Формування та розвиток туристичного законодавства України

Вступ.

1. Сучасний стан туристичного законодавства України.

2. Законодавче забезпечення туристичної діяльності в Україні.

3. Перспективи розвитку туристичного законодавства в Україні.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Сьогодні подорожі та відпочинок стають невід’ємною частиною життя населення всіх континентів і, як наслідок, у структурі витрат середньостатистичної сім’ї, витрати на туристичні послуги - це четверта стаття після витрат на харчування, одяг та обслуговування автомобіля.

Україна об’єктивно має всі передумови для інтенсивного розвитку внутрішнього та іноземного туризму: особливості географічного положення та рельєфу, сприятливий клімат, багатий природний, історико-культурний та туристично-рекреаційний потенціал. Однак сьогодні в Україні розвиток цієї важливої галузі економіки, яка, за розрахунками фахівців, лише у вигляді податків могла б щороку приносити в державну скарбницю до 4 млрд дол. США, недостатній. Причинами такого становища є складна соціально-економічна ситуація в державі, неврегульованість механізмів стимулювання туристичної індустрії, відсутність ефективної стратегії розвитку цієї галузі як на національному, так і на регіональному рівнях.

Туристична галузь, враховуючи її значний вплив на економічний та соціальний розвиток країни, розгалуженість господарських зв’язків, потребує регулювання, підтримки та пильного контролю з боку держави.

На сучасному етапі розвитку України, особливо в умовах адміністративної реформи, що триває, актуальними стають питання щодо створення ефективної структури управління туристичною галуззю на всіх рівнях, децентралізації та деконцентрації влади з чітким визначенням повноважень кожного її рівня. Перетворення України на туристичну державу світового значення вимагає також забезпечення координації діяльності різних галузей економіки, від яких залежить якісне надання туристичних послуг, зокрема транспорту, торгівлі, виробництва сувенірної продукції, видавничо-рекламної діяльності тощо.


1. Сучасний стан туристичного законодавства України

Україна є туристичною країною і моє достатньо розвинуте туристичне законодавство. Особливе місце в ньому займає Закон України "Про туризм", прийняте 15 вересня 1995 року. Метою Закону є створення правової бази для становлення туризму як високорентабельної галузі економіки та важливого засобу культурного розвитку громадян, забезпечення зайнятості населення, збільшення валютних надходжень, захист законних прав та інтересів туристів і суб’єктів туристичної діяльності, визначення їх обов’язків і відповідальності. Дія Закону поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, діяльність яких пов’язана з наданням туристичних послуг, а також на громадян, які їх отримують.

Туризм в Законі визначається як тимчасовий виїзд людини з місця постійного проживання в оздоровчих, пізнавальних або професійно-ділових цілях без зайняття оплачуваною діяльністю, а туристом (мандрівником) є особа, яка здійснює подорож по Україні або в іншу країну з різною метою, не забороненою законом країни перебування, на термін від 24 годин до шести місяців без здійснення будь-якої оплачуваної діяльності та з зобов’язанням залишити країну або місце перебування у зазначений термін. У зв’язку із цим відрізняється від туризму, наприклад, екскурсійна діяльність, яка також пов’язана з організацій подорожей у супроводі фахівця-екскурсовода за заздалегідь складеними маршрутами з метою ознайомлення з пам’ятками історії, культури, природи, музеями, з визначними місцями тощо, але вона за законодавством не перевищує 24-х годин.

При здійсненні туристичної діяльності використовуються наявні туристичні ресурси. Вони в Законі визначаються як сукупність природно-кліматичних, рекреаційно-оздоровчих, історико-культурних, пізнавально-розважальних та соціально-побутових ресурсів відповідної території, завдяки яким задовольняються різноманітні потреби туристів. Звичайно, використання туристичних ресурсів призводить не тільки до їх "споживання", а й може спричиняти значну шкоду навколишньому середовищу. Тому природоохоронне та соціальне законодавство передбачає відповідні заходи щодо запобігання негативних наслідків туристичної діяльності.

Українська держава проголошує туризм одним з пріоритетних напрямів розвитку національної культури та економіки і створює сприятливі умови для туристичної діяльності. Вказаний туристичний Закон передбачає зміст і основні напрями розвитку туристичної в галузі. Так, за ст. 3 Закону, основними напрямами державної політики в галузі туризму є: залучення громадян до раціонального використання вільного часу, проведення змістовного дозвілля, ознайомлення з історико-культурною спадщиною, природним середовищем, організація оздоровлення населення; забезпечення раціонального використання та збереження туристичних ресурсів, становлення туризму як високорентабельної галузі економіки України, створення ефективної системи туристичної діяльності для забезпечення потреб внутрішнього та іноземного туризму; створення та вдосконалення нормативно-правової бази в галузі туризму відповідно до чинного національного законодавства та міжнародних норм і правил; розвиток співробітництва з зарубіжними країнами та міжнародними організаціями, участь у міжнародних програмах розвитку туризму, розробка та укладання міжнародних двосторонніх і багатосторонніх договорів у галузі туризму та визначення механізму їх реалізації тощо[4, c. 51-53].

Для реалізації державної політики в галузі туризму, визначеної Верховною Радою, постановою Кабінету Міністрів України № 702 від 28 червня 1997 року була затверджена спеціальна Програма розвитку туризму в Україні до 2005 року. На момент прийняття Програми туризм займав незначне місце в економіці країни в порівнянні з державами, які мали розвинуту туристичну інфраструктуру. Надходження від туристичної діяльності становили в обсязі внутрішнього валового продукту держави не більше одного відсотка. Відсутність на протязі 1990 - 1995 років структур і важелів державного регулювання туризму призвела до руйнування важливих складових інфраструктури туристичної галузі. Була порушена система маршрутів і турів, структура підготовки і використання досвідчених кадрів. Країна втратила майже 80 відсотків валютних прибутків від іноземного туризму.

Стан галузі не відповідав потенційним можливостям країни, яка мала все необхідне для розвитку туристичної індустрії: природні умови, історико-культурні, матеріальні та людські ресурси. Реалізація заходив урядової Програми сприяла виправленню становища з розвитком туризму, стимулювала розвиток суміжних галузей національної економіки, забезпечила зайнятість населення, вплинула на захист навколишнього середовища і поліпшення роботи з охорони пам’яток історії та культури, підвищила рівень фізичного та культурного виховання населення.

Суттєвий вплив на становлення та розвиток туризму як галузі національної економіки мали Основні напрями розвитку туризму в Україні до 2010 року, схвалені Указом Президента України № 973/99 від 10 серпня 1999 року. Попри усіх соціально-економічні негараздів останніх років, відзначається в Основних напрямах, індустрія туризму стала тією галуззю народного господарства, яка з року в рік без залучення державних дотацій стабільно нарощує обсяги виробництва туристичного продукту. На момент схвалення Основних напрямів в країні було понад 4,5 тис. закладів розміщення туристів і відпочиваючих на 620 тис. місць, але вони вимагали суттєвої модернізації та реконструкції відповідно до міжнародних стандартів. Крім того, доведення до належному стану потребували рекреаційні зони, пам’ятки культури та архітектури та інші об’єкти, що надавали туристичні та екскурсійні послуги[7, c. 28-29].


2. Законодавче забезпечення туристичної діяльності в Україні

Вітчизняна туристична галузь відіграє надзвичайно важливу роль у соціально-економічному житті країни. Зростає її статус та зацікавленість держави в подальшому розвитку галузі, посилюється вплив туризму практично на всі сфери життя і діяльності людини. Прийнятий Верховною Радою України 15 вересня 1995 року Закон "Про туризм" констатує: "Держава проголошує туризм одним з пріоритетних напрямів розвитку національної культури та економіки і створює сприятливі умови для туристичної діяльності."

Нинішній і майбутній розвиток туризму потребує активнішої підтримки з боку урядів у плані інформації та просування туризму, а також забезпечення інфраструктури; необхідно освоювати нові ринки, робити кроки щодо забезпечення співпраці в усіх сферах - державних і приватних - в інтересах максимального заохочення сектора туризму.

Туризм необхідно планувати на комплексній основі, брати до уваги всі аспекти законодавства, що стосуються інших секторів, таких як транспорт, зайнятість, охорона здоров'я, сільське господарство, зв'язок та ін.".

Потрібно