Регіональна економіка

1. Територіальний поділ праці, його зв’язок з суспільним поділом праці та формуванням економічних районів.

2. Еколого-економічні проблеми функціонування гідравлічних електростанцій, специфічні особливості екологічних проблем на Дніпрі.

Список використаної літератури.


1. Територіальний поділ праці, його зв’язок з суспільним поділом праці та формуванням економічних районів

Великі економічні райони — це територіальні спеціалізовані частини народного господарства країни, взаємопов’язані між собою постійним обміном виробленої в них продукції та іншими економічними відносинами. Економічний район — це форма територіальної організації народного господарства, що утворюється на основі суспільного територіального поділу праці, виникнення і формування районних територіальних виробничих комплексів.

Категорія «територіальний поділ праці» виступає важливою умовою аналізу різних форм організації продуктивних сил в масштабі регіонів, окремих країн і в об'єднаннях держав світу. Цей об'єктивний процес є основою для встановлення промислових відношень в системі народного господарства, відношення між цілим і його частинами. На основі вивчення територіального поділу праці розкривається дія закономірностей розміщення продуктивних сил, спеціалізації господарства та комплексно-пропорційного розвитку регіонів.

Територіальний поділ праці — це об'єктивний процес розвитку продуктивних сип, при якому відбувається відокремлення різних видів трудової діяльності, спеціалізація окремих виробничих одиниць, обмін між: ними продуктами своєї діяльності. Ця просторова форма поділу праці означає закріплення певних видів виробництва за територіями (районами, країнами). Процес територіального поділу праці проходить на основі розвитку спеціалізації господарських регіонів і взаємозв'язків між ними через обмін. Різні економічні регіони стають все більш взаємопов'язаними і взаємозалежними в процесі розвитку їх продуктивних сил, коли усуспільнення виробництва досягає такого високого рівня розвитку, що окремі з них виступають як спеціалізовані частини народного господарства країни. Однак господарська спеціалізація і товарний обмін виконують в територіальному поділі праці різні і протилежні функції. Перша диференціює господарство регіонів країни на виробництві певних видів продукції і перетворює їх у взаємозалежні. Друга об'єднує (інтегрує) ці регіони як взаємопов'язані частини єдиного цілого.

Поглиблення територіального поділу праці, ускладнення територіальної структури народного господарства та посилення агропромислової інтеграції вимагають подальшої розробки теорії економічного районування. В післявоєнні роки значний вклад у вирішення цієї проблеми зробив М.М.Колосовський, який поглибив наукові основи економічного районування розкриттям сутності територіально-виробничих комплексів (ТВК) як основи економічного району; через пізнання енерговиробничих циклів (ЕВЦ), що являють собою тісно пов’язані виробничо-технологічні процеси від переробки сировини до випуску кінцевої продукції.

На формування економічних районів впливають різні фактори: природні, економічні та історичні. Основними серед них є економічні.

Головним районоутворюючим фактором у кожній країні є суспільний територіальний поділ праці, який є результатом просторового прояву дії загального економічного закону суспільного поділу праці.

Територіальний поділ праці проявляється у господарській спеціалізації окремих частин території країни на різних видах виробничої діяльності відповідно до їх природних умов і наявних трудових та інших ресурсів. Його розвиток відкриває шлях до максимального, найбільш ефективного використання сприятливих для виробництва умов кожної території, вигідного географічного положення, значних запасів мінеральних (особливо паливних і енергетичних) ресурсів, комбінування виробництв, що їхвикористовують, а також використання навичок та виробничого досвіду населення, які здобуті ним протягом певного історичного періоду.

Другим важливим районоутворюючим фактором, який є похідним від територіального поділу праці, є територіальні виробничі комплекси (ТВК). Територіальний поділ праці веде до формування галузей спеціалізації окремих територій, які, в свою чергу, обумовлюють склад галузей, що їх обслуговують і доповнюють. Це приводить до виникнення ТВК.

Як складові частини до ТВК входять елементарні техніко-економічні комплекси (первинні ланки енерговиробничих циклів). В основі цих комплексів знаходяться стійкі сполучення взаємопов’язаних підприємств різних галузей. Їх зв’язки визначені технологією і економікою виробництва. Прикладом таких елементарних комплексів можуть бути молокозаводи, розташовані в сільській місцевості, та цукрові заводи з їх сировинними зонами і взаємопов’язаним з ними тваринництвом, яке використовує відходи цих виробництв. Елементарні комплекси є в різних галузях промисловості.

Сукупність однорідних або тісно зв’язаних між собою різних елементарних техніко-економічних комплексів, розташованих на компактній території, утворює територіально-виробничий комплекс, який охоплює значну частину економічного району. В межах одного великого економічного району може бути один або декілька тісно пов’язаних ТВК.

Територіальний поділ праці (ТПП) — процес виробничої спеціалізації території, зумовлений посиленням міжрегіональної кооперації, обміном спеціалізованою продукцією та послугами. Це просторовий вияв поділу суспільної праці взагалі, зумовлений економічними, соціальними, природними, національно-історичними особливостями різних територій та їхнім географічним положенням; один з факторів підвищення продуктивності праці. Ступінь ТПП залежить від рівня суспільного поділу праці у даній країні й, таким чином, може відбивати ступінь розвитку її продуктивних сил.

М. Баранський так визначає ТПП: "Під географічним поділом праці ми розуміємо просторову форму суспільного поділу праці. Необхідна умова географічного поділу праці полягає в тому, щоб різні країни (або райони) працювали одна на одну, щоб результат праці перевозився з одного місця до іншого, щоб, таким чином, утворювався розрив між місцем виробництва та місцем споживання".

Отож, ТПП між країнами або районами передбачає наявність просторового розриву між окремими стадіями виробництва або між виробництвом і споживачем. До ТПП включають не лише обмін товарами, але й переміщення їх з одного місця на інше.

Власне, в основі ТПП лежать природні умови й ресурси, різноманітність територій, а також відмінності між народами, що там мешкають, та історично сформованими навичками праці. Внаслідок цього виготовлення одного й того самого продукту на одній території потребує менших витрат праці, а на іншій — більших. Тим-то доцільно зосередити зусилля на виробництві саме того продукту, витрати на який нижчі, відмовившись від виробництва деяких інших продуктів, виробництво яких ефективніше на інших територіях. Водночас продукти, яких бракує, можна одержати в обмін на свої.

У межах однієї країни виокремлюють внутрішньорайон-ний поділ праці (спеціалізацію окремих виробництв усередині економічного району) та міжрайонний поділ праці (спеціалізацію районів та обмін товарами між ними).

Природні умови є об'єктивними передумовами для появи й розвитку ТПП. Ю. Саушкін виділив шість різновидів ТПП.

1. Генеральний — між країнами й великими економічними районами. Наприклад, між Далекосхідним районом Роси та Японією — за експортом до останньої деревини й кам'яного вугілля. Між Західно-Сибірським економічним районом Роси та Україною — за експортом нафти й газу.

2. Внутрішньорайонний — між промисловими вузлами й містами. Часто-густо в одному з них розташовується головне підприємство, а в іншому — його філії. Або з одного центру до іншого йдуть комплектувальні вироби.

3. Довкола економічного центру (міста, комбінату). Приклади можуть бути ті самі, що й у попередньому ТПП. Крім того, тут доречно згадати про приміське сільське господарство й постачання його продукції до економічного центру. Економічний центр може давати довкіллю кваліфіковані кадри, техніку, добрива, нафтопродукти, обладнання, а також переробляти сільськогосподарську продукцію

4. Постадійний, за якого стадії виробничого процесу територіальне роз'єднані (ловіння риби — переробка — консервування, копчення, соління).

5 Фазовий — одна й та сама продукція (наприклад, фрукти) надходить до центрів з різних місць протягом року.

6. Епізодичний — райони або країни обмінюються якимись товарами не постійно.

За науково-технічного поступу географічний поділ праці набуває низки специфічних рис: ускладнюється територіальна спеціалізація господарства, а також галузева, функціональна, розселенська та техногенна структури; прискорюється територіальна концентрація господарської діяльності, розвиваються нові форми територіальної організації виробництва.

Порайонні відмінності у виробництві дають можливість створювати товари, призначені здебільшого для інших районів

Там, де є чималі територіальні відмінності та розрізняються умови їхнього використання, виникають великі порайонні розбіжності у собівартості виробництва однойменного товару.

Поділ праці між районами країни має винятково важливе значення для розвитку теорії розміщення продуктивних сил, для економічного районування і територіально-виробничого комплексоутворення. Цей об'єктивний процес є основою для встановлення просторових відношень в системі народного господарства країни. Отже, територіальний поділ праці — це категорія, що виступає як основна при аналізі господарських поєднань в масштабі країни, а також в об'єднаннях країн, які мають різний характер господарської діяльності. Вона дає можливість пізнати за допомогою системного аналізу цілісні складні суспільно-територіальні системи в процесі їх розвитку і взаємозв'язку. Чим глибший рівень поділу праці між окремими районами, галузями, містами, тим вищий рівень розвитку продуктивних сил країни.

Які ж найважливіші передумови територіального поділу праці, спеціалізації економічних регіонів, розміщення продуктивних сил? Відомо, що розміщення підприємств і цілих галузей господарства в тих чи інших районах країни завжди пов'язувалось з особливостями навколишнього середовища, територіальною диференціацією природних умов і ресурсів, а також з економічними умовами розвитку територій. Отже, слід розрізняти природні та економічні (соціально-економічні) передумови розвитку територіального поділу праці.

Об'єктивно існуючими передумовами для виникнення та розвитку територіального поділу праці є природні умови і ресурси. Реалізація їх визначається суспільними умовами виробництва і обміну, оскільки в одних і тих же природних умовах можливий різний територіальний поділ праці та різні напрямки територіальної спеціалізації. В одному районі можна виробляти декілька основних видів продукції, але яким з них треба віддати перевагу — це залежить від економічних факторів. Адже одна і та ж продукція в різних районах виробляється з неоднаковими суспільними затратами. Перевагу надають тим районам, в яких затрати на одиницю продукції є найнижчими. Так, наприклад, лісостепові райони України спеціалізуються на вирощуванні цукрових буряків і виробництві цукру, бо тут затрати на одиницю готової продукції найнижчі у порівнянні з поліськими і степовими районами. Однак це не означає, що в інших районах не можна займатись цим виробництвом. Просто там воно буде менш вигідним для суспільства через значно вищі затрати на виробництво продукції. Отже, природа надає об'єктивну можливість для діяльності людини. Однак реалізація цієї потенційної можливості підпорядкована певним суспільним законам. Природа ж виступає завжди як зовнішня умова розвитку матеріальних, соціальних і культурних надбань суспільного життя.

Територіальний поділ праці формується лише за умови розвитку взаємозв'язків місцевостей з різною спеціалізацією господарства на основі розвиненого обміну. Рушійними силами цього процесу є рівень розвитку науково-технічного прогресу, спеціалізація діяльності, людей в певних економічних регіонах, економічний ефект виробництва. Однак головним рушієм розвитку територіального поділу праці в сучасних умовах є економічний ефект.

Необхідно зазначити, що розвиток територіального поділу праці і рівномірне розміщення продуктивних сил несумісні, вони навіть суперечать одне одному. Кожен район як господарська система продуктивних сил є одночасно підсистемою в народному господарстві країни. Всі економічні райони функціонують на основі тісних економічних взаємозв'язків, що складаються в залежності від того, як формується система територіального поділу праці. Розміщення продуктивних сил в економічних районах— процес динамічний і неадекватний. В кожному економічному районі ніяк не можна створити всі виробництва і таким чином позбутись ввезення продукції з інших районів, у тому числі з віддалених. Прагнення виробляти в районах буквально всі види продукції не виправдовує себе, оскільки це негативно впливає на всю систему територіального поділу праці і веде до зростання витрат виробництва. Одночасне розміщення продуктивних сил в різних за природними і економічними умовами районах (створення в кожному з них однакової або близької структури чи однакового типу економічного розвитку) звужує масштаби територіального поділу праці і практично позбавляє виробництво широкого розвитку його важливих форм — концентрації, спеціалізації, кооперування.

Розміщення продуктивних сил в умовах зростання науково-технічного прогресу і поглиблення територіального поділу праці передбачає створення залізничних, автомобільних, трубопровідних і водних магістралей, сучасних великих морських портів і аеропортів. В результаті посилюється інтеграція районів, що знаходяться на значній відстані, розширюються масштаби територіального поділу праці. У той же час відбувається концентрація продуктивних сил переважно навколо великих центрів виробництва, на головних магістральних шляхах сполучення, в акваторіях великих портів. Концентрація виробництва — це один з ефективних шляхів зниження собівартості товарів, що дозволяє збільшити відстань перевезень промислової і сільськогосподарської продукції. Розширення магістральних шляхів сполучення відкриває широкі можливості для розвитку продуктивних сил і територіального поділу праці.

Так, завдяки потужним нафто- і газопроводам, лініям електропередачі створюються нові промислові комплекси в районах з недостачею сировини і палива, розвиваються всі інші галузі господарства.

2. Еколого-економічні проблеми функціонування гідравлічних електростанцій, специфічні особливості екологічних проблем на Дніпрі

Гідроенергія вважається найбільш екологічно чистою. На відміну від теплових електростанцій, що працюють на органічному паливі, гідравлічні та гідроакумулюючі електростанції не викидають в атмосферу шкідливі речовини, не спускають у водойми забруднені стоки та підігріту воду. Однак гідроелектростанції та їхні водойми (особливо великі) справляють інші різноманітні впливи на довкілля. Вплив гідроелектростанцій на природу пов'язаний насамперед із будівництвом гідровузлів, що перегороджують русло рік, створюють підпір і змінюють річковий стік. Це спричиняє порушення цілого ланцюга природних процесів, що має як негативні, так і позитивні наслідки.

На території України нараховується майже 630 тисяч малих рік і приток до них, потенційна енергія яких може замінити декілька десятків атомних реакторів Чорнобильської АЕС. Крім того, нетрадиційні системи МГЕС, розроблені НПК «Прометей» не потребують великого перепаду б'єфів і, отже, не затоплять пройми річок, що дуже важливо в екологічному відношенні. Малі ГЕС не потребують великих ЛЕП, а отже, зменшуються витрати металу на опори, струмопроводи і т.п., все це економічно вигідно.

У зв'язку з тим, що в Україні залишилося багато гребельних затворів малих рік, загат водяних млинів, що мають водоскиди, їх можна використовувати для водозабору МГЕС, що значно спростить будівництво МГЭС і скоротить терміни запровадження їх у лави діючих. Для впровадження нової технології МГЭС потрібно тільки фінансування. Окупність МГЕС висока (порядку 2-3 роки), із чого випливає, що впроваджувати їх вигідно. Розглянемо, на прикладі одного з регіонів України - Житомирської області, можливості і ефективність впровадження малої гідроенергетики.

У зоні Полісся Житомирської області є готові греблі на ріках Ірша, Уборть, Жерев, Случ, Словечна, Стружка. На готових греблях цих рік пропонується побудувати ряд МГЕС загальною потужністю 15-20 МВт. Цьому може сприяти Закон України Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку в Житомирській обл., що ввійшов у силу з 1 січня 2000 року, підписаний Президентом 3-го грудня 1999 р.

Згідно з цим Законом в зону пріоритетного розвитку ввійшли 9 північних районів Житомирської області та міста Бердичів, Коростень, Новоград-Волинський. Але пріоритетний розвиток будь-яких територій практично неможливий без достатньої кількості електроенергії. А саме її на Україні і в Житомирській області не вистачає. Про це свідчать часті відключення споживачів, особливо в зимовий період.

У Житомирській області в наявності є велика кількість гребль на малих річках. В області в 50-х роках ХХ століття на цих греблях було побудовано більше 20 малих гідроелектричних станцій (МГЕС) загальною потужністю біля 5 МВт. Майже всі вони належали Міністерству сільського господарства колишньої УРСР, а точніше колгоспам. На сьогодні з них працює 2 чи 3. Решта зруйновані, але греблі збереглись. Правда, технічний стан більшості гребль потребує додаткового обстеження. Спорудження сільфонно-дереваційних МГЕС на наявних греблях могло б частково розв'язати проблему енергетичної безпеки територій пріоритетного розвитку. Сільфонно-дереваційні МГЕС навіть на малих річках з витратою води біля одного кубічного метра за секунду при наявних греблях дозволяють отримати потужність біля 1000 КВт Причому висота греблі великого значення не має.

Таким чином, займатися обладнанням наявних гребль, спорудженням на них сільфонно-дереваційних МГЕС з подальшим одержанням дешевої електроенергії ми вважаємо одним з головних завдань для територій пріоритетного розвитку в Житомирській області. Це завдання може бути вирішене не за один рік і без первинних інвестицій при його розв'язанні тут не обійтись, оскільки у держави ці кошти не передбачені. Але починати необхідно, оскільки собівартість електроенергії, після терміну окупності, буде 0,05 грн.

Кількість водосховищ на території пріоритетного досягає майже півтора десятка. При господарському підході вони можуть бути тим джерелом дешевої екологічно чистої енергії, якої так не вистачає в області. Гідроелектростанції у своїй роботі не потребують великих затрат, не потребують палива і можуть працювати необмежено довго. Не використовувати вже побудовані греблі, які стоять і будуть стояти, це верх безгосподарності.

До того ж, використання малих гідростанцій дозволяє зменшити довжини ліній електропередач високої напруги, що дає змогу економії кольорових металів і найголовніше зменшити електромагнітне навантаження на навколишнє середовище. Закон України «Про спеціальний режим інвестиційної діяльності…» дає змогу використати енергетичний потенціал водних ресурсів Житомирщини. А сам потенціал досить високий: в області майже десять відносно великих і багато малих річок, майже сорок водосховищ з загальною площею водного дзеркала 6756 гектарів і корисною ємністю 135,66 млн. кубічних метрів води.

Для прикладу візьмемо місто Бердичів. Воно розташоване на річці Гнилоп'ять, яка є основною річкою Бердичівського району. Річка Гнилоп'ять протікає з півдня на північ територіями Вінницької області і по територіях Бердичівського і Житомирського районів Житомирської області. Загальна площа водозабору річки становить 1200 квадратних кілометрів. Середня багаторічна витрата води становить 3,68 метрів кубічних в секунду (спостереження проводились в селі Головинка Житомирського району на протязі 40 років). Річка Гнилоп'ять належить до несудохідних річок і на всій її довжині на ній побудовано біля 10 гребль з водосховищами. З них 7 водосховищ знаходиться на території Бердичівського району.

Негативними наслідками будівництва гідроелектростанцій та створення їхніх водойм є: значні вилучення земельних ресурсів через затоплення та підтоплення земель; переформування берегів і дна водоймищ; розмиви русел і берегів рік нижче гідровузлів; зміни ґрунтового й рослинного покривів, умов перебування флори та фауни в долинах рік і самого водотоку, якості води; іноді вплив на частоту землетрусів і деякі інші негативні фактори.

До позитивних наслідків впливу гідроелектростанцій та їхніх водойм можна віднести: перетворення гідрографічної мережі; здійснення необхідного для народного господарства комплексного перерозподілу стоку в часі на потреби енергетики, меліорації, водного транспорту тощо; зменшення або повна ліквідація таких шкідливих явищ природи, як повені, селі, маловоддя; поліпшення природних умов; оздоровлення прилеглих територій; пом’якшення клімату; водний благоустрій тощо.

Мала гідроенергетика мінімально впливає на довкілля, тому що не потребує будівництва великих гребель, водойм, берегових споруджень.

Гідравлічні електростанції традиційно вважають екологічно чистими. Проте будівництво дамб на річці обумовлює зміну властивостей екосистем ріки. З проточної системи ріка перетворюється на ланцюг водосховищ, де змінюються всі фізичні, хімічні, біологічні властивості. Це вже зовсім інша екосистема. Наприклад, на Волзі до будівництва дамб вода пропливала від Рибинська до Волгограда за 50 діб (під час повені — за 30), а після їх спорудження — за 450—500 діб, через що водообмін Волги скоротився у 12 разів. Із 150 тисяч приток Волги третина зникла, зменшився стік малих річок у її басейні. Відтак самовідновлювальні властивості Волги зменшилися в десятки разів — вона стала на величезному протязі забрудненою водоймою. Донні та завислі наноси, що надходять з басейну ріки, раніше служили добривом для заплавних земель, тепер здебільшого затримуються у водосховищах і відкладаються на дні, забруднюючи воду. До того ж мільйони тонн землі щорічно завалюються з берегів у воду, через що каламутність її збільшується у 100 разів.

Будівництво ГЕС на гірських, бурхливих річках приводить до менших змін в екосистемі ріки. Спорудження ж їх на рівнинах, та ще й на великих річках породжує цілу низку як економічних, так і екологічних проблем. Часто економічні збитки від вилучення земель на багато років із сільськогосподарського виробництва в десятки разів перевищують прибутки від виробництва енергії електростанцією. Значних економічних збитків зазнає і рибне господарство річки. На мілководних ділянках розмножується велика кількість паразитів риби (гельмінти та ін.), руйнуються нерестилища. Під час нересту гине сила-силенна риби, особливо коли на дамбах відсутні рибопропускні пристрої або їхня потужність недостатня. На Волзі, наприклад, учені зафіксували масову загибель риби через зміни рівнів води у водосховищах.

На Дніпрі п’ять штучних водосховищ затопили 700 тис. га земель, на Волзі 14 водосховищ — 3,5 млн га. Крім прямого затоплення земель, де пропали не тільки луки, але й рілля і лісові площі, постійно підтоплені та зруйновані від переформування берегів землі, а також площі, вилучені для розміщення знесених населених об’єктів. Уздовж дніпровських берегів, за розрахунками гідробіологів, підтоплюється понад 750 тис. га, в тому числі понад 440 тис. га — це постійно підтоплені чорноземи. Змінюється вся структура підземної частини гідросфери, її ґрунтових вод. Разом із сезонними та багаторічними змінами рівня води у водосховищах коливається і рівень підземних вод. Підпори ґрунтових вод простягаються від десятків метрів до кількох кілометрів від берегів усієї акваторії водосховища. А тому в надзвичайних умовах перебуває і вся земля навколо водосховища через підтоплення, осушення, промерзання, зсуви тощо. За розрахунками вчених, кубічні кілометри води просочуються й випаровуються з поверхні водосховищ. Це не тільки призводить до підвищення вологості повітря у прилеглих до регіону населених пунктах, а й обумовлює дефіцит води.

Отже, гідравлічні електростанції не можуть бути достатньою альтернативою тепловим.

Утворення штучних водосховищ нерідко негативно впливало на географічні, економічні і кліматичні характеристики біосфери. Про глобальні масштаби рукотворних морів свідчать такі дані. Довжина лінії берегів водосховищ в СРСР перевищувала довжину берегів морських кордонів, а у США вона навіть утричі довша за сумарну берегову лінію обох океанів. Із затоплених водосховищами площ переселено десятки мільйонів людей, переміщено промислові підприємства, дороги, лінії електропередач, трубопроводів та ін. З іншого боку, більшість сучасних водосховищ змінили на ліпше природу близько 1 млн кт2 прилеглих до них регіонів, оживили пустелі, забезпечили їх електроенергією потужних ГЕС.

У місцевостях, розташованих поруч із водосховищами спостерігається підйом рівня ґрунтових вод, заболочування території і виведення сівозміни значних площ землі. на водосховищах тривають обвали берегів, які на окремих ділянках відступили вже на сотні метрів.

Дуже потерпають від гребель на річках мешканці рік – планктони риб. Риба не може проходити через греблю до місць свої значних нерестовищ, які до того ще й стають непридатними для нересту внаслідок затоплення. багато риби і планктону гине в лопатках турбін. Водосховища, пере забруднені стоками і добривами, що змиваються з полів.

Обґрунтування ефективності енергетичних об'єктів в сучасних умовах стає об'єктивно новою задачею, що потребує економічних чинників - з урахуванням взаємовпливу соціальних, екологічних і інших факторів. Саме ці чинники поряд із паливною й енергозберігаючою політикою держави роблять МГЕС доцільними об'єктами.


Список використаної літератури

1. Авраменко О. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Конспект лекцій для студ. усіх спец. всіх форм навч. / Харківський національний економічний ун-т. — Х. : ХНЕУ, 2005. — 112с.

2. Антошкіна Л. Регіональна економіка: навч.-метод. посібник:для студ. ВНЗ. — Донецьк : Юго-Восток, 2008. — 231с.

3. Богорад О. Д., Невелєв О. М., Падалка В. М., Підмогильний М. В. Регіональна економіка: Словник-довідник / НДІ соціально-економічних проблем міста (НДІСЕП). — К. : НДІСЕП, 2004. — 346с.

4. Гіковата Н. Регіональна економіка: конспект лекцій / Харківський національний ун-т економічний ун-т. — Х. : ХНЕУ, 2008. — 124с.

5. Єпіфанов А.Регіональна економіка: Навч. посіб. для студ. екон. ф-тів вищих навч. закл.. — 2.вид. — К. : Наукова думка, 2000. — 344с.

6. Жук М. Регіональна економіка: підручник. — К. : Академія, 2008. — 416с.

7. Курочкін Г. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Навч. посібник / Національна академія управління. — К., 2004. — 272с.

8. Олійник Я. Б., Запотоцький С. П., Кононенко О. Ю., Мельничук А. Л., Пасько В. Ф. Регіональна економіка: навч. посібник / Я.Б. Олійник (ред.). — 2-ге вид., змінене і доп. — К. : КНТ; Видавець Фурса С.Я., 2008. — 440с.

9. Петкова Л. Регіональна економіка: [навч.-метод. посібник] / Черкаський держ. технологічний ун-т. — Черкаси : ЧДТУ, 2008. — 104c.

10. Чернюк Л. Г., Клиновий Д. В. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Навч. посібник для дистанційного навчання / Відкритий міжнародний ун-т розвитку людини "Україна". — К. : Університет "Україна", 2004. — 245с.

Схожі роботи
Закрита та відкрита економіки: особливості та умови трансформації
Особливості трансформації (переходу) від економіки закритого типу до відкритої економіки. Відкрита економіка та її характеристика. Особливості закритої економіки: суть та ознаки...
Платіжна матриця та дерево рішень: сутність та цілі застосування
Сутність методу «дерева рішень» та його застосування. Метод платіжної матриці...
Забезпечення економічної безпеки
Класифікація загроз екологічній безпеці держави.Поняття "безпека економічна". Правова основа та роль СБ України у її забезпеченні...
Історія економічних вчень
Теорія суспільного вибору у неоінституціоналізму.Основні ідеї економічного вчення Д. Рікардо.Економічна думка стародавнього Риму...