АКОПЯН В.Г. Становлення та розвиток підприємництва в Україні

В період трансформації, яка охопила всі сфери життя держави, важливо орієнтувати напрямок реформаційної політики на підтримку людей, що являють собою нову продуктивну силу суспільства перехідної економіки і нове джерело його збагачення — невелику, але вже дуже сильну соціальну групу українських підприємців. Важливість аналізу випливає із загальноекономічного розуміння ролі підприємництва для держави, в якій структурні кризи і депресії в різних сферах стали звичайним і незмінним явищем.

Як показує історичний досвід, підприємці — це люди, які мають властивість значною мірою впливати на економічний і на соціальний стан країни і створюють їй імідж в міжнародному діловому світі. Стан же безпосередньо національної економічної сфери нерозривно пов’язаний з місцем ділової людини (підприємця — в умовах ринкової економіки або директора — за адміністративно-командної економіки) в суспільстві і силою впливу на це місце державою.

З економічної точки зору важливо зорієнтувати національну економіку до вміння виробляти конкурентоспроможну продукцію, яка б задовольняла існуючий попит. Для цього кожна фірма або соціально-економічний продуктивний інститут повинен володіти відповідним потенціалом, особлива роль у забезпеченні якого належить підприємництву.

Перші спроби систематичного теоретичного осмислення підприємництва почалися із XVII сторіччя і пов’язані з іменами Р. Каптільона, Ф. Келе, А. Сміта, Ж.-Б. Сея.

Термін “підприємництво” ввів в обіг і дав його систематизований аналіз Р. Каптільон. Він трактував підприємництво, як економічну функцію особливого роду та підкреслював елемент ризику, який завжди характерний для неї. Ж.-Б. Сей пов’язував підприємництво з організацією людей у межах виробничої одиниці і ставив підприємця в центр своєї теорії виробництва та розподілу. У дослідженнях Карла Маркса простежується посилення інтересу до організаційно-творчих компонентів підприємництва, як і до умов масової безпосередньо соціальної творчості взагалі.

Імпульсом для сучасних досліджень підприємництва були ідеї Л. Шумпетера та Фрідріха фон Хайєка, їх послідовників.

Концепція підприємництва Йозефа Шумпетера ґрунтується на таких головних засадах: 1) функція підприємництва полягає головним чином у революціонізації та реформуванні виробництва шляхом використання різноманітних можливостей для випуску нових або заміни старих товарів новими, відкриття нових джерел сировини, ринків, реорганізації виробництва. Отже, змістом підприємництва є “здійснення нових комбінацій” факторів виробництва та обігу або різні нововведення; 2) підприємництво є універсальною загальноекономічною функцією будь-якої економічної системи та поєднується з виконанням інших видів діяльності (управлінням, науковими розробками, маркетингом та ін.) і тому “розсіюється” серед різних спеціалістів. Статус власника не виступає у Шумпетера визначальною властивістю підприємця; 3) підприємництво є функцією господарсько-політичного середовища, яке визначає його можливості, типи, мотивації [6,134, 178].

Погляди Фрідріха фон Хайєка збігаються з ідеями Й. Шумпетера, але відзначаються більшою широтою. Насамперед, вищою цінністю, за Хайєком, виступає особиста свобода, яка дозволяє людині продуктивніше розпоряджатися своїми здібностями та знаннями, інформаційно-економічним потенціалом, а найкращим координатором процесів використання унікальних потенцій індивідами виступає ринок, насамперед ринковий ціновий механізм, роль якого, поряд з іншим, полягає у забезпеченні індивідів інформацією про перспективні чи несприятливі щодо попиту та пропозиції галузі; нові засоби їх задоволення. Носій підприємницької ініціативи виступає рушійною силою пошуку таких новинок, оскільки прагне до найбільш ефективного поєднання своїх специфічних знань — “ноу-хау” з ринковою ситуацією і тим самим до досягнення першості у конкуренції та більшого доходу. Функція підприємців “розсіяна” серед усіх індивідів; але в існуючих сучасних економічних системах виділяються особливі групи людей, готових випробувати нові можливості, знайти новий шлях або нові засоби економічного розвитку. Щодо поширених нарікань на відсутність чи недостатність “духу підприємництва” в країні, то вони є наслідком не стільки природних властивостей населення (національного менталітету), скільки обмежень ієрархічного порядку (звичаїв, інститутів, пануючої ідеології). У зв’язку з вихідними поняттями сутності підприємства можна виділити базові та похідні властивості підприємця. Базовими властивостями виступають організаційно-господарське новаторство і економічна свобода діяльності. Похідні ж властивості являють собою логічне продовження або надбудову над базисними — а саме: ризи- ковість підприємницької діяльності, володіння певним об’єктом ресурсів (людських та економічних), особистісне прийняття рішень. Останнє насамперед пов’язане з новаторською економічною діяльністю. Підприємництво та інші види економічної діяльності відрізняються як різні види економічної поведінки — творчо-пошукова (інноваційна) та репродуктивна (шаблонна, рутинна, пов’язана з не використанням нових ідей, а з одержанням відомих результатів відомими засобами). Тому підприємництво можна визначити як організаційно-господарське новаторство на основі використання нових можливостей в економічній діяльності. За сферами організаційно-господарських пошуків підприємництво логічно постає як сукупність індустріальних, аграрних, наукових, інформаційних, сервісних та інших його варіантів. Специфічні форми та види підприємництва виникають відповідно до плюралістичної структури власності. Згідно з даними п’ятирічного проекту виявлення “профілю підприємця”, організованим американською компанією “Мак-Беренд Компані” існує 21 найважливіша риса “оптимального” типу підприємця [2, 224].

Найбільш важливі серед них - це пошук можливостей та ініціативність, готовність до ризику, орієнтація на ефективність та якість, відповідальність, здатність до жертв в інтересах справи, цілеспрямованість, систематичне планування та спостереження, прагнення до інформативності, здатність переконувати, встановлювати та підтримувати зв’язки. Як видно, деякі риси є результатом навчання та досвіду, а інші — продукт розвитку природних даних людини.

Ряд аналогічних рис підприємництва названо у прийнятому в 1991 році Верховною Радою України законі “Про підприємництво”. Підприємництво, — зазначається в законі, це — самостійна ініціативна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданих послуг та заняття торгівлею з метою одержання прибутку. Обов’язковою умовою й ознакою підприємництва є свобода економічної самодіяльності людини, її самостійність у виборі господарської діяльності та джерел її організації, прийняття управлінських рішень, за якими стоять або успіх з прибутком, або банкрутства, як результат збитковості підприємства. Важливість даного закону дуже значна, в цьому нас переконує світовий досвід.

Як відомо, майже кожна розвинута країна з ринковою економічною системою має свою власну економічну модель. Проте орієнтація на “вирощування” підприємництва є для них спільною. Орієнтація на такі тенденції економічного зростання, як поширення впливу НТП в забезпеченні економічного підйому країни, підвищення ролі інформації, неухильне впровадження ролі складного творчого компонента у структурі суспільної праці привели до створення так званої інноваційної моделі економічного розвитку. Дана модель супроводжується значною активізацією рис та елементів підприємницького порядку.

Це зумовлено, по-перше, безпрецедентною популярністю підприємництва, зростанням його масштабів; по-друге — поширенням на всі країни Заходу неконсервативних реформ господарського механізму, найважливішим наслідком яких виступає зростання ступеня економічної свободи підприємництва, врегулювання економіки, політика сприяння малому та середньому бізнесу та заохочення науково-виробничої кооперації, “відкриття” національних господарств для закордонних підприємств; по-третє, виникненням якісно нових сфер та умов для підприємницької ініціативи, що пов’язано, зокрема, з розвитком інформаційної інфраструктури, розвитком мережі організацій, які спеціалізуються на вирощуванні бізнесу (інкубаторів, грюндерських центрів, інноваційних парків).

З початку 60 — 70-х років, і особливо в 80-х формування економічної культури на Заході стає однією з важливих складових господарської стратегії, у зв’язку з чим виникає своєрідний поділ праці між державою та підприємництвом, а в економічній теорії формується новий напрям досліджень. Культура підприємництва і, зокрема, ділова етика виступає одним із елементів загальної економічної культури суспільства і відображає найбільш ефективні, перевірені практикою засоби дій та взаємовідносин — енергію минулого досвіду, цінний морально-мотиваційний ресурс економічного зростання. Рівень та інтенсивність зростання культури є функцією багатьох факторів і насамперед стану економічної системи. Тому з переходом до нової моделі її розвитку, як це відбувається в нашій країні, виникають принципово нові для нашого суспільства типи вз