БАБІЙЧУК В.І. Єврейська освіта на Волині в ХІХ ст.

Вирішення міжнаціональних відносин і забезпечення національним меншинам необхідних умов розвитку, у відповідності до світових стандартів, — важливий фактор на шляху інтеграції України в Європу. Українською владою вже чимало зроблено на цьому шляху, але для того, щоб остаточно вирішити дану проблему, потрібно досконало знати історію і традиції тих народів, що проживають на нашій землі. Однією з найактуальніших є проблема вивчення історії освіти, оскільки вона є основою духовності народу. Проблеми освіти вивчалися рядом дослідників XIX та XX ст., найвідомішими з них є Брамсон Л.М., Марек П., Кулішер P., Гессен Ю., Моргуліс М., Xонігсман Я., Найман А. та інші [9; 8; 7; 2; 1; 19]. Однак в їхніх працях більша увага звертається на загальні тенденції розвитку освіти і мало висвітлюється питання розвитку освіти в регіонах і Волині зокрема, що спонукає нас до дослідження цієї проблеми.

З приєднанням Волині до Російської імперії, в складі останньої опинилась досить значна кількість євреїв. Вони були об’єднані в громади, якими керували кагали, що обиралися членами громади і управляли її життям, їм були підпорядковані рабини, кантери, меламеди. В умовах російської дійсності їхні повноваження значно зменшилися. Тепер вони, головним чином, забезпечували сплату податків, а представницькі функції в стосунках з урядовими установами перейшли до єврейських товариств (зібрання найвпливовіших членів єврейських громад). Xоча єврейська громада була соціальне неоднорідною, але в стосунках з оточуючим її суспільством вона виступала як єдине ціле. М. Драгоманов охарактеризував її як “і стан, і нація і віросповідне товариство” [5, 139]. Єврейська нація, яка була позбавлена своєї держави, в такий спосіб намагалася зберегти свою автентичність. Важливу роль в цьому процесі відігравала освіта. Євреї створили цілу систему навчальних закладів, головною метою яких було забезпечення релігійної освіти дітей.

Навчання в єврейських школах здійснювали меламеди, які поділялися на 3 розряди: I розряд — даркеде-меламдім

(навчав дітей 4—5 річного віку читати по складах); II розряд — ірбув’я-меламдім (навчав дітей 7 — 9 річного віку опановувати мову і Святе письмо); III розряд — гемара-меламдім (навчав дітей 10-12 річного віку мудрості Талмуду). Школа, в якій навчав меламед, називалася хедером. Навчання тут проходило з 9.00 до 21.00 год., крім суботи і неділі.

Весь навчальний рік поділявся на два семестри, між якими були канікули в місяці нісані (квітні) і тишре (вересні). Відвідування школи було обов’язковим для всіх хлопчиків. За навчання дітей батьки вносили плату. Діти-сироти або діти з бідних сімей, батьки яких не взмозі були платити за навчання, відвідували школу, яка називалась талмуд-тора. Навчання в них було по суті таким самим, як і в хедерах. Ці школи утримувалися за рахунок пожертв багатих євреїв.

Дещо вищим типом єврейських навчальних закладів були бед-мідраші, що являли собою своєрідне поєднання навчальної і релігійної школи. При цих закладах існували бібліотеки. На відміну від нижчих шкіл, вони розташовувались у спеціально споруджених приміщеннях і утримувались на кошти громади та пожертв заможних її членів. Усі ці типи шкіл були характерними і для Волині, зокрема бед-мідрашів на початку XIX ст. нараховувалось 53 [20, 26-32]. Крім вище зазначених, існував ще один тип школи — єшибот, хоча на Волині їх практично не було.

На початку XIX століття система єврейської освіти почала зазнавати змін, вони були зумовлені як внутрішніми (зародженням в середовищі єврейської інтелігенції нових підходів до освіти), так і зовнішніми (впливом російської влади) факторами. Серед єврейської інтелігенції поступово починає формуватися дещо інше бачення змісту і ролі освіти. Почалось це з того, що деякі євреї литовсько-польського походження стали цікавитись вивченням граматики і математики, тобто предметами, які не стосувалися проблем релігії. На Волині палким прихильником цих ідей був Й.Б. Левінзон, який зумів синтезувати нові думки передових представників єврейської інтелігенції. Вони зводилися до наступних положень: 1) освіта не протистоїть релігії, 2) знання повинні розірвати духовну замкнутість єврейського народу, це дасть змогу в майбутньому змінити його політичне і економічне положення, 3) опанування державної мови зменшить напругу в стосунках з місцевим населенням. Такі ідеї і діяльність отримали назву “Рух хаскали”.

В 20-ті роки XIX ст. були зроблені перші спроби відкрити приватні єврейські школи, але вони не досягли бажаного успіху, бо були вороже сприйняті керівництвом єврейських общин та релігійними лідерами, які в цьому вбачали небезпеку порушення основ віри. Прихильників “руху хаскали” стали ототожнювати з невіруючими — “епікурійцями”, що в свою чергу привело до глибокого конфлікту між передовими єврейськими колами та громадою. Крім цього існувала ще одна проблема, що стояла на заваді створення нових шкіл і яку не можна було вирішити швидко — це відсутність кваліфікованих вчителів. Серед єврейського середовища таких не було, а вчителям-іноземцям батьки не довіряли навчання своїх дітей.

Традиційна єврейська освіта зазнавала також впливу з боку офіційної влади. До певної міри вона використовувала “рух хаскали”, але за декларованою турботою про освіту євреїв проглядається чітка спроба русифікації.

Першим кроком на цьому шляху стало Положення “Про влаштування євреїв”, видане 9.Xп.1804р. Суть його полягала у наступному: всі єврейські діти можуть без будь- яких обмежень навчатися в усіх типах російських навчальних закладах; під час навчання їм дозволено не вивчати той матеріал, що відсторонює їх від віри; якщо євреї не побажають віддавати дітей в російські навчальні заклади, тоді вони повинні утворювати за свій рахунок школи, де обов’язково необхідно вивчати одну з мов: російську, польську, німецьку.

В цьому документі прослідковується настійне прагнення влади залучити єврейських дітей до вивчення мови. Щоб заспокоїти побоювання євреїв з приводу того, що світська освіта відірве їхніх дітей від віри, в §2 згаданого Положення єврейським дітям дозволялося не вивчати матеріал, що суперечить їх релігійним переконанням. Однак, це право було досить декларативним. Сумнівно, щоб усі вчителі стали переглядати програми під кутом зору: чи не загрожує вивчення матеріалу єврейській релігії.

Крім того, існувала ще одна проблема, яка стримувала вступ єврейських дітей до російських закладів, а саме — вони не знали російської мови, на якій велось викладання. Тому для вступу дітей у школу їх потрібно було підготувати в спеціальних класах, де вивчити з ними російську мову, а створення таких класів не передбачалось. Отже, перша спроба влади вплинути на розвиток єврейської освіти була досить неефективною. Це й послужило підставою для видання нового документу “Положення про євреїв” від 13.У. 1835р. Глава шоста якого стосується освіти євреїв.

Як і в попередньому Положенні (1804р.) євреям гарантується вільний доступ до російських закладів освіти, а щоб здобути вищу освіту, дозволено вступати до Університетів і Академій на території імперії. Дещо в іншій інтерпретації викладені гарантії євреям, в тому, що їхні діти не будуть відриватися від релігії. Так в §106 зазначалось, що євреї зобов’язані оголошувати про свою віру, коли віддають дітей в християнські заклади, і тоді їх не зможуть змушувати змінювати віру і дозволять не відвідувати уроки Закону Божого. Це Положення наштовхує нас на думку, що єврейські діти часто зазнавали тиску з боку вчителів, раз про це наголошується в документі такого рангу.

Згідно Положення за євреями зберігається право створювати власні навчальні заклади, але регламентація його дедалі більше починає залежати від влади. Так, в §114 зазначено: “відкривати єврейські училища можна лише з дозволу училищного начальства, при розгляді засобів, які забезпечать їх утримання” [ 13, Х, 321]. В наступних параграфах передбачається, що порядок викладання, призначення вчителів та нагляд за їх діяльністю здійснюється згідно діючих Статутів. В єврейських навчальних закладах обов’язково повинна вивчатись російська мова і навчання повинно здійснюватись тільки по дозволених владою книгах.

Таким чином, тенденція до русифікації єврейської освіти стає більш очевиднішою і наполегливішою. Але і ці кроки влади не примусили євреїв змінити своє ставлення до державних освітніх закладів.

У відповідь, влада стала поширювати думку, що євреї шкідливі своїм невіглаством і фанатизмом, тому їх треба штовхнути на шлях освіти. З цією метою були видані наступні правові акти: “Правила про цензуру єврейських книг і про єврейські типографії”, “Положення про збір євреями добровільних пожертвувань для будівництва їх синагог і молитовних шкіл”, “Надання місцевим губернським начальникам знищувати заборонені єврейські книги” [12, XI, № 9649; XII, № 10437, № 10751]. В грудні 1840 р. був створений Комітет для визначення напрямів і шляхів докорінного благоустрою євреїв, очолив його міністр народної освіти С. Уваров [2, 81].

22.VII. 1842р. приймається документ про “Запровадження нагляду Міністерства народної освіти над всіма єврейськими навчальними закладами” [17, № 15771]. В ньому зазначалось, що згідно Рескрипту від 19.VIII. 1827 р. (№ 1308) про посилення конт