Основи підприємницкої діяльності

Тема І. Зміст підприємницької діяльності.

1. Чому підприємництво вважається самоутворюючим фактором економіки?

2. Яку роль відіграє підприємництво серед інших факторів суспільного відтворення?

3. Сформулюйте ціль підприємницької діяльності.

4. Перерахуйте економічні мотивуючі фактори підприємницької діяльності

5. Що таке мультиплікатор?.

6. Який з факторів, крім прагнення до одержання прибутку, послужив причиною виникнення підприємництва?.

7. Основні суб'єкти підприємницьких відносин — це:

8. Що є основним об'єктом підприємницької діяльності?.

9. Алгоритм підприємницького рішення складається з:

10.Особисті якості підприємця це:

11.Найголовнішою з особистих якостей підприємця є:

12.Приведіть приклад однієї пари альтернативних товарів.

Тема II. Види підприємництва.

1. На які два основні види поділяє підприємництво міжнародна класифікація?.

2. Основна характеристика виробничого підприємництва.

3. Що таке інновація?.

4. Який інтерес обслуговує традиціоналІстське підприємництво?.

5. Інтерес виробника-підприємця у посередництві такий:

6. Хто з підприємців, як правило, володіє складським приміщенням?.

7. Комісіонер виступає від свого імені чи від імені виробника (власника товару)?

8. Що спільного у діяльності дилера та дистриб'ютора?.

9. Чим відрізняється інвестиційний фонд від інвестиційної компанії?.

10.Чому оптовики-купці вважаються найбільш соціальне корисними?.

11.Які основні суб'єкти фінансового підприємництва?.

12.Яка основна відмінність функціонування біржового підприємництва?

Тестові питання до теми III.

1. Основні складові зовнішнього середовища бізнесу - це:

2. Три основні функції держави по відношенню до бізнесу:

3. Яка з функцій є найважливішою?.

4. Які основні податки, що впливають на бізнес?.

5. Який з податків на вітчизняний бізнес впливає сприятливо?.

6. Які основні звіти надають бізнес-структури?.

7. Основний документ, що регулює взаємовідносини в бізнесі – договір (контракт). Різновиди договорів:

8. Два основні способи впливу бізнесу на державу.

9. Які два основні методи управління ризиком?.

10.Фінансування ризику поділяється на:

Тестові питання до теми IV. Форми організації бізнесу.

1. Критерії вибору організаційно-правової форми в бізнесі:

2. Які три основні організаційно-правові утворення відомі в класичних ринкових економіках?.

3. Що характерно для приватних підприємств (товариств власників)?.

4. Що характерно для корпорацій (товариств капіталу)?.

5. Чим характерне командитне товариство?.

6.Чим характерне негласне товариство?.

7. Який керівний орган AT?.

8. Дві відмінні особливості ТОВ у класичній економіці.

9. Основні організаційні форми кооперації капіталу.

10. Основні організаційні форми концентрації капіталу.

Список використаної літератури.


Тема І. Зміст підприємницької діяльності

1. Чому підприємництво вважається самоутворюючим фактором економіки?

Підприємництво становить собою діяльність господарюючих суб'єктів по виробництву матеріальних благ та послуг. По-перше, підприємництво — це дієвий важіль зміни структури економіки. Підприємець виробляє саме ті товари та надає саме ті послуги, за які споживачі будуть готові йому заплатити. Це важливо особливо для нашої перехідної економіки, де підприємництво сприяє реструктуризації народного господарства, спрямуванню виробничих потужностей на продукування саме того, що необхідно споживачам.

По-друге, підприємництво — це явище, для якого характерна конкурентна боротьба. Підприємці, змагаючись між собою за споживацьку прихильність, поліпшують якість своєї продукції, знижують ціни, пропонують післяпродажне обслуговування тощо.

По-третє, підприємництво — це каталізатор економічного розвитку суспільства. Основний показник економічного розвитку країни — валовий внутрішній продукт, який показує загальну суму всього обсягу кінцевого виробництва в країні за певний період часу. Підприємці, прагнучи одержати максимальні прибутки, намагаються продати якомога більше своєї продукції, тим самим збільшуючи валовий продукт країни.

По-четверте, підприємництво — це стимул економії та раціонального використання усіх видів ресурсів. Оскільки інститут підприємництва ґрунтується на приватній власності, підприємці прагнуть мінімізувати витрати з метою максимізації власного доходу. Від цього виграє суспільство в цілому, адже обмежені ресурси використовуються при цьому найефективніше.

2. Яку роль відіграє підприємництво серед інших факторів суспільного відтворення?

Підприємство — самостійна відособлена виробничо-господарська одиниця (господарюючий суб'єкт) у системі суспільного розподілу праці; основна форма організації виробничо-господарської діяльності в сучасній економіці. Воно створюється для виробництва і реалізації продукції (товару), виконання робіт, надання послуг з метою задовольняння суспільних потреб і одержання прибутку, має права юридичної особи, незалежно від форм власності на засоби виробництва й інше майно, діє на принципах господарського розрахунку і не має у своєму складі інших юридичних осіб.

Підприємство самостійно здійснює свою діяльність, розпоряджається продукцією, що випускається, отриманим прибутком, що залишився в його розпорядженні після сплати податків і інших обов'язкових платежів.

Його головна задача — задовольняння суспільних потреб у продукції (роботах, послугах) і реалізація на основі отриманого прибутку економічних і соціальних інтересів трудового колективу і власника майна.

3. Сформулюйте ціль підприємницької діяльності

Ціль діяльності підприємства — задоволення суспільних потреб і одержання прибутку. Ще недавно основною метою підприємства називалося задоволення суспільних потреб. Але сьогодні, в умовах переходу до ринкової економіки, відкинути, цю мету і ставити єдиною метою одержання можливого прибутку не можна.

Дійсно, основна мета підприємництва — одержання прибутку, але не за будь-яку ціну. Цивілізовані ринкові відносини вимагають розумного сполучення обох цілей. Звичайно, варто погодитися з тим, що бізнес — це економічна діяльність підприємців, їхня майстерність і здатність приносити великий прибуток, забезпечувати високий рівень рентабельності. Разом з тим, розвиток бізнесу у ринковій економіці сприяє насиченню споживчого ринку товарами і послугами, активізує структурну перебудову економіки, стимулює впровадження науково-технічних досягнень, сприяє всілякому підвищенню ефективності виробництва.

4. Перерахуйте економічні мотивуючі фактори підприємницької діяльності

Для формування підприємництва необхідні певні умови: економічні, соціальні, правові й інші.

Економічні умови — це в першу чергу пропозиції товарів і попит на них; види товарів, що можуть придбати покупці; обсяги коштів, що вони можуть витратити на ці покупки; надлишок чи недостатність робочих місць, робочої сили, що впливають на рівень заробітної плати працівників, тобто на їхню можливість придбання товарів.

На економічну обстановку істотно впливають наявність і приступність грошових ресурсів, рівень доходів на інвестований капітал, а також величина позикових засобів, до яких готові звернутися підприємці для фінансування своїх ділових операцій і які готові надати їм кредитні установи.

Усім цим займається безліч різноманітних організацій, що складають інфраструктуру ринку, за допомогою якої підприємці можуть установлювати ділові взаємини і вести комерційні операції. Це –

• банки — надання фінансових послуг;

• постачальники — постачання сировиною, матеріалами, напівфабрикатами, що комплектують виробами, енергією, машинами й устаткуванням, інструментами й ін.;

• оптові і роздрібні продавці — надання послуг по доведенню товарів до споживача;

• спеціалізовані фірми й установи — надання професійних юридичних, бухгалтерських, посередницьких послуг;

• агентства по працевлаштуванню — надання допомоги в підборі робочої сили;

• навчальні заклади — навчання робітників і фахівців-службовців;

• інші агентства — рекламні, транспортні, страхові й ін.;

• засобу зв'язку і передачі інформації.

5. Що таке мультиплікатор?

Мультиплікатор - коефіцієнт, що розраховується шляхом ділення ціни продажу (пропонування) подібного цілісного майнового комплексу або ринкової капіталізації акціонерного товариства, цілісний майновий комплекс якого розглядається як подібний до оцінюваного цілісного майнового комплексу, на відповідний фінансово-економічний або інший показник, що характеризує його діяльність.

Саме поняття «мультиплікатор» і його принцип були вперше описані в економічній теорії англійським економістом Р. Капом в 1931 p., ще до появи роботи Дж. Кейнса «Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей» (1936 р.). За Кейнсом, мультиплікатор — це числовий коефіцієнт, який показує залежність змін доходу від змін інвестицій. Мультиплікатор використовується для визначення числового коефіцієнта, що показує, у скільки разів зміниться (зросте чи зменшиться) національний доход при певній конкретній зміні (збільшенні чи зменшенні) інвестицій. З приводу цього Дж. Кейнс зазначав, що у разі, коли здійснюються додаткові інвестиції, отримуваний доход зростає на суму, яка в к разів перевищує суму, на яку збільшені інвестиції.

6. Який з факторів, крім прагнення до одержання прибутку, послужив причиною виникнення підприємництва?

Підприємство самостійно здійснює свою діяльність, розпоряджається продукцією, що випускається, отриманим прибутком, що залишився в його розпорядженні після сплати податків і інших обов'язкових платежів.

Його головна задача — задовольняння суспільних потреб у продукції (роботах, послугах) і реалізація на основі отриманого прибутку економічних і соціальних інтересів трудового колективу і власника майна.

Підприємство вважається створеним і здобуває права юридичної особи з дня його державної реєстрації, здійснюваної як правило, за місцем перебування у виконавчому комітеті відповідного Ради народних депутатів, якщо інше не передбачено чинним законодавством.

Приступаючи до створення підприємства, будь-який чи підприємець чи група підприємців повинні мати перед собою ясну мету. Ця мета повинна бути підкріплена системою постійного одержання замовлень на свою продукцію чи послуги. Намічуваний випуск продукції чи надання послуг повинно бути забезпечене всім матеріально необхідним. Нарешті, починаючи нову справу, варто продумати про можливість постійного поповнення свого капіталу. Усе це необхідно досить докладно занотувати в основному документі — підприємницькому бізнес-плані. Важливою рисою будь-якого підприємця сучасного підприємства є здатність гнучко реагувати на зміну ситуації.

7. Основні суб'єкти підприємницьких відносин — це:

Суб'єктами підприємницької діяльності (підприємцями) можуть бути:

1. Громадяни України, інших держав, особи без громадянства, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності.

2. Юридичні особи всіх форм власності, встановлених Законом України «Про власність». В юридичній літературі слушно звертається увага на некоректність подібного твердження. Адже, наприклад, Верховна Рада України, що хоча і є згідно зі ст. 32 Закону України від 7 лютого 1991 р. № 697-12 «Про власність» суб'єктом права загальнодержавної (республіканської) власності, не може безпосередньо займатися підприємницькою діяльністю[4, c. 68].

3. Об'єднання юридичних осіб, що провадять діяльність в Україні на умовах угоди про розподіл продукції.

Загальні відомості про суб'єкти підприємницької діяльності подаються у схемі № 1.

8. Що є основним об'єктом підприємницької діяльності?

Підприємство – основна організаційна ланка народного господарства України, самостійний господарюючий статутний суб’єкт, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу).

Кожне підприємство – це ланка у національній або навіть міждержавній економіці і є об'єктом підприємницької діяльності. Воно зосереджується на виготовленні певних товарів, виконанні робіт, наданні послуг за окремим найменуванням або в асортименті. Тобто виробничі процеси в рамках підприємства набувають завершеності у вигляді кінцевого результату. Нехай в одному випадку це буде трактор, а в іншому – тільки деталь для цього трактора, але для відповідних підприємств то буде кінцева продукція.

9. Алгоритм підприємницького рішення складається з:

Моделювання господарської діяльності підприємства як об’єкта дослідження передбачає розробку певних економіко-математичних моделей для найбільш повного і достовірного відображення процесу функціонування як суб’єкта господарювання в цілому, так і окремих його структурних підрозділів. Щодо системи управління підприємством, то реалізація найважливіших її функцій може бути формалізована через показники планування, нормування, обліку, контролю та економічного аналізу ресурсів (трудових, матеріальних, засобів виробництва), які споживаються, для одержання певних фінансових результатів. У свою чергу, загальна модель реалізації функціональної підсистеми економічного аналізу полягає в перетворенні економічної інформації в аналітичну, яка має бути використана для прийняття відповідних науково обґрунтованих управлінських рішень. Процес такого роду перетворення передбачає розв’язання комплексу стандартних аналітичних завдань за певними аспектами економічної діяльності: характер використання виробничих ресурсів, собівартість товарної продукції, фінансовий стан підприємства.

Ці завдання розв’язують для визначення напрямків підвищення ефективності виробництва на підприємстві, підготовки проектів відповідних управлінських рішень. Розв’язання конкретного завдання аналітичного дослідження передбачає використання відповідної економіко-математичної моделі.

Загальний порядок (послідовність) розробки імітаційної моделі включає виконання таких робіт:

1) визначення змісту господарського завдання;

2) збирання і систематизація необхідної інформації;

3) побудова імітаційної моделі;

4) перевірка функціонування моделі;

5) уточнення моделі;

6) використання моделі для розв’язання завдання.

10.Особисті якості підприємця це:

Для того щоб здійснювати постійний пошук нових способів комбінування ресурсів, потрібно мати відповідні якості: волю і здібності; здатність визначати головні моменти діяльності, «плисти проти течії», долаючи опір соціальних сил; здійснювати вплив на інших результатами своєї діяльності, духовною свободою, витратами сил та енергії (рис.).

11.Найголовнішою з особистих якостей підприємця є:

Підприємець — суб'єкт, що поєднує у собі новаторські, комерційні та організаторські здібності для пошуку та розвитку нових видів та методів виробництва, нових благ та їхніх нових якостей, нових сфер застосування капіталу. А звідси підприємництво — це тип господарської поведінки підприємців щодо організації розробки, виробництва і реалізації благ з метою отримання прибутку та соціального ефекту.

У виявленні ініціативної, новаторської, самостійної діяльності розкривається сутність підприємництва. Його мета зводиться, з одного боку, до одержання прибутку або особистого доходу, в результаті не якихось кон'юнктурних справ, а точного розрахунку, а з іншого — до найбільш ефективного використання чинників виробництва, намагання реалізувати творчі потенції людини.

12.Приведіть приклад однієї пари альтернативних товарів

Виробляючи один товар, ми втрачаємо можливості виготовити інший. При виборі, який саме товар виготовляти, ми порівнюємо їхню альтернативну вартість.

Альтернативна вартість - це витрати на виробництво товару, оцінені з точки зору втраченої можливості їх використання на інші цілі. їх можна виміряти кількістю одиниць альтернативного товару, яким ми пожертвували, або як різницю між прибутком, який можна було б отримати при найбільш вигідному зі всіх альтернативних способів використання ресурсів, і реально отриманим прибутком. При виборі того, який із альтернативних товарів виробляти, суспільство має знайти такий спосіб використання ресурсів, який би зміг забезпечити максимальне виробництво споживчих благ при мінімумі затрачених ресурсів, тобто найефективніший.

Пара альтернативного товару – масло та маргарин.


Тема II. Види підприємництва

1. На які два основні види поділяє підприємництво міжнародна класифікація?

Підприємницьку діяльність можна виконувати на основі створення індивідуального (одноосібного, як це прийнято в західних країнах) підприємства або через створення підприємства в формі товариства або спілки.

Індивідуальне (одноосібне підприємство - це підприємство, яке є власністю однієї людини, яка несе повну відповідальність як за ведення бізнесу, так і за наслідки, пов’язані з цією діяльністю. Підприємництво в цій формі може здійснюватись як на основі підприємства, яке має статус юридичної особи так і на базі підприємства, яке не є юридичною особою.

Справа в тому, що в цілому ряді країн для внесення підприємства в торговий реєстр (регістрація підприємства), т.е. для процедури, пов’язаної з одержанням статусу юридичної особи, необхідно дотримуватись вимоги закону. В основному це відноситься до мінімально допустимого розміру підприємства (частіше всього статутного капіталу) і зайняття діяльністю, не забороненою законом.

Колективною називають таку форму підприємницької діяльності, яка ведеться через об’єднання осіб або капіталів і ведеться від імені підприємства (юридичної особи, а не окремих фізичних осіб), які несуть колективну відповідальність і мають колективний прибуток, розділений між його учасниками. Колективне підприємництво передбачає певну форму кооперації (об’єднання осіб або капіталів).

2. Основна характеристика виробничого підприємництва

Виробниче підприємництво - це діяльність, яка безпосередньо пов’язана з виробництвом продукції, робіт, послуг, інформації для подальшої реалізації покупцям, споживачам.

Мета - одержання прибутку в результаті продажу виробленої продукції, виконаних робіт, послуг.

Виробничий процес на кожному підприємстві визначає склад основних цехів, виробничих дільниць і робочих місць, а також характер виробничих зв'язків між окремими робочими місцями, виробничими дільницями і цехами. Ефективна робота підприємства значною мірою обумовлюються раціональним об'єднанням виробничих підрозділів, що входять до його складу. Це досягається в процесі формування і удосконалення виробничої структури підприємства.

Під виробничою структурою підприємства розуміється склад, форми побудови, розміри, кількісні співвідношення і взаємозв'язки виробничих підрозділів підприємства (цехів, дільниць, служб).

Поряд з виробничою розрізняють загальну структуру промислового підприємства. Крім виробничих підрозділів, загальна структура включає відділи апарату управління підприємством (конструкторський, технологічний, планово-економічний, фінансовий і т.ін.) і підрозділи з обслуговування працівників підприємства та їхніх родин (ЖКГ, підрозділу громадського харчування, дитячі дошкільні заклади, клуби, стадіони і т.ін.).

3. Що таке інновація?

В останні роки з’явився особливий різновид інноваційного підприємництва – ризикове або венчурне; це здебільшого дрібні фірми, що займаються поширенням нових технологій, тобто технічних І. в першу чергу в наукомістких галузях.

Інновації - це ідеї та пропозиції (в багатьох випадках засновані на результатах відповідних спеціальних наукових досліджень і інженерних розробок), що можуть стати основою створення нових видів продукції чи значно поліпшити споживчі характеристики (технічні, економічні тощо) існуючих товарів, створення нових процесів, послуг, чи будь-чого, що може покращити "якість життя" людства.

Інновації відіграють надзвичайно важливу роль у розвитку загальнолюдської цивілізації (наприклад, відомий такий феномен як "хвилі Кондрат'єва") та, зокрема, кожної окремої держави, відповідно більшість сучасних держав намагаються створити та постійно удосконалювати спеціальні інфраструктури для підтримки процесу створення та впровадження інновацій.

4. Який інтерес обслуговує традиціоналістське підприємництво?

Традиціоналістське підприємництво орієнтоване на виробництво традиційних товарів для постачання на ринок. Асортимент товарів, який вже давно випускається виробником, відносно стабільний, не підлягає суттєвим змінам за різновидами.

Традиціоналістськими за своїм характером можуть бути також і господарства, з котрих приватні власники отримують прибуток шляхом обороту капіталу (у вигляді грошей чи благ, які оцінюються у грошах), тобто через придбання засобів виробництва і продажу його продуктів і котрі, отже, без сумніву можна вважати «капіталістичними підприємствами».

5. Інтерес виробника-підприємця у посередництві такий:

Посередник — це такий суб’єкт господарювання, який перебуває посередині між двома іншими й виконує функцію зведення їх з приводу обміну товарами в матеріально-речовій формі чи в формі послуг.

Посередник може взяти на себе зобов’язання:

· контролювати виконання угоди та висування рекламацій;

· надавати гарантію платоспроможності покупця (обов’язки делькредере);

· добір партії товару певного асортименту;

· постійне інформування клієнтів щодо кон’юнктури й тенденцій розвитку певного сегмента ринку.

Комерційні посередники, так само як і ті, що займаються оптовою торгівлею чи перепродажем товарів, спеціалізуються чи то на певному асортименті, чи то на різних групах клієнтів. Це дає їм змогу виконувати значний обсяг робіт з підготовки до зустрічі сторін і проведення переговорів. Вони інформують виробника (продавця) про:

кон’юнктуру ринку, технічні, валютні та митні правила; діяльність на своєму ринку конкурентів, їхні ціни, умови поставки та платежу, технічні й споживчі характеристики їхніх товарів; правові обмеження та інші обставини, що мають значення для реалізації товарів на визначеній у договорі території;

інформують потенційних покупців про споживчі характеристики пропонованого товару, проводять активну рекламну компанію;

вживають заходів щодо формування належної репутації та привабливого іміджу продавця;

організовують ділові контакти виробника (продавця) із перспективними покупцями, представниками ділових кіл, управлінських структур та інших організацій, від яких залежить прийняття рішень з укладання угоди купівлі-продажу.


6. Хто з підприємців, як правило, володіє складським приміщенням?

Усі матеріали, які поступають на підприємство, незалежно від їхньої упаковки (бочки, пляшки, балони, ящики, мішки тощо) для запобігання потраплянню прямих сонячних променів та впливу атмосферних опадів необхідно зберігати на складах або спеціально обладнаних площадках. Зберігання будь-яких матеріалів поза складом або виділених для цієї мети місцях забороняється.

Площадки необхідно добре утрамбувати, огородити бар'єрами і захистити навісами.

Складські приміщення необхідно обладнати баками, стелажами і полицями. Усі дерев'яні конструкції обробляються вогнезахисними речовинами.

Таким чином, складські приміщення потрібні промисловим підприємствам, а також підприємствам, що займаються оптовою та роздрібною торгівлею.

7. Комісіонер виступає від свого імені чи від імені виробника (власника товару)?

Комісіонер за свою посередницьку діяльність отримує від комітента винагороду, яка вказана у договорі. Це може бути певний відсоток від суми угоди, а в зовнішньоторговельних угодах закон допускає визначати комісійну винагороду як частину різниці між призначеною комітентом ціною і тією вигіднішою ціною, за якою комітент укладе угоду.

Комісіонер виступає від свого імені. Обов'язком комісіонера є збереження майна, яке передано на комісію, від пошкодження і втрати. Комісіонер відповідає перед комітентом за його втрату і пошкодження. Відповідальність комісіонера у разі порушення цього обов'язку настає лише за умови, якщо майно пошкоджено з вини комісіонера. У такому разі останній повинен відшкодувати комітентові заподіяні збитки. Для звільнення від відповідальності комісіонер має довести, що втрата або пошкодження майна відбулися за обставин, які він не міг відвернути при додержанні всіх запобіжних заходів.

8. Що спільного у діяльності дилера та дистриб'ютора?

Дилерами називають комерційних посередників, що займаються перепродажем товарів продавця (виготовлювача) "від свого ім'я й за свій рахунок", при цьому вони являються самостійною стороною в угоді - треті особи вступають у юридичні відносини тільки з ним, а не із продавцем (виготовлювачем) товарів, які він реалізує.

Дистрибьютер - (від англ. distribute - розподіляти, поширювати) - посередницькі спеціалізовані організації-фірми, що виконують збутові операції з продажу продукції виробників товарів і послуг збутових посередників виготовлювачам товарів і послуг. Д. закуповують товари, створюють складські запаси, формують торговий асортимент і продають їх від свого імені та за своїми цінами.

9. Чим відрізняється інвестиційний фонд від інвестиційної компанії?

Інвестиційний фонд – це спосіб інвестування грошей для групи інвесторів за якого вартість інвестування цільових об'єктів розподіляється поміж всіх них. Такий фонд може мати за мету набагато ширше коло об'єктів для інвестування, ніж можуть собі дозволити окремі інвестори.

Інвестиційні фонди проштовхуються широким діапазоном інвестиційних цілей, які можуть бути або напрямлені на специфічні географічні регіони (наприклад країни Європи що розвиваються), або такі що стосуються специфічних областей життєдіяльності (наприклад, Інформаційні технології). Зазвичай, у тій чи іншій країні існує чітко виражена тенденція інвестувати значною мірою у свій власний ринок, тобто у національні компанії. Це зумовлено законодавчою базою, політикою країни, національною близькістю до об’єкту інвестування, а також зниженим ризиком щодо можливих валютних коливань. Ті чи інші інвестори під час обрання фонду для інвестування частіш за все керуються саме заявленими інвестиційними цілями, стратегією, історією минулих досягнень керівників фонду, а також іншими факторами, такими як, наприклад, винагорода керівництву фонду.

Інвестиційна компанія - компанія, яка використовує свій капітал для інвестування в інші компанії. Інвестиційною компанією визнається торговець цінними паперами, який, окрім провадження інших видів діяльності, може залучати кошти для здійснення спільного інвестування шляхом емісії цінних паперів та їх розміщення.

Інвестиційна компанія створюється у формі акціонерного товариства або товариства з обмеженою відповідальністю в порядку, встановленому для цих товариств, та здійснює діяльність щодо спільного інвестування згідно з цим Положенням.

10.Чому оптовики-купці вважаються найбільш соціально корисними?

Оптова торгівля – це діяльність по придбанню та відповідному перетворенню товару для подальшої його реалізації підприємствам роздрібної торгівлі або іншим суб’єктам підприємницької діяльності.

Оптова торгівля у її справжньому призначенні пов’язана з товарним забезпеченням системи роздрібної торгівлі, в цьому і є її користь.

Господарюючі суб’єкти оптової торгівлі свою діяльність здійснюють через:

оптові бази – основні господарські підприємства оптової торгівлі, що здійснюють оптові закупівлі та поставки товарів і надають торговельні послуги підприємствам і організаціям роздрібної торгівлі, громадського харчування та іншим суб’єктам підприємницької діяльності;

товарні склади, склади-холодильники – відокремлені або спеціально пристосовані приміщення для зберігання та переробки товарних запасів;

склади-магазини, що мають функціональні площі, до яких входять торговельні та складські площі закритих та напівзакритих приміщень для зберігання і продажу великогабаритних товарів (меблі, будівельні матеріали тощо).

11.Які основні суб'єкти фінансового підприємництва?

Суб'єктами фінансового підприємництва є:

- фізичні особи;

- юридичні особи;

- фінансові посередники, які отримують для управління гроші клієнтів і повинні, виконуючи правила й вимоги банківського та інвестиційного менеджменту, одержати дохід у розмірі, що дозволяє задовольнити вимоги клієнтів, та мати норму прибутку, середню для цього виду діяльності.

Суб'єктами фінансового підприємництва можуть бути: практично кожний індивідуум як фізична особа, що не обмежена законом у правосуб'єктності та дієздатності; групи громадян (партнерів); трудові колективи; юридичні особи усіх форм власності.

Суб'єкти фінансового підприємництва класифікуються за формою та функціями.

За формою:

- господарчі суб'єкти;

- домашні господарства; держава;

- місцеві органи влади.

За функціями:

- емітенти;

- інвестори;

- інституційні інвестори;

- фінансові посередники.

12.Яка основна відмінність функціонування біржового підприємництва?

Товарна біржа як господарська організація, що має статус юридичної особи, створюється відповідно до положень ГК України. Згідно ст. 80 ГК України будь-яка юридична особа є організацією, створеною й зареєстрованою у встановленому порядку. У свою чергу ст. 83 ГК України передбачає, що юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ й в інших формах, установлених законом. При цьому кодекс не містить вичерпного переліку організаційно-правових форм юридичних осіб. Так, товариством є організація створена шляхом об'єднання осіб (учасників), які мають право участі в цьому товаристві. Товариства діляться на підприємницькі й непідприємницькі. Зокрема, згідно ст. 85 ГК України непідприємницьким товариством є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для наступного розподілу між учасниками.

По-перше, біржа — це некомерційна організація, що утворюється засновниками й членами для полегшення проведення комерційних операцій (для обслуговування потреб засновників і членів у купівлі-продажу).

По-друге, товарна біржа як некомерційна господарська організація, повинна створюватися у формі непідприємницького Товариства (ст.85 ГК України).

Така організаційно-правова форма товарної біржі вимагає відповідних змін на рівні спеціального законодавства — Закону, що дозволяють усунути наявні в законодавстві протиріччя й недоліки, а також привести норми Закону у відповідність із вимогами ГК України й ГК України.


Тестові питання до теми III.

1. Основні складові зовнішнього середовища бізнесу - це:

Бізнес-аналіз зовнішнього середовища і поточного стану фірми є необхідною передумовою розробки ефективного плану. Він спрямований на одержання і узагальнення об'єктивної інформації про стан фірми (силу, слабкість, можливості фірми, небезпеку для неї). Оскільки фактори макросередовища непідконтрольні фірмі, то під час аналізу зовнішнього середовища мова буде йти про дослідження ринку, на якому працює фірма. Саме дослідження ринку допоможе відшліфувати вашу ідею і звести до мінімуму ризик невдач.

2. Три основні функції держави по відношенню до бізнесу:

Економічні функції держави в ринковому господарстві визначаються неспроможністю ринку в реалізації суспільнозначимих проблем. Функції держави у регулюванні ринку полягають в підтримці конкурентного середовища, забезпечення умов функціонування ринкового механізму; розробки й організації реалізації додержання господарського законодавства; у визначенні пріоритетів макроекономічного розвитку економічної системи; в стабілізації економіки через фіскальну та грошово-кредитну політику; у здійсненні протекціоністських заходів забезпечення стратегічних проривів і освоєння нових напрямків науково-технічного прогресу.

3. Яка з функцій є найважливішою?

Найважливіша функція державного регулювання ринкової економіки - підтримка конкурентного середовища, забезпечення необхідних умов для функціонування ринкового механізму. Регулювання ринкових відносин сприяє ефективності ринкового господарства.

Функція держави у розробці та організації здійснення та додержання господарського законодавства важлива для країн, що здійснює перехід від командної економіки до ринкового.

4. Які основні податки, що впливають на бізнес?

З моменту взяття на облік платник вважається на загальній системі оподаткування, де застосовується стабільна ставка податку – 15% (до 2007 року – 13%).

Є ще спосіб оподаткування доходів, одержаних від підприємницької діяльності, за фіксованим розміром податку (далі - фіксований податок) шляхом придбання патенту. Громадянин здійснює підприємницьку діяльність з продажу товарів і надання супутніх такому продажу послуг на ринках та є платником ринкового збору. Доходи такого громадянина, одержані від здійснення інших видів підприємницької діяльності, оподатковуються у загальному порядку.

Платниками податку на промисел є громадяни, що не зареєстровані як суб'єкти підприємництва і здійснюють несистематичний, не більше чотирьох разів протягом календарного року, продаж вироблених, перероблених та куплених продукції, речей, товарів (надалі - товари).


5. Який з податків на вітчизняний бізнес впливає сприятливо?

За змістом і способом стягнення єдиний податок відповідає всім ознакам прямого податку. По суті, його можна кваліфікувати як податок на прибуток з невизначеною ставкою оподаткування, оскільки обчислюється єдиний податок виходячи з обороту від реалізації і він не залежить від фінансового результату.

Тобто перехід малих підприємств на спрощену форму оподаткування, обліку та звітності дає підприємцям такі переваги:

1) простота нарахування податків і простота ведення обліку (зокрема податкового);

2) відсутність зацікавленості у фальсифікації звітної інформації, зокрема щодо заниження фінансового результату діяльності;

3) економія на бюджетних платежах.

6. Які основні звіти надають бізнес-структури?

Вид діяльності підприємства має вплив на особливості складання звітності підприємства, бо такі показники, як операційний цикл, цикл руху готівки, характеристика цілей виробництва, оцінка галузевого ризику та інші є індивідуальними. Бухгалтер повинен досконально знати та орієнтуватися в технологічних особливостях потенційних підприємств. Це можуть бути виробничі, торгівельні, транспортні та інші підприємства.

Декларація з податку на прибуток підприємства - одна з найголовніших форм звітності платників податків перед органами державної податкової служби.

До декларації передбачено десять додатків, з них: 7 додатків квартальних (К1 - К7) та 3 річних (Р1 - Р3). Додатки не подаються у випадку коли рядок декларації, що відповідає додатку, не заповнюється.

Декларацію та додатки до неї необхідно подавати до органів державної податкової служби всім платникам податку на прибуток, крім страховиків та банків, для яких установлено окремі порядки складання декларацій.

7. Основний документ, що регулює взаємовідносини в бізнесі – договір (контракт). Різновиди договорів:

Договір купівлі-продажу.Серед різноманітних комерційних угод договір купівлі-продажу - один із найбільш поширених. За договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати товар покупцю у власність, а покупець зобов'язується сплатити оговорену ціну.

Договори страхування.На практиці використовуються типові договори страхування майна.

Договір схову.У деяких випадках виникає потреба у зберіганні товару, для якого немає місця в торговому закладі покупця. Існують підприємства (товарні склади), що спеціально займаються зберіганням товарів. Іноді товар береться на зберігання й іншими підприємствами. Угоду з передачі товару на схов часто називають договором схову.

8. Два основні способи впливу бізнесу на державу

Без держави, що бере на себе організацію пропозиції центральних грошей і задоволення частини колективних потреб, що відповідає за компенсацію, ліквідацію або недопущення негативних ефектів ринкової поведінки, суб'єктам ринкових відносин функціонувати було б неможливо. До того ж ринкова економіка в розвинених країнах виявляє себе по-різному. Немає ринкової економіки, побудованої на один лад. Залишаючись ринковою, американська економіка відрізняється від німецької не менше, ніж остання від японської Універсальні лише основні елементи конструкції, а решта залежить від національних особливостей країни.

Бізнес не може самостійно вирішити складні регіональні проблеми, що виникають під впливом історичних, національних, демографічних та інших неринкових факторів. Для їх вирішення також потрібне втручання держави, його відповідна регіональна політика Як показує практика, державні втручання на національному та міжнародному рівнях є обов'язковою умовою здорового розвитку бізнесу.

За способами впливу механізми регулювання можуть бути прямими, тобто такими, що здійснюються за допомогою прийняття законодавчих актів, на яких грунтуються дії виконавчої влади, та непрямими - що грунтуються на використанні різних економічних, фінансових важелів (податків, цін, відсотків, кредитів, пільг тощо).

Залежно від концепції державного втручання у бізнес держава використовує прямі або непрямі механізми регулювання.

9. Які два основні методи управління ризиком?

Для управління ціновими ризиками використовується методика хеджування (від англ. hedge — захищатися від можливих втрат, ухилятися, обмежувати), під якою розуміють діяльність, спрямовану на створення захисту від можливих втрат у майбутньому. Більшість зарубіжних учених (Дж. Сінкі, Пітер Роуз) до хеджування відносять будь-які дії, спрямовані на обмеження чи мінімізацію цінових ризиків. Таким чином, хеджування включає способи впливу на структуру балансу з метою обмеження цінових змін і створення систем захисту від ризиків шляхом укладання додаткових фінансових угод, які дозволяють компенсувати можливі втрати. Дотримуючись такого ж погляду, конкретизуємо прийоми хеджування, згрупувавши їх за певними ознаками.

Нехеджування ризиків - реалізується через застосування незбалансованих прийомів управління активами і зобов'язаннями, до яких належать такі: утримання відкритої валютної позиції; незбалансованість активів і зобов'язань, чутливих до змін ринкової відсоткової ставки, за строками та сумами (геп-менеджмент); формування високоризикового портфелю цінних паперів, проведення спекулятивних операцій з фінансовими деривативами. Така позиція учасника ринку означає свідоме прийняття певного ризику з метою отримання підвищеного прибутку за рахунок сприятливої ринкової кон'юнктури і характеризується спекулятивними тенденціями. Основне завдання процесу управління за даного підходу — недопущення ситуації переростання допустимого ризику в катастрофічний, який загрожує самому існуванню суб'єкта господарювання і призводить до банкрутства.

10.Фінансування ризику поділяється на:

Фінансування ризиків здійснюється двома методами самофінансуванням та переданням ризику іншому господарському суб'єкту згідно з попередньою взаємною домовленістю. Самофінансування ризиків, відоме також як самострахування, є формою безпосереднього самостійного покриття збитків власними коштами.

За наявності коштів у фондах та резервах вони можуть бути використані аж до повного задоволення потреби. Істотним недоліком самофінансування ризиків є неможливість точного визначення потреби у резервних коштах через недостатню статистичну та розрахункову базу. А створення фонду в обсязі, меншому за майбутню реальну потребу, призведе до неповного фінансування. Проте формування фондів та резервів у обсягах, більших за майбутні потреби в коштах, неминуче призведе до вилучення з господарського обігу значних фінансових ресурсів.

У тих випадках, коли збитки очікуються більшими за фінансові можливості господарюючого суб'єкта до самофінансування ризиків, постає потреба передати власну фінансову відповідальність за ними іншим суб'єктам, здатним до фінансування таких ризиків на певних умовах.


Тестові питання до теми IV. Форми організації бізнесу

1. Критерії вибору організаційно-правової форми в бізнесі:

Усі фірми функціонують в певних організаційно-правових формах, які передбачені законодавством ринкових країн. Якоїсь однозначно найкращої або однозначно найгіршої форми підприємства - не існує. З погляду ведення господарської діяльності, режимів оподатковування будь-які форми підприємств по законодавству України - абсолютно рівноправні (якщо не враховувати деякі специфічні види діяльності - ломбардні операції, комерційна діяльність із цінними паперами, банківська діяльність і т.п.- для яких законодавством обмежене коло форм юридичних осіб, які можуть здійснювати відповідну діяльність). Суть різниці між формами підприємств - винятково "внутрішня": порядок керування, взаємини й відповідальність засновників, статутний фонд і т.п. В Україні в абсолютній більшості випадків вибір здійснюється тільки між двома організаційно-правовими формами: приватне підприємство (ПП) або Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ). Критеріями вибору між Приватним підприємством і Товариством з обмеженою відповідальністю стають в основному наступні фактори: 1. простота й вартість створення (ПП - простіше й дешевше, немає ніяких вимог до статутного фонду, для ТОВ законодавством передбачений мінімальний розмір статутного фонду в розміні 100 мінімальних зарплат, а також обов'язковий внесок у статутний фонд до моменту реєстрації ТОВ). 2. "Солідність" абревіатури Товариства з обмеженою відповідальністю (для деяких людей (у тому числі - Ваших майбутніх клієнтів), абревіатура "ТОВ" - виглядає більш солідно й викликає більше довіри, дозволяючи вигравати тендери й держзамовлення, чим абревіатура Приватного підприємства (ПП)). При виборі організаційно-правової форми, іноді ставиться питання про можливість реєстрації Відкритого акціонерного товариства (ВАТ). Відразу відзначимо, що строк створення Відкритого акціонерного товариства - мінімум 7-8 місяців. Прискорення - неможливо (закон передбачає 6-місячний строк передплати на акції після публікації в пресі інформації про намір створити ВАТ). Найважливішою рисою Відкритого акціонерного товариства є можливість продажу акцій Суспільства на фондовій біржі.

2. Які три основні організаційно-правові утворення відомі в класичних ринкових економіках?

Організаційно-правові форми суб'єктів господарювання залежать насамперед від форм власності - державної, приватної, колективної та змішаної. Відповідно до цього існують приватні, державні та колективні або спільні підприємства. Останні створюються шляхом об'єднання майна, що перебуває у власності фізичних та юридичних осіб. При цьому майно може належати на праві спільної власності (пайової або спільної) одночасно кільком особам незалежно від форми власності, що веде до утворення різноманітних господарських товариств. Вони можуть бути створені або на ґрунті спільного володіння майном (кооператив, товариство, партнерство), або на основі колективного володіння (акціонерне товариство, колективне підприємство, спільне підприємство, орендне тощо). Залежно від форми організації господарської діяльності розрізняють підприємства та об'єднання.

3. Що характерно для приватних підприємств (товариств власників)?

Базою для створення такої організаційно-правової форми, як приватне підприємство, є ГК України (ст. ст. 63, 113). ЦК України, хоча і не містить такої форми, проте дає визначення права приватної власності та її об'єктів (ст. 325).

Стаття 113 ГК України містить загальне визначення приватного підприємства як з одним, так і з декількома можливими засновниками, відповідно до якого приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці. Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб'єкта господарювання - юридичної особи. Зважаючи на те, що у цьому підпункті розглядаються лише унітарні підприємства, до яких, зокрема, належить і приватне підприємство з одним засновником, приватні підприємства з декількома засновниками характеризуються при розгляді корпоративних підприємств.

4. Що характерно для корпорацій (товариств капіталу)?

Корпорація — об'єднання підприємств, яке створюється з метою захисту їхніх конкретних інтересів. З позиції управлінської практики корпорація розглядається в двох аспектах. По-перше, як союз партнерів, створений для захисту конкретних привілеїв їх учасників, наприклад корпорація студентів, адвокатів. По-друге, під корпорацією розуміють акціонерні компанії. Перші корпорації виникли в США в середині XIX ст. у будівництві залізниць, а на початку XX ст. вони стали головною формою організації великого промислового виробництва.

У корпорацію, як правило, входять промислові підприємства, будівельні та транспортні організації, виробничо-технічні об'єднання, проектно-конструкторські організації, науково-дослідні інститути, різні асоціації, концерни та інші суб'єкти господарювання.

Корпорація — це відкрита організація, вступ до якої та вихід з неї здійснюються на добровільній основі за рішенням органів управління та її власників.

У більшості випадків голова ради директорів обирається на засіданні ради. Залежно від розподілу повноважень та відповідальності головним виконавчим менеджером корпорації може бути або голова ради директорів, або президент. Але голова веде засідання ради директорів і тому володіє більшою реальною владою.

5. Чим характерне командитне товариство?

Командитне товариство це організація, що складається з одного або кількох учасників, які відповідають усім своїм майном (необмежено відповідальні товариші — комплементарії), і одного або кількох членів, відповідальність яких обмежується їхніми внесками — паями (командитисти). їх називають пайовиками, або вкладниками. Вкладники у такому товаристві є інвесторами і не входять до складу засновників фірми. Перелік вкладників із зазначенням розмірів внеску кожного з них указується у статуті командитного товариства.

Взаємовідносини між членами товариства (товаришами) будуються на основі таких принципів:

1)Права та обов'язки члена товариства визначаються лише його пайовим внеском.

2)Вкладник може управляти справами товариства лише як його уповноважений, а за відсутності таких повноважень не має права заперечувати дії необмежено відповідальних товаришів.

3)У разі банкрутства товариства вкладники мають переважне право перед необмежено відповідальними товаришами на отримання своїх внесків з майна товариства, що залишилось після задоволення потреб кредиторів.

4)Перед третіми особами вкладник відповідає своїм внеском. Якщо цей внесок не був зроблений або зроблений не повністю, він відповідає майном у розмірі внеску, зафіксованому в статуті.

5)Вкладник відповідає однаково з необмежено відповідальними товаришами, якщо він дав згоду на внесення свого прізвища до складу засновників товариства. Вкладник також несе відповідальність за угодами, які були укладені ним від імені товариства за відсутності для цього повноважень.

6.Чим характерне негласне товариство?

Негласні товариства включають, окрім засновника, вкладника, який вносить певні кошти, у межах яких може зазнати збитків, має право на прибуток, не бере участі в управлінні та юридично не існує для третіх осіб.

Воно створюється на основі нереєстрованого договору, згідно з яким вкладник (негласний учасник) надає власникові фірми певний капітал для здійснення підприємницької діяльності, внаслідок чого отримує право на частину прибутку. Ім'я його залишається невідомим для третіх осіб, які можуть вимагати повернення боргу лише у власника фірми. Негласний учасник несе ризик збитків у розмірі зробленого ним внеску, не може втручатися в господарську діяльність власника, але має право деякого контролю за його діями шляхом перевірки торговельних книг та іншої документації.

7. Який керівний орган AT?

Акціонерне товариство має право створювати дочірні підприємства, наділяти їх майном, яке належить товариству, призначати керівника та реалізувати інші права власника дочірнього підприємства.

Посадовими особами органів управління акціонерного товариства визнаються голова та члени ради товариства (спостережної ради), голова та члени виконавчого органу, голова ревізійної комісії. Посадовими особами органів управління акціонерного товариства не можуть бути члени виборних органів громадських організацій, військовослужбовці, посадові особи органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, арбітражного суду, державного нотаріату, а також органів державної влади і управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю товариства.

8. Дві відмінні особливості ТОВ у класичній економіці

На відміну від Росії чи Німеччини ТОВ в Україні не можуть створюватися однією особою, для цього потрібно мінімум 2 особи. Власниками (учасниками, засновниками) ТОВ можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Державні підприємства не можуть бути засновниками господарських товариств.

До моменту реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю кожен з учасників зобов’язаний зробити до статутного капіталу внесок не менше 30 % зазначеного в установчих документах розміру, що підтверджується документами, виданими банківською установою.

Учасник зобов’язаний внести необхідні кошти у повному обсязі не пізніше року після реєстрації товариства. У разі невиконання цього зобов’язання у визначений строк учасник, якщо інше не передбачено установчими документами, сплачує за час прострочки 10 % річних з недовнесеної суми. Учаснику товариства з обмеженою відповідальністю, який повністю сплатив свій внесок, видається свідоцтво товариства.

Недоліком в організації фінансування ТОВ є складність і витратність передачі права власності на частки. На відміну від акцій АТ, частки ТОВ є не досить мобільними, оскільки відсутній організований ринок торгівлі ними. Окрім цього, операція купівлі-продажу (переуступлення) часток має бути нотаріально посвідчена. Якщо фізична чи юридична особа викуповує частку у статутному капіталі ТОВ, яка належить іншій особі, така операція оформлюється у формі договору купівлі-продажу частки. При оплаті частки у повному розмірі зазначена угода підтверджується не тільки платіжними документами, а й відповідним свідоцтвом, що видається товариством з обмеженою відповідальністю.

9. Основні організаційні форми кооперації капіталу

Колективною називають таку форму підприємницької діяльності, яка ведеться через об’єднання осіб або капіталів і ведеться від імені підприємства (юридичної особи, а не окремих фізичних осіб), які несуть колективну відповідальність і мають колективний прибуток, розділений між його учасниками. Колективне підприємництво передбачає певну форму кооперації (об’єднання осіб або капіталів).

10. Основні організаційні форми концентрації капіталу

Залежно від характеру угоди процеси концентрації й укрупнення капіталу розділяються на дружні й ворожі.

Дружнє поглинання (frіendly merger) - відбувається в тому випадку, коли топ-менеджери обох підприємств схвально ставляться до поглинання й радять своїм акціонерам також з ним погодитися.

Вороже поглинання (hostіle merger, hostіle takeover) - має місце, коли менеджмент цільової компанії (тієї, яку збираються поглинути) не погоджуються з поглинанням і докладає всі можливі зусилля для зриву домовленості.

Залежно від умов і механізму проведення угоди розділяють:

Злиття на паритетних умовах - "п'ятдесят на п'ятдесят" - підприємства, що беруть участь у злитті, вносять у статутний фонд нового суб'єкта господарювання однакові за вартістю активи. Господарська практика показує, що цей спосіб концентрації й укрупнення капіталу найважчий і найрідкісніший. Набагато частіше відбувається злиття не на паритетних умовах і поглинання.

Злиття не на паритетних умовах припускає різну участь на паях підприємств, що поєднуються, у статутному фонді нової фірми.

Поглинання одного підприємства іншим може бути повним і неповним.


Список використаної літератури

1. Варналій З. Основи підприємництва: Навчальний посібник/ Захарій Варналій,. - 3-тє вид., виправл. і доп.. - К.: Знання-Прес, 2006. - 350 с.

2. Виноградська А. Основи підприємництва: Навч. посіб./ Алла Виноградська,. - 2-е вид., перероб. і доп.. - К.: Кондор, 2005. - 540 с.

3. Гетьман О. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Оксана Гетьман, Валентина Шаповал,; Мін-во освіти і науки України, Дніпропетровський ун-т економіки і права. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 487 с.

4. Донець Л. Основи підприємництва: Навч. посіб./ Любов Донець, Надія Романенко,; М-во освіти і науки України, ДонДУЕТ ім. М. Туган-Барановського. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 315 с.

5. Дратвер Б. Основи підприємницької діяльності: Навчальний посібник/ Борис Дратвер, М-во освіти і науки України, Кіровоградський держ. пед. ун-т ім. В.Винниченка. - Кіровоград, 2003. - 186 с.

6. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ П. В. Круш, В. І. Подвігіна, Б. М. Сердюк та ін.. - К.: Ельга-Н: КНТ, 2007. - 777 с.

7. Мочерний С. Основи підприємницької діяльності: Посібник/ Степан Мочерний, Олександр Устенко, Сергій Чеботар. - К.: Академія, 2003. - 279 с.

8. Основи підприємницької діяльності: Навчальний посібник/ Борис Дратвер, Наталія Пасічник, Дмитро Закатнов та ін.; М-во освіти і науки України, АПН України, Ін-т проблем виховання. - Кіровоград, 2004. - 223 с.

9. Цигилик І. І. Основи підприємництва: Навч. посіб./ І. І. Цигилик, Т. М. Паневник, З. М. Криховецька; Мін-во освіти і науки України, Ін-т менеджменту та економіки "Галицька академія". - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 239 с.

10. Шваб Л. Основи підприємництва: Навч. посібник/ Людмила Іллівна Шваб,. - К.: Каравела, 2006. - 343 с.

Схожі роботи
Організація виробництва управління на підприємстві
Міжцехове та внутрішньоцехове оперативно – календарне планування.Сутність конкурентоспроможності підприємства.Основні принципи організації виробничих процесів.Організація...
Розвиток малого бізнесу
Розвиток малого бізнесу в Україні та його основні проблеми. Особливості управління підприємствами малого бізнесу в індустрії туризму. Проблеми функціонування малого бізнесу. Дослідження...
Підприємство як основна ланка товарного виробництва
Підприємство як суб’єкт господарювання: визначення, мета та напрямки діяльності. Правові основи діяльності підприємства. Класифікація підприємств за різними ознаками. Види підприємств....
Аналіз джерел самофінансування підприємства
Самофінансування підприємства, поняття та сутність джерел самофінансування.Особливості джерел самофінансування...