Стан української культури у першій половині ХХ століття

Вступ.

1. Діяльність діячів української культури в Галиччині, на Буковині і Закарпатті.

2. Творча діяльність О.Архипенка.

3. Культура української діаспори перш. пол. ХХ ст. Є.Маланюк, С.Гординський, І.Багряний.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Вже на початку XX ст. українська культура відзначалась прагненням вирвати людину з "рамок біологічного існування" і ввести її до широкої часової й просторової перспективи, до єдності зі Всесвітом. Зокрема, творчість В. Пачовського тяжіла до таємничого зв´язку з космічною нескінченністю світу. У збірці "Ладі й Марені — тереновий огонь мій..." автор ототожнив календарний цикл давньої поганської міфології з циклом людського життя — від його зародження до кінця. Художник К. Малевич в своїх супрематичних візіях відтворив поривання людської душі в Космос, космічно-планетарний лад Всесвіту. Подібна структура художніх змістів свідчила про спорідненість культурних процесів в українських землях й поза ними. Російська культура жила на той час ідеєю всеєдності В. Соловйова, Європа вчитувалась у рядки М. Рільке: "Єдиний — і внутрішньосвітовий простір все пов´язує. І в мені птахи літають", американський же письменник Е. Хемінгуей взяв епіграфом до одного з своїх романів слова: "Немає людини, яка б була б, як острів, сама по собі, кожна людина є часткою Материка, часткою Суші...".

Взаємопов´язана, цілісна, плинна, динамічна реальність не могла бути пізнаною через явлене й зовнішнє, вона вимагала нових засобів її художнього аналізу. Вона спонукала мистецтво стати на шлях жорстокого препарування реального світу, як у тогочасних психоаналітиків, які проникали в глибини підсвідомості, та фізиків, які досліджували світ атома.


1. Діяльність діячів української культури в Галиччині, на Буковині і Закарпатті

Перебування українських земель у складі царської Росії та Австро-Угорської імперії зумовило регіональні особливості розвитку їхньої культури. Завершення формування української нації в умовах кристалізації класової структури буржуазного суспільства визначило характер напрямів у національній культурі, зокрема появу струменя демократичної культури. Внутрішня політика правлячих кіл указаних держав по-різному відбивалася .на культурному розвитку. Насадження монархічної, клерикальної ідеології, соціальне гноблення народних мас, нехтування політичними й національними правами українського народу — все це негативно впливало на становлення демократичного напряму культури України.

Письменство Закарпаття, хоч і з певним запізненням, повторює модель розвитку інших українських регіонів: Наддніпрянщини, Галичини, Буковини. На початку ХХ ст. спостерігається певне зацікавлення скарбами народної творчості. Письменниками “переходового” типу від “будительських” традицій до нової модерної літератури стають Т.Злоцький, Ю.Жаткович, Г.Стрипський, С.Білак, І.Легеза та ін.

Великі позитивні зрушення в громадсько-культурному житті Закарпаття сталися в 1919 році, коли, за Сен-Жерменською мирною угодою, воно увійшло до складу Чехословаччини. У зв’язку з історичними змінами відбувалися зміни і в культурному житті краю. Створюються більш сприятливі умови для розвитку всіх ділянок культури: літератури, театру, книговидавництва, преси.

Архітектура Західної України перебувала під впливом європейської і відображала розвиток будівельної техніки та нових конструкцій, використовувала нові матеріали. В містах Галичини та Буковини з´явилося чимало примітних споруд: у Львові — будівлі політехнічного інституту (арх. Ю. Захарович), Галицького крайового сейму (арх. Ю. Гохбергер), у Чернівцях — будинок-резиденція митрополита Буковини (арх. Й. Главка), на Закарпатті — мисливський палац графів Шенборнів, будинок Ужгородської синагоги та ін.

Як у Наддніпрянщині, так і в Західній Україні друга половина XIX ст. є періодом значних досягнень. В цьому заслуга як всього західноукраїнського народу, так і його інтелігенції. Зростали, хоч і дуже повільно, писемність, вища освіта, наука, художня література та мистецтво. Однак при цьому слід зазначити, що елітна культура інтелігенції Львова, Чернівців, Мукачевого та інших великих міст різко відрізнялася своїм рівнем від духовного життя селян Прикарпаття, Карпат та Закарпаття. І все ж у ці часи риси національного характеру, національної свідомості, менталітету західних українців були втілені в творчості їх видатних представників. Був зроблений новий крок у подальшому розвитку духовного життя і одночасно закладений фундамент майбутнього поступу.

Розвиток музичної культури на Закарпатті проходив дещо повільніше, ніж в сусідніх землях України, Угорщини, Чехословаччини і був зумовлений суспільними і політичними причинами. Аналіз джерельних матеріалів переконує в тому, що головним чинником розвитку музичного життя регіону стало зростання національної самосвідомості, яке відбувалось під впливом культуротворчих процесів, що проходили в Галичині, Наддніпрянській Україні, країнах Європи. Національна ідея не тільки зберегла для краю його власну культуру в умовах денаціоналізаторської політики, але і підняла її на вищий щабель. Таким чином, взявши за критерій зміну ціннісних орієнтацій, в історії культури Закарпаття ХІХ - першої половини ХХ століття можна виділити такі періоди: "будительський" (ХІХ - початок ХХ ст.), "просвітницький" (20-30-ті рр. ХХ ст.), "визвольний" (40-ві рр. ХХ ст.).

У 20-30-ті рр. ХХ століття Закарпаття стало одним із осередків бурхливих культурно-мистецьких подій, що в оригінальний спосіб віддзеркалюють загальноукраїнські тенденції і водночас дозволяють простежити специфічні регіональні особливості. Нові тенденції розвитку музичної культури виявились у зміні характеру музичного побуту, народженні різноманітних форм мистецького спілкування. Музика стала складовою усіх сфер суспільного буття: релігійної, громадсько-політичної, навчальної тощо. Інтенсивність музичного життя виявилась у музично-виконавському, освітньому, фольклористичному і композиторському напрямках. У Закарпатті відбувається активний процес формування музичних і культурно-освітніх товариств, які розповсюджували досягнення української і світової музичної класики, сприяли формуванню музичних зв`язків з іншими регіонами. Завдяки своїй демократичності і доступності особливу роль у музичній культурі регіону відіграв хоровий спів. Концертне життя базувалось переважно на любительському музикуванні. Створення Філармонії, Руського Національного хору, Крайового хору вчителів, Руського театру Товариства "Просвіта", мережі музичних шкіл, Музично-етнографічного кабінету і поява лідерів серед композиторів і виконавців стимулювали процес професіоналізації регіонального музичного середовища. Значною мірою до розбудови музичної інфраструктури Закарпаття прилучились вихідці з Галичини і Наддніпрянської України, а також емігранти з Росії й інших держав, які потрапили сюди після поразки національно-визвольних змагань початку ХХ ст. Вони внесли в місцеве мистецтво елементи професіоналізму і сприяли розвиткові зовнішніх міжкультурних зв`язків.


2. Творча діяльність О.Архипенка

На початку століття в Києві зароджується феномен творчості Олександра Архипенка (1887-1964). Закінчивши рисувальну школу О. Мурашка; майстер у 1908 р. приїхав до Парижа, а згодом до Нью-Йорка, де здобув всесвітню славу скульптора-кубіста. У своїх спогадах Архипенко згадував, яке неповторне враження на всю його творчість справили пам´ятки рідного міста, скіфські кам´яні ідоли в університетському ботанічному саду, мистецтво українського бароко. Найвизначнішими постатями українського авангарду цього часу були також Олександр Богомазов (1880-1930), що започаткував в Україні мистецьку течію кубофутуризму, Василь Єрмилов (1894-1967), Олександра Екстер (1882-1949).

Гордістю українського авангардного мистецтва є також всесвітньо відомий скульптор-кубофутурист Олександр Архипенко (1887– 1964). З 20-річного віку він жив і працював за кордоном, завоювавши всесвітнє визнання, титул «генія скульптури», проторувавши дорогу іншим видатним майстрам – Генрі Муру, Джакометті, Калдеру та ін.

Завдяки своїм експериментам з формою він одержав цілком новий принцип пластичного вираження, його самобутність виявила себе вже у перших юнацьких роботах «Мисль», «Відчай», «Запорожець», «Юда». Архипенко зображав не мислителя, а мисль, не людину в розпачі – відчай. Експресіонізм – прагнення до узагальненої передачі певних станів – заклав підвалини його подальших символізованих безособових образів – «Дитина», «Негритянка», біблійна «Сусанна». Архипенка приваблювали образи архаїчні, наповнені волею до життя, оті «половецькі баби», що стояли по українських степах як вартові вічності.

У кубізмі його привабило те, як живописці працювали із формою: подібно до поетів, вони римували, ритмізували, досягали гармонійного звучання, зіставляючи куби й овали.