Природоохоронні території (заповідники, заказники, національні парки): визначення, функції, типи, біологічне, географічне та соціально-економічне значення

Вступ

1. Поняття та сутність природоохоронних територій

2. Сучасний стан територій та об’єктів природно-заповідного фонду

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність наукового дослідження структури природоохоронних територій та їх місця і ролі у природно-ресурсному потенціалі території витікає з їх особливої цінності як середовищеформуючих та природовідтворюючих природних комплексів, з високим рівнем ландшафтного та біологічного різноманіття, властивостями відновного функціонування. Природних територій, незмінених або мало змінених антропогенною діяльність на півдні України залишилося дуже мало і більшість з них охороняється законодавчо (указами, актами і постановами). Однак фактично у більшості випадків природоохоронний статус територій порушується землевласниками і землекористувачами, що призводить до порушення їх природного функціонування і зміни властивостей.

Що стосується природно-заповідного фонду України в цілому, то переважна більшість об'єктів ПЗФ знаходиться у відомстві Держкомлісгоспу, органів місцевого самоврядування та сільськогосподарських підприємств, тоді як більше половини площі ПЗФ — Держкомлісгоспу та Мінприроди.

У зв'язку з цим ми перед собою поставили за мету дослідження різноманіття природоохоронних територій, їх сучасного стану, ролі і значення у структурі природно-ресурсного потенціалу території.

Таким чином екологічний ресурс притаманний природному середовищу, яке завдяки функціональній здатності через процеси стійкості, саморегуляції, самовідновлення та стабілізації середовища відновлювати свій похідний екологічний стан.

1. Поняття та сутність природоохоронних територій

До складу природно-заповідного фонду, у відповідності до екологічного законодавства України, входять наступні категорії природоохоронних об'єктів і територій: природні заповідники, національні природні парки, заказники загальнодержавного і місцевого значення, регіональні ландшафтні парки, пам'ятки природи загальнодержавного і місцевого значення, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного і місцевого значення, зоологічні парки місцевого значення, ботанічні сади, дендрологічні парки і заповідні урочища.

Природні заповідники організуються з метою збереження у природному стані типових або унікальних для даної ландшафтної зони природних компонентів з усією сукупністю їх компонентів, дослідження природних процесів і явищ, що відбуваються в них, ефективного використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, координація та проведення наукових досліджень в регіонах. На території природних заповідників забороняється будь-яка господарська діяльність і т.п.: будівництво споруд, ліній електропередач, геологічні розвідувальні роботи, розробка корисних копалин, порушення ґрунтового покриву, збір лікарських рослин, квітів, знищення звірів і птахів та ін., мисливство, рибалка.

Національний природний парк є природоохоронною територією, рекреаційною, культурно-освітньою та дослідницькою організацією загальнодержавного значення. Він утворюється з метою збереження, відновлення та ефективного функціонування природних комплексів і територій, що мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність. Ділянки землі, її надр і водні простори з усіма природними об'єктами, що знаходяться у їх межах, вилучаються з господарського використання і передаються державному природному національному парку, територія якого може включати й інші типи природокористування.

Заказниками об'являються природні території або акваторії з метою збереження і відновлення природних комплексів чи їх окремих компонентів, а також для підтримання загального екологічного балансу. Перш за все вони організуються у межах територій, де зустрічаються рідкісні види рослин і тварин, занесені до Червоної книги України. Зазначенням поділяються на заказники загальнодержавні і місцеві. Створення заказників не супроводжується відчуженням земельних ділянок чи об'єктів від їх господарів чи землекористувачів[4, c. 36-38].

Пам'ятками природи об'являються території або окремі природні об'єкти, що мають важливе наукове, природоохоронне та естетичне значення з метою збереження їх у природному стані. За значенням поділяються на загальнодержавні і місцеві.

Ботанічні сади організуються з метою збереження, дослідження та збагачення у спеціально створених умовах різноманітних рослин для їх найбільш ефективного господарського використання. Земельні ділянки передаються державним ботанічним садам у безстрокове користування.

Зоологічні парки організовуються з метою збереження, дослідження у спеціальних умовах дикої фауни, а також для навчально-просвітницької, пізнавальної та науково-дослідної діяльності.

Дендрологічні парки організовуються з метою збереження, дослідження і збагачення у спеціально створених умовах різноманітних видів дерев, чагарників для їх ефективного наукового, культурного та господарського використання. Земельні ділянки передаються державним дендропаркам у безстрокове користування.

Парками-пам'ятками садово-паркового мистецтва об'являються найвідоміші та найцінніші зразки паркового будівництва з метою їх охорони і використання в естетичних, наукових, природоохоронних та оздоровчих цілях. За чиаченням поділяються на загальнодержавні і місцеві.

Регіональні ландшафтні парки організуються з метою збереження у природному стані типових або унікальних природних комплексів та об'єктів, а також для забезпечення умов для організованого відпочинку населення.

Заповідні урочища — лісові, степові та інші окремі цілісні ландшафти, які мають наукове, природоохоронне та естетичне значення з метою збереження їх у природному стані.

Об’єкти природо-заповідного фонду в Україні часто створюються на територіях, суттєво змінених попередньою господарською діяльністю. Лісові заповідники, національні парки та інші природо-заповідні об’єкти, створені на землях держлісфонду, тривалий час знаходилися під впливом попередньої лісогосподарської діяльності, у зв’язку з цим вони істотно модифіковані та, переважно, збіднені за флористичними і фауністичними показниками (наприклад заповідники “Розточчя”, “Медобори”, національні парки “Шацький”, “Сколівські Бескиди” та ін.)[7, c. 81-83].

2. Сучасний стан територій та об’єктів природно-заповідного фонду

Природно-заповідний фонд України (далі -ПЗФ) станом на 01.01.08 має в своєму складі 7346 територій та об'єктів загальною (фактичною) площею 2990,0 тис. га. Відношення площі ПЗФ до площі держави («показник заповідності») становить 4,95 відсотка.

Структура ПЗФ України включає в себе 11 категорій територій і об'єктів загальнодержавного та місцевого значення. З них за кількістю найбільшу частку мають пам'ятки природи, заказники та заповідні урочища - разом біля 90% від кількості всіх існуючих об'єктів. За площею більше 80% природно-заповідного фонду припадає на заказники та національні природні та регіональні ландшафтні парки.

За даними Державного кадастру територій та об'єктів ПЗФ станом на 01.01.08 в Україні є 607 територій і об'єктів ПЗФ загальнодержавного значення, з них: 17 природних і 4біосферних заповідників, 19 національних природних парків (додаток 1 до довідки), 304 заказники, 132 пам'ятки природи, 17 ботанічних садів, 7 зоологічних парків, 19 дендрологічних парків, 88 парків-пам'яток садово-паркового мистецтва, їх загальна фактична площа складає 1543,2 тис. га, або близько 52% від усієї фактичної площі ПЗФ і 2,5% від площі України. З цієї площі близько 564 тис. га (біля 19% від загальної площі ПЗФ і 0,9% від території держави) — це землі, надані природно-заповідним установам у постійне користування.

Відповідно до законодавства, природоохоронними науково-дослідними установами ПЗФ загальнодержавного значення є природні та біосферні заповідники, національні природні парки, зоопарки, а також деякі ботанічні сади, дендрологічні парки та парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва.

Частка площ територій та об'єктів окремих категорій у природно-заповідному фонді складає: природних заповідників — 5,3%, біосферних заповідників — 7,3%, національних природних парків — 24,6%, заказників - 38,2%, пам'яток природи - 0,8%, регіональних ландшафтних парків — 20,1%, заповідних урочищ — 3,1%, ботанічних садів — 0,1%, зоологічних парків — 0,01%, дендрологічних парків 0,05%, парків-пам'яток садово-паркового мистецтва — 0,44%.

За адміністративними одиницями площа ПЗФ України розподілена досить нерівномірно. Найменший показник заповідності, близько 1%, у Вінницькій, Дніпропетровській та Кіровоградській областях, найбільший — 9,6-14,8%