Кодифікація Юстиніана

Вступ.

1. Передумови, необхідність та встановлення кодифікації Юстиніана.

2. Особливості створення Кодексу Юстиніана.

3. Дигести Юстиніана як джерело римського приватного права.

4. Складові частини кодифікації Юстиніана.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Незважаючи на різнобічний розвиток римського права у класичний період, питання про його кодифікацію упродовж довгого часу не ставилось. Право розвивалось і кодифікація могла обмежити преторів і юристів у їхній діяльності щодо пошуку найдоцільніших рішень в окремих справах. Тому й не була втілена в життя думка Цезаря привести все громадянське право до певної системи.

Спроби кодифікації почалися тоді, коли римське право, досягнувши високого ступеня розвитку, вже так інтенсивно не вдосконалювалося. Реальною стала й практична потреба привести хоч у якусь систему величезну кількість імператорських законодавчих актів, закріпити в систематичній формі існуюче право. Перші спроби систематизації імператорського законодавства(наголошуємо — не кодифікації, а систематизації) були зроблені приватними особами (юристами). Зокрема, наприкінці III ст. (295 р.) був укладений кодекс Грегоріана, названий на його честь. У ньому зібрані конституції імператорів починаючи від Адріана. Кодекс дістав офіційне визнання і використовувався аж до появи кодифікації Юстиніана.

Як доповнення до кодексу Грегоріана наприкінці III ст. створено кодекс Гермогеніана, також названий на честь його укладача. Він містив 120 конституцій, поділених за змістом на 69 титулів. У 438 р. за імператора Феодосія II був виданий перший офіційний збірник конституцій — сосіех Тпеосіозіапш. У ньому зібрано розпорядження імператорів з початку IV ст. Вони систематизовані за окремими питаннями: кодекс поділяється на 16 книг, а книги — на титули. В кожному титулі розпорядження наведені у хронологічному порядку.

Проте найважливішою стала кодифікація римського права, проведена після падіння Західної Римської імперії, східно-римським імператором Юстиніаном (527-565) у Візантії.


1. Передумови, необхідність та встановлення кодифікації Юстиніана

Уже на відносно ранньому етапі свого історичного розвитку юридична техніка й у цілому культура римського права виявили потребу й прагнення до узагальнення й уніфікації джерел права й правових норм, що випливають із них. Це прагнення особливо підсилилося в імператорський період, коли уніфікація правозастосування в інтересах єдиної правової політики стала практичною державною необхідністю у власних інтересах влади. Розвиток юридичної науки в перші століття н.е. викликало до життя перші частки систематизації правових джерел і аналогічного значення комплексні юридичні праці. Так, наприкінці ІІ - початку ІІІ ст. юристом Папирієм Юстом був складений систематичний збірник постанов імператора Марка Аврелія в 20 книгах. Приблизно в той же час інший відомий юрист - Юлій Павло - звів воєдино все на той час оприлюднені декрети імператорів. Тоді ж була оприлюднена офіційна кодифікація преторського едикту. Справа кодифікації виправлень видно, було взаємозалежно із правовою політикою імператорів, і узагальнення саме імператорських постанов розглядалося як головне в цій роботі. На початку ІV в. був складений Кодекс Григориана, у якому узагальнювалися конституції імператорів за 196-295 р. Кодекс складався з 14 книг, що підрозділялися на титули, і включав, що було головним, справжні й повні тексти колишніх актів. Трохи пізніше був складений ще один аналогічний Кодекс Гермогеніана, що служив як би продовженням попереднього, охоплюючи постанови за 291-365 р. Але й той, і іншого минулого тими ж приватними кодифікаціями, щоправда, що одержали офіційне визнання.

В V ст. при імператорі Теодозії був виданий (за зразком попередніх) уже офіційний збірник імператорських конституцій - Кодекс Феодосія (438 р.) в 16 тематичних книгах. У кодексі вперше був зроблений відбір тільки чинного законодавства. Всі згодом видане імператорами узагальнювалося у вигляді зборів т.зв. новел - Novellae leges. Але з падінням Західної Римської імперії в історичному житті римського права утворилася свого роду пауза; подальший рух, а разом з тим і розвиток кодифікації довелося вже на Візантію.

Досвід приватних і офіційних кодифікацій показав важливість створення єдиного збірника права, укладення зводу, в якому було б як цивільне, так і преторське законодавство і який міг би служити твердою основою під час здійснення правосуддя. З плином часу ця потреба відчувалася дедалі гостріше. Після видання кодексів Грегоріана, Гермогена та імп. Феодосія імператорські конституції видавалися й далі, в той час як багато з них виявилися вже скасованими. Отже, постала конча потреба в перегляді кодексів та їх доповнень., Панівний клас Римської імперії був зацікавлений в анулюванні застарілих норм в оновленні права. На здійснення цієї мети була спрямована і політика в, галузі законодавства [4, c. 53-54].

Уже Феодосій II мав намір зробити загальний перегляд як конституцій, так і юридичної літератури, і укласти єдиний цілісний звід, але задум свій не здійснив. Виконав цей план у найширшому масштабі візантійський імператор Юстиніан.

Величезна праця складання Юстиніанівського зводу виконувалась під керівництвом видатного юриста того часу Трибоніану в декілька прийомів і в порівняно короткий термін.

Насамперед Юстиніан вирішив упорядкувати конституції, які були видані після Теодозіанського кодексу, і переглянути попередні кодекси, вилучити все застаріле, а діюче об'єднати в один збірник.

З цією метою Юстиніан у лютому 528 р. призначив комісію з десяти осіб, серед яких був і згаданий Трибуніану. Через рік комісія закінчила свою роботу і в квітні 529 р. був обнародуваний Кодекс Юстиніана і тим самим анульовані попередні кодекси.

2. Особливості створення Кодексу Юстиніана

У часи правління Юстиніана Східна Римська імперія набула значної сили і впливу. В результаті успішних воєн значно розширено кордони держави. Юстиніан намагався відновити колишню територію, велич і славу Римської імперії. Він провів низку внутрішніх реформ у державі — системи управління, збройних сил, фінансів, розпорядився кодифікувати право. Йшлося вже не про систематизацію римського права, а про його кодифікацію — зібрання, опрацювання, усунення архаїзмів, застарілих, недіючих джерел, пристосування права до сучасних потреб.

Для здійснення кодифікації 528 р. Юстиніан призначив комісію у складі 10 осіб на чолі з константинопольським професором права Теофілом. Комісії було доручено систематизувати імператорські конституції. Три попередні кодекси імператорських конституцій значно полегшили справу і вже через рік було опубліковано зібрання конституцій усіх римських і візантійських імператорів під назвою Кодекс Юстиніана. Це була не проста систематизація, а творча праця з усуненням архаїзмів, повторень, недіючих розпоряджень тощо. Кодекс містив 12 книг, які поділялись на титули. Кожен титул мав свій заголовок. У титулах містилися окремі конституції, пронумеровані із зазначенням дати їх прийняття та імені імператора, котрий їх видав. Великі конституції розбиті на параграфи.

Кодекс є цінною пам'яткою римського права, але періоду його занепаду з домінантою церковних приписів, "божественних повчань". Не випадково вже перша книга містить конституції з церковного права. Вона починається з санкцій за богохульство, ганьблення святої трійці, церкви тощо. Далі йде виклад прав і привілеїв церкви, обмеження правоздатності єретиків, іудеїв та ін. З другої по восьму книги присвячені приватному праву, дев'ята — кримінальному, 10-12 — положенням про державне управління.

Кодекс дійшов до нас не в оригіналі, а у вигляді рукописів IX-XII ст. Для вивчення суті справжнього римського права він має значно менше значення, ніж три наступні частини кодифікації [7, c. 38-40].

Для кодифікації всього іншого римського права Юстиніан створив у 530 р. нову спеціальну комісію у складі 17 осіб під керівництвом одного з вищих імператорських урядовців Трибоніана. До комісії увійшли визначні юристи того часу, зокрема професори правових шкіл у Константинополі і Бериті — Костянтин, Теофіл, Леонтій, Доротей, Анатолій та ін. Вона мала переглянути всі праці юристів класичного періоду, вибрати найцінніші з них, привести їх до певної системи, вилучити повторення і протиріччя. При цьому комісії була надана повна свобода дій — вона могла скорочувати праці, змінювати тексти уривків, пристосовуючи їх до нових умов життя, робити доповнення, змінювати застарілі поняття та терміни новими. Такі зміни та оновлення згодом дістали назву інтерполяцій.

Через три роки робота над кодифікацією праць видатних римських юристів була завершена і опублікована як Дигести, або Пандекти. Вони, по суті, — найважливіша частина кодифікації, складаються з 50 книг, які, однак, не мають заголовків. Кожна книга поділяється на титули (окрім 30-32 книг, що не мають титулів). Усього в Дигестах є 432 титули, поділені на фрагменти, великі фрагменти — на параграфи. Кожен фрагмент містить уривок з праць одного юриста, котрий стосується конкретного питання чи інституту права, зі зазначенням імені юриста і назви його праці.

Кодекс