Земельна рента. Рентні відносини

Вступ

1. Земельна рента: сутність, форма, механізм

2. Земельна рента в сучасній економічній системі

3. Ренті відносини в Україні

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність теми. Земельна реформа як основна складова аграрної політики виявила значну кількість складних, багатогранних проблем, пов’язаних з оцінкою ефективності використання землі в ринкових умовах господарювання. Основним результатом земельної реформи є визнання інституту приватної власності на землю, питання ж існування ринку землі залишається дискусійним. У зв’язку з невизнанням легального земельного ринку землевласники не повністю усвідомлюють своє право володіння, користування та розпоряджання землею. Це знижує їх зацікавленість у кінцевих результатах своєї праці, отже, і ефективність сільськогосподарського виробництва. До того ж аграрна реформа супроводжується поділом великих підприємств на значну кількість дрібних, що призводить до порушення існуючих сівозмін, нераціонального використання земельного фонду, зниження родючості ґрунтів, погіршення екологічної ситуації. Тому питання підвищення економічної ефективності використання землі, формування земельного ринку, визнання землі товаром і капіталом, визначення її ринкової вартості є надзвичайно актуальними.

Проблема земельних відносин завжди перебувала в центрі уваги представників різних шкіл економічної науки, таких як: У.Петті, Ф.Кене, А.Тюрго, А.Сміт, Д.Рікардо, П. Прудон, Дж.С. Мілль, К. Маркс, М.І. Туган-Барановський та ін.

Останнім часом проблемам економічної ефективності використання землі, питанням формування ринку землі, її економічної оцінки та визначенню методологічних і методичних підходів до встановлення ринкової ціни присвячені роботи багатьох науковців, зокрема Л.А. Антоненка, О.І. Гуторова, Д.С. Добряка, О.Л. Кашенко, І.І. Лукінова, А.В. Македонського, В.П. Мартьянова, В..Я. Месель-Веселяка, Л.Я. Новаковського, Б.Й. Пасхавера, П.Т. Саблука, В.Ф. Сайка, А.М. Третьяка, М.М. Федорова, В.Й. Шияна.

Метою дослідженняє вивчення сучасного стану використання земельних ресурсів, обґрунтування напрямів підвищення економічної ефективності земельної ренти та визначення ціни землі в умовах ринку. Для досягнення поставленої мети вирішувалися такі задачі:

· вивчення специфічних особливостей та ефективності використання земельної ренти в ринкових умовах;

·з’ясування теоретичних аспектів рентних відносин;

·визначення особливостей формування земельних відносин в умовах трансформації форм власності на землю;

·вивчення взаємозв’язку орендної плати за землю із земельною рентою.

Об’єктом дослідженняє теоретичні, методичні й організаційно-економічні аспекти ефективного використання земельних ресурсів у ринкових умовах господарювання.

Предметом дослідженняє ефективність використання земельної ренти, особливості рентних відносин та вимог ринку.


1. Земельна рента: сутність, форма, механізм

Однією з особливостей сільськогосподарського виробництва є наявність постійного додаткового доходу в господарствах, які ведуть господарювання в кращих умовах.

Крім того, власність землі породжує також особливий доход. Таким доходом є земельна рента. В загальному, земельна рента — це не трудовий доход, який отримує земельний власник. Підставою для отримання такого доходу є право власності на землю і право господарювання на землі.

В історії земельних відносин розрізняють докапіталістичну (рабовласницьку та феодальну) і капіталістичну земельну ренту. Земельна рента визнавалась і при соціалізмі.

В цілому, земельна рента за своєю природою — це не що інше, як додаткова вартість. Причиною же існування земельної ренти є природна й соціальна монополії, характерні для сільського господарства, які породжують відповідно три основні види земельної ренти: диференціальну, абсолютну та монопольну.

На поверхні рента проявляється у формі орендної плати. Оренда виступає у вигляді відносин між власниками землі, з одного боку, та користувачами землею, з іншого.

У найзагальнішому плані під орендою розуміється передачу права користування та розпорядження власністю на землю однією юридичною особою–власником іншій — користувачу на принципах повернення й платності на умовах, передбачених договором.

Характерними рисами орендних відносин є:

1) наявність двох суб'єктів цих відносин — власника й користувача (орендаря);

2) орендні відносини за своєю природою вторинні, похідні. Вони передбачають лише право користування, розпорядження власністю;

3) власник передає орендарю право продуктивно використовувати землю. Це означає, що він передає йому потенційну можливість отримати від цього певний доход. Обов'язковою умовою орендних відносин є платність, яка виступає у формі орендної плати;

4) орендні відносини завжди мають договірний характер.

Отже, орендна плата — це заздалегідь визначена певна величина доходу орендаря, яка встановлюється в абсолютній величині (на весь строк орендного договору) і встановлюється власником землі залежно від умов договору[18, c. 164-165].

Основним джерелом орендної плати є додатковий продукт, який одержує орендар у процесі використання землі, одна частина якого у формі підприємницького доходу (середнього прибутку) залишається орендарю, а друга частина (земельна рента) у формі орендної плати виплачується земельному власнику за право користування його землею.

Теорія земельної ренти викликає значний інтерес у економістів протягом сторіч. Цікавить це питання науковців і на нинішньому етапі розвитку суспільства. Що є рента? Дар природи чи результат економічних відносин? Чи існує абсолютна рента при будь-якій суспільно-економічній формації? Кому вона має належати? Ці питання не тільки не втратили своєї актуальності, а й набули важливого значення в умовах становлення ринкової економіки в Україні.

Саме слово рента походить від латинського reddita — повертаю, сплачую, і відповідно до економічного словника трактується як дохід з капіталу, землі чи майна, що його власники регулярно одержують, не займаючись підприємницькою діяльністю.

Загальноприйнято вважати основоположником наукової теорії земельної ренти Вільяма Петті, який у своїй роботі "Трактат про податки та збори" (1662 р.) ототожнює ренту з усією додатковою вартістю, що створюється у сільському господарстві. У подальшому теорія земельної ренти розглядалася такими відомими економістами як А. Сміт, Д. Рікардо. Своє трактування земельної ренти дали фізіократи Кене і Тюрго, обґрунтовуючи первинність природних сил у створенні земельної ренти, а тому й можливість створення додаткової вартості тільки у сільському господарстві. "Не існує і не може існувати іншого доходу, крім чистого продукту землі...", — пише Тюрго у своїй роботі "Роздуми про створення і розподіл багатств" (1766 р.). "Земля завжди є першим і єдиним джерелом будь-якого багатства", а тому земельна рента є єдиною формою додаткової вартості. У промисловості, вважає він, робітник тільки змінює форму матеріалу, який дає йому земля, а тому "землероб ... може обходитись без праці інших робітників, але ні один робітник не може працювати, якщо землероб не забезпечить йому засобів для життя".

Даного погляду на виникнення земельної ренти дотримувалися й деякі вітчизняні науковці, серед яких С Подолинський і М. Руденко. На думку Подолинського людина не створює матерії, не створює енергії — все це дає природа, але завдяки людській праці ця енергія зберігається і примножується. "... Нічого не може бути створене працею ... її мета і корисність полягає у перетворенні певної кількості сил". Усі люди харчуються за допомогою землеробства, задовольняючи свою потребу в їжі майже виключно за рахунок енергії Сонця, яка накопичується у рослинах, які "на поверхні землі є найбільші вороги розпорошення енергії у вселенній"[14, c. 216-218].

Новий погляд на земельну ренту дав К. Маркс, який розумів її як результат певних економічних відносин, надлишком над середнім прибутком, який сам є "творінням процесу соціального життя, що протікає при певних історичних відносинах виробництва ... ". Проте у такій формі земельна рента виступає тільки при капіталістичному способі виробництва, коли прибуток стає первинним, а рента вторинною, похідною від прибутку. У докапіталістичних формаціях земельна рента збігалася із додатковою вартістю. Із розвитком капіталізму прибуток перетворюється у нормальну форму додаткової вартості, а рента стає формою виразу додаткового прибутку. "Уже не земля, а капітал безпосередньо підпорядковує тепер собі та своїй продуктивності землеробську працю", — стверджує К. Маркс. Він визнавав основну роль природи, а саме родючості грунтів, у створенні земельної ренти й написав на останній сторінці четвертого тому "Капіталу": "Основою абсолютної додаткової вартості — тобто реальною умовою її існування — є природна родючість землі, природи, тоді як відносна додаткова вартість грунтується на розвиткові суспільних продуктивних сил". Проте основна увага в його роботах була приділена соціально-економічним аспектам даного питання. Розглядаючи питання земе