Головні напрямки, об’єкти та суб’єкти містобудівної діяльності

Вступ.

1. Суб’єкти та об’єкти містобудівної діяльності.

2. Головні напрямки містобудівної діяльності.

3. Особливості подальшого розвитку містобудування.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Проблеми містобудування України в епоху становлення ринкових відносин визначаються соціально-економічними, політико-правовими, функціонально-територіальними, екологічними факторами і умовами інвестиційного процесу, суттєвими змінами в структурі суб'єктів містобудівної діяльності і їх взаємозв'язків, а звідси — зміни акцентів і концепції містобудівного управління, що направлені на обґрунтованість містобудівних рішень, підвищення якості містобудівної дисципліни. Зокрема, складаються нові умови землекористування та розвитку міської території. Змінюються цілі, мотивації, інтереси до питань містобудівного розвитку цілих шарів суспільства. Відповідно, змінюються й перерозподіляються ролі, задачі й функції кожного з учасників процесу містобудівного розвитку. Закономірно посилення значення соціально-економічних, екологічних прогнозів розвитку міст. У цій ситуації виняткове значення здобуває містобудівне планування як основний етапу процесу управління територіальним розвитком міста, істотно підвищується дієвість і ступінь реалізації містобудівних рішень, зростає значення комплексу проектно-планувальних робіт — схем і проектів районного планування, генеральних планів, проектів детального планування, як основних документів, що повинні визначати і вирішувати органічно й у найбільшій мірі проблеми галузевого і територіального планування — комплексне розміщення населення, виробництва, елементів соціальної й інженерної інфраструктури. Закономірний також ріст вимог до якості їхньої розробки й обґрунтованості прийнятих рішень, особливо щодо джерел і ефективності використання обмежених ресурсів розвитку міст.

У сучасній вітчизняній і закордонній містобудівній теорії і практиці накопичений великий досвід проектування містобудівних об'єктів різного виду і масштабу. Разом з тим цей же досвід свідчить про те, що прийняті рішення часто залишаються нездійсненими. Розвиток об'єктів істотно відхиляється від намічених програм, темпи їх не відповідають передбаченим програмам, соціально-економічна і функціонально-планувальна структури міст розвиваються в непередбачених напрямках.

1. Суб’єкти та об’єкти містобудівної діяльності

Завдання містобудування - це планувальна організація території. Тому містобудування часто називають ще плануванням населених пунктів, чи районним і міським плануванням.

Особливістю територіально-планувального розвитку містобудівних об’єктів (міст, селищ, системи розселення) є те, що він здійснюється в умовах постійних обмежень – фінансових, економічних, екологічних, технічних, ресурсних (територіальних, водних, енергетичних, трудових та ін.) і пошук оптимальних рішень завжди пов’язаний із пошуком компромісів.

Територіальні або земельні ресурси розвитку містобудівних об’єктів завжди були чи не найбільш суттєвими обмеженнями навіть у радянські часи, коли держава була фактично єдиним власником на землю, і головні „нездоланні” проблеми виникали головними чином внаслідок не об’єктивних, а суто відомчих амбіцій. Конфлікт між Києвом і Київською областю існував постійно, існує і тепер. І це є типовим для майже усіх суб’єктів місцевого самоврядування, що є розпорядниками громадської власності у тому числі і на землю в своїх адміністративних межах. Сьогодні, коли в Україні проведено земельну реформу і приватизовано значну кількість міських і приміських земель, розвиток суспільних функцій міст все більш стикається з приватною власністю і саме це стає основним гальмом планомірного розвитку міст, саме тут постійно формуються конфліктні ситуації.

Першим законом, що підсумував загальні положення планування і забудови міст, був англійський закон 1909 року, який увінчав собою всю систему європейських законодавчих актів, що були введені в дію починаючи з 40-х років XIX століття. Відповідно до цього закону, складання генеральні« планів міст зосереджувалося в міських радах і ставилося під контроль міністерства внутрішніх справ. Водночас закон надавав можливість організаціям і приватним особам спостерігати за виконанням проектів планування.

Об'єктами містобудування є:

· територія України та території її адміністративно-територіальних одиниць;

· функціональні території (зони) адміністративно-територіальних одиниць (сельбищні, виробничі, рекреаційні, комунальні, охорони нерухомої культурної та природної спадщини та інші);

· будинки і споруди, їх комплекси;

· комунікації та споруди інженерної і транспортної інфраструктури.

Суб'єктами містобудування є органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи.

При здійсненні містобудівної діяльності повинні бути забезпечені:

· розробка містобудівної документації, проектів конкретних об'єктів згідно з державними стандартами, нормами і правилами, архітектурно-планувальними завданнями і технічними умовами;

· розміщення і будівництво об'єктів відповідно до затверджених у встановленому порядку містобудівної документації та проектів цих об'єктів;

· збереження і відновлення пам'яток архітектури і містобудування, природного ландшафту та охорона навколишнього середовища;

· урахування законних інтересів та вимог власників або користувачів земельних ділянок та будівель, що оточують місце будівництва;

· інформування через засоби масової інформації громадян про плани перспективного розвитку територій і населених пунктів, розміщення важливих містобудівних об'єктів;

· участь громадян, об'єднань громадян в обговоренні містобудівної документації, проектів окремих об'єктів і внесення відповідних пропозицій до державних органів, органів місцевого та регіонального самоврядування, підприємств, установ і організацій.

Містобудування (містобудівна діяльність) – це цілеспрямована діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, громадян, об’єднань громадян по створенню та підтриманню повноцінного життєвого середовища, яка включає прогнозування розвитку населених пунктів і територій, планування, забудову та інше використання територій, проектування, будівництво об’єктів містобудування, спорудження інших об’єктів, реконструкцію історичних населених пунктів при збереженні традиційного характеру середовища, реставрацію та реабілітацію об’єктів культурної спадщини, створення інженерної та транспортної інфраструктури.

Перехід до ринкової економіки, різноманітних форм власності на землю та платного характеру її використання різко підвищує значення містобудівних документів як однієї з найважливіших ланок у механізмі регулювання земельних відносин у місті, узгодження приватних і громадських інтересів. Необхідність формування міської території як системи з великою кількістю ділянок і споруд на відносно обмеженому просторі завжди супроводжується виникненням найрізноманітніших ситуацій, на розв’язання яких спрямована містобудівна діяльність. Загальна сутність проблемних ситуацій - схрещення інтересів різних землекористувачів, їх містобудівне вирішення - це або узгодження інтересів за рахунок створення інтегрованих планувальних структур, або вибір взаємовиключних можливостей використання території, тобто створення монофункціональних планувальних структур.

Проблеми, що встали сьогодні перед українськими містами, багато в чому є слідством економічної реформи, міська економіка, як і національна, є перехідною. Багато в чому механізми еволюції наших міст уже починають нагадувати західні міста, проте інерція старої системи також дає про себе знати. Зараз перед містобудівниками виникає нагальна проблема переосмислення поняття “планування територіального розвитку міста”. Традиційно під терміном “планування” як складової частини управління розумілася перспективна просторова організація території, для якої визначалися потрібні матеріальні й фінансові ресурси та далі роботи й ресурси розписувалися в часі. В умовах директивної економіки цей підхід реалізувався, хоча не в повному обсязі і зі значно більшим розходом ресурсів. Із зміною соціально-економічних умов, а також відношень до власності змінюються об'єкт і суб'єкт управління. Виникає потреба в створенні механізму постійного аналізу, прогнозування й оцінки наслідків містобудівної діяльності. В кожний момент життя міста треба вирішувати задачі оптимального використання обмежених ресурсів для досягнення визначених у часі й функціях цілей. Відсутність такого механізму породжує цілу низку проблем. Головними з них є:

· суб'єкт управління зацікавлений у зберіганні своєї структури, тому його в більшому ступені цікавить виконання своїх директив, а не стан об'єкта управління;

· формування системи цілей суб`єкта управління (критеріїв прийняття управлінських рішень) не відповідає стану і тенденціям розвитку об'єкта управління;

· збільшення витрат по контролю над об'єктом управління.

З точки зору генезису міста, як певної соціально-економічної цілісності, воно є насамперед ринковим поселенням, що виникло й розвивається в результаті суспільного, територіального поділу праці.

Таким чином, місто це:

· осередок територіального поділу праці, що здійснюється через постійно існуючий ринок, концентрацію й диверсифікацію виробництва;

· зосередження людей, що пов'язані між собою сферою виробництва, споживання, територіальним сусідством, побутовими й сімейними чинниками;

· нагромадження матеріальних фондів і будівель, споруд, інженерних мереж, зелених насаджень, тощо;

· територія, що має певний статус і характеризується специфічним середовищем (соціальним, виробничим, природним, архітектурним).

Місто — складна система, а такі системи мають неприємні властивості щодо управління — контрінтуітивність, інерційність, резистентність стосовно адміністративних нововведень. Еволюцію міста можна уявити як результат взаємодії структурних елементів містобудівної системи і зовнішніх впливів суб`єкту управління – міської влади.

Ефективні методи управління містобудівними процесами функціонування і розвитку населених місць із застосуванням засобів системного аналізу, кількісних методів і інформаційних технологій вимагає строгого опису предметної області й об'єкта містобудівної діяльності, виділення структурних елементів, принципів їхньої взаємодії, зовнішніх факторів, що визначають поводження об'єктів, систему показників у кількості, необхідній і достатній для їхнього адекватного відображення, аналізу і ранжування структурних елементів щодо управління містобудівною системою. Об'єктом містобудівного аналізу і управління є містобудівна система, що представляє собою соціально-демографічну, природно-техногенну підсистеми, підсистеми просторових і економічних взаємодій. Кожна з цих підсистем характеризується своїми іманентними властивостями, методами аналізу, прийомами управління. Для врахування особливостей структури суб`єкта управління, взаємозв'язків суб'єкта та об`єкта управління і циклічного характеру еволюції міста пропонується наступна модель містобудівної системи (рис. 1). Структурний аналіз, що складається з етапів (1) визначення факторів, що формують структуру містобудівної системи, (2) побудови структурних зв`язків факторів, що забезпечують функціонування містобудівної системи, (3) створення орієнтованого графу функціонування містобудівної системи з метою використання методів теорії графів, (4) розробки матриць суміжності й інцидентності, (5) статистичного обґрунтування кількості факторів, (6) ранжування факторів за кількістю зв`язків, (7) визначення факторів, що управляють розвитком містобудівної системи і, відповідно, факторів, що залежать від управляючих показав, що з чотирьох підсистем містобудівної системи найбільшу кількість управляючих зв`язків має економічна підсистема – 31, природно-техногенна – 19, просторова –1, а соціально-демографічна – залежна від інших підсистем. Якщо економічні і просторові фактори є повністю керуючими з боку суб'єкта управління, то природно-техногенні в більшій мірі виконують обмежуючі дії.

Таким чином, містобудівне регулювання земельних відносин - це, перш за все, дотримання раціональної планувальної організації території та узгодженого взаємного розміщення виробничих комплексів, житлових районів, громадських центрів, зон масового відпочинку та інших об’єктів.


2. Головні напрямки містобудівної діяльності

Законодавство України про містобудування складається з Конституції України, законів України „Про основи містобудування”, „Про архітектурну діяльність”, „Про планування і забудову територій” та інших нормативно-правових актів, що видаються на їх виконання. Цими законами визначені правові, економічні, соціальні та організаційні засади містобудівної діяльності в Україні, встановлені правові та організаційні основи планування, забудови й іншого використання територій, які спрямовані на забезпечення сталого розвитку населених пунктів з урахуванням громадських і приватних інтересів.

Усіма вищезгаданими документами чітко визначено, що будь-яке будівництво чи інше використання територій здійснюється на підставі містобудівної документації, тобто на підставі затверджених схем планування територій місцевих рад, генеральних планів населених пунктів і місцевих правил їх забудови.

У даний час в області майже вся містобудівна документація, яка була розроблена на старій нормативно-правовій базі до 1991 року, стала непридатною для прийняття управлінських рішень через реформування земельних відносин, створення ринку нерухомості та введення в дію нових будівельних норм і правил.

В більшості генеральних планів міст, селищ та сіл згідно тодішніх норм і правил передбачалися багатоповерхова житлова забудова зі знесенням існуючої садибної забудови, крупні комплекси адміністративних, торгівельно-побутових і промислових об’єктів. Нові великі майдани і надширокі вулиці “нарізалися” по існуючій забудові. Реконструкція існуючої забудови в населених пунктах планувалася без урахування громадських і приватних інтересів громадян. Резерв житлових територій передбачався незначний, у багатьох випадках території населених пунктів зменшувалися, а житлова забудова на околицях сіл теоретично зносилася і переносилася до кварталів багатоквартирної забудови в їх центральні частини. Малі села та хутірські поселення були віднесені до неперспективних і підлягали переселенню.

Протягом останніх років при проведенні роздержавлення земель через відсутність нової містобудівної документації та обґрунтованого функціонального зонування земель не були зарезервовані необхідні території для перспективних містобудівних потреб, що стало однією з причин вибіркового розташування і проектування об’єктів нового будівництва, особливо в приміських і прикордонних населених пунктах та в місцях масового відпочинку. На орендованих водних об’єктах самовільно облаштовувалися споруди рекреаційного призначення. В багатьох випадках рішення рад про дозвіл на будівництво приймаються без комплексних висновків архітектурних органів.

У результаті цього в населених пунктах зараз стало проблемою розташування нових житлових кварталів, храмів, рекреаційних й торгово-побутових закладів, ринків, об’єктів сервісного обслуговування автотранспорту, комунального господарства тощо. Виникають проблеми з розширенням меж населених пунктів.

Більше того, всі ці застарілі проекти позначені грифом “таємно” чи “ДСК” і є практично недоступні широкому загалу територіальних громад, замовникам та інвесторам, що викликає справедливі нарікання численних забудовників. При такій ситуації непрозорого, ручного управління у вирішенні містобудівних питань інвестори приречені на довготривале проходження тернистого шляху численних погоджень, дозволів, експертиз і, як результат, у багатьох випадках вони відмовляються від реалізації своїх будівельних задумів або ж здійснюють самочинне будівництво.

Як бачимо, наявність оновленої містобудівної документації має велике значення для розбудови населених пунктів і дає можливість значно спростити погоджувально-дозвільну процедуру в містобудуванні та сприятиме покращенню інвестиційного клімату в області.

Разом з тим, спрощення погоджувально-дозвільної процедури в будівництві вимагало внесення змін до цілого ряду законів України і підзаконних актів.

Верховна Рада України 16 вересня цього року прийняла довгоочікуваний Закон України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння будівництву”, який набрав чинності з 15 жовтня 2008 року.

Цим Законом внесені зміни до 14 законодавчих актів, в тому числі й до трьох законів України у сфері містобудування.

Проаналізувати всі внесені до законодавства зміни в рамках однієї статті нереально. Більше того, Кабінет Міністрів України протягом трьох місяців до 15 січня 2009 року повинен забезпечити прийняття нормативно-правових актів, передбачених новим Законом.

Головними напрямками містобудівної діяльності є:

1) розробка і реалізація містобудівної документації;

2) визначення територій, вибір, вилучення (викуп) і надання земель для містобудівних потреб;

3) розміщення будівництва житлово-цивільних, виробничих та інших об’єктів, формування містобудівних ансамблів і ландшафтних комплексів, зон відпочинку та оздоровлення населення;

4) створення соціальної, інженерної і транспортної інфраструктури території та населених пунктів;

5) захист життєвого та природного середовища від шкідливого впливу техногенних і соціально-побутових чинників, небезпечних природних явищ;

6) збереження пам’яток архітектури і містобудування, історичного середовища, природного ландшафту.

Таким чином, у системі управління розвитком міста за прийняття і здійснення містобудівних рішень відповідальні три сфери:

а) прогнозування, в якій готується народногосподарська концепція розвитку міста;

б) проектування, завдання якої полягає у визначенні конструктивного шляху розвитку і засобів його реалізації;

в) будівництва, в якій здійснюється реалізація містобудівних рішень.

Оперативне керівництво містобудівною діяльністю покладається на місцеві органи влади, в яких створюється відповідна служба головного архітектора міста. Ця служба координує весь містобудівний процес:

- організацію і здійснення містобудівних проектів;

- готує рішення про відведення земельних ділянок для будівництва;

- здійснює контроль за будівництвом та здачею об’єктів в експлуатацію.

Таким чином, зміст містобудівного проектування розкривається через систему дій щодо підготовки, прийняття та реалізації проектних рішень, які спрямовані на одержання комплексу ефектів:

- соціального, який досягається за рахунок раціонального розміщення виробничих сил і розселення;

- екологічного, спрямованого на поліпшення і збереження природних ландшафтів, раціональне використання ресурсів, оздоровлення середовища;

- естетичного, що виникає завдяки поліпшенню архітектурно-художньої виразності міста та його окремих ансамблів.


3. Особливостіподальшого розвитку містобудування

Досвід містобудування і територіального планування останнього десятиліття свідчить про серйозні проблеми, які виникають в процесі як розробки містобудівної документації, так і практичної реалізації містобудівних рішень, які пов’язані з невизначеністю та неврегульованістю не тільки процедурних, але й принципових питань.

Стан справ ускладнюється внаслідок некомпетентності, низького технічного, культурного та морального рівня чільних представників органів місцевого самоврядування, депутатського корпусу, нігілістичного ставлення громадян до закону і містобудівної дисципліни. Наслідком цього стали процеси некерованої приватизації земельного фонду, що створює причини перманентного виникнення конфліктів.

Керований розвиток міста, це перш за все ефективне землекористування і землевпорядкування в інтересах усієї міської громади. Тільки це дає можливість створити гармонійне середовище, що відповідає сучасним вимогам не окремих громадян, а усього суспільства. Саме ця мета має бути головним критерієм у вирішенні конфліктних ситуацій щодо визначення майнових прав на землю.

В Україні ще тільки створюються основи методології управління процесами міського землекористування, закладаються основи творення законодавчої бази. Як показує досвід, вже перші кроки визначаються недостатньою узгодженістю положень окремих законодавчих документів, невизначеністю пріоритетів. Вся земля в межах території України є об’єктом земельних відносин, які регулюються, в першу чергу, земельним законодавством і є об’єктом як містобудування так і землеустрою.

Управління землекористуванням – це діяльність спрямована на досягнення визначеної мети в сфері використання земельних ресурсів.

Землекористування включає як використання земель, так і здійснення пов’язаних з ними прав.

Згідно Земельного кодексу України метою землеустрою є забезпечення раціонального використання та охорони земель, створення сприятливого екологічного середовища та поліпшення природних ресурсів [1, ст. 182].

Законом про архітектурну діяльність передбачено, що територія України, адміністративно-територіальні одиниці, функціональні зони, окремі земельні ділянки, будинки і споруди, їх комплекси, комунікації та споруди інженерної інфраструктури є об’єктами містобудівної та архітектурної діяльності [2, 3], яка спрямована на створення та підтримання повноцінного життєвого середовища, забезпечення охорони навколишнього природного оточення, раціонального природокористування.

Одним з основних принципів земельного законодавства є поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва.

Виходячи з вищенаведеного основними задачами управління землекористуванням в населених пунктах можна визначити:

- забезпечення раціонального використання земельних ресурсів міста з урахуванням екологічних вимог;

- забезпечення оптимальної функціональної організації території з урахуванням перспектив його подальшого розвитку;

- забезпечення паритету між громадськими та приватними інтересами міського землекористування.

Пріоритети в землекористуванні постійно змінються у відповідності з розвитком суспільства і структура власності на нерухомість має бути адаптована до нових умов.

Врахування громадських інтересів під час планування і забудови територій на місцевому рівні полягає у визначенні потреби в територіях, необхідних для розташування та утримання об’єктів житлово-комунального господарства, соціальної, інженерно-транспортної інфраструктури загальнодержавного та місцевого значення, вирішення інших завдань реалізації державної містобудівної політики та забезпечення сталого розвитку населеного пункту.

Потреби в територіях визначаються шляхом розроблення генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, проведення їх експертизи, здійснення державного контролю за плануванням, забудовою, іншим використанням територій та окремих земельних ділянок. Вимоги до планування, якими забезпечуються державні та приватні інтереси під час розроблення містобудівної документації, визначаються згідно відповідним спеціально уповноваженими органами з питань містобудування та архітектури, спільно з іншими спеціально уповноваженими на це органами виконавчої влади [4, ст. 21; 3, ст. 17,18]. Визначення територій та вибір земель для містобудівних потреб здійснюється за погодженням спеціально уповноважених органів з питань містобудування та архітектури [4, ст. 21].

Необхідно зауважити, що для кожного рівня планування використання територій – державного, обласного міського, тощо характерні свої, об’єктивно обумовлені ступінь конкретизації та деталізації цілей, задач та шляхів реалізації. Якщо на державному рівні вирішується питання прокладки транснаціональної магістралі, то забезпечення необхідних територій для цієї вирішується на нижчих рівнях Проблема надання територій необхідних для потреб суспільства, шляхом викупу або вилучення їх у власників вирішується, як правило, на місцевих рівнях.

Згідно діючого законодавства мають бути також забезпечені та гарантовані права приватної власності. При здійсненні планування і забудови міських територій, врахування приватних інтересів полягає у забезпеченні фізичним і юридичним особам рівних можливостей набуття у власність або у користування, земельних ділянок, захисту майнових прав, а також безпечного функціонування об’єктів нерухомості [3, ст. 19].

Забезпечення територій для містобудівних потреб, надання та вилучення для цього земельних ділянок належить до компетенції органів місцевого самоврядування.


Висновки

В умовах багатоукладної економіки парадигма керування розвитком території повинна спиратися на концепцію розвитку міста, що, у свою чергу, повинна враховувати реакцію міста на зміну технологій, зовнішніх і внутрішніх економічних чинників, форм власності в місті. Вона повинна спиратися на множинність джерел інвестицій у порівнянні з єдиним джерелом при плановому господарстві і допомагати здійснювати перехід від будівництва міста до регулювання дій незалежних інвесторів.

Цілі розвитку міста повинні ґрунтуватися на іманентних законах розвитку містобудівних систем. У цьому змісті, міська влада повинна лише забезпечити баланс довгострокових цілей стійкого розвитку і короткострокових інтересів приватних суб'єктів, що хазяюють (підприємств і домогосподарств).

Багатоукладність нового будівництва, складність його структури, можливість багатоцільового використання території, вплив кон'юнктури вимагають прийняття оперативних рішень у ході реалізації проектів. Саме на це повинно бути орієнтовані сучасні методи містобудівного планування, що об'єктивно стають найважливішою складовою єдиного процесу прийняття рішень по управлінню комплексним розвитком населених місць і регіонів.

Визначені і структуровані об'єкти містобудівного дослідження й проектування, предметна область містобудівної діяльності. Виявлені і класифіковані елементи, що формують систему, кількісні закономірності застосування параметрів цих елементів. Установлені границі, принципи внутрішньої організації містобудівних систем, як основних об'єктів керованого розвитку, фактори й умови, що визначають їхнє поводження в часі й у просторі.


Список використаної літератури

1. Закон України «Про основи містобудування».

2. Бландіньєр Ж.-П. Проблеми містобудування та благоустрою територій //Економіка. Фінанси. Право. - 2001. - № 3. - С.3-4

3. Головач В. Проблеми містобудування //Економіка. Фінанси. Право. - 2005. - № 7. - C. 13-24

4. Дідик В., Павлів А. Планування міст.— Львів: Видавництво Національного університету «Львівська політехніка», 2006.— 412 с.

5. Дьомін М. Містобудування // Архітектура: Короткий словник-довідник (за ред. А. Мардера).— Київ: «Будівельник», 1995.— С. 77.

6. Квасніцька О. Містобудівне законодавство України: проблеми та перспективи розвитку //Підприємництво, господарство і право. - 2008. - № 7. - C. 12-15

7. Фільваров Г. Досвід та перспективи містобудівних досліджень //Будівництво України. - 2006. - № 8. - C. 18-19

Схожі роботи
Логіка
Сутність неповної індукції у логіці.Спростування у логіці.Судження як форма мислення...
Взаємодія видів транспорту
Державне регулювання транспорту. Види транспортних планів...
Основи наукових досліджень і технічної творчості
Перелік та зміст основних документів заявки на винахід. Структура опису заявки на винахід. Система науково-технічної інформації та її роль в наукових дослідженнях...
Агропромислова інтеграція та її форми
Проблеми вдосконалення агропромислової інтеграції.Стан та можливі напрямки розвитку агропромислової інтеграції.Зарубіжний досвід розвитку інтеграції в Україні...