Сучасні тенденції регіональних змін в міжнародній торгівлі

Постановка проблеми. Під впливом процесів транснаціоналізації та глобалізації на початку XXI ст. в міжнародній торгівлі відбулися значні якісні зміни. Необхідність оцінки таких змін має особливо важливе значення для країн (в т. ч. України), які стверджують свої позиції на світовому ринку.

Мета статті полягає у визначенні основних тенденцій перерозподілу участі окремих регіонів світу в загальній структурі міжнародної торгівлі. Обґрунтовуються причини часткової втрати позицій на світовому ринку держав Північної Америки внаслідок зовнішньоторговельної експансії ряду країн Азії, насамперед Китаю. Подано оцінку раціональності регіональної структури зовнішньої торгівлі України щодо глобальних змін у територіальному співвідношенні окремих секторів світового ринку.

Аналіз досліджень і публікацій. Серед новітніх досліджень проблем міжнародної торгівлі необхідно відзначити фундаментальні публікації російських вчених P. Н. Хасбулатова, В. Н. Фомічова. Проблеми зовнішньої торгівлі України глибоко проаналізовані в книзі В. Є. Новицького, колективних монографіях «Україна і світове господарство», «Україна в процесах міжнародної інтеграції» та деяких інших монографіях і статтях.

Виклад основного матеріалу. Оцінка сучасної регіональної структури світової торгівлі зводиться до двох основних положень:

- зберігається перевага в цій торгівлі двох найбільш розвинених регіонів світу — Північної Америки та Західної Європи;

- для інших регіонів характерні або стагнація їхньої частки в світовій торгівлі, або таке її незначне зростання, яке не впливає на суттєве посилення позицій на світовому ринку.

Про це свідчать дані у табл. 1.

 

Таблиця 1. Світовий експорт товарів за окремими регіонами

 

Вартість, млрд. дол. США

Частка в сукупному експорті, %

 

2000

2001

2002

2003

2000

2001

2002

2003

Світ в цілому

6280

6029

6270

7274

100

100

100

100

Північна Америка

1063

999

949

996

16,9

16,5

15,1

13,6

в т.ч. США

763

733

696

724

12,4

12,2

14,1

10,0

Латинська Америка

360

346

346

377

5,7

5,6

5,5

5,1

Західна Європа

2530

2532

2684

3141

40,3

42,0

42,6

43,4

в т.ч. ЄС-15

2334

2333

2473

2894

37,2

38,7

39,4

37,8

Транзитивні економіки

270

284

313

400

4,3

4,7

4,9

5,4

Африка

148

139

142

173

2,3

2,2

2,3

2,3

Близький Схід

270

248

250

290

4,3

4,1

4,0

3,9

Азія

1650

1501

1621

1897

26,2

24,9

25,6

26,3

 

Згідно цих даних найбільш активними експортерами, як і раніше, залишаються високорозвинені країни Північної Америки та Західної Європи, на які припадає більше половини світового вивозу при деякому падінні їх сучасної частки в ньому з 63,6% в 2000 р. до 56,9% в 2003 році. При цьому характерна подальша зміна співвідношення між американськими та європейськими експортерами на користь останніх — в 2000 р. вивіз з ЄС-15 складав 305,9% від рівня США, а в 2003 р. — вже 433,8%. Характерне послаблення позиції на світовому ринку товарів одного з провідних його учасників — Японії, динаміка експорту якої поступається середньосвітовим показником. Вочевидь така ситуація з двома найбільшими експортерами високотехнологічної продукції безпосередньо пов´язана із процесом глобалізації, під впливом якої її випуск зміщується до нових індустріальних держав з їх активним наступом на позиції США та Японії в цьому сегменті світового ринку. Переваги ж Західної Європи в експортній сфері порівняно з цими двома державами пояснюються, насамперед, розширенням взаємної торгівлі внаслідок поглиблення інтеграційного процесу, більш вдалим освоєнням нових ринків в Центральній Європі та СНД, а також більшою диверсифікацією експорту із високою часткою традиційних товарів. Значна кількість менш розвинених країн ще не має можливість широкомасштабно використовувати високотехнологічні товари.

Характерні значні коливання в експорті країн Латинської Америки, Близького Сходу, Африки та Азії, прямо пов´язані із загальною кон´юнктурою світового ринку товарів. Ці коливання свідчать про високий рівень входження цих регіонів в глобалізовану економіку, але по різним її секторам. Падіння попиту на продукти харчування та промислову сировину призвело 2001 р. до суттєвого падіння й двохрічної стагнації латиноамериканського та африканського експорту, який знов пожвавився лише в 2003 році. Така ж ситуація виникла й в енергетичному експортному секторі близькосхідних країн, але вони вийшли з неї в 2003 р. та наступних роках на більш високий рівень вивозу не стільки за рахунок збільшення фізичних обсягів поставок, скільки завдяки підвищенню цін на нафту та газ.

Вельми цікавою є ситуація із коливаннями експорту азіатських країн. З трьох груп країн цього регіону у двох було зафіксовано значне падіння експорту, але причини цього в них були різні. Падіння кон´юнктури в таких секторах світового ринку, як продовольчі товари та промислова сировинна, традиційно найбільш болюче вразило менш економічно розвинені країни й позначилося також на падінні цих саме товарних груп індійського експорту. Щодо другої групи країн регіону, включаючи Японію та Нові індустріальні країни, причиною зменшення експортних поставок стало погіршення світової кон´юнктури на високо-технологічні товари, до чого для цих країн додається ще труднощі із збутом трудоємкої продукції широкого вжитку — текстилю, взуття, іграшок, сувенірів. Звужена спеціалізація на окремих видах товарної продукції в умовах глобальної взаємозалежності всіх виробників та експортерів світу стала причиною особливо важких проблем для орієнтованої на вивіз економіки цієї групи держав.

Зовсім іншими процесами характеризується експортна діяльність третьої групи країн регіону — Китаю й дещо меншою