Агропромислова інтеграція та її форми

Вступ.

Розділ 1. Теоретико-методологічна основи агропромислової інтеграції.

1.1. Сутність і необхідність агропромислової інтеграції.

1.2. Етапи розвитку агропромислової інтеграції.

Розділ 2. Горизонтальна і вертикальна інтеграція.

Розділ 3. Стан та можливі напрямки розвитку агропромислової інтеграції.

3.1. Зарубіжний досвід розвитку інтеграції в Україні.

3.2. Переваги та недоліки агропромислової інтеграції.

3.3. Проблеми вдосконалення агропромислової інтеграції.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Актуальність теми. На сучасному етапі здійснення аграрної та земельної реформи, організаційних і структурних трансформацій у вітчизняному агропромисловому виробництві недостатньо вирішеним залишається питання реалізації організаційно-економічного механізму ринкових перетворень, які б забезпечили підвищення економічної ефективності усіх сфер агропромислового комплексу. Це суттєво впливає на функціонування продовольчого ринку, а, відповідно, на забезпеченість населення продуктами харчування та рівень продовольчої безпеки держави.

Теоретико-прикладні питання регулювання макроекономічних ринкових механізмів: еквівалентності обміну між галузями народного господарства та сферами АПК, фінансово-кредитної та податкової систем, інтеграції і кооперації підприємств аграрної галузі висвітлені у публікаціях провідних учених-економістів: С.П.Азізова, В.Г.Андрійчука, В.І.Бойка, Й.С.Завадського, В.Н.Зимовця, М.М.Ільчука, В.А.Кадієвського, М.П.Коржинського, О.В.Крисального, В.Я.Месель-Веселяка, П.О.Мосіюка, П.П.Руснака, В.К.Савчука, О.В.Шкільова та інших дослідників.

Однак в умовах реформування аграрної й переробної сфер АПК питання розвитку ефективних господарських структур, інтеграції виробництва, переробки і реалізації продукції, зокрема тваринницької, недостатньо досліджені та не вирішені, на чому й зосереджено основну увагу в роботі, чим і зумовлюється вибір теми дослідження та її актуальність.

Метою роботиє теоретичне узагальнення сутності інтеграції сфер виробництва, переробки та реалізації агропромислової продукції; виявлення резервів і опрацювання науково обгрунтованих заходів щодо підвищення ефективності функціонування агропромислового комплексу; розроблення ефективного механізму економічних відносин між виробниками сільськогосподарської сировини та її переробниками в інтегрованих структурах.

Для досягнення поставленої мети вирішені такі завдання:

- досліджені соціально-економічні передумови, теоретична сутність та господарська доцільність розвитку інтеграційних процесів у сфері агропромислового виробництва;

- проаналізовано стан розвитку та дана оцінка сучасному стану агропромислового виробництва;

- розкриті особливості вертикальної та горизонтальної агропромислової інтеграції;

- обґрунтовані основні напрями подальшого удосконалення агропромислової інтеграції.

Об’єктом дослідженняє організаційно-економічні процеси формування сприятливого ринкового середовища для усіх учасників інтеграції.

Предметом дослідженняє економічні відносини між учасниками інтеграційних процесів, пов’язаних з регулюванням і вдосконаленням організаційно-економічного механізму співпраці у агропромисловій інтеграції.


Розділ 1. Теоретико-методологічна основи агропромислової інтеграції

1.1. Сутність і необхідність агропромислової інтеграції

З метою стабілізації ринкового середовища і підвищення на цій основі результатів господарювання аграрних підприємств відбувається процес їх зближення, пристосування, об'єднання, тобто процес інтеграції.

Проблемам розвитку інтеграційних процесів присвячена досить велика кількість наукових праць учених-економістів — А.І. Брезвіна, A.M. Карпенка, І.І. Лукінова, П.М. Макаренка, Л.Ю. Мельника, О.М. Онищенка, О.А. Родіонової, П.Т. Саблука, А.І. Хвостова, М.Й. Хорунжого, І.І. Червена. Слід вказати на вагомий внесок цих авторів та інших дослідників у висвітлення даної проблеми, але єдиного загальновизнаного підходу до сутності інтеграції і пов'язаних з нею питань в економічній літературі поки що немає. Метою статті є узагальнення наукових поглядів учених-економістів щодо сутності інтеграції взагалі і агропромислової зокрема, її видів і форм, значення у забезпеченні ефективного розвитку АПК, виявлення актуальних проблем та визначення основних напрямів їх розв'язання.

В економічній літературі виділяють види, напрями й організаційно-економічні форми інтеграції. Види інтеграції розрізняють за складом учасників або метою інтегрування. Основна частина дослідників виділяє два види інтеграції — вертикальну і горизонтальну. До вертикальної інтеграції залучаються підприємства різних сфер АПК або однієї сфери з метою здійснення діяльності, яка ведеться в інших сферах АПК (наприклад, об'єднання сільськогосподарських підприємств для створення переробних виробництв або торговельних структур, взаємодія кількох переробних підприємств для спільного виробництва сировини, інтеграція господарств, що виробляють аграрну сировину, зі структурами, які здійснюють подальшу її переробку, зберігання та реалізацію тощо). Горизонтальна інтеграція передбачає поєднання підприємств однієї сфери АПК без залучення формувань інших його сфер зі збереженням їх традиційних функцій. За напрямами вертикальна інтеграція класифікується таким чином:

· виробнича (поєднує сільськогосподарські й переробні підприємства, що займаються вирощуванням аграрної сировини та її подальшої переробкою);

· маркетингова (передбачає збут виробленої продукції та постачання необхідних засобів виробництва); «

· комплексна (поєднує обидва вказаних вище напрями).

· Основними напрямами горизонтальної інтеграції є:

· виробнича (передбачає співробітництво партнерів, розмежованих за внутрішньогалузевим технологічним поділом праці та ін.);

· фінансово-кредитна (головна її функція — акумулювання вільних коштів її учасників та надання окремим із них кредитних послуг);

· освітньо-консультаційна (в її межах можуть діяти різноманітні об'єднання виробників, завданням яких є організація обміну досвідом роботи, освоєння прогресивних технологій, форм організації та управління виробництвом, вивчення новітніх досягнень науки і стану продуктових ринків);

· соціальна (спрямована на задоволення соціальних потреб сільських виробників)[15, c. 45-46].

Порівнюючи вертикальний і горизонтальний види інтеграції, слід визнати, що організація вертикально побудованих об'єднань, на відміну від горизонтальних формувань, охоплює увесь процес виробництва, включаючи переробку, зберігання та продаж готової продукції. При цьому досягається безперервність технологічного процесу на всіх етапах виробництва і збуту, наскрізний контроль за якістю продукції, підвищується ефективність виробництва.

Інтеграційним процесам в АПК в умовах ринку притаманний багатоплановий характер, розвиток яких здійснюється від простих до складніших інтегрованих систем, від функціонування виробничих структур за участю кількох територіально близько розташованих підприємств сільськогосподарського й промислового виробництва, до регіональних і транснаціональних формувань. Раціональні межі створення та діяльності останніх визначаються насамперед ринковими регуляторами — попитом і пропозицією.

Своєрідність природно-кліматичних зон, непередбачуваність погодних умов, сезонність і циклічний характер сільськогосподарського виробництва призводять до нестабільності сировинної бази підприємств переробної промисловості. Вищезгадане зумовлює необхідність налагодження тривалого співробітництва переробних підприємств із сільськогосподарськими — агропромислової інтеграції, яка здійснює розподіл ризиків між її учасниками (що особливо актуально в умовах структурної кризи сільського господарства, харчової та переробної промисловості країни).

Основною формою вертикальної інтеграції в АПК є агропромислове формування зі збереженням або втратою його учасниками статусу юридичної особи. В ньому поєднуються інтереси сільськогосподарських товаровиробників і підприємств, що переробляють їхню продукцію й обслуговують аграрний сектор економіки (за рахунок встановлення паритетних цін на продукцію, що виробляється учасниками інтегрованих формувань). У широкому розумінні поняття "агропромислова інтеграція" — це розвиток виробничих і економічних зв'язків між галузями й підприємствами агропромислового комплексу, пов'язаних технологічно та орієнтованих на виробництво кінцевої продукції із сільськогосподарської сировини[7, c. 55-57].

Найважливішими цілями агропромислової інтеграції є одержання прибутку, який за своїм розміром перевищує суму прибутків структурних підрозділів (тобто забезпечення синергічного ефекту), досягнення надійності та стабільності їхньої господарської діяльності. Згадане стає можливим завдяки координуванню та збалансуванню етапів виробничого процесу — від виробництва сировини до продажу готової продукції, раціональному використ