Управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємств

Сучасне економічне середовище характеризується посиленням динамізму протікання всіх процесів, у тому числі й конкурентної боротьби. У теперішніх умовах, які характеризуються постійною зміною зовнішніх факторів, зростанням ризику діяльності, питання конкурентоспроможності підприємств на зовнішньому ринку стає актуальним. На ґрунті цих процесів у зарубіжних країнах здійснюється широкомасштабне впровадження креативних моделей управління міжнародною конкурентоспроможністю фірм і корпорацій, виокремлення його у самостійну ланку системи менеджменту та перетворення в одне з найбільш пріоритетних завдань державної економічної політики.

У площині цих зовнішніх реалій проблема підвищення міжнародної конкурентоспроможності промислових підприємств України набуває нового змісту і вимагає нового аналітичного інструментарію її осмислення та розв´язання. Наслідком трансформаційних процесів в економіці України стало послаблення організаційних основ управління міжнародною конкурентоспроможністю вітчизняних підприємств, що посилює загрозу їх витіснення зарубіжними конкурентами як на внутрішньому ринку України, так і на закордонних ринках. Перед підприємствами, орієнтованими на міжнародний ринок, виникає проблема формування стійких конкурентних переваг з метою ефективного функціонування на зарубіжному конкурентному ринку. Можливості підприємств в досягненні таких переваг визначаються міжнародною конкурентоспроможністю.

Розмаїття робіт, присвячених питанням конкурентоспроможності та її управлінню, засвідчує її об´єктивну складність. Конкурентоспроможність є багаторівневим, комплексним поняттям, що ускладнює процес управління нею.

Вагомий внесок у дослідження проблеми розвитку управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємств зроблено у працях таких вітчизняних і зарубіжних вчених як: І. Ансофф, Я. Базилкж, А. Воронкова, М. Гельвановський, В. Гриньова. В. Дикань, Л. Дідівська, П. Друкер, Ю. Іванов, Н. Калюжнова, Б. Карлоф, Д. Кириченко, А. Кредісов, О. Кузьмін, Е. Мінько, В. Пономаренко. М. Портер, С. Свєтуньков, Р. Фатхутдінов, О. Шнирков, Р. Уотермен.

Зауважимо, що існує багато визначень поняття „конкурентоспроможність", аналіз яких дозволяє виділити низку важливих характеристик:

1. Конкурентоспроможність має три рівні визначення:

- конкурентоспроможність товару - мірило його привабливості для споживача [13]; відповідність товару вимогам ринку [22]; можливість збуту товару на конкретному ринку [18];

- конкурентоспроможність підприємства - здатність підприємства конкурувати з іншими підприємствами [16];

- конкурентоспроможність країни - здатність економіки однієї держави конкурувати з економікою інших держав за рівне ефективне використання національних ресурсів, підвищення продуктивності народного господарства й забезпечення на цій основі високого та постійно зростаючого рівня життя населення [7, 22].

2. Конкурентоспроможність як економічна категорія має релятивістську природу, адже існує у порівнянні [13, 22].

3. Конкурентоспроможність має динамічний характер [7, 13, 15, 21].

4. Конкурентоспроможність є залежною від стадії економічного циклу: для конкурентоспроможності товару - від стадії життєвого циклу товару; для конкурентоспроможності підприємства -від стадії життєвого циклу підприємства; для конкурентоспроможності країни - від стадії загального економічного циклу [15].

5. Проблема конкурентоспроможності постає у випадку нестаціонарного недефіцитного ринку, що знаходиться далеко від стану рівноваги [13].

6. Конкурентоспроможність має зміст лише у випадку вже існуючого товару або підприємства, що має певну частку ринку.

7. Незважаючи на залежність від багатьох факторів, конкурентоспроможність набуває індивідуального характеру.

Підсумовуючи, можна дати наступні визначення.

Конкурентоспроможність - це властивість об´єкта, що має певну частку відповідного реле-вантного ринку, яка характеризує ступінь відповідності техніко-функціональних, економічних, організаційних та інших характеристик об´єкту вимогам споживачів, визначає частку ринку, що належить даному об´єкту, та перешкоджає перерозподілу цього ринку на користь інших об´єктів [13, 22].

Міжнародна конкурентоспроможність - це здатність підприємства ефективно функціонувати на зовнішньому ринку, а також можливість досягнення ефективної фінансово-господарської, зовнішньоекономічної діяльності і лідируючих позицій в умовах конкурентного середовища.

Проблема підвищення рівня міжнародної конкурентоспроможності вітчизняних підприємств в умовах виходу на зарубіжні ринки пов´язана з розробкою системи управління міжнародною конкурентоспроможністю.

Конкурентоспроможність будь-якого об´єкту визначається низкою факторів, які можна згрупувати наступним чином:

- споживчі властивості товару підприємства;

- споживчі властивості товару підприємства-конкурента;

- маркетингова підтримка товару та підприємства;

- маркетингова підтримка товару конкурентів і підприємств-конкурентів;

- характеристики цільових ринків, на яких відбувається конкурентна боротьба тощо.

Кожна з перелічених груп містить у собі кілька підгруп [15, 21].

Зазначимо, що вданій роботі міжнародна конкурентоспроможність розглядається перш за все як об´єкт управління.

Вчені по-різному трактують сутність терміна „управління". Одні автори розуміють під процесом управління цілеспрямований вплив суб´єкта управління (керуючої підсистеми) на об´єкт управління (керовану підсистему), що забезпечує зберігання, функціонування і розвиток системи [1, 12]. Інші автори зазначають, що процес управління -сукупність дій суб´єкта управління, що здійснює управління економічною системою і відповідною поведінкою об´єкта управління [4, 9, 11]. Існують й інші визначення сутності поняття „процес управління" [13, 21, 22]. Суттєвим є той факт, що подані вище визначення не суперечать один одному.

В даній роботі під процесом управління слід розуміти сукупність послідовних дій керуючої підсистеми, скерованих на керовану підсистему для досягнення цілей підприємства [13].

Необхідно зазначити, що управлінська діяльність - це не просто процес сукупності послідовних дій, а циклічний процес, який повторюється, тобто процес управління - це замкнутий управлінський цикл, який постійно повторюється.

Управлінську діяльність як циклічний процес можна розглядати з трьох основних сторін: структури, функцій і процесу.

З позиції структурного підходу управлінський цикл містить у собі такі стадії: прийняття управлінського рішення; реалізація управлінського рішення; контроль за реалізацією прийнятого рішення.

З позиції функціонального підходу управлінський цикл містить у собі такі функції: аналіз, планування, організація, регулювання, координація, облік, контроль [13].

З позиції процесного підходу управлінський цикл складається з таких фаз: постановка цілей; визначення ситуації; виявлення проблеми; вибір і ухвалення рішень: організація виконання рішень; розпорядження щодо реалізації рішення; контроль за реалізацією рішення; облік результатів виконання рішення.

Вказані три підходи до характеристики управлінського циклу взаємопов´язані між собою. В табл.1 наведено цей взаємозв´язок [13].

Процес управління завжди є досить складним та поетапним і залежить від багатьох факторів, які умовно можна поділити на фактори керуючої підсистеми та фактори керованої підсистеми. В даному випадку керуючою підсистемою є система менеджменту підприємства, а керованою підсистемою - конкурентоспроможність підприємства взагалі та міжнародна конкурентоспроможність підприємства зокрема.

Теорія і практика управлінської діяльності визначає чотири основні типи управління виробничо-господарською діяльністю: управління за відхиленнями, управління за результатами, управління за збудженнями, параметричне адаптивне управління за результатами з елементами раннього попередження [5, 20, 21].

Суть управління за відхиленнями полягає в тому, що керуюча дія спрямована на усунення взагалі або зведення до мінімуму відхилення фактичного значення регульованого показника від планового, а не на компенсацію зовнішніх дестабілізуючих чинників, які викликали це відхилення. Даний тип управління діяльністю призначений для планової, директивної керованої економіки, що має стабільне зовнішнє середовище, зміни в якому відбуваються повільніше, ніж приймаються рішення суб´єктами підприємницької діяльності. При цьому зміни зовнішнього середовища передбачаються за аналогією з минулим.

Таблиця 1

Взаємозв´язок трьох підходів до характеристики управлінської діяльності

Структурний підхід (стадії управлінського циклу)

Процесний підхід

(фази управлінського циклу)

Функціональний підхід

(функції управлінської о циклу)

1. Прийняття управлінського рішення

1. Постановка цілей

2. Визначення ситуації

3. Виявлення проблеми

4. Виб