Корпоративне управління

1. Особливості стратегічного управління корпораціями (акціонерних товариств).

Висновок.

2. Рейтинг корпоративного управління.

Висновок.

Список використаної літератури.


1. Особливості стратегічного управління корпораціями (акціонерних товариств)

Формування акціонерних товариств в Україні шляхом директивного розформування державних підприємств з метою швидкого розподілу державної власності в суспільстві створило низку проблем: бурхливе зростання кількості акціонерних товариств значно випереджало формування правової бази і культури корпоративного управління; негрошова природа приватизації не стимулювала розвиток ринку капіталу; розпорошеність власності унеможливила формування ефективного власника на першому етапі приватизації. Все це стало серйозними перешкодами для формування інвестиційної привабливості акціонерних товариств, інтеграції України в європейський і світовий ринок. Аналіз еволюційних процесів становлення і розвитку акціонерних товариств і результати теоретичних досліджень стали підґрунтям для визначення того, що вагомим чинником підвищення результативності і ефективності функціонування акціонерних товариств є корпоративне управління спрямоване на максимізацію добробуту власника шляхом створення внутрішньогенерованого гудвілу для підвищення інвестиційної привабливості об’єкта дослідження.

Сучасний розвиток корпоративного управління в Україні характеризується існуванням ряду проблем концептуального характеру, невизначеність в інтерпретації яких значно ускладнює прикладні рішення в розвитку національної моделі корпоративного управління. Досить поширеним залишається різне смислове навантаження цієї концепції як в зарубіжній, так і вітчизняній літературі Дослідження показали, що корпоративне управління слід розглядати як особливий вид управління, об’єктом якого є акціонерне товариство. Визначаючи корпоративне управління як комплексну систему внутрішніх і зовнішніх механізмів, що базується на сукупності юридичних і соціально-поведінкових норм та правил, в рамках яких функціонує акціонерне товариство і на базі яких будуються взаємовідносини між його учасниками, актуалізовано необхідність її спрямування на стратегічне управління вартістю акціонерного товариства в інтересах його власників і підвищення якості її функціонування. В загальнонаціональному масштабі важливість корпоративного управління зумовлена його впливом на розгортання інвестиційних процесів з використанням механізмів фондового ринку для забезпечення економічного і соціального розвитку країни.

Концепція управління — це система ідей, принципів, уявлень, що зумовлюють мету функціонування організації, механізми взаємодії суб’єкта та об’єкта управління, характер взаємовідносин між окремими ланками його внутрішньої структури, а також необхідний ступінь урахування впливу зовнішнього середовища на розвиток підприємства.

Основні підходи до визначення принципів стратегічного управління, слід зазначити, що стратегічне управління має будуватись на принципах, які визначають якість стратегічних планів, а саме: цільова спрямованість, вимірюваність, досяжність, конкретність, послідовність, єдність, системність, збалансованість.

Цільова спрямованість забезпечує балансування цілей окремих виконавців, структурних підрозділів та організації в цілому за рахунок формування певних мотиваційних чинників, визначає напрям розвитку підприємства.

Вимірюваність забезпечує можливість встановлення орієнтирів та здійснення контролю за напрямом руху організації, а у разі з'ясування відхилень, можливість здійснення заходів по корегуванню.

Досяжність характеризує реалістичність підходів при здійсненні стратегічного планування.

Конкретність передбачає чітке планування дій у визначені терміни для досягнення певних результатів діяльності, дозволяє зосередитись на деталях.

Послідовність забезпечує черговість та спадковість виконання планів, логіку управлінських дій, що дозволяє ефективно використовувати наявні ресурси (матеріальні, фінансові, трудові).

Єдність передбачає формування планів всіх структурних підрозділів з урахуванням ресурсних можливостей організації при спрямуванні планових завдань на загальноорганізаційні орієнтири, координує зусилля цих підрозділів.

Системність дозволяє розглядати стратегічне планування через узгоджену систему збалансованих показників окремих бізнес-одиниць або бізнес-процесів.

Збалансованість передбачає ефективний розподіл ресурсів організації в часі та узгодженість з точки зору ризику і можливостей його мінімізації.

Адаптивність забезпечує можливість внесення змін у прийнятий стратегічний план у разі зміни інтенсивності або напрямів впливу чинників внутрішнього та (або) зовнішнього середовища.

Гнучкість передбачає можливість використання різноманітних методів управління для досягнення поставлених цілей у стратегічному плані.

Керування при стратегічному плануванні наведеними принципами дозволяє підвищити ефективність стратегічного планування, зробити рух підприємства передбачуваним та керованим, сформулювати конкретні цілі та завдання для всіх учасників стратегічного процесу, здійснювати контроль за станом підприємства та відповідністю існуючого стану визначеному стратегічним планом.

Стратегічне планування визначають як систематичний процес довгострокового планування, що спрямований на визначення цілей організації та шляхів їх досягнення.

Більшість науковців єдині у думці, що стратегічне планування має дати відповіді на фундаментальні питання, які пов'язані із діяльністю організації: Який вид бізнесу потрібен? Хто є потенційними клієнтами вашої продукції або послуги? Які товари можете запропонувати ринку краще, ніж конкуренти?

Стратегічне планування включає визначення місії та мети організації, аналіз середовища й стану організації, оцінку стратегічних альтернатив, вибір стратегії. Воно здійснюється на основі маркетингових досліджень та роботи з інформацією і представляє собою процес вибору цілей організації та шляхів їх досягнення.

Планування реалізації стратегії є логічним продовженням стратегічного планування і спрямоване на розробку способів реалізації та оцінки стратегії відповідно до місії організації. Це процес організаційного планування (рис.1).

Вихідною ідеєю, що відображає сутність концепції стратегічного управління, є ідея необхідності врахування взаємозв’язку та взаємовпливу зовнішнього та внутрішнього середовища при визначенні цілей підприємства. Стратегії в цьому випадку виступають як інструменти досягнення цілей, а для реалізації стратегій необхідно, щоб усе підприємство функціонувало у стратегічному режимі.

М. Мескон, М. Альберт та Ф. Хедоурі вважають, що процес стратегічного планування є тією парасолькою, під якою укриваються всі управлінські функції, оскільки саме стратегічне планування визначає чіткий спосіб оцінки цілі або напряму корпоративного підприємства та забезпечує основу для управління членами організації. На думку цих науковців, стратегічне планування є набором дій та рішень, здійснених керівництвом, які ведуть до розробки специфічних стратегій, призначених для того, щоб допомогти організації досягти своїх цілей.

У процес стратегічного планування М. Мескон, М. Альберт та Ф. Хедоурі вкладають розуміння того, що він складається із наступних послідовних етапів: визначення місії організації, встановлення цілей організації, оцінка та аналіз зовнішнього середовища, управлінське визначення сильних та слабких сторін організації, аналіз стратегічних альтернатив, вибір стратегії, реалізація стратегії та оцінювання стратегії [2, с 256-257].

Стратегічне планування розглядають як набір дій та рішень, що здійснюється керівництвом, і веде до розробки специфічних стратегій, які призначені для досягнення цілей організації. Це інструмент, який допомагає в прийнятті управлінських рішень.

Стратегічне планування виокремлює наступні види управлінської діяльності:

• розподіл ресурсів;

• адаптація до зовнішнього середовища;

• внутрішня координація;

• організаційне стратегічне передбачення.

Ця позиція представлена в працях американського дослідника Пітера Лоранжа та в підручниках деяких російських науковців.

Українські науковці говорять про стратегічне управління як про спосіб управління, що застосовується в умовах:

• появи нових, більш складних завдань, які обумовлені динамічністю та невизначеністю зовнішніх обставин;

• швидкої зміни завдань та реакцій організації щодо капіталовкладень, організаційних форм;

• високої ціни помилок від неправильних рішень;

• відсутності формалізованих та звичних процедур вирішення завдань.

Прийнята стратегія повинна бути розроблена таким чином, щоб не лише залишатись гнучкою протягом тривалого часу, але й бути досить легко адаптованою до змін зовнішнього середовища, щоб за необхідності можна було здійснити модифікацію та переорієнтацію цієї стратегії.

Стратегічне планування - це розробка стратегії діяльності організації на певний термін. Стратегічне планування вимагає усвідомлення стану та шляхів ро