Католицизм – одна з гілок християнства

Вступ.

1. Теоретичні основи католицизму.

1.1. Поняття католицизму та його спільні риси з православ’ям.

1.2. Догмати католицизму.

1.3. Ієрархія католицької церкви.

2. Сучасний стан розвитку католицизму в Україні та світі.

2.1. Роль католицької церкви в світі.

2.2. Сучасний стан католицької церкви в Україні.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Католицизм є одним із напрямів у християнстві, який виник внаслідок першого великого розколу в християнстві в 1054 р. Католицизм поширений переважно в Західній (Франція, Бельгія, Італія, Португалія) та Східній (Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Литва, частково Латвія і західні області України) Європі, у переважній більшості країн Південної Америки; його сповідує майже половина віруючих Північної Америки. В Азії, Африці також є католики, але вплив католицизму тут незначний.

Католицизм має багато спільного з православ'ям і водночас відрізняється від інших напрямів у християнстві системою віровчення, культу, своєрідними засобами пристосування до стрімкої зміни соціальної діяльності і нової релігійної свідомості. Католицизм доповнив «Символ віри» новими догматами. Католицизму притаманні догмати християнства, але він має й специфічні риси, особливості, котрих не знає православна церква. Що це за особливості?

Основним догматом католицької церкви, що відрізняє її від інших течій у християнстві, є догмат про непогрішимість папи Римського. Він полягає у тому, що папа Римський, який виступає з амвона з тих чи інших питань віри і моралі, є непогрішимим. Прийняття цього догмата папство домагалося протягом сторіч, але добилося тільки в 1870 р., коли його було прийнято католицьким Вселенським Собором у Ватикані.

Ведучи боротьбу за духовну та світську владу, папи йшли на численні союзи з королями, користувалися опікою могутніх феодалів, невпинно примножували свої багатства і посилювали політичний вплив.


1. Теоретичні основи католицизму

1.1. Поняття католицизму та його спільні риси з православ’ям

Як один з найпоширеніших і наймасовіших напрямів християнства, католицизм оформився внаслідок першого великого розколу в ньому (1054 p.). To був лише офіційний акт розділення християнства на католицьку і православну церкви, супроводжуваний взаємним прокляттям Папи Римського і Константинопольського патріарха. Адже, як відомо, фактичне розмежування православ'я на західну і східну традиції відбулося значно раніше — у V ст. у зв'язку з розпадом Римської імперії.

На сучасному етапі католицизм об'єднує до 900 млн. віруючих, будучи поширеним переважно у Західній (Франція, Бельгія, Італія, Португалія) та Східній (Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Литва, частково Латвія, західні області України та Білорусі) Європі, в більшості країн Південної Америки. Його сповідує майже половина віруючих Північної Америки, до третини населення Африки. Є католики і в Азії, але вплив католицизму тут незначний.

Із православ'ям і протестантизмом його ріднить спільне минуле, більшість головних віросповідальних засад. Основу віровчення католицизму становлять всехристиянський Символ віри («Кредо»), що включає в себе 12 догматів і сім таїнств, які визнає і православ'я. Але якщо православ'я визнає рішення тільки перших семи Вселенських соборів, то католицька догматика розвивалася і на наступних соборах. У зв'язку з цим католицьке віровчення ґрунтується не лише на Святому Письмі (Біблії), а й на Святому переказі — сукупності релігійних положень і приписів, які вважаються «одкровенням Бога». Його утворюють постанови 21 Вселенського собору, офіційні документи глави католицької церкви — Папи Римського. Від інших напрямів у християнстві його відрізняють система віровчення, особливості культу, своєрідне пристосування до стрімкої зміни соціальної дійсності й постійне оновлення релігійної свідомості. Передусім це стосується окремих догматів Символу Віри, яких не знає православна церква[2, c. 154-155].

1.2. Догмати католицизму

Головними догматами католицизму, що відрізняють його від інших течій у християнстві, є догмат про філіокве — сходження Святого Духа не тільки від Бога-Отця, а й від Бога-Сина, прийнятий на Толедському соборі в 582 р. Не менш значущим є прийнятий у 1439 р. на Флорентійському соборі догмат про чистилище. Сутність його полягає в тому, що після смерті людини душа її потрапляє в чистилище — місце між пеклом і раєм, щоб на очищувальному вогні звільнитися від гріхів. Потрапляють сюди душі грішників, що не отримали прощення в земному житті й не обтяжені смертними гріхами. Очищувальний вогонь одні католицькі теологи символічно тлумачать як муки совісті, розкаяння, інші — як реальний вогонь. Вважається, що рідні та близькі покійного за допомогою «добрих справ» — молитов, богослужінь у пам'ять про покійного, пожертвувань на користь церкви можуть скоротити час перебування душі в чистилищі, прискорити її вихід звідти.

З догматом про чистилище пов'язане вчення про запас добрих справ. Воно було проголошене в 1349 р. Папою Климентієм І і підтверджене Тридентським і Ватиканським соборами (1870 p.). Згідно з ним Ісус Христос, Богоматір, святі католицької церкви своєю діяльністю нагромадили стільки заслуг, що їх вистачить для забезпечення потойбічного блаженства всьому існуючому і майбутньому людству. Весь цей потенціал Бог надав у розпорядження католицької церкви; вона на свій розсуд може делегувати певну його частину віруючим для спокутування гріхів і особистого спасіння. Сплативши церкві певну суму грошей, можна було отримати індульгенцію (лат. — милість) — папську грамоту, яка давала віруючим відпущення гріхів або визначала час, протягом якого можна було грішити. Правом розподілу індульгенцій були наділені всі священнослужителі. З цією метою було розроблено спеціальні таблиці, в яких кожна форма гріха мала свій грошовий еквівалент. Не підлягали цьому лише «смертні гріхи».

У католицизмі особливим є вшанування Богоматері — Діви Марії (Мадонни). Ця традиція запозичена у давніх релігій, які шанували Богородицю як Богиню-матір, Богиню родючості. У християнстві Богородиця представлена Дівою Марією, яка зачала від Святого Духа Ісуса — Сина Божого. Католицизм возвисив вшанування Богородиці до догмата про непорочне зачаття Діви Марії, а її культ певною мірою конкурує з культами Бога-Отця та Ісуса Христа. Визнання Марії Богородицею відбулося на Третьому Вселенському соборі (Ефес, 431 р.), а у 1854 р. було прийнято доказ про її непорочне зачаття і тілесне вознесіння на небо. Католицька церква вважає Діву Марію заступницею жінок перед Богом. У теології існує спеціальний напрям — каріологія [5, c. 86-87].

Значного поширення набув культ святих, поклоніння реліквіям і мощам. За час існування католицької церкви було проголошено до 20 тис. святих і майже 200 тис. блаженних. Цей процес активізувався в останні десятиріччя. Папа Пій XI оголосив за 17 років свого понтифікату 34 святих і 496 блаженних, а Пій XII проголошував щороку в середньому 5 святих і 40 блаженних.

Дуже важливим у католицизмі є положення про особливу роль духовенства, за яким людина не може заслужити Божої милості без його допомоги, оскільки воно має значні переваги перед мирянами і володіє особливими правами та привілеями. Зокрема, віруючим заборонено читати Біблію, оскільки це є винятковим правом духовенства. Католицизм вважає канонічною лише латиномовну Біблію (Вульгату), мовою якої не володіє більшість віруючих. Духовенство має особливі права на причастя. Якщо миряни причащаються лише «тілом Божим» (хлібом), то духовенство — його кров'ю (вином), що підкреслює його особливі заслуги перед Богом. Для всіх церковнослужителів обов'язкова безшлюбність — целібат. Після висвячення священики залишаються в цьому сані назавжди, навіть якщо вони з певних причин відходять від культової діяльності. Всі вони належать до одного із католицьких орденів.

Католицька догматика встановлює необхідність систематичної сповіді віруючих перед духовенством. Кожен католик повинен мати свого духівника і регулярно звітувати йому про свої думки і вчинки; без систематичної сповіді спасіння людської душі вважається неможливим.

Однією з прикметних особливостей католицизму є вчення про главенство Папи Римського над усіма християнами, якого проголошено намісником Христа на землі, спадкоємцем апостола Петра, що засвідчує намагання католицької церкви уособлювати все християнство. Певним розвитком цього вчення став догмат про непогрішимість Папи Римського, що визнає непогрішимими офіційні його виступи, оскільки тоді його устами глаголить Бог [8, c. 92-94].

Ворожі католицизму релігійні вчення називали єресями, а їх прихильників — єретиками. Церква вела з ними жорстоку боротьбу. Для цього було запроваджено спеціальний церковний суд — інквізицію. Звинувачених у відступництві від учення церкви кидали у в'язниці, піддавали тортурам, засуджували до спалення на вогнищі. Особливо жорстоко інквізиція діяла в Іспанії. Затверджений нею перелік «релігійних злочинців» був таким великим, що мало хто з людей не потрапляв під його дію (не тільки єретики,