Закрита та відкрита економіки: особливості та умови трансформації

Вступ.

1. Особливості закритої економіки: суть та ознаки.

2. Відкрита економіка та її характеристика.

3. Особливості трансформації (переходу) від економіки закритого типу до відкритої економіки.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Актуальність теми. Перехід України до ринкової економіки одночасно означає подолання відносної самоізоляції та необхідність органічного входження на рівноправних умовах до системи світового господарства у русло загальноцивілізаційних процесів. На сьогодні внутрішній ринок України перебуває у складному становищі, зумовленому радикальною трансформацією економічних відносин. Водночас, формування вітчизняного ринкового середовища детермінується складними та суперечливими процесами глобалізації світогосподарського розвитку та послідовним переходом багатьох країн від замкнутих національних господарств до економіки відкритого типу, зверненої до зовнішнього ринку. Таким чином, необхідність вироблення цілісного уявлення про стан внутрішнього та зовнішнього ринку України зумовлює нагальну потребу дослідження цих питань у контексті зростаючої відкритості національних економік та глобальних тенденцій світового господарства.

Проблеми розвитку внутрішнього і зовнішнього ринку за умов зростаючої відкритості економіки та питання зв'язку глобалізаційних процесів і внутрішньогосподарської діяльності щодо перехідної економіки досить широко розглядаються в сучасній економічній літературі такими вітчизняними науковцями як А.С.Гальчинський, В.Базилевич, О.І.Рогач, Л.Г.Лук'яненко, А.С.Філіпенко, Л.Лазебник, О.С.Власюк, А.А.Чухно, О.І.Черепніна, О.С.Шнипко, Т.Є.Циба та ін.

Абсолютно відкритої або закритої економіки не існує. Під відкритою економікою розуміється таке господарство, напрямок розвитку якого визначається тенденціями, що діють у світовому господарстві. На ступень відкритості впливають масштаб країни, чисельність населення, розмір внутрішнього ринку, відносна забезпеченість сировиною, географічне положення, особливості національної політики держави, характер зовнішньоекономічних зв'язків.

Мета роботиполягає у розкритті передумов взаємодії внутрішнього і зовнішнього ринків за умов зростаючої відкритості національних економік та у комплексній оцінці відкритості економіки відповідно до особливостей розвитку внутрішнього і зовнішнього ринку.

Об’єктом дослідженняє національний економічний потенціал, який перебуває в полі цілеспрямованого позитивного впливу з боку держави та реалізується на глобальному ринку за умов жорсткої міжнародної конкуренції, державного, міждержавного та корпоративного протекціонізму.

Предметом дослідженнявиступають макроекономічні інструменти формування умов міжнародно-конкурентного розвитку національної економіки.

Методи дослідження.Методологічною основою теоретико-практичного підходу в дисертації постає комплекс універсальних та специфічних інструментів наукового дослідження, які застосовуються відповідно до окремих структурно відокремлених задач роботи.


1. Особливості закритої економіки: суть та ознаки

Закрита економіка — економіка країни, в якій відсутні експорт та імпорт товарів та послуг.

У закритій економіці експортно-імпортні зв’язки невеликі. Крайнім виявом закритої економіки є автаркія, що означає створення замкненого самодостатнього господарства в межах певної країни. Автаркія вкрай негативно позначається на розвитку економіки.

Повна автаркія — це повна ізоляція країни,в цих обставинах вона не веде будь якої торгівлі з жодною країною світу. Це може бути наслідком політичного конфлікту чи санкцій в сучасному світі. В умовах народного господарства це було можливим,але при товарному господарстві це є просто смішним та утопічним. Справа у тім,що в мікроекономіці є поняття спеціалізація,тобто кожний виконує свою роботу та виробляє відповідний товар чи добуває сировину. Для того,щоб виробити товар потрібна декілька видів сировини,припустимо один вид сировини у нас є,але іншого не має і без нього просто не можна виробити певний товар(продукт),а тому ми йдемо на домовленості з людиною,яка добуває цей вид сировини,тобто спеціалізується в даній сфері. Чи представимо,що у нас є олівець,а у іншої людини зошит,ситуація така,що йому потрібен олівець,а нам зошит,в результаті між нами зав’язується діалог,кожний з нас хоче отримати той товар,який відповідає його потребам,а значить ми обмінюємося. Обмін може бути товарно-грошовим,а може бути на бартерній основі(безгрошовій основі),якщо є зацікавленість з обох сторін. Ця ситуація знайома нам і вона є також притаманною рисою для макроекономіки. Тобто на міжнародній арені є теж поняття спеціалізація,але воно зветься світовим розділом праці. Кожна країна спеціалізується в тій сфері, в якій це вигідно. Ось наприклад техніку вигідніше виробляти в Китаї,оскільки в тій сфері там дешева робітнича сила,а значить маленькі витрати виробництва,з цього виходить,що Україні краще (вигідніше)купити техніку у Китая (наприклад), ніж виробляти свою,оскільки виробництво своєї є не вигідним з фінансової точки зору,наприклад в цій сфері у нас дорога робітнича сила. Ще один фактор це природно-кліматичний та геополітичний,тобто наприклад в Індії є природні умови вирощувати цитруси, а в Україні їх не має, тому логічно,що ми потребуємося в торгівлі саме в даній сфері. А у Індії представимо проблеми з важкою металургією і з її виробництвом,тому в цьому випадку вона буде тягнутися до України.

Протиріччя між вигодами від глобалізації і пов'язаною з нею відкритістю та алокаційною ефективністю та загрозами, спричиненими такою відкритістю, пов'язані із підвищенням залежності економічного зростання та національного добробуту від екзогенних факторів у процесах регіона-лізації [5, с.55].

Останні, по суті, відображають формування своєрідного фрагмента глобальної економіки, якому притаманні переважно її позитивні риси (наприклад, збереження обмежень факторної мобільності, інституціональні детермінанти та регуляторні бар'єри), та обмежує вплив її негативних проявів. Можна стверджувати, що внаслідок глобалізації такі підсистеми міжнародної економіки як великі відносно закриті економіки, втрачають більшість своїх позитивних ознак, що прямо випливають з нижчої чутливості до змін глобальної кон'юнктури, вищого рівня диференціації виробництва і споживання та менш вираженої потреби реагувати на коливання валютних курсів. Тобто такі ознаки характерні для групи країн, їх набувають у процесі регіональної інтеграції, коли економіка стає великою відносно закритою системою. Такий рівень передбачає, що інтегрований економічний простір стає спроможним протистояти викликам глобалізації, забезпечуючи акомодацію шоків внаслідок внутрішньої трансформації своїх власних складників.

Однак, найбільш суперечливим моментом у цьому випадку є те, що зростання нерівномірності в темпах економічного розвитку країн та рівня добробуту їх населення не завжди залежить лише від виробничої функції їхніх національних економік, а й від ступеня центрованості її фінансово-торгівельних зв'язків (водночас оптимальне використання виробничого, ресурсного, трудового, науково-інноваційного потенціалу — додаткова умова успішного позиціонування країни на світовому ринку). Тобто, наявні диспропорції у розвитку регіонів на рівні національному тим більше зростають у розрізі «національна економіка — регіональне об'єднання — світова економіка».

З одного боку, фінансова глобалізація як така продукує додаткові переваги. З іншого — не викликає сумніву той факт, що потоки фінансового капіталу першочергово спрямовуються саме до тих країн, де розвиток фінансового сектора робить можливим більш активне та широке його використання за умови стабільного функціонування відповідних інституцій, що регулюють його діяльність[9, c. 15-16].

Для ширшого контексту світовий економічний простір вже не поділений чіткими географічними кордонами, а одна й та ж сама країна може бути активним гравцем не в одному регіональному угрупованні. Мінливість економічного середовища залежить від загальної політичної ситуації у світі, політико-правової стабільності кожної країни — учасниці глобального ринку, психологічного чинника, що формується під впливом ринкових акторів, причетних до руху гарячих грошей, вартості робочої сили, сприятливих географічних умов для виробництва того чи іншого товару, що має інноваційні риси, платоспроможного попиту та багатьох інших факторів.

На думку О. С. Панаріна, саме поняття «глобалізації» слід позбавити фаталістичного забарвлення, іншими словами, його трактування як певних фатальних тенденцій, яким немає жодної альтернативи, що характерні для слаборозвинених країн. Як зазначає дослідник, глобалізм має внутрішню альтернативу, через свою антиномічну суть. Перша антиномія полягає в тому, що світ глобалізується насамперед як об'єкт, тобто посилюються глобальні проблеми, які методологічно є загальнопланетарними, їхнє розв'язання вимагає планетарних зусиль. У світі створюється єдиний простір взаємодії, структура якого дає змогу генерувати сигнали з однієї частини світу та передавати їх в іншу, що впливає на геостратегію та на поведінку різних міжнародних суб'єктів.

У зазначеному об'єктивному сенсі світ справді глобальний. Але якщо розглядати його під кутом зору суб'єкта, а саме здатності та готовності народів відгукуватись спільними стратегіями на глобальні проблеми, кооперуватись, утворювати певні асоціації в цій загальноглобальній ситуації, — так світ лишається парціальним. Проблема полягає в тому, що внаслідок застарілих традицій та амбіцій держав, об'єктивна глобальність та незмінно існуюча суб'єктивна парціальність, невміння людства бути єдиним планетарним суб'єктом стають загрозливою дисгармонійєю сучасності. Відповідно, у довгостроковому прогнозі, ми маємо справу з відсутністю альтернативи співіснуванню та нарощуванням здатності певних держав кооперуватися перед загрозами глобальних проблем, надаючи світу рис планетарного суб'єкта [10, c. 14-16].


2. Відкрита економіка та її характеристика

В умовах дії сильних інтеграційних тенденцій у світовому економічному просторі принципово змінюється положення окремих національних господарств як складових глобального світового господарства. Протягом усієї попередньої історії (до другої половини ХХ ст.) їх розвиток визначався, переважно, ендогенними (тобто внутрішніми) чинниками. У сучасних умовах національні господарства практично всіх країн світу відчувають значний вплив екзогенних (зовнішніх) факторів.

Національну економіку, інтегровану в світове господарство, що активно й широко реалізує переваги міжнародного розподілу праці, використовує різноманітні форми сучасних світогосподарських зв’язків, називають відкритою економікою. Це така економіка, всі господарюючі суб’єкти якої можуть без обмежень здійснювати зовнішньоекономічні операції.

Критеріями відкритості на макрорівні є:

а) зовнішньоекономічна спеціалізація країни;

б) співставленість пропорцій вітчизняних і світових цін на основні товари;

в) міжнародна конвертованість національної валюти.

На мікрорівні:

а) вільний вихід підприємств усіх форм власності на зовнішні ринки товарів, послуг і капіталів, включаючи вільний вибір зарубіжних партнерів;

б) перетворення зовнішньоекономічної діяльності в органічну складову господарської діяльності підприємств.

Економічна відкритість країни має два аспекти: функціональний та торгово-політичний. Функціональна відкритість – це міра участі національної економіки в системі МПП і, відповідно, міра залежності її відтворювального процесу від зовнішньоекономічних зв’язків. Міра чи ступінь функціональної відкритості вимірюється такими показниками:

1) експортна квота (вартість експорту щодо ВВП);

2) процентне співвідношення обсягу зовнішньоторговельного обороту (експорт + імпорт) до ВВП;

3) обсяг експорту в розрахунку на душу населення;

4) коефіцієнт спеціалізації (спеціалізація за «нішами» ).

Торгово-політична відкритість національної економіки визначається мірою лібералізації трансграничних переміщень товарів, послуг, капіталів та робочої сили.

Як правило, на ранніх етапах індустріалізації країни дотримуються політики «закритих дверей», а в міру її розвитку переходять на більш ліберальні позиції: спочатку щодо ринків промислових товарів, потім – сільськогосподарських товарів та ринків послуг, нарешті – національних фінансових ринків [7, c. 4-5].

Створення (в результаті Уругвайського раунду переговорів) Світової торгової організації (СТО), яка почала функціонувати в 1995 році, є якісним кроком у напрямі створення більш ліберального порядку на світовому ринку. Згідно з прийнятими рішеннями до 2000 року середній рівень митних тарифів індустріальних країн повинен знизитись до 3,8 %. При цьому частка промислових товарів, які будуть ввозитись до цих країн без обкладання митом, зросте більш ніж вдвічі – з 20 до 44 %.

Існують частково відкриті національні господарства, групи національних господарств, між якими існує повна відкритість, але уже немає (майже) країн, національні господарства яких були б повністю відірвані від світового господарства.

Зауважимо, що міра відкритості невеликих країн є значно вищою, ніж великих.

Сучасні глобальні процеси руйнують національну замкненість, прискорюючи транскордонні товарні та фінансові потоки, міжнародний рух капіталу та міграцію робочої сили. Глобалізація надає новий вимір світовому ринковому господарству та зумовлює його нові кількісні та якісні характеристики, які проявляються у постійному русі національних господарств до все більшої відкритості. Науковці неоднозначно оцінюють наслідки глобалізації та пов’язаної з нею відкритості економіки для України.

В.Базилевич підкреслює, що глобалізація є не просто зовнішнім фоном, а визначальним реальним фактором розвитку національних економік, який прямо чи опосередковано впливає на поведінку виробників та споживачів на внутрішньому ринку [1, с.9]. Як зазначає А.С.Філіпенко, глобалізація економічного розвитку характеризується зростаючою взаємозалежністю економік різних країн, дедалі більшою цілісністю і єдністю світового господарства, в основі яких – посилення відкритості національних ринків, поглиблення міжнародного поділу і кооперації праці [4, с.53]. З цього приводу, Л.Лазебник зауважує, що взаємозалежність національних суб’єктів світогосподарського механізму здатна як додати їм нових можливостей, так і завдати чималих збитків [2, с.60].

На основі вивчення більш ніж десятирічного досвіду ринкових перетворень у різних країнах науковці сьогодні констатують, що до проблеми відкритості слід ставитись зважено. Власюк О.С. підкреслює, що збільшення відкритості національної економіки спричиняє суттєве посилення впливу зовнішніх чинників на динаміку української економіки. Водночас незавершеність процесів структурної перебудови посилює її вразливість [4, с.93].

За характером впливу на національні економіки процеси глобалізації розгортаються досить суперечливо. Процеси глобалізації з одного боку, значно розширюють можливості окремих країн щодо використання та оптимального комбінування різноманітних ресурсів, а з іншого – значно загострюють конкурентну боротьбу на внутрішньому ринку, деформують структуру економік. Це становить реальну загрозу для країн з низькими і середніми прибутками, оскільки саме вони відчувають гостру нестачу капіталу, нерозвинутість інституцій та ринкової інфраструктури.

У сучасній економічній літературі поняття «відкритість» національної економіки пов'язується з відносинами, що визначають умови розширення та межі можливостей економічної системи у розвитку міжнародного співробітництва. З позицій економічних теорій неолібералізму «відкритість» – це вільний рух товарів, капіталу, людських ресурсів та знань, які передають технології і веде до економічного зростання в усіх країнах [4, с.95].

Відкрита економіка, тобто національна економіка з високим ступенем включеності в міжнародні економічні відносини, сприяє поглибленню міжнародної спеціалізації й кооперування виробництва; раціональному розподілу ресурсів залежно від ступеня її ефективності; поширенню світового досвіду через систему зовнішньоекономічних відносин; зросту конкуренції на внутрішньому ринку, який стимулюється конкуренцією на світовому ринку.

З іншого боку, із зростаючою «відкритістю» економіки пов'язані нові небезпеки макроекономічного характеру, оскільки національні господарства, все більш інтегруючись у світову економіку, стають легко вразливими щодо всіляких зовнішніх негараздів. Стихійна відкритість, особливо для країн з перехідною економікою, не тільки не сприяє економічному розвитку, але, і є погрозою економічної безпеки[6, c. 118-119].

Ідентифікація рівня відкритості продовжує залишатися досить дискусійним питанням у комплексі суспільно-економічних та політичних наук. До кількісних індикаторів відкритості можна віднести питому вагу експорту та імпорту у валовому внутрішньому продукті (ВВП). Їх комбінація дає уявлення про масштаби зв'язків окремих національних економік зі світовим ринком. До числа більше комплексних показників відкритості звичайно відносять зовнішньоторговельну квоту, яка представляє собою питому вагу зовнішньоторговельного обігу у ВВП. Україна належить до країн з високою експортною (до 60%) і імпортною (більш 50%) квотами у валовому внутрішньому продукті і цей показник має тенденцію до збільшення.

Під відкритою економікою розуміється таке господарство, напрямок розвитку якого визначається тенденціями, що діють у світовому господарстві, а зовнішньоекономічні зв'язки посилюються, при цьому зовнішньоторговельний обіг досягає такого рівня, коли він починає стимулювати загальний економічний зріст. Вважається, що він починає робити стимулюючий і гальмуючий вплив на господарство з того моменту, коли він досягає рівня близько 25% до валового внутрішнього продукту. Прив'язування у світовій практиці «відкритості» економіки до 25% частки зовнішньоторговельного сектору у структурі ВВП більш обґрунтоване для застосування у розвинутих країнах світу, але обмежене щодо перехідних країн, де «відкритість економіки» пояснюється лише високим ступенем енергозалежності, наявністю відсталих енергоємних та матеріалоємних технологій.

Для комплексної оцінки залучення країн світу до процесів глобалізації консалтинговою компанією A.T.Kearney та журналом Foreign Policy публікується Індекс Глобалізації, який слугує індикатором відкритості економіки. Індекс Глобалізації синтезує чотири показники:

– економічна інтеграція - обсяг міжнародної торгівлі, інвестицій та різного роду виплат (у т.ч. зарплат), що здійснюються з перетинанням державних кордонів;

– персональні контракти, зокрема, міжнародні поїздки і туризм, обсяг міжнародних телефонних переговорів, поштових відправлень та переказів;

– розвиток глобальних технологій, а саме кількість користувачів Інтернету та кількість інтернет-сайтів;

– включення в глобальні політичні процеси, зокрема членство у міжнародних організаціях, участь у миротворчих місіях, міжнародні угоди та кількість посольств.

За індексом глобалізації у 2003 р. Україна серед 62 країн посіла 43-є місце одразу перед Росією (44-е місце), у тому числі за показником включення в глобальні політичні процеси – 38-ме, що на 11 пунктів нижче за попередній рік; за розвитком глобальних технологій – 52-ге; за міжнародними контактами – 41-е; за розвитком економічної інтеграції – 30-те, що на 5 пунктів вище за 2002 рік. Показник включення у глобальні політичні процеси також включає в себе членство у міжнародних організаціях, за яким Україна займає 48-ме місце, у той час, коли Польща займає 18-те, Російська федерація – 12-те, а США – 3-тє місце. Якщо детальніше розглянути показник розвитку економічної інтеграції, то за ступенем включення до міжнародної торгівлі Україна займає 12-те місце ( Польща – 42-ге, а РФ – 46-те), а за залученням ПІІ – 41-е місце (Польща – 38-ме, РФ – 38-ме, США – 39-те). Це свідчить про те, що економіка України характеризується високим ступенем включення до міжнародної торгівлі і, водночас, не дуже сприятливим інвестиційним кліматом. З іншого боку, аналізуючи стан зовнішньої торгівлі України, всі дослідники відмічають її неефективну товарну структуру, що «базується переважно на ціновій конкуренції у сфері напівфабрикатів та продукції з невисоким рівнем доданої вартості, незначним рівнем технологічності» [3, с.17-19]. Найбільш глобалізованою країною світу четвертий рік поспіль визнається Ірландія. У першу п'ятірку увійшли також Сінгапур, Швейцарія, Голландія та Фінляндія.

Конференція ООН з торгівлі та розвитку (UNCTAD) розраховує фактичний та потенційний індекси залучення прямих іноземних інвестицій. Україна у 2004 р. за індексом залучення прямих іноземних інвестицій (Inward FDI Performance Index) посідає 73-є місце зі 140 країн. Показово, що вже на 3-є місце піднявся Азербайджан, на 8-е – Казахстан, а 10-ту сходинку посідає Естонія.

Поряд з вищеназваним індексом використовується індекс потенціалу залучення ПІІ (Inward FDI Potential Index). За цим рейтингом Україна у 2004 р. посіла 94-е місце. Вищим є місця Росії – 33-є, Чехії – 42-е, Польщі – 44-е, Угорщини – 41-е. Нижчий рейтинг має Молдова – 11-е місце. За останні 10 років Україна перемістилась з групи країн "з нижчим потенціалом" до групи "аутсайдерів", 80% якої складають відсталі африканські країни, а також Туреччина, Пакистан, Парагвай, Індонезія та Албанія.

За методологією західних рейтингів участь України у системі світового поділу праці визначається як недостатня навіть порівняно з результатами колишніх постсоціалістичних країн. Така негативна оцінка пов’язана з тим, що рівень розвитку глобальних технологій, комунікаційних систем, включення України в глобальні політичні процеси залишаються на досить низькому рівні, але саме розвиток цих систем відповідає за умови розширення і можливості економічної системи у розвитку міжнародного співробітництва.

Таким чином, можна зробити висновок, що незважаючи на високі показники залучення України у міжнародну торгівлю, за своїми структурними параметрами економіка України поки що не відповідає сучасним тенденціям глобального розвитку. Свідченням цього є:

– деформованість внутрішнього ринку, що зумовлює спрямування на експорт до 60 % ВВП при одночасному імпорті до 50% ВВП;

– практичне виключення національної економіки зі світових потоків прямих іноземних інвестицій(ПІІ): їх частка у ВВП країни становить лише 2%, а за індексом потенціалу залучення ПІІ Україна перемістилась на 94-те місце серед 140 країн;

– мізерність частки високотехнологічних товарів у структурі експорту: частка офісного та телекомунікаційного обладнання становить 0,6%;

– неготовність країни брати активну участь у глобальних процесах інформатизації: за індексом готовності суспільства до функціонування у глобальних інформаційних мережах (The Networked Readiness Index Rankings 2004) Україна посіла в 2004 році 82-те місце серед 104 країн світу [7, c. 8-10].

На основі аналізу міжнародних рейтингових оцінок можна зробити висновок, що відкритість економіки України носить однобічний характер: при високій долі експорту та імпорту у ВВП, що свідчить про досить високий рівень лібералізації торгівлі, інші показники розвитку зовнішньоекономічних зв'язків залишаються низькими. Іншими словами, оцінка відкритості економіки України як високої означає високий рівень участі країни у міжнародній торгівлі, що відображає лише одну складову відкритості економіки.

Складається ситуація, коли Україна, з одного боку, дійсно є країною з високою відкритістю економіки і світогосподарські зв'язки відіграють помітну роль у національній економіці, суттєво впливаючи на темпи і пропорції економічного зростання. Але така відкритість внаслідок високої лібералізації торгівлі робить країну залежною від світової кон’юнктури вразливою до фінансових криз.

Крім того, оцінка відкритості на основі розрахунку експортної, імпортної і зовнішньоторговельної квоти свідчить лише про фактичні наслідки відкритості економіки в області зовнішньої торгівлі і не дає повної картини факторів збільшення чи зменшення відкритості економіки і напрямків її впливу на соціально-економічний розвиток країни в цілому. Тому при ідентифікації рівня відкритості важливо розраховувати не тільки ці показники, які характеризують здебільшого зовнішньоторговельну складову відкритості країни, а також треба враховувати інші складові відкритості економіки, що сприятиме більш комплексному розкриттю сутності відкритості економіки і допоможе ідентифікувати як слабкі сторони внутрішнього і зовнішнього ринків, так і їх сильні сторони та потенціал подальшого розвитку. Таким чином, для всебічної оцінки відкритості економіки і її наслідків важливо враховувати наступні складові: зовнішньоторговельну, фінансову та інвестиційну, технологічну, комунікаційну та політичну складові.

Зовнішньоторговельна складова – характеризує залученість країни у міжнародну торгівлю і рівень лібералізації торгівлі. Україна належить до країн з високою експортною (до 60%) і імпортною квотою (більш 50%). Але, незважаючи на високий показник включення України в міжнародну торгівлю, сировинна орієнтація експорту і висока імпортна квота свідчить про неефективну міжнародну спеціалізацію.

Фінансова складова виражається у збільшенні міжнародних капіталопотоків у формі прямих та портфельних інвестицій, зростанні обсягів торгівлі на валютних бір-жах, формуванні регіональних валютних угруповань, розвитку платіжних систем та безготівкових розрахунків тощо. Особливої уваги заслуговує інвестиційна складова – характеризує фактичний рівень залучення ПІІ та розраховується як питома вага ПІІ в ВВП. Так, в Україні вона складає всього 2%. Підвищення рівня інвестиційної складової відкритості економіки слугує фактором розвитку внутрішнього ринку України і виражається в позитивному впливі припливу іноземного капіталу по лінії реструктуризації економіки, стримуванні інфляції внаслідок розширення виробництва, створення нових робочих місць, впровадження новітніх технологій та ефективних методів управління тощо.

Одне з ключових питань цивілізаційної перспективи України становить обґрунтована і послідовна орієнтація країни на залучення до процесів техноглобалізму. Це зумовлює важливість оцінки технологічної складової відкритості економіки. Вона характеризує рівень розвитку інформаційних комп’ютерних технологій (ІКТ) в країні; відображає потенціал технологічного розвитку внутрішнього ринку, інноваційної діяльності українських підприємств та формування високотехнологічного типу конкурентоспроможності українських товарів на внутрішньому та зовнішньому ринках. Крім того, досягнення технічного прогресу, зокрема комп’ютерна техніка і комунікації призводить до зміни традиційних економічних секторів і до розвитку електронної торгівлі товарами і послугами, створення віртуального фінансового сектору, що також сприяє все більшій відкритості національних економік. Слід зазначити, що в країнах з низьким доходом нерідко відсутні дані про виробництво та використання ІКТ. Тому, у зв’язку з тим, що використання ІКТ потребує використання необхідного обладнання, дані про продаж останнього слугує важливим джерелом ролі ІКТ в економіці України. Комунікаційна складова – доповнює технологічну складову і характеризує рівень зовнішніх зв’язків населення через міжнародні поїздки і туризм, обсяг міжнародних телефонних переговорів, поштових відправлень та переказів.

Політична складова – характеризує рівень включеності країни у глобальні політичні процеси, зокрема членство у міжнародних організаціях і участь у міжнародних угодах і програмах. Активна міжнародна політична позиція дозволить Україні підтримувати вітчизняних товаровиробників на основі використання можливостей міжнародно-правового механізму захисту їхніх інтересів на внутрішньому та зовнішньому ринках; прискорити економічну трансформацію шляхом гармонізації українського законодавства до міжнародних стандартів; сприяти підвищенню ефективності зовнішньоекономічної діяльності на конкурентній основі шляхом взаємного зменшення торгових бар’єрів з провідними торгівельними партнерами України[2, c. 72-74].


3. Особливості трансформації (переходу) від економіки закритого типу до відкритої економіки

Практично для всіх країн із перехідною економікою характерна фундаментальна дилема в сфері становлення відкритої до зовнішнього світу ринкової системи, і зокрема кардинальне питання: протекціонізм чи свобода торгівлі? Ця дилема була значно загострена внаслідок того, що перехідний до ринкової системи процес відбувається в умовах більш широкого і масштабного загальносвітового трансформаційного процесу — в напрямку створення глобальної економіки, що базується на новітніх інформаційних технологіях та всеосяжній транснаціоналізації процесів виробництва та обміну.

Однак із розвитку процесів глобалізації було б невиправданим робити простий висновок відносно того, що в його умовах географічно більш локальні процеси зміни системної організації в постсоціалістичному світі повинні апріорно виходити з пріоритету лібералізації як однієї з базисних характеристик нової глобальної економіки.

Парадокс полягає в тому, що більшої відкритості економічної системи, а отже й активного та економічно ефективного включення в процеси глобалізації можна досягти методами послідовного наближення до стандартів більш ліберальної економіки при можливому тимчасовому застосуванні методів захисту національних виробників; а з іншого боку, радикальна та економічно не обґрунтована лібералізація може бути причиною спонтанних деградаційних тенденцій в економіці, які істотно звужують можливості ефективної інтеграції в глобальну економіку.

В економіко-історичному аспекті цікаво порівняти етап переходу від централізованої командної соціалістичної економіки до ринкової з періодом становлення буржуазних (тобто розвинених ринкових) відносин у Західній Європі. В той період, як відомо, панували концепції меркантилізму — з апеляцією до доволі сильного обмежувального впливу держави у сфері зовнішньої торгівлі, протекціонізму заради отримання активного сальдо торгового балансу. І тільки коли процес первісного нагромадження було в основному закінчено і на порядок денний висунулись проблеми створення оптимального середовища для функціонування розвинутих капіталістичних відносин, на зміну обмеженості меркантилізму з його протекціоністською схильністю прийшла концепція вільної торгівлі.

Сутність концепції вільної торгівлі в її рікардіанському трактуванні узагальнено полягає в тому, що будь-яка країна, незалежно від рівня розвитку, структури, ефективності виробництва та інших факторів, включаючись в міжнародну торгівлю, отримує вигоду, якщо спеціалізується на виробництві та продажу товарів, відносно яких має порівняльну перевагу, тобто виробництво яких у країні коштує відносно дешевше. Оскільки такі відмінності в національній продуктивності праці у розрізі окремих товарів вважались малорухомими і ніби такими, що природно склалися, то логічно напрошувався висновок: найкраща політика держави у сфері зовнішньої торгівлі — це політика повного невтручання. Парадоксально, що саме це трактування переваг вільної торгівлі і сьогодні часто фігурує як теоретичне обґрунтування необхідності швидкої лібералізації зовнішньої торгівлі за умов переходу від централізованої планової до ринкової системи [8, c. 36-37].

Однак суттєві зміни у світовій економіці наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. поставили під сумнів універсальність рікардіанської теорії порівняльних переваг. Саме під впливом необхідності коригування її слабких місць була розроблена теорія міжнародної торгівлі Хекшера–Оліна. Доповнена положеннями теорії П. Самуельсона, вона принципово також йшла в руслі концепції свободи торгівлі, проте пояснювала її ефекти та міжнародну спеціалізацію різною наділеністю країн факторами виробництва: землею, капіталом, трудовими ресурсами. Фактично теорія Хекшера–Оліна компенсувала обмеженість первісного трактування концепції порівняльних переваг, розширивши їх до таких категорій, як рідкість, наділеність факторами, фактороємність. Це дозволило представити механізм міжнародної торгівлі вже не тільки як механізм реалізації певних статичних природних відмінностей в ефективності технологій виробництва, але й як результат функціонування капіталу, наявності певного трудового потенціалу.

Новий стан, у який увійшла світова економіка в період після Другої світової війни у зв’язку з науково-технічною революцією (яка вже в 1970-і роки стала дедалі чіткіше проявлятися як науково-виробнича революція), покликало до життя пошук нових пояснень механізмів міжнародної торгівлі. Серед них — концепція «життєвого циклу товару», яка виходить із технологічного лідерства певних країн, що є основою міжнародного поділу праці в наукоємних, високотехнологічних сферах.

Поряд із цим дедалі більше визнається, що жодна з теоретичних конструкцій не дає універсального пояснення всіх спонукаючих стимулів й чинників розвитку зовнішньоекономічних зв’язків, і тільки за допомогою різних теорій і підходів можна наблизитися до такого пояснення. Очевидно, що ми маємо застосувати диференційований підхід до розвитку зовнішньоекономічних зв’язків в окремих сферах економіки залежно від того, які фактори для цієї сфери мають визначальне значення.

Так, міжнародну спеціалізацію країни в галузях виробництва сировини, продовольства, легкої промисловості та т. ін. із сильною залежністю від природних та кліматичних умов, в некапіталомістких та ненаукоємних галузях можна насамперед пов’язувати з наявністю природно властивих країні порівняльних переваг (статичних порівняльних переваг). Чим більш капіталомісткою є галузь, чим більш її розвиток залежить від екстенсивного використання обмежених факторів виробництва (наприклад, кваліфікованої робочої сили), тим більше уваги слід приділяти ступеню наділеності країни цими факторами[11, c. 25-26].

І дещо інший підхід має домінувати у сферах наукоємних, з високими темпами технічного прогресу, інноваційної діяльності. В останньому випадку вирішальне значення може належати зовсім не природним передумовам та ресурсам, не наявному рівню суспільної продуктивності праці, навіть не достатній наділеності капіталом та кваліфікованими робітниками, а адекватній економічній політиці уряду країни, спрямованій на забезпечення технологічного лідерства. Саме поява значного за масштабами сектору економіки, де основну роль відіграють технологічні фактори, що динамічно створюються, виправдовує формування так званої стратегічної торговельної політики та необхідність перегляду у зв’язку з цим концепцій міжнародної торгівлі, які раніше застосовувались.

Таким чином, входження України у ринковий простір є одним із найважливіших процесів інтеграції її підприємств у зовнішньоекономічне середовище як етап переходу від закритої економічної системи до відкритої. Розгортання процесу глобалізації зовнішніх зв'язків українських підприємств може відбуватися лише при урахуванні усіх факторів опанування світовим ринком вітчизняними товаровиробниками. З іншого боку, для України, як незалежної держави, одним із рушійних факторів розвитку в цілому є оволодіння тією часткою світового ринку, яка відповідає можливостям її природно-економічного та науково-технічного потенціалу.

Тобто при аналізі на світовому ринку пропозиції підприємств, які раніше знаходились у закритій економічній системі як у межах внутрішнього економічного простору однієї з країн у соціалістичній економіці, так і в межах внутрішнього економічного простору групи країн цієї ж системи (РЕВ), слід урахувати не просто фактори входу-виходу фірм до світового економічного простору, а й нові для колишніх соціалістичних країн фактори, такі як вхід-вихід у макроекономічний простір цілих країн, утворених унаслідок розширення світових економічних зв'язків раніше закритої економіки.

Зрозуміло, що жодна країна (у тому числі й наша держава) не є абсолютно ізольованою. Щоб мати змогу аналізувати та прогнозувати зміни в зовнішньоекономічній сфері, слід удатися до макроекономічного моделювання, тобто зробити підсумки теоретичних положень цього підрозділу, попередньо звернувши увагу на деякі категорії [5, c. 62-64].

Повна макроекономічна модель включає операції як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку. Очевидно, щоб країни могли здійснювати взаємні економічні операції на зовнішніх ринках, їх національна валюта повинна бути зведена до певної відповідності. Такий процес опосередковано функціонуванням валютних ринків. На валютному ринку діють ті ж закони, що й на товарному, насамперед закон попиту і пропозиції. Згідно з останнім визначається валютний KVDC.

На сучасному етапі розвитку відбуваються якісні зміни в системі факторів, які визначають параметри національної конкурентоспроможності. Головний їх зміст обумовлюється процесами глобалізації економіки, коли ефективність участі певної країни в системі міжнародного поділу праці визначається рівнем інтегрованості у світове господарство. Глобальні фактори стають дедалі більш значущими і у стратегіях фірм та корпорацій. Економічний розвиток у глобальному середовищі вимагає від суб’єктів бізнесу і, особливо, держав нових підходів до вирішення проблем конкурентоспроможності.

Відбуваються дедалі помітніші дихотомічні за природою процеси в сфері регулювання національних економік та механізмах міжнародного економічного співробітництва. З одного боку, простежується прагнення до лібералізації регулювання торгівлі, руху інвестицій та валютно-фінансових відносин, а з іншого – намагання закріпити монопольний контроль за ринками і, в першу чергу, на їх наукомістких високотехнологічних, інноваційних системах.

В умовах глобалізації зростає вага фінансових механізмів, які за сучасних умов відіграють значну роль у перерозподілі світового багатства. Провідні держави з ефективною ринковою економікою використовують фінансові важелі тиску на країни, що розвиваються, транзитивні держави, в результаті чого відбувається перерозподіл світового продукту, закріплення несприятливих для останніх моделей національної спеціалізації. Це актуалізує завдання модифікації світового економічного порядку, зумовлює перегляд умови участі в міжнародних фінансових організаціях зокрема.

Елементом конкурентної стратегії держави в умовах глобальної інституалізації є оптимізація участі в роботі міжнародних економічних організацій (МВФ, СОТ, Світового Банку та ін.). Причому важливо враховувати, що провідні ринкові країни, і передусім США, використовують їх для підтримки конкурентності національного бізнесу, що, як правило, супроводжується ігноруванням нагальних потреб соціально-економічного розвитку країн, стосовно яких здійснюється глобальна експансія.

Дедалі більшу роль у конкурентних стратегіях держав та фірм відіграє інноваційна модель розвитку.

Саме інноваційність розвитку покладено в основу пропонованої національної конкурентної моделі України. У стратегічному плані це сприятиме нарощуванню людського капіталу як основи розвитку національної конкурентоспроможності. У практичному плані поглиблення технологічних циклів на інноваційній основі має привести до максимізації доданої вартості на території країни, оптимізації умов проведення експортної діяльності, розширення ринкових ніш вітчизняних товаровиробників. Крім того, інноваційність постає важливою умовою покращення умов соціально-економічного розвитку держави, розв'язання нагальних екологічних проблем.

Важливою складовою національної стратегії забезпечення конкурентоспроможності є участь в міжнародних інтеграційних об'єднаннях відповідно до принципу багатовекторності, коли враховуються і загальнонаціональні інтереси, і підприємницько-галузева мотивація. Так, завдання розширення співробітництва з Євросоюзом має пов'язуватися із зміною акцентів з однонацілених кредитно-донорських заходів на партнерську промислово-технологічну взаємодію на базі взаємовигідних інвестиційних проектів. Реалізація домовленостей з формування зони вільної торгівлі в СНД має базуватись на конкретному аналізі коопераційного потенціалу, особливо стосовно розвитку потужностей енергетичної інфраструктури [2, c. 77-78].

Конкурентна модель соціально-економічного розвитку України має бути узгоджена у всіх своїх компонентах, а регулятивні завдання держави мають враховувати геостратегічні та галузеві реалії при визначенні національних стратегічних пріоритетів.

Таким чином, входження України у відкриту ринкову економіку є важливим чинником інтеграції підприємств країни у зовнішньоекономічне середовище як переходу із закритої економічної системи у відкриту. Процес глобалізації зовнішньоторговельних зв'язків українськими підприємствами може відбуватись лише на основі урахування вітчизняними товаровиробниками всіх факторів пропозиції світового ринку: не лише факторів входу-виходу фірм У світовий економічний простір, а й нових факторів інтеграції у макроекономічний простір для колишніх соціалістичних республік, що належали раніше до закритої економіки [4, c. 54].


Висновки

Відкритість національної економіки, інтенсифікація зовнішньоекономічних зв'язків у формі міжнародних потоків товарів, послуг, капіталу, трудових ресурсів, інформації, технологій тощо, зумовлюють зростаючу роль впливу економічного середовища на внутрішньогосподарські процеси у перехідних економіках, посилюючи взаємодію внутрішнього та зовнішнього ринків. Україна належить до країн з високою експортною і імпортною квотами у валовому внутрішньому продукті і цей показник має тенденцію до збільшення. Така відкритість свідчить про ступень залучення країни у міжнародну торгівлю і не відображає інших складових відкритості економіки. Це зумовлює необхідність наряду з оцінкою зовнішньоторговельної складової відкритості економіки враховувати також фінансову, інвестиційну, комунікаційну, технологічну і політичну складові, що допоможе скласти більш повну картину факторів збільшення чи зменшення відкритості економіки і напрямків її впливу на соціально-економічний розвиток країни в цілому.

Одна з найважливіших проблем сучасного розвитку — вибір правильного напряму нашого руху. Україна має обрати свою власну, яка б відповідала саме її умовам, модель ринкової економіки, а не копіювати чужі моделі. У принципі цей вибір необхідно зробити між двома найбільш загальними моделями ринкової економіки — ліберальною чи регульованою. Перша передбачає створення самокерованого, нерегульованого ринку епохи первісного нагромадження капіталу, за якого держава відсторонюється від управління економікою і від проблем соціального захисту населення. Друга націлена на створення соціально орієнтованого регульованого ринку, який передбачає наявність ефективного державного сектору, державного регулювання економіки та проведення політики соціального захисту населення від можливих негативних наслідків переходу до ринкової економіки.

Другою проблемою є чіткий вибір пріоритетів на шляху до втілення обраної моделі, а не намагання одночасно розв'язати всі проблеми. Історичний досвід показує, що всі подібні намагання закінчувалися провалами. Прагнення швидкого безпосереднього переходу до ринку шляхом лібералізації цін ("шокова терапія") дуже нагадують намагання Радянської держави перейти в роки "воєнного комунізму" до безпосереднього виробництва і розподілу продуктів по-комуністичному. Як відомо, це не лише не мало успіху, а й згодом було визнано помилковим навіть прибічниками таких намагань.

Перехід до ринкової економіки — не разовий стрибок, а поступовий, еволюційний процес глибоких перетворень діючої економічної системи при регулювальній діяльності держави, що обов'язково має передбачати їхню етапність. Саме це засвідчує світовий (зокрема, китайський) досвід, який не було враховано при проведенні реформ. Проведення ефективних ринкових реформ передбачає не "шокову" ліквідацію діючої економічної системи, а трансформацію інститутів, пристосування їх до нових умов. При цьому важливо зберегти все позитивне. Особливо це стосується інститутів державного регулювання економічних процесів та соціальних інститутів, що складаються в процесі тривалої еволюції.

Поряд із макроекономічними реформами слід здійснювати реформи структурні. Проведення малої та великої приватизації, що триває відносно довго, дає можливість створити численний приватний сектор, а в перспективі — перейти до змішаної економіки.

З метою успішного проведення структурних реформ необхідно створити нові інститути ринкової економіки — надійні, орієнтовані на правові норми, включаючи договірне право, банківську систему з незалежним Центральним банком і новими комерційними банками, різноманітні системи — податкову, митну, соціального захисту тощо.

Важливою метою структурної стратегії має бути зниження рівня енергетичної та іншої ресурсної залежності України від зовнішніх чинників і зміцнення економічної безпеки держави. Тільки за таких умов Україна зможе вивести економіку на світовий рівень, забезпечити значне зростання валютних надходжень, украй потрібних для збалансування бюджету.

Україна як держава, що стала на шлях ринкових перетворень, не зможе побудувати високорозвинуте сучасне суспільство без активного залучення іноземного капіталу. Однак самі собою іноземні інвестиції не надійдуть, їх необхідно активно залучати. Конкуренцію на ринку інвестиційних капіталів можна подолати насамперед сприятливою інвестиційною та митною політикою, стабільним і заохочувальним законодавством.

Особливе значення має обґрунтування науково-технічних пріоритетів з метою динамізації розвитку національної економіки, оптимізації умов участі держави в системі міжнародного поділу праці, з адекватною новітнім світогосподарським тенденціям спеціалізацією. При послідовній відкритості економіки України, на окремих етапах і у відповідних секторах, держава має використовувати прямі і непрямі форми підтримки національного бізнесу, включені у загальну макроекономічну політику.


Список використаної літератури

1. Базилевич В. Розвиток внутрішнього ринку в умовах глобалізації: тенденції та суперечності// Банківська справа. - 2004 . - №2. - C.7-13.

2. Бойцун О. І. Аналіз показників фінансової відкритості економіки країни //Фінанси України. - 2005. - № 5. - С.72-78.

3. Козюк В.В. Вплив відкритості економіки на характер зв'язку між інфляцією та безробіттям //Фінанси України. - 2007. - № 12. - С.17-26

4. Козюк В. Вплив відкритості економіки на монетарну політику: емпіричний аналіз на прикладі країн ОЄСР //Вісник Національного банку України. - 2005. - № 7. - C. 50-54

5. Лазебник Л.Л. Зовнішньоторгівельні чинники розвитку України.// Актуальні проблеми економіки. - 2003. - №6(24). - С.59-64.

6. Марченко А. Стратегія розвитку зовнішньоекономічної діяльності в період формування відкритої економіки (на прикладі України): Дис... канд. екон. наук: 08.05.01 / Київський національний економічний ун-т. — К., 2000. — 217 арк.

7. Новицький В. Регулятивні стратегії відкритих економічних систем і глобальна конкуренція за ресурси //Економіка України. - 2007. - № 7. - C. 4-13

8. Новицький В. Формування відкритої економіки України в умовах ринкових перетворень (коопераційна модель): Дис... д-ра екон. наук: 08.05.03 / Київський ун-т ім. Т.Г.Шевченка. — К., 1996. — 419 с.

9. Осіпова Л. В. Формування ефективної моделі відкритої економіки України як виклик глобалізації //Актуальні проблеми економіки. - 2005. - № 6. - C. 15 - 24

10. Пахомов С.Ю. Формування відкритої економіки України і національна конкурентоспроможність. Дис.канд.наук. – К., 2004

11. Проблеми формування відкритої економіки України: Збірник праць вчених / Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України / В.Є. Новицький (відп.ред.). — К. : Знання, 1998. — 44с.

12. Семів С. Конкурентоспроможність підприємств споживчої кооперації в умовах відкритої економіки: Дис... канд. екон. наук: 08.05.01 / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. — К., 2001. — 233 арк.

13. Філіпенко А.С., Рогач О.І., Шнирков О.І. та ін. Світова економіка: Підручник. - К.: Либідь, 2000. - 582с.

14. Холопов А. Глобализация и макроэкономическое равновесие //Мировая экономика и международные отношения. - 2005. - № 2. - C. 15-23

15. Холопов А. Макроэкономическая политика в открытой экономике с фиксированным валютным курсом //Мировая экономика и международные отношения. - 1998. - № 4. - C. 47-58

16. Черепніна О.І. Взаємозумовленість трансформаційних процесів і розвитку світового господарства.// Актуальні проблеми економіки. - 2004. - №1(31). - С.92-99.

17. Яценко В. М. Грошовий обіг у відкритій економіці //Фінанси України. - 2006. - № 4. - С.92-98

Схожі роботи
Платіжна матриця та дерево рішень: сутність та цілі застосування
Сутність методу «дерева рішень» та його застосування. Метод платіжної матриці...
Забезпечення економічної безпеки
Класифікація загроз екологічній безпеці держави.Поняття "безпека економічна". Правова основа та роль СБ України у її забезпеченні...
Історія економічних вчень
Теорія суспільного вибору у неоінституціоналізму.Основні ідеї економічного вчення Д. Рікардо.Економічна думка стародавнього Риму...
Основні напрями мінімізації витрат фірми
Шляхи мінімізації витрат на підприємстві.Мінімізаціявитрат підприємства як засіб підвищення рентабельності підприємства...