Організація охорони праці в Японії

Вступ.

1. Особливості охорони праці в Японії.

2. Нагляд за безпекою праці в Японії.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Визначальним фактором процвітання і економічного благополуччя будь-якої країни на нинішньому етапі розвитку є не тільки рівень національного доходу і розвиток виробництва, але й загальний стан охорони здоров’я в країні, куди також відносять і охорону праці. При цьому у поняття «охорона праці» можна вкладати не лише дотримання технічних та санітарних норм, а широке розуміння охорони праці як захист прав працівників, куди входить і соціальне страхування, і рівень зарплати, і трудове законодавство. Нехтування таким фактором, як охорона праці, призводить до швидкого погіршення стану виробництва, відтоку значної частини продуктивних сил в інші галузі, дисбалансу і нестабільності економіки. Тому питання охорони праці є інколи визначальним при підписуванні довгострокових міжнародних економічних програм та проектів.

У Японії зацікавленість керівників підприємтсв у дотримання вимоги безпеки праці пояснюється не тільки культурою, традиціями, а й реакцією навколишнього світу на нещасний випадок з тяжкими наслідками на виробництві, адже фірма певною мірою «втрачає обличчя». Газетні повідомлення про нещасні випадки подаються як сенсація і, отже, підривають престиж фірми в очах громадськості, в результаті чого падає попит на її вироби. Питання безпеки праці для японських підприємців є важливим і з економічної точки зору. Страхові органи вимагають від фірми відшкодування всіх витрат, що виникли у неї у зв’язку з нещасним випадком. Фірми вважають за краще не доводити справу до судового процесу і пропонують потерпілим чи родичам загиблих певну угоду. Як правило, 100% компенсації, що сплачується страховими органами, видається у вигляді «суми співчуття». Це може становити 40-50 тисяч дол. Для фірм, особливо малих, це є дуже відчутним «кровопусканням». Важкий тягар витрат, пов’язаних з нещасними випадками, змушує підприємців посилювати профілактичну роботу.


1. Особливості охорони праці в Японії

На відміну від інших країн в Японії заходи з безпеки праці реалізуються з такою ж точністю та старанністю, як і будь-які інші. Там взагалі немає такого поняття, як суттєві і не дуже суттєві розпорядження, як це іноді має місце у нас.

Зацікавленість керівників підприємств у дотриманні вимог безпеки праці пояснюється не тільки культурою, традиціями, а й реакцією оточуючого світу на нещасний випадок з тяжкими наслідками на виробництві, адже фірма певною мірою «втрачає обличчя». Газетні повідомлення про нещасні випадки подаються як сенсація і, отже, підривають престиж фірми в очах громадськості, в результаті чого падає попит на її вироби. Керівництво ж зганяє свою образу на конкретних винуватцях з числа інженерного персоналу.

Кожен нещасний випадок розглядається як невдача, незадовільне виконання своїх трудових обов'язків та недружній акт по відношенню до фірми, тому кожен керівник вважає себе відповідальним за порушення підлеглого йому працівника. В Японії не заведено, як у багатьох інших країнах, у тому числі і в нас, відносити травму на необережність чи неуважність працівника. Жодний президент японської фірми не дозволить переконувати себе в тому, що нещасний випадок знаходиться поза колом відповідальності керівника.

До того ж керівник підприємства, де сталося найбільше нещасних випадків, зобов'язаний ставити на свій робочий стіл червоний прапорець як знак свого неуспіху. Набагато приємніше, та й для кар'єри корисніше, ставити зелений прапорець, який дається керівнику підприємства з найкращими показниками з техніки безпеки. Високий рівень травматизму серед підлеглих працівників для інженера є суттєвою перешкодою для його подальшого просування службовими сходинками. На нього дивляться так, ніби він особисто заподіяв шкоду фірмі. Недалекоглядний керівник має значно менше шансів на підвищення, ніж той, що діє обачливо, оберігаючи підприємство від зайвого ризику.

В Японії на будь-якому підприємстві кожен інженер зупинить відвідувача і ввічливо пояснить йому, що потрібно застебнути ремінець свого захисного шолому. Кожен майстер зробить зауваження працівникові, щоб той вийняв руки з кишень, коли іде по сходах. Ні один інженер не пройде байдуже повз працівника, який переходить через рейки всупереч правилам безпеки, не залишить без уваги будь-яку недбалість з точки зору техніки безпеки. Порушення працівником правил техніки безпеки розглядається як неслухняність чи відмова від роботи. Однак вони трапляються рідко і не тільки тому, що за це можна бути покараним, а головним чином через побоювання підвести фірму. Таке почуття колективної відповідальності виховується з дитинства. В кожному дитячому садку діти одягнені в однакові куртки, панамки, неодмінно з емблемою цього дитячого садка. Усі середні школи, вищі навчальні заклади мають свій прапор. Таке виховання дає свої плоди. Настає час поступати на службу, і вчорашні учні, студенти дають клятву вірності новій групі (колективу), до якої щойно зараховані [2, c. 146-147].

П'ять разів на тиждень, крім суботи й неділі, японські робітники, інженери, службовці починають робочий день з фізичної зарядів та співу гімну. І це нікому не здається смішним або формальним. Виконуючи гімн, декламуючи заповіді, працівники забувають про свої негаразди, налаштовуються на продуктивну і безпечну працю, готують себе до неї. Цьому сприяє спокійна, невимушена атмосфера на підприємстві.

«Ми ніколи не чули,- пише Хане Рехан (колишній президент Дюссельдорфського конгресу з охорони праці та виробничої медицини), - гучного слова, окрику. Це було б ознакою невихованості. Ми не бачили жодного квапливого руху, ніякого авралу, ніякої імпровізації. Керівники вимагають від працівників повної віддачі для досягнення мети підприємства. Зовні це підкреслюється єдиною уніформою, яку носять усі, від директора до прибиральниці, чим виховується прагнення разом працювати на благо фірми, що в свою чергу накладає відбиток і на стиль керівництва».

Керівництво підприємства реалізує свої рішення не наказами, а кампанією переконання, яка триває іноді кілька місяців. Лише коли всі переконані у корисності рішення, вони починають діяти вже без будь-яких застережень та ускладнень.

Всі члени колективу усвідомлюють важливість дотримання вимог безпеки. Більшість з них вважають неприйнятним і навіть ганебним, що сторонні особи, навіть якщо вони представники органу нагляду за охороною праці, можуть втручатися в це питання і навіть знайти в їхній роботі помилку. Вони відчувають в собі достатньо сил, щоб самим потурбуватися про особисту безпеку. Невиконання приписів щодо попередження нещасних випадків в Японії розглядається як непростимий гріх і веде до відчутних наслідків для відповідальних керівників.

Питання безпеки праці є важливим для японських підприємців і з економічної точки зору. Страхові органи вимагають від фірми відшкодування всіх витрат, що виникли у неї в зв'язку з нещасним випадком. Фірми вважають за краще не доводити справу до судового процесу і пропонують потерпілим чи родичам загиблих певну угоду. Як правило, 100% компенсації, що сплачується страховими органами, видається у вигляді «суми співчуття». Це може становити 40-50 тисяч доларів. Для фірм, особливо малих, це є дуже відчутним «кровопусканням».

Важкий тягар витрат, пов'язаних з нещасними випадками, змушує підприємців посилювати профілактичну роботу.

Так, на одному з автомобільних заводів після нещасного випадку на металообробному верстаті було витрачено 1500 годин для з’ясування причин цього випадку. Щоб знайти слабке місце, було проведено аналіз всього технологічного процесу. З'ясувалося, що причиною випадку став невірно розроблений застережний захід, дотримання якого вимагали від кожного робітника. Тому інженери розробили нову технологічну програму, яка виключала не тільки виявлену, а й інші можливості нещасного випадку. Далі всі 1500 робітників, які постійно чи періодично працювали на цьому верстаті, були навчені нового методу роботи. На перенавчання та «тренування» було витрачено 10 000 годин. Потім впродовж трьох місяців керівники всіх рівнів контролювали, щоб новий метод сприймався беззаперечно [7, c. 16-17].

Взагалі навчання працівників безпечній та ефективній праці — одна з основних заповідей керівника. При зарахуванні на роботу проводиться загальне роз'яснення щодо безпеки праці на виробництві. Далі настанови на робочому місці дає майстер. Він зобов'язаний домогтись, аби безпечний метод роботи увійшов у плоть і кров нового робітника. Послідовне поглиблене навчання та наступний суворий нагляд сприймаються як належне. В дотриманні вимог безпеки велика роль відводиться матеріальній зацікавленості працюючих.

До речі, для багатьох країн Заходу також характерне прагнення стимулювати зацікавлення у забезпеченні безпеки на робочому місці. Ще у 1927 р. відділом технічних інспекцій страхової компанії Північної Америки проводились великомасштабні дослідження причин нещасних випадків на виробництві, після чого сформульовано основні принципи попередження виробничого травматизму, першим з яких було стимулю