжди враховуються бажання учасників інтеграції, а увага зосереджується на окупності вкладених грошових коштів[16, c. 7-9].


Розділ 2. Горизонтальна і вертикальна інтеграція

Агропромислова інтеграція розвивається: 1) вертикально; 2) горизонтально.

Вертикальна інтеграція означає міжгалузеве кооперування підприємств і виробництв між собою (є агропромислові підприємства тощо).

Горизонтальна інтеграція – це система взаємозв`язків між підприємствами однієї галузі (спеціалізованих господарств, мікрогосподарських підприємств тощо).

АПК — це поєднання на території взаємопов'язаних підприємств, що беруть участь у виробництві, переробці та збуті сільськогосподарської продукції, а також пов'язані з ними обслуговуючі підприємства. Вони покликані забезпечувати потреби населення у продуктах харчування, в окремих видах продукції легкої промисловості (лляні, бавовняні тканини, вовна та вироби з неї, шкіра і шкіряні вироби), деякими медичними препаратами. АПК формуються на основі агропромислової інтеграції, яка зближує та поєднує сільськогосподарські й пов'язані з ними переробні, торговельні та інші підприємства. Вона зумовлює диференціацію, спеціалізацію, кооперування й концентрацію агропромислового процесу.

Агропромислова інтеграція поділяється на горизонтальну і вертикальну. Горизонтальна інтеграція розвивається переважно в сільському господарстві у процесі виробництва однорідної продукції (молоко, зерно, цукрові буряки тощо). Вертикальна інтеграція поєднує виробництво, переробку та реалізацію сільськогосподарської продукції.

Агропромислова інтеграція має економічне та соціальне значення. Вона дає змогу ефективно використовувати агровиробничий потенціал території та сприяє підвищенню ефективності виробництва. Водночас агропромислова інтеграція створює умови для покращення соціально-економічної ситуації в сільській місцевості, впливає на розселення і створення сприятливих умов для життя людей. На основі розвитку агропромислової інтеграції формуються різноманітні форми АПК: асоціації, корпорації, консорціуми, концерни, комбінати, акціонерні товариства, малі підприємства, селянські (фермерські) господарства, науково-виробничі об'єднання, агроторговельні фірми тощо[21, c. 58-59].

Агропромислова інтеграція передбачає поєднання окремих галузей сільського господарства, які займаються виробництвом, переробкою, зберіганням, реалізацією сільськогосподарської продукції, а також допоміжних виробництв, що обслуговують сільське господарство, з метою підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва та прибутковості аграрних товаровиробників. Тобто, суть агропромислової інтеграції полягає у безпосередньому поєднані сфер виробництва, переробки та реалізації продукції. Необхідність агропромислової інтеграції обумовлюються тим, що на сьогоднішній день в АПК країни спостерігаємо велику кількість, з одного боку, збиткових сільськогосподарських підприємств, а з іншого, монополізованих переробних підприємств, а для функціонування бракує сировинної бази та умов для розширеного відтворення. Втрачаючи сировинну базу, вони мають можливості повністю завантажувати виробничі потужності, що призводить до подорожчання переробки сільськогосподарської продукції, а відповідно і до підвищення цін на ринку, зниження конкурентоспроможності та рентабельності. Таким чином, агропромислова інтеграція, яка ґрунтується на організаційному і технологічному поєднанні процесу виробництва з результатами кінцевої переробки і споживання, дає можливість зменшити кількість збитків виробничої діяльності, ефективно розподіляти ресурси між суб'єктами інтеграції, підвищити конкурентоспроможність продукції на аграрному ринку, використовувати нові технології та техніку, акумулювати фінансові ресурси, підвищіти інвестиційну привабливість сільськогосподарського виробництва.

На сьогоднішній день найбільш розвинутими є два типи інтеграції: горизонтальна та вертикальна. Під горизонтальною інтеграцією розуміють об’єднання та організаційно-економічну взаємодію підприємств однієї або декількох галузей, які виробляють однорідну продукцію або виконують різні операції по її виробництву. При вертикальній інтеграції відбувається міжгалузеве кооперування підприємств різних галузей народного господарства. Перевага вертикальної інтеграції полягає в тому, що відбувається поєднання підприємств по виробництву сільськогосподарської продукції, підприємств промисловості по її переробці заготівельних, транспортних організацій, а також підприємств по зберіганню збуту продукції, що дає можливість спрямовувати діяльність на забезпечення максимального кінцевого результату.

В Україні є такі приклади інтеграційних підприємств ЗАТ «Юрія» та ЗАТ «Кіровоградський молокозавод» у Черкаській області, ВАТ «Шамраївський цукровий завод» у Київській області[22, c. 54-56].

Агропромислова інтеграція передбачає не лише технологічне поєднання галузей, а і вибір організаційних форм здійснення виробничої діяльності агропромислового підприємства та політики ціноутворення, налагодження економічних механізмів при постачанні, переробці, реалізації продукції, розподіл результатів спільної діяльності.

Проте поряд із позитивними моментами у діяльності агропромислових підприємств спостерігаються і деякі проблеми: якщо інтегровані підприємства розв’язують питання із сировинною базою, то вони потребують реконструкції та модернізації наявної матеріально-технічної бази; недостатній рівень державної підтримки інтегрованих підприємств через надання дотацій та компенсацій з Державного бюджету та зменшення кількості державних інвестицій і реалізованих державних інвестиційних програм; низька інвестиційна привабливість у галузях АПК, зумовлена тим, що більшість інвесторів не бажають вкладати кошти у сільськогосподарське виробництво через високий рівень ризику та довго терміновість окупності вкладених коштів; відсутність належної законодавчої бази для вирішення організаційно-економічних та правових проблем та недостатність наукового обґрунтування створення і розвитку інтегрованих формувань АПК.

З метою подальшого розвитку інтеграційних процесів слід звернути увагу на: формування ефективної системи економічних відносин між учасниками інтеграційних формувань; удосконалення форм агропромислової інтеграції, земельних відносин та відносин власності; покращення інвестиційної привабливості і активізацію інвестиційної діяльності з метою розвитку виробництва і формування необхідного розміру оборотного капіталу, що забезпечує нормальне ведення виробничо-фінансової діяльності;

Отже, агропромислова інтеграція - один із найефективніших шляхів виходу АПК із кризи, який повинен контролюватися з боку держави[4, c. 106-107].


Розділ 3. Стан та можливі напрямки розвитку агропромислової інтеграції

3.1. Зарубіжний досвід розвитку інтеграції в Україні

Аналіз складних проблем щодо інтеграції національної економіки в ЄС передбачає широке застосування методів наукової абстракції та логіки. В контексті цього, прояв загальних закономірностей євроінтеграційних процесів здійснюється в різних країнах по-різному, тому необхідно пристосовувати існуючий досвід та моделі інтеграції для України.

У даному аспекті доцільно використати прийоми декомпозиції та агрегатування. Об'єкт декомпозиції зіставляють із кожним елементом моделі основи3. Модель як основа з різною мірою деталізації відображає досліджуваний об'єкт. Наприклад, нами використовується модель типу «життєвий цикл підприємства», яка дала змогу визначити окремі етапи: заснування підприємства, виробничий процес, стабільність виробництва, старіння підприємства. Метод декомпозиції полягає в розкладанні складного цілого на менші частини за допомогою понять істотності, елементарності, поступової деталізації. Алгоритм декомпозиції процесу вступу України в ЄС представлений на рисунку.

Операція агрегатування, тобто об'єднання кількох елементів у єдине ціле, протилежна декомпозиції. У всіх агрегатів є одна загальна властивість — емердженність (раптове виникнення нових якостей системи). Наприклад, у результаті об'єднання фермерських господарств виникає нова організаційно-правова форма — кооператив, товариство, агрофірма.

Важливе значення в методології досліджень має синергетичний підхід. Поняття синергетики існує у взаємозв'язку із такими категоріями як «система», «динамізм системи», «підсистема», «сумісна дія елементів системи», «самоорганізація», «самоуправління» та ін. Система як об'єкт пізнання розкладається на підсистеми (частини), які мають складати ціле так, щоб це зумовлювало наявність самої системи. Між складовими системи існує взаємозв'язок елементів, які можна описати математичними методами, і сама система має бути підсистемою деякої системи вищого порядку, тобто бути складовою структури.

Розуміння сутності поняття структури є ключовим для синергетики і теорії само-організації1. Самоорганізація є тим процесом, який призводить до утворення нових структур до макросистеми з новими властивостями. У прикладному аспекті синергетика — це наука, що з'ясовує закономірності процесів самоутворення нових структур, саморегуляції та самостабілізації систем.

Синергетика ґрунтується на системних дослідженнях, але має й свої відмінності. Найхарактерніші з них кооперативність процесів, які лежать в основі самоорганізації та розвитку систем; аналіз сукупності внутрішніх і зовнішніх взаємозв'язків у системі; евристична сила теорії змін та адаптованість системи. Вищеназвана система не може бути закритою, оскільки процеси самоорганізації й кооперативних зв'язків характерно виражені, біфуркації (роздвоєння, множення процесів) внаслідок циклічності виробництва можуть бути передбачуваними, хаос, породжений біфуркаційним станом неврівноважених (дисипативних) систем, структуризованим.

Таким чином, при проведенні синергетичного аналізу, прогнозуванні росту й розвитку агросистем необхідно враховувати найбільш характерні особливості: постійні та сильнодіючі аттрактори (причини), пов'язані із сезонністю виробництва, кліматичними умовами й агресивністю ринкового середовища по відношенню до традиційної ментальності аграрія; численні непередбачувані флуктуації впливу зовнішнього середовища; особливості субординації головного і загального для всіх рівнів системи та елементів «людина-економіка»; особливості господарської поведінки селянина і його адаптивні здібності до зміни середовища й до самоорганізації. Такий підхід можна поширити і на агросистему, динаміка якої залежить від множинних факторів (сезонність, природно-кліматичні умови, низький технічний рівень, безробіття, мінливий приріст виробництва тощо). Стійкість такої системи при переході її від початкового до заданого стану відбувається таким чином, що жоден із факторів не виходитиме за межі допустимого на заданій траєкторії зміни стану економічної системи.

Розвиток підприємництва України передбачає спрямування ресурсів насамперед на виробництво товарів і послуг, які здатні конкурувати на зовнішніх та внутрішньому ринках. Ефективність державної регуляторної політики визначає оптимальне поєднання ринкових важелів впливу (податкові, кредити, непрямі субсидії) та адміністративних (рішення, укази, розпорядження постанови і т.д.). В умовах євроінтеграційних процесів розвиток монополізації негативно вплине на задоволення потреби споживачів через природу монополізованого ринку. Подальший розвиток олігополістичного ринку ускладнює діяльність розвитку малого й середнього підприємництва у зв'язку з тим, що цінову та асортиментну політику нав'язуватимуть кілька підприємницьких корпорацій, а для виходу на нові сегменти ринку середні й малі підприємства не мають необхідних фінансових ресурсів. Членство в ЄС стане каталізатором прискорення створення ринкових інституцій у сільській місцевості, що сприятиме зростанню національної економіки[1, c. 112-114].

Негативні тенденції можуть бути пов'язані із відсутністю захисту внутрішнього аграрного ринку через зниження імпортного мита та зменшення асортименту продукції національного виробництва на ринку України, збільшення витрат на адаптацію до нового конкурентного середовища. Внаслідок лібералізації торговельних режимів з одного боку, і скорочення державної підтримки власних товаровиробників з іншого знижується конкурентоспроможність власної продукції як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках, що суттєво зменшить рівень вигод від експорту продукції. Зниження експортних операцій відбувається через недостатню потужність портових елеваторів, неузгодженість вантажопотоків із залізницею та судноплавних операцій. Пом'якшення негативних тенденцій у розвитку аграрного підприємництва можливе при правовому й економічному регулюванні через кредити Світового банку.

Переваги, які може одержати аграрна сфера України від членства в ЄС, такі:

· поліпшення якості продукції в результаті встановлення стандартів, норм і правил Євросоюзу на торгівлю сільськогосподарською продукцією;

· доступ на ринки сільськогосподарських і продовольчих товарів країн ЄС;

· фінансову підтримку національного підприємництва з боку Євросоюзу;

· поступове зниження цінової нестабільності на зовнішніх та внутрішньому агропродовольчих ринках;

Запропоновані методологічні підходи щодо інтеграційних процесів дають можливість визначити перспективи євроінтеграції для національної економіки базуються на вивченні досвіду інших країн світу, формуванні власних методологічних підходів, адаптованих до вимог ЄС, що в сучасних умовах суттєво впливає на розвиток галузей народного господарства України, з метою поступового перетворення на стабільні та конкурентоспроможні галузі економіки на засадах синергетичного поєднання загальнонаціональних і регіональних принципів[14, c. 69-70].

3.2. Переваги та недоліки агропромислової інтеграції

Розвиток підприємництва України передбачає спрямування ресурсів насамперед на виробництво товарів і послуг, які здатні конкурувати на зовнішніх та внутрішньому ринках. Ефективність державної регуляторної політики визначає оптимальне поєднання ринкових важелів впливу (податкові, кредити, непрямі субсидії) та адміністративних (рішення, укази, розпорядження постанови і т.д.). В умовах євроінтеграційних процесів розвиток монополізації негативно вплине на задоволення потреби споживачів через природу монополізованого ринку. Подальший розвиток олігополістичного ринку ускладнює діяльність розвитку малого й середнього підприємництва у зв'язку з тим, що цінову та асортиментну політику нав'язуватимуть кілька підприємницьких корпорацій, а для виходу на нові сегменти ринку середні й малі підприємства не мають необхідних фінансових ресурсів. Членство в ЄС стане каталізатором прискорення створення ринкових інституцій у сільській місцевості, що сприятиме зростанню національної економіки.

Негативні тенденції можуть бути пов'язані із відсутністю захисту внутрішнього аграрного ринку через зниження імпортного мита та зменшення асортименту продукції національного виробництва на ринку України, збільшення витрат на адаптацію до нового конкурентного середовища. Внаслідок лібералізації торговельних режимів з одного боку, і скорочення державної підтримки власних товаровиробників з іншого знижується конкурентоспроможність власної продукції як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках, що суттєво зменшить рівень вигод від експорту продукції. Зниження експортних операцій відбувається через недостатню потужність портових елеваторів, неузгодженість вантажопотоків із залізницею та судноплавних операцій. Пом'якшення негативних тенденцій у розвитку аграрного підприємництва можливе при правовому й економічному регулюванні через кредити Світового банку.

Переваги, які може одержати аграрна сфера України від членства в ЄС, такі:

· поліпшення якості продукції в результаті встановлення стандартів, норм і правил Євросоюзу на торгівлю сільськогосподарською продукцією;

· доступ на ринки сільськогосподарських і продовольчих товарів країн ЄС;

· фінансову підтримку національного підприємництва з боку Євросоюзу;

· поступове зниження цінової нестабільності на зовнішніх та внутрішньому агропродовольчих ринках;

Запропоновані методологічні підходи щодо інтеграційних процесів дають можливість визначити перспективи євроінтеграції для національної економіки базуються на вивченні досвіду інших країн світу, формуванні власних методологічних підходів, адаптованих до вимог ЄС, що в сучасних умовах суттєво впливає на розвиток галузей народного господарства України, з метою поступового перетворення на стабільні та конкурентоспроможні галузі економіки на засадах синергетичного поєднання загальнонаціональних і регіональних принципів[18, c. 136-137].

3.3. Проблеми вдосконалення агропромислової інтеграції

Створення і функціонування інтегрованих систем агробізнесу в інших областях України свідчать про їх високу економічну ефективність. Проте розвиток інтеграційних відносин поки що здійснюється повільно через ряд нерозв'язаних проблем.

Однією з причин є слабка виробнича база та істотні недоліки в організації матеріально-технічного постачання фермерських і селянських господарств. Особливо незадовільно забезпечуються вони малогабаритною технікою. Проте останнім часом намітилися позитивні зрушення щодо розширення застосування ринкових методів регулювання агропромислової інтеграції. З формуванням ринкової економіки відбувається перехід до управління агропромисловою інтеграцією економічними методами. Визначальною рисою розвитку інтеграційного процесу стали економічна доцільність і матеріальна вигода. Нині переробні підприємства шукають найбільш вигідних постачальників сировини, а останні, у свою чергу, прагнуть поставляти власну продукцію тим підприємствам, які забезпечують кращі економічні умови.

Виходячи з економічних інтересів постачальників сировини і переробних підприємств та дослідивши стан розвитку інтеграції, нами розроблена модель ефективної агропромислової інтеграції, яка передбачає:

економічно ефективне виробництво, переробку та реалізацію на внутрішньому і зовнішньому ринках конкурентоспроможної продукції;

вільний вибір масштабів діяльності на засадах оренди, приватної власності на землю та основні засоби;

зміну ролі держави в управлінні виробництвом — від адміністративного втручання до створення економічних передумов для ефективної діяльності суб'єктів господарювання;

формування ринків матеріальних ресурсів, капіталу та праці, розвиток їх інфраструктури;

відтворювання балансу виробництва та споживання на основі маркетингових досліджень;

заохочення розвитку малого приватного підприємництва;

реформування соціальної сфери села та розбудову її інфраструктури.

Основною метою моделі є стабілізація агропромислового виробництва, гарантування забезпечення продовольством населення, підвищення його купівельної спроможності, її освоєння здійснюється на основі розроблення і реалізації відповідних регіональних комплексних програм, які враховують наявний агроресурсний потенціал (землю, техніку, робочу силу), оптимізаційні баланси в галузі агропромислового комплексу та з іншими галузями-партнерами в усіх сферах діяльності. Важливо забезпечити джерела фінансування заходів за умов переходу від затратної економіки до формування ринкового механізму господарювання на основі конкурентоспроможного виробництва[19, c. 70-71].

Оптимізаційні макроекономічні секторні баланси (в тому числі ВВП та структура його розподілу) включають: виробництво, маркетингову діяльність і ринки збуту, експорт та імпорт, матеріально-технічне, кредитне й фінансове забезпечення з урахуванням власних і залучених коштів юридичних та фізичних осіб, узгодження душового споживання з купівельною спроможністю населення, виробничих потужностей переробних підприємств з дешевою сировинною базою, кормової бази з кількістю поголів'я худоби та птиці, пакетних технологій з гарантованою продуктивністю землеробства і тваринництва та заміщення праці капіталом, розміщення обслуговуючої інфраструктури, транспортної мережі, банківських і фінансових установ, консалтингових структур, врахування природно-економічних особливостей територій та соціальних аспектів.

Оптимізаційні баланси конкретизуються вихідними маятниковими параметрами за етапами і роками освоєння, включаючи баланс поточних операцій, відсотки за кредит, податкову ставку, валютний курс, світові ціни, критичний імпорт тощо. При цьому необхідне вирішення таких завдань:

задоволення потреб населення в конкурентоспроможних товарах, що виробляються в регіоні, та досягнення повної зайнятості працездатного населення;

забезпечення максимального піднесення економіки, валового внутрішнього продукту, підвищення рівня життя населення;

ліквідація диспропорцій, викликаних стихією ринку і невиваженим незбалансованим розвитком його галузей та підгалузей;

підтримання оптимального економічного зростання, підвищення ефективності економіки, стабілізація споживчих цін, скорочення виробничих витрат і втрат продукції;

сприяння міжнародному співробітництву і розвитку;

забезпечення економічної безпеки.

Структура моделі передбачає забезпечення комплексного збалансування:

прогнозованих елементів витрат прогресивних технологій з урахуванням мотиваційного механізму розподілу ресурсів;

урівноважених цін внутрішнього та зовнішнього ринку, заробітної плати;

реального економічного обороту і фінансових потоків;

раціональних обсягів виробництва на основі адаптованих до ринкового середовища систем ведення сільського господарства та соціального замовлення на його продукцію.

Вихідні параметри моделі визначаються органами влади обласного рівня на основі розгляду альтернативних варіантів залежно від потенційних можливостей ринку капіталу та обраного економічного курсу. Освоєння моделі має на меті створення ринкового середовища, в інфраструктурі якого формуються:

регіональний інвестиційно-консалтинговий центр організації робіт з розробки й реалізації комплексної регіональної програми відновлення і розвитку агропромислового комплексу та відпрацювання моделі;

компанії з управління забезпеченням сільськогосподарських товаровиробників сировинними ресурсами та відпрацювання механізму збуту сільськогосподарської продукції і продовольчих товарів;

інвестиційно-іпотечний банк для відпрацювання системи оформлення позик і пакета цінних паперів; державна страхова компанія з гарантованого обслуговування програм моделі; регіональний банк із стовідсотковим іноземним капіталом для обслуговування та кредитування сільськогосподарських товаровиробників і підприємців;

різноманітні господарські структури, засновані на приватній власності й колективному господарюванні на базі розпайованих земель колективних сільськогосподарських підприємств;

добровільні об'єднання і господарські товариства на базі підприємств з переробки сільськогосподарської продукції;

приватні підприємства з виробництва сільськогосподарської техніки, обладнання, матеріалів тощо на базі непрацюючих державних і комунальних промислових підприємств, широка мережа обслуговуючих сільськогосподарських кооперативів[22, c. 58-60].


Висновки

Агропромислова інтеграція — це форма господарювання, за якої відбувається процес зближення і поєднання галузей сільського господарства та промисловості для стрімкого зростання обсягів виробництва і забезпечення ефективної кооперації праці робітників міста й села.

Існують різні форми агропромислової інтеграції. У великих регіонах формуються регіональні агропромислові комплекси (АПК), які забезпечують реалізацію міжгалузевих зв'язків, збалансованість сільського господарства і суміжних галузей на цій території. У системі регіональних АПК створюються районні агропромислові комплекси.

Агропромислова інтеграція — це процес поступового об'єднання спеціалізованих галузей АПК, які займаються виробництвом, переробкою, зберіганням, реалізацією сільськогосподарської продукції, а також підприємств і організацій виробничої інфраструктури, що обслуговують сільське господарство, з метою підвищення ефективності агропромислового виробництва.

У практиці агропромислова інтеграція означає органічне поєднання інтересів сільськогосподарських і промислових підприємств, спрямованих на одержання високих кінцевих результатів у спільній діяльності. За таких умов розвивається кооперація сільськогосподарського виробництва, формуються високопродуктивні технології виробництва і переробки продукції, поглиблюється спеціалізація підприємств, поліпшується техніко-технологічне обслуговування господарських структур, оптимізуються транспортні роботи, створюються нові формування з випуску готової до споживання агропромислової продукції. З розвитком інтеграційних процесів у виробництві продуктів харчування збільшується частка минулої, уречевленої праці, що сприяє підвищенню ефективності суспільного виробництва.

Слід зазначити, що довготривала економічна криза 90-х років загальмувала агропромислову інтеграцію і негативно позначилася на співпраці сільського господарства та промисловості. Сільське господарство знаходиться у складному фінансовому стані насамперед через ціновий диспаритет на промислову і сільськогосподарську продукцію. Підприємства аграрного виробництва за останні роки у п'ять разів скоротили обсяги закупівлі сільськогосподарської техніки, мінеральних добрив, агрохімікатів, засобів захисту рослин і тварин, значно збільшилася кількість збиткових сільськогосподарських підприємств, що стало причиною зменшення у два і більше разів виробництва рослинницької та тваринницької продукції.

На різкий спад агропромислового виробництва істотно вплинуло ослаблення, а нерідко й повний розрив інтеграційно-економічних зв'язків між виробниками сільськогосподарської сировини та її переробниками. Негативного характеру набули монопольні позиції переробних підприємств, які, прагнучи забезпечити свою фінансову стабільність, з початком ринкових перетворень вдалися до застосування низьких цін на сільськогосподарську сировину. В результаті аграрні підприємства втратили належні мотиви й матеріальні стимули до виробництва необхідної сільськогосподарської продукції. Це призвело до значного зниження обсягів виробництва продовольчих товарів переробними підприємствами, до зменшення місткості внутрішнього продовольчого ринку і зниження рівня продовольчої безпеки держави. Отже, агропромислова інтеграція є важливим організаційно-господарським засобом, використання якого значною мірою визначає ефективність функціонування агропродовольчого комплексу.


Список використаної літератури

1. Аграрний сектор України на шляху до євроінтеграції: Моногр. / За ред. О.М. Бородіної. —Ужгород: ІВА, 2006. — С109—119.

2. Бочан І.О., Михасюк І.Р. Глобальна економіка: Підруч. — К.: Знання, 2007. — 403 с.

3. Брезвін М. Організаційно-методологічні засади інтеграції виробництва в АПК //Економіка АПК. - 2000. - № 3. - C. 15-17

4. Бурковська А. В. Розвиток інтеграційних процесів як важлива умова формування ефективного ринку аграрної продукції //Економіка АПК. - 2004. - № 12. - С.106- 109.

5. Васильєва Н. Моделювання інвестування технологічних інновацій в АПК на засадах конкуренції та інтеграції //Економіст. - 2004. - № 4. - С.66-69

6. Вітвіцький В. В. Методологія нормативного управління в інтеграції виробників та переробників продукції тваринництва //Актуальні проблеми економіки. - 2004. - № 11. - C. 126 - 133.

7. Гладій Н.В. Особливості поглиблення агропромислової інтеграції //Економіка АПК. - 2005. - № 12. - С.55-58.

8. Гладій Н.В. Складові інтегрованих процесів в агропромисловому виробництві України/ Н.В. Гладій //Економіка АПК. - 2005. - № 3. - С.25-27.

9. Горська О. Проблеми АПК України в контексті європейської інтеграції/ О. Горська //Економіка АПК. - 2003. - № 1. - С.132-135

10. Долинський С.В. Інтеграційні зв'язки прикордонного підприємництва в агропромисловій сфері //Економіка АПК. - 2000. - № 9. - C. 40-42

11. Дубицький В. Стан і можливі напрями розвитку агропромислової інтеграції //Економіка України. - 1999. - № 12. - C. 62-65

12. Зубець М. Розвиток інтеграції та інвестиційно-інноваційної діяльності наукових установ в АПК //Економіка АПК. - 2003. - № 11. - С.3-9

13. Іванюта В.Ф. Методологічні підходи дослідження міжнародних інтеграційних процесів в аграрному секторі //Економіка АПК. - 2008. - № 2. - С.142-145.

14. Кандиба А. Перспективи інтеграції АПК України у світове інформаційне співтовариство //Вісник аграрної науки. - 1999. - № 12. - C. 69-71

15. Кравчук І. Регіональні аспекти інтеграції агропромислового виробництва //Економіка АПК. - 2000. - № 10. - C. 45-47

16. Кропивко М. Ф. Особливості формування регіональних агропромислових кластерів //Економіка АПК. - 2008. - № 10. - С.7-15

17. Мазуренко О. В. Розвиток інтегрованих формувань в АПК/ О. В. Мазуренко //Економіка АПК. - 2006. - № 3. - C. 89-93

18. Попова В.В. Становлення аграрного сектору економіки України в умовах міжнародної конкуренції //Економіка АПК. - 2005. - № 4. - С.131-137.

19. Сіренко О. Шляхом інтеграції: Сільськогосподарська продукція/ О. Сіренко //Пропозиція. - 2002. - № 11. - C. 70-71

20. Статівка М. Проблеми гармонізації законодавства України про державну підтримку сільського господарства із законодавством ЄС/ М. Статівка, І. Шуміло //Право України. - 2005. - № 8. - С.132-134

21. Файчук О.М. Передумови інтеграції АПК України у світове господарство //Економіка АПК. - 2005. - № 12. - С.58-63.

22. Яценко В.М. Формування і розвиток агропромислової інтеграції в Україні/ В.М. Яценко //Економіка АПК. - 2004. - № 1. - С.54-60

Схожі роботи
Поняття - форма відображення дійсності
Особливості та специфіка понять. Зміст і обсяг понять...
Система пенсійного забезпечення
Шляхи розвитку державного пенсійного забезпечення в Україні.Основні напрямки реформування пенсійного забезпечення як складової соціального захисту населення в сучасних умовах в...
Логіка та її класифікація
Форми абстрактного мислення, поняття, судження, умовивід. Класифікація та її види...
Ділова кар´єра в органах ДПС: планування та реалізація
Організаційно-правові засади проходження державної служби працівниками ДПС України.Професійна діяльність та кар’єра працівників ДПС...