Основні етапи формування антропологічних знань

Вступ.

1. Дарвінізм та його вплив на розвиток антропологічної науки.

2. Виникнення антропологічних товариств та їхня роль в історії науки про людину.

3. Удосконалення методів досліджень. Головні шляхи розвитку сучасної антропології.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Як самостійна область науки антропологія виникла пізно -- наприкінці XVIII -- на початку XIX століття. Однак найбільш ранні спроби зрозуміти місце людини в природі, його подібність з іншими організмами, його своєрідність, варіації людського типу по різних країнах, вікові зміни, пояснити його походження є, очевидно, настільки ж древніми, як саме наукове знання взагалі. Основні етапи формування антропологічних знань збігаються з поворотними періодами історії людського суспільства. Переходи від однієї соціально-економічної формації до іншої, що супроводжувалися бурхливою переоцінкою цінностей, боротьбою між старим і новим світоглядом, підйомом чи катастрофою тисяч індивідуальних доль не могли не вести до глибокого роздуму про сутність людської природи. Люди хотіли знати про “призначення” людини, про сили, що привели людину у світ і які, озброївши її розумом, підняли над усіма живими істотами й у той же час зробили жертвою незлічимих нещасть і соціальної несправедливості. Зачатки наукових знань про людину виникли в надрах античної філософії.

Найбільшою подією в історії антропології була поява праць Чарлза Дарвіна “Походження людини” (1871) і “Про вираження емоцій у людини і тварин” (1872). Вони були підготовлені насамперед ідеями еволюціоністів XVIII ст., працею Ламарка “Філософія зоології” (1809), працею самого Дарвіна “Походження видів” (1859), поруч робіт його прихильників -- Гексиля, Геккеля й ін., а також успіхами археології палеоліту (Бушу де Перт), четвертинної геології (Ляйелль) і інших галузей знання. Роботи Дарвіна завдали нищівного удару телеологічним поглядам на людину, і в цьому - найважливіша сторона прогресивного значення його праць для антропології.


1. Дарвінізм та його вплив на розвиток антропологічної науки

В 1859 р. видатний англійський учений Ч. Дарвін (1809— 1882) опублікував книгу "Походження видів шляхом природного відбору", де обґрунтував теорію еволюції природи. Дарвінізм завдав нищівного удару уявленням про сталість біологічних видів і підготував грунт для наукового розв'язання проблем антропогенезу. Невдовзі англійський природознавець Т. Гекслі (1825— 1895) — палкий прихильник і популяризатор еволюційного вчення — на підставі анатомічних та ембріологічних даних показав, що за багатьма ознаками антропоморфні (людиноподібні) мавпи значно ближчі до людей, ніж до нижчих мавп. У творі "Про місце людини у низці органічних істот" (1863) він висловив думку про можливість походження людини від мавпи.

Інший послідовник дарвінізму — німецький зоолог та анатом Е. Геккель (1834— 1919) — у книзі "Натуральна історія світобудови" (1868) накреслив родовідне дерево ссавців, що складалося із ЗО послідовних щаблів і виводило генеалогічну лінію від напівмавп до мавп і далі до людини. За схемою Геккеля, прямими попередниками людей були антропоморфні мавпи, близькі до сучасних гібонів. Спираючись на дані порівняльної морфології, вчений припустив, що між людьми сучасного фізичного типу та їхніми предками має існувати проміжна ланка — пітекантроп, або мавполюдина. Ця гіпотетична істота, за Геккелем, вже пересувалася на нижніх кінцівках, але ще не володіла членороздільною мовою. Теоретичні розробки Геккеля блискуче підтвердилися після відкриття в Африці кісткових решток безпосередніх попередників людей — високорозвинутих мавп кінця третинного геологічного періоду, що вже перейшли до прямоходіння (австралопітеків).

Сам Дарвін ідею природного походження людини плекав майже три десятиліття, скрупульозно накопичуючи та аналізуючи фактичний матеріал. І лише на початку 1870-х років він опублікував дві великі праці — "Походження людини і статевий відбір" (1871) та "Виявлення емоцій у людини і тварини" (1872), де виклав свою теорію антропогенезу. Використовуючи величезний доробок із най-різноманітніших галузей природознавства, вчений навів численні докази природного походження людини, а саме: наявність спільних рис у будові її тіла і тварин, насамперед антропоморфних мавп; схожість зародкового розвитку й окремих ознак зародку людини і тварин; наявність рудиментарних органів у людини тощо. Він обгрунтував провідну роль природного та статевого відбору в процесі антропогенезу (особливе значення, на його думку, мав природний відбір).

Дарвін висловив припущення, що предки людей жили на Афри-канському континенті, і зробив спробу реконструювати їхній зовнішній вигляд. "Давні родоначальники людини, — писав він, — були, безсумнівно, вкриті колись волоссям, й обидві статі мали бороди; їхні вуха були загострені й рухливі, а тіло закінчувалося хвостом... Нога, судячи з форми великого пальця в зародка, була в той час хапальним знаряддям; наші предки були, безсумнівно, деревними тваринами й населяли якусь теплу лісисту країну. Самці мали великі ікла, які слугували їм грізною зброєю".

Після появи Дарвінового "Походження видів..." різко посилилася увага до кісткових решток викопних людей, які час від часу виявляли в різних місцях Європи. Особливо широкий резонанс викликали знахідки у гроті Фельдгофер в долині Неандерталь поблизу німецького міста Дюссельдорф. Посилаючись на будову виявленої там черепної кришки (товсті стінки, похилий лоб, розвинутий надбрівний валик та ін.), стегнової, тазових та інших кісток, німецький природознавець К. Фульротт висловив думку, що вони належали предкові сучасної людини. її різко заперечував відомий анатом і патолог Р. Вірхов, заявивши, що так званий неандерталець — це патологічний суб'єкт сучасного фізичного типу з ознаками дитячого рахіту та старечої деформації. А ще один німецький дослідник твердив, що в гроті був похований російський козак монголоїдної зовнішності, який брав участь у закордонному поході російської армії під час війни з Наполеоном... Суперечки довкола неандертальської знахідки пояснюються тим, що ще в середині минулого століття більшість європейських учених не вірили в існування "допотопної" людини. І лише нові відкриття кісткових решток палеоантропів на території Франції (Ля-Шапелль-о-Сен), Німеччини (Ерінгсдорф, Штайнгайм), Італії (Монте-Черчіо), Хорватії (Крапіна) тощо (кінець XIX — початок XX ст.) змусили скептиків переглянути свої позиції.

Ще палкіші й непримиренніші дискусії викликали відкриття, зроблені послідовником еволюційного вчення голландським лікарем й анатомом Е. Дюбуа на острові Ява. Під час розкопок на березі річки Соло поблизу міста Трініль, що проводились упродовж 1891 — 1893 pp., він виявив масивну черепну кришку і стегнову кістку викопної істоти, яку назвав пітекантропом, тобто мавполюдиною. Всі спроби дискредитувати цю знахідку, до яких вдалися Вірхов та інші консервативно налаштовані вчені, зазнали краху. Однак сам Дюбуа, не витримавши нападок, впав у відчай і заховав свої знахідки до сейфа, не допускаючи до них навіть своїх колег. А коли весь світ визнав слушність його поглядів, він оголосив їх помилковими.

Виникнення антропологічних товариств та їхня роль в історії науки про людину яке передбачає належність до неї власне антропології — науки про мінливість фізичного типу людини у часі й просторі; етнографії та первісної археології, було властиве і іншим представникам французької антропологічної школи.

2. Виникнення антропологічних товариств та їхня роль в історії науки про людину

Протягом 50—60-х років ХГХ ст. у багатьох європейських столицях постали антропологічні товариства — перші наукові осередки, що мали на меті всебічне вивчення людини.

Найпомітніший слід в історії антропології залишило Паризьке товариство, засноване 1858 р. французьким анатомом і хірургом ТІ. Брока (1824— 1880). Брока включав у зміст антропології широкий комплекс природничих і частково гуманітарних наук, а саме: зоологічну антропологію, що займається визначенням місця людини в природі; описову антропологію, або етнологію, до завдань якої входить дослідження анатомічних, психологічних та соціальних рис населення земної кулі; загальну антропологію, або біологію людини, котра вивчає вплив зовнішнього середовища, спадковість, краніологічні характеристики тощо. Таке широке трактування антропології.

Виключну увагу Брока приділяв удосконаленню методів досліджень. Він розробив систему краніологічних і соматологічних точок, склав перелік найважливіших ознак на черепі й тілі живої людини, створив прилади — прототипи сучасного антропологічного інструментарію, підготував спеціальні таблиці для визначення кольору шкіри, волосся й очей, виготовив муляжі описових характеристик обличчя: носа, губ і т. ін. Методичні рекомендації вченого значно зменшували вплив суб'єктивних чинників у процесі фіксації морфологічних ознак, який негативно відбивався на підсумках антропологічних досліджень.

З ініціативи Бро