Головні напрямки, об’єкти та суб’єкти містобудівної діяльності

Вступ.

1. Суб’єкти та об’єкти містобудівної діяльності.

2. Головні напрямки містобудівної діяльності.

3. Особливості подальшого розвитку містобудування.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Проблеми містобудування України в епоху становлення ринкових відносин визначаються соціально-економічними, політико-правовими, функціонально-територіальними, екологічними факторами і умовами інвестиційного процесу, суттєвими змінами в структурі суб'єктів містобудівної діяльності і їх взаємозв'язків, а звідси — зміни акцентів і концепції містобудівного управління, що направлені на обґрунтованість містобудівних рішень, підвищення якості містобудівної дисципліни. Зокрема, складаються нові умови землекористування та розвитку міської території. Змінюються цілі, мотивації, інтереси до питань містобудівного розвитку цілих шарів суспільства. Відповідно, змінюються й перерозподіляються ролі, задачі й функції кожного з учасників процесу містобудівного розвитку. Закономірно посилення значення соціально-економічних, екологічних прогнозів розвитку міст. У цій ситуації виняткове значення здобуває містобудівне планування як основний етапу процесу управління територіальним розвитком міста, істотно підвищується дієвість і ступінь реалізації містобудівних рішень, зростає значення комплексу проектно-планувальних робіт — схем і проектів районного планування, генеральних планів, проектів детального планування, як основних документів, що повинні визначати і вирішувати органічно й у найбільшій мірі проблеми галузевого і територіального планування — комплексне розміщення населення, виробництва, елементів соціальної й інженерної інфраструктури. Закономірний також ріст вимог до якості їхньої розробки й обґрунтованості прийнятих рішень, особливо щодо джерел і ефективності використання обмежених ресурсів розвитку міст.

У сучасній вітчизняній і закордонній містобудівній теорії і практиці накопичений великий досвід проектування містобудівних об'єктів різного виду і масштабу. Разом з тим цей же досвід свідчить про те, що прийняті рішення часто залишаються нездійсненими. Розвиток об'єктів істотно відхиляється від намічених програм, темпи їх не відповідають передбаченим програмам, соціально-економічна і функціонально-планувальна структури міст розвиваються в непередбачених напрямках.

1. Суб’єкти та об’єкти містобудівної діяльності

Завдання містобудування - це планувальна організація території. Тому містобудування часто називають ще плануванням населених пунктів, чи районним і міським плануванням.

Особливістю територіально-планувального розвитку містобудівних об’єктів (міст, селищ, системи розселення) є те, що він здійснюється в умовах постійних обмежень – фінансових, економічних, екологічних, технічних, ресурсних (територіальних, водних, енергетичних, трудових та ін.) і пошук оптимальних рішень завжди пов’язаний із пошуком компромісів.

Територіальні або земельні ресурси розвитку містобудівних об’єктів завжди були чи не найбільш суттєвими обмеженнями навіть у радянські часи, коли держава була фактично єдиним власником на землю, і головні „нездоланні” проблеми виникали головними чином внаслідок не об’єктивних, а суто відомчих амбіцій. Конфлікт між Києвом і Київською областю існував постійно, існує і тепер. І це є типовим для майже усіх суб’єктів місцевого самоврядування, що є розпорядниками громадської власності у тому числі і на землю в своїх адміністративних межах. Сьогодні, коли в Україні проведено земельну реформу і приватизовано значну кількість міських і приміських земель, розвиток суспільних функцій міст все більш стикається з приватною власністю і саме це стає основним гальмом планомірного розвитку міст, саме тут постійно формуються конфліктні ситуації.

Першим законом, що підсумував загальні положення планування і забудови міст, був англійський закон 1909 року, який увінчав собою всю систему європейських законодавчих актів, що були введені в дію починаючи з 40-х років XIX століття. Відповідно до цього закону, складання генеральні« планів міст зосереджувалося в міських радах і ставилося під контроль міністерства внутрішніх справ. Водночас закон надавав можливість організаціям і приватним особам спостерігати за виконанням проектів планування.

Об'єктами містобудування є:

· територія України та території її адміністративно-територіальних одиниць;

· функціональні території (зони) адміністративно-територіальних одиниць (сельбищні, виробничі, рекреаційні, комунальні, охорони нерухомої культурної та природної спадщини та інші);

· будинки і споруди, їх комплекси;

· комунікації та споруди інженерної і транспортної інфраструктури.

Суб'єктами містобудування є органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи.

При здійсненні містобудівної діяльності повинні бути забезпечені:

· розробка містобудівної документації, проектів конкретних об'єктів згідно з державними стандартами, нормами і правилами, архітектурно-планувальними завданнями і технічними умовами;

· розміщення і будівництво об'єктів відповідно до затверджених у встановленому порядку містобудівної документації та проектів цих об'єктів;

· збереження і відновлення пам'яток архітектури і містобудування, природного ландшафту та охорона навколишнього середовища;

· урахування законних інтересів та вимог власників або користувачів земельних ділянок та будівель, що оточують місце будівництва;

· інформування через засоби масової інформації громадян про плани перспективного розвитку територій і населених пунктів, розміщення важливих містобудівних об'єктів;

· участь громадян, об'єднань громадян в обговоренні містобудівної документації, проектів окремих об'єктів і внесення відповідних пропозицій до державних органів, органів місцевого та регіонального самоврядування, підприємств, установ і організацій.

Містобудування (містобудівна діяльність) – це цілеспрямована діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, громадян, об’єднань громадян по створенню та підтриманню повноцінного життєвого середовища, яка включає прогнозування розвитку населених пунктів і територій, планування, забудову та інше використання територій, проектування, будівництво об’єктів містобудування, спорудження інших об’єктів, реконструкцію історичних населених пунктів при збереженні традиційного характеру середовища, реставрацію та реабілітацію об’єктів культурної спадщини, створення інженерної та транспортної інфраструктури.

Перехід до ринкової економіки, різноманітних форм власності на землю та платного характеру її використання різко підвищує значення містобудівних документів як однієї з найважливіших ланок у механізмі регулювання земельних відносин у місті, узгодження приватних і громадських інтересів. Необхідність формування міської території як системи з великою кількістю ділянок і споруд на відносно обмеженому просторі завжди супроводжується виникненням найрізноманітніших ситуацій, на розв’язання яких спрямована містобудівна діяльність. Загальна сутність проблемних ситуацій - схрещення інтересів різних землекористувачів, їх містобудівне вирішення - це або узгодження інтересів за рахунок створення інтегрованих планувальних структур, або вибір взаємовиключних можливостей використання території, тобто створення монофункціональних планувальних структур.

Проблеми, що встали сьогодні перед українськими містами, багато в чому є слідством економічної реформи, міська економіка, як і національна, є перехідною. Багато в чому механізми еволюції наших міст уже починають нагадувати західні міста, проте інерція старої системи також дає про себе знати. Зараз перед містобудівниками виникає нагальна проблема переосмислення поняття “планування територіального розвитку міста”. Традиційно під терміном “планування” як складової частини управління розумілася перспективна просторова організація території, для якої визначалися потрібні матеріальні й фінансові ресурси та далі роботи й ресурси розписувалися в часі. В умовах директивної економіки цей підхід реалізувався, хоча не в повному обсязі і зі значно більшим розходом ресурсів. Із зміною соціально-економічних умов, а також відношень до власності змінюються об'єкт і суб'єкт управління. Виникає потреба в створенні механізму постійного аналізу, прогнозування й оцінки наслідків містобудівної діяльності. В кожний момент життя міста треба вирішувати задачі оптимального використання обмежених ресурсів для досягнення визначених у часі й функціях цілей. Відсутність такого механізму породжує цілу низку проблем. Головними з них є:

· суб'єкт управління зацікавлений у зберіганні своєї структури, тому його в більшому ступені цікавить виконання своїх директив, а не стан об'єкта управління;

· формування системи цілей суб`