Науково-методичний комплекс до уроку історії "Римська релігія та культура"

Вступ

Розділ 1. Теоретичні аспекти організації уроку історії

1.1. Поняття про форми навчання. Урок - основна форма організації навчання

1.2. Типи і структура уроків

1.3. Організація навчальної діяльності учнів на уроці

Розділ 2. Методи і засоби навчання на уроках історії

2.1. Поняття про методи навчання. Класифікація методів навчання

2.2. Засоби навчання на уроках історії

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

Актуальність теми. Вивчення історії є одним із найважливіших чинників формування національної свідомості народу. “Без знання минулого неможливо точне поняття про сучасне”, – справедливо наголошував видатний український історик М.С.Грушевський. За короткий час в Україні створено нову цілісну систему викладання історії України та Всесвітньої історії, повністю оновлено зміст та структуру історичної освіти. Вона повністю звільнена від ідеологічних, вузько класових підходів і поглядів на розвиток суспільства, оцінювання минулого та перспективи майбутнього. Новий навчально-методичний комплекс зорієнтований на пріоритети науки, гуманістичні та демократичні цінності, інноваційні педагогічні технології, їхнє поєднання з досягненнями народної педагогіки.

Однією з проблем викладання історії є комплексний підхід до засвоєння історичного матеріалу. Як правило, більшість учнів в цілому володіють історичними фактами, можуть викладати їх у хронологічній послідовності та знають найважливіші історичні дати. У той же час проблемою залишається формування у школяра загального історичного світогляду.

Враховуючи сучасний стан розвитку педагогічної науки і стан практики викладання історії та місце у цьому процесі навчальної книжки, вважаємо, що сучасний шкільний підручник історії стародавнього світу – це друкований засіб навчання, який репрезентує знання і види діяльності з цього предмета відповідно до Державного стандарту освіти (освітня галузь “Суспільствознавство”) та вимог навчальної програми з історії для учнів 6-го класу, з урахуванням їх вікових особливостей, типу школи і створюється на засадах домінуючої концепції навчання.

Методичні засади підручника – це система компонентів, що охоплює його функції, структуру та розроблені педагогічною наукою принципи відбору програмного матеріалу, які допомагають учневі організовувати процес самонавчання, підвищують його пізнавальну активність.

Тема: «Науково-методичний комплекс до уроку історії «Римська релігія та культура».

Мета: підготувати науково-методичний комплекс до уроків Всесвітньої історії з теми «Римська релігія та культура» для 6 класу.

Завдання роботи:

- розкрити поняття про форми навчання;

- типи і структура уроків, організація навчальної діяльності учнів на уроці;

- методи навчання та їх класифікація; поняття про засоби навчання;

- проблемне навчання на уроці історії;

- конспекти уроків з Всесвітньої історії «Римська релігія та культура» для 6 класу.

Об`єкт дослідження урок історії.

Предмет дослідження теоретичне вивчення науково-методичного комплексу до уроків історії.

Історіографія Основу для дослідження проблеми методичних засад науково-методичного комплексу до уроків історії заклали праці провідних вітчизняних та зарубіжних педагогів і психологів, в яких обґрунтовуються концептуальні основи сучасної навчальної книжки. Важливим етапом у розвитку теорії шкільного підручника стали дослідження відомих вчених про роль та місце підручника у навчальному процесі (Я.П.Кодлюк, І.Я.Лернер, В.М.Мадзігон, О.Я.Савченко та ін.), структуру та функціональне забезпечення навчальної книжки (В.Г.Бейлінсон, В.П.Беспалько, Н.М.Буринська, Д.Д.Зуєв, А.Й.Сиротенко, С.Е.Трубачева, В.С.Цетлін та ін.), відображення у підручнику змісту освіти (Н.М.Бібік, М.І.Бурда, І.К.Журавльов, Я.П.Кодлюк та ін.), психологічні основи навчальної книжки (С.М.Бондаренко, Г.Г.Гранік, В.В.Давидов, К.М.Кабанова-Меллєр, Н.О.Менчинська, Н.Ф.Тализіна та ін.).

Розділ 1. Теоретичні аспекти організації уроку історії

1.1. Поняття про форми навчання. Урок - основна форма організації навчання

Форма (лат. forma - зовнішній вигляд, обрис) організації навчання (організаційна форми) - це зовнішній вияв узгодженої діяльності учителя та учнів, яка здійснюється в певному порядку і режимі [11, с. 114]. Форми організації навчання класифікуються за різними критеріями:

1) за кількістю учнів - індивідуальні форми навчання, мікрогрупові, групові, колективні, масові форми навчання;

2) за місцем навчання - шкільні форми: урок, робота в майстерні, на пришкільній дослідній ділянці, в лабораторії тощо; позашкільні форми: екскурсія, домашня самостійна робота, заняття на підприємстві;

3) за часом навчання - урочні і позаурочні: факультативні, предметні гуртки, вікторини, конкурси, олімпіади, предметні вечори та інші;

4) за дидактичною метою - форми теоретичного навчання (лекція, факультатив, гурток, конференція), комбінованого, або змішаного навчання(урок, семінар, домашня робота, консультація), практичного (практикуми) і трудового навчання (праця в майстернях, у спеціальних класах, на пришкільних ділянках тощо);

5) за тривалістю часу навчання - класичний урок (45 хв.), спарені заняття (90 хв.), спарені скорочені заняття (70 хв.), а також уроки «без дзвінків» [11, с. 116].

У сучасній школі класно-урочна форма є головною (основною), її ключовим компонентом є урок. Урок - це «відрізок» навчального процесу, який є викінченим у смисловому, часовому й організаційному відношенні. Незважаючи на малу тривалість, уроки мають ті структурні компоненти, які характеризують процес навчання в цілому, зокрема: цільовий, стимуляційно-мотиваційний, змістовий, операційно-діяльнісний, контрольно-регулювальний та оцінно-результативний. Тому від ефективності уроків залежить ефективність навчального процесу.

Над удосконаленням уроку працює багато теоретиків і практиків усього світу. Вироблені загальні вимоги до уроку, які повинен знати кожен педагог і дотримуватися їх повсякчас.

З-поміж загальних вимог, яким повинен відповідати сучасний урок, виділяються такі:

1. Побудова уроку на основі закономірностей навчально-виховного процесу.

2. Оптимальне поєднання і реалізація на уроці всіх дидактичних принципів і правил.

3. Забезпечення умов для продуктивної пізнавальної діяльності учнів з урахуванням їхніх інтересів, нахилів і потреб.

4. Встановлення міжпредметних зв´язків, усвідомлених учнями.

5. Зв´язок з раніше засвоєними знаннями й уміннями, опора на досягнутий рівень розвитку школярів.

6. Стимулювання й активізація розвитку всіх сфер особистості.

7. Логічність і емоційність усіх етапів навчально-пізнавальної діяльності.

8. Ефективне використання педагогічних засобів.

9. Зв´язок з життям, особистим досвідом учнів.

10. Формування практично-необхідних знань, умінь, навичок, раціональних прийомів мислення та діяльності.

11. Формування уміння вчитися, потреби постійного поповнення своїх знань.

12. Діагностика, прогнозування, проектування і планування кожного уроку [11, с. 119].

Кожний урок реалізує триєдине завдання: навчити, розвинути, виховати. За цим критерієм загальні вимоги до уроку конкретизуються дидактичними, розвиваючими і виховними вимогами.

До дидактичних (освітніх) вимог належать:

а) чітке визначення освітніх завдань кожного уроку;

б) раціональне визначення змісту уроку з урахуванням соціальних і особистісних потреб;

в) впровадження новітніх технологій пізнавальної діяльності;

г) раціональне поєднання різноманітних форм і методів навчання;

г) творчий підхід до побудови структури уроку;

д) поєднання різних форм колективної діяльності з самостійною діяльністю учнів;

є) забезпечення оперативного зворотного зв´язку; дієвого контролю й управління [11, с. 123].

До розвиваючих вимог належать:

а) формування і розвиток в учнів позитивних мотивів навчально-пізнавальної діяльності, творчої ініціативи й активності;

б) вивчення й урахування рівня розвитку та психічних властивостей учнів, проектування «зони найближчого розвитку»;

в) стимулювання нових якісних змін у інтелектуальному,емоційному, соціальному розвиткові учнів.

Виховні вимоги до уроку включають:

а) визначення виховних можливостей навчального матеріалу, діяльності на уроці;

б) постановку і формування виховних завдань, зумовлених цілями і змістом навчальної роботи;

в) формування в учнів життєво необхідних якостей: старанності, відповідальності, ретельності, охайності, самостійності, працездатності, уважності, чесності та ін.;

г) формування світоглядної, моральної, правової, політичної, художньо-естетичної, економічної, еколо�