Основні напрями мінімізації витрат фірми

Вступ.

1. Мінімізація витрат підприємства як засіб підвищення рентабельності підприємства.

2. Шляхи мінімізації витрат на підприємстві.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Діяльність будь-якого суб’єкта господарювання починається зі здійснення витрат. Витрати є необхідною умовою функціонування підприємства. Необхідність вивчення витрат обумовлена тим, що вони є базою для формування цінової політики підприємства. У даний час продукція українських виробників має низьку конкурентоспроможність, що спричинено високими витратами на її виробництво. Крім того, якісь продукції вітчизняних товаровиробників значно поступається досягненням країн із ринковою економікою. Все це вимагає від керівників необхідність приділяти питанню управлінню витратами значну увагу. Тому, насамперед, необхідно зрозуміти суть витрат та приділити значну увагу ефективному управлінню ними.

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття у фінансовій звітності викладені у Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 16 «Витрати». Відповідно до П(С)БО 16 під витратами розуміють зменшення економічних вигод внаслідок вибуття активів або збільшення зобов’язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками) [1]. При цьому витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для якого вони були здійснені.

У Законі «Про оподаткування прибутку підприємств» [2] та інших нормативно-правових актах, які регламентують оподаткування прибутку господарюючих суб’єктів, застосовують термін «валові витрати». Згідно зі ст. 5 п. 5.1 зазначеного закону валовими витратами є «сума будь-яких витрат платника податку в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), що купуються (виготовляються) таким платником податку для подальшого використання у власній господарській діяльності».


1. Мінімізація витрат підприємства як засіб підвищення рентабельності підприємства

Різні вчені-економісти дають різне визначення категорії «витрати». Більшість з них визначають категорію «витрати», в основному, як поточні витрати підприємства, представлені показником собівартості продукції.

Деякі автори розглядають «витрати» як вартість придбання необоротних активів підприємства.

Так, Череп А.В. наголошує, що під витратами варто розуміти явні (фактичні, розрахункові) витрати підприємства, а під затратами зменшення засобів підприємства або збільшення його боргових зобов’язань у процесі господарської діяльності [4]. А Грещак М.Г. та Коцюба О.С. визначають витрати підприємства як обсяг використаних ресурсів підприємства у грошовому вимірі для досягнення певної мети [5].

Колектив авторів Турило А.М., Кравчук Ю.Б., Турило А.А. дають наступне визначення поняття «витрати»: витрати - це вартісне вираження абсолютної величини застосовано-спожитих ресурсів, необхідних для здійснення виробничо-господарської діяльності підприємства і досягнення ним поставленої мети [6]. Онисько С.М. та Марич П.М. виділяють поняття «виробничі витрати». На їхню думку, «виробничі витрати - це спожиті у процесі виробництва засоби виробництва, які втілюють у собі минулу працю (сировину, матеріали, амортизацію основних засобів, працю робітників, зайнятих у процесі виробництва)» [7].

У стандартних економічних моделях підприємство прагне до максимізації прибутку та мінімізації витрат підприємства. При цьому його стримують різні обмеження. Розглянемо найбільш суттєві з них.

Методика обчислення оподатковуваного прибутку за Законом України „Про оподаткування по прибутку підприємств” та прибутку, який реально отримують підприємства, суттєво відрізняються

Обліковий прибуток не збігається з оподатковуваним прибутком, оскільки у фінансовому й податковому законодавстві коригування доходів і витрат здійснюється за різними статтями, у різних випадках або в різні терміни Такі розбіжності називаються відстроченими податковими зобов'язаннями, або активами.

Для дослідження теми визначимо деякі терміни.

Обліковий (реальний) прибуток, тобто фінансовий результат до оподаткування, розрахований за правилами бухгалтерського обліку (ряд 170 або різниця між ряд 170 та ряд 175 Звіту про фінансові результати)

Розрахунковий (обліковий) податок на прибуток (показник)- це 30% від фінансового результату до оподаткування (ряд 170 Звіту про фінансові результати).

Витрати з податку на прибуток, тобто податок на прибуток, обчислений з урахуванням тимчасових різниць (ряд 180 Звіту про фінансові результати)

Оподатковуваний прибутокрозраховується за Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22.05.97 р. зі змінами і доповненнями і являє собою різницю між скоригованим валовим доходом та валовими витратами і амортизаційними відрахуваннями

Податок на прибуток (до бюджету), або реальний податок на прибуток, визначається на підставі Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22.05.97 р. зі змінами і доповненнями.

Таким чином, різниця між податком на прибуток (до бюджету) та умовно визначеним, розрахованим на основі облікового прибутку, є реальною величиною, яка суттєво впливає на діяльність підприємств

Пояснюються ці розбіжності впливом постійних тимчасових різниць у визначенні облікового та оподатковуваного прибутків Постійні різниш не змінюються протягом тривалого часу та пов'язані з розрахунком податку на прибуток, що сплачується до бюджету Найчастіше такі різниці залежать від особливостей формування оподатковуваного прибутку, установлених податковим законодавством, на відміну від формування облікового прибутку, який залежить від положень бухгалтерського обліку

Як правило, постійні різниці виникають через визначення доходів та витрат, що не враховуються при обчисленні валових доходів та витрат, і одночасно впливають на розмір облікового прибутку. Показники, що змінюють лише оподатковуваний прибуток, трапляються рідше

Постійні різниці, що впливають на відмінність між оподатковуваним та обліковим прибутками підприємств України наведено в таблиці 1.

З урахуванням того, що чітко визначено склад витрат із податку на прибуток, можна констатувати, що постійні різниці не визнаються у складі витрат із податку на прибуток. Це відповідає нормативним актам, проте на практиці різниця між податком на прибуток, розрахованим згідно із Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств” від 22.05.97 р. зі змінами і доповненнями, та умовним податком на реальний прибуток підприємства (фінансовий результат (прибуток) до оподаткування) досить суттєва.

Тимчасові різниці виникають у зв`язку з різницею в часі визначення сум доходів і витрат згідно з положеннями бухгалтерських нормативних документів та сум валових доходів і валових витрат за нормами податкового законодавства. Тимчасові розбіжності не можуть постійно формувати розбіжностей упродовж усього періоду діяльності підприємства. Тому саме вони є головним джерелом обліково-податкових різниць (табл. 2).

Відстрочені податкові зобов'язання утворюються при перевищенні оподатковуваного прибутку над обліковим прибутком (ОбП > ОпП), тобто сплачений податок на прибуток більший за розрахунковий -така ситуація трапляється у дев'яти випадках із десяти. А якщо ні, то нараховуються відстрочені податкові активи (ОбП > ОпП). Тобто тимчасові різниці, що підлягають обчисленню, спричинюють появу відстрочених податкових активів; тимчасові різниці, що підлягають оподаткуванню, спричинюють появу відстрочених податкових зобов'язань.

Податок на прибуток = витрати з податку на прибуток -відстрочені податкові зобов'язання + відстрочені податкові активи; або

витрати з податку на прибуток (ряд. 180 Звіту про фінансові результати) = податок на прибуток + відстрочений податок або

податок на прибуток + відстрочені податкові зобов'язання -відстрочені податкові активи.

Найчастіше тимчасові різниці, що виникають на підприємствах, являють собою видані й отримані аванси, які у податковому обліку впливають на формування валових доходів та валових витрат, тоді як для цілей бухгалтерського обліку видані та отримані аванси не визнаються доходами й витратами і відображаються у складі поточних зобов'язань та дебіторської заборгованості в рахунок наступних платежів.

Таким чином, подальша сплата податку на прибуток - це чинник, що зумовлює постійне вилучення фінансових ресурсів та їх іммобілізацію.

За існуючого в Україні порядку оподаткування питома вага податків у виручці становить приблизно 20-35% залежно від структури собівартості, і ця частка має сталу тенденцію до зростання відповідно до збільшення розміру підприємства.

Співвідношення прибутку, який залишається у розпорядженні підприємства після сплати податків, та податків, що сплачуються державі, яскраво свідчить, що підприємницький сектор головним чином працює на державу, а не на себе