КРИВОШЕЯ В.В. Українська козацька старшина (огляд джерельної бази)

Дослідження персонального складу та генеалогії козацької старшини спирається на значний і різноплановий масив джерел. Опираючись, на досвід аналізу джерел з історії українського козацтва [48; 49; 60; 61; 56], приєднуємося до точки зору, що джерела “говорять лише тоді, коли вмієш їх запитувати... Як тільки ми відмовимося просто протоколювати слова наших свідків, як тільки наміряємося самі примусити їх говорити, необхідно скласти список питань” [4, 38]. Виявлення, відбір і класифікація джерел є початком такої роботи.

Огляд основних тенденцій стану української археографії історії козацтва здійснив Ю.А. Мицик [58, 227-233].

Зазначимо лише, що одним із основоположних принципів роботи з джерелами, яким користуємося в процесі дослідження, є категоричне застереження проти застосування понять щодо минулого властивих мисленню сьогодення, розуміння, а не засудження історичного факту, явища, процесу.

Джерельну базу дослідження складають письмові архівні матеріали фондів Центрального державного історичного архіву України в м. Києві та Інституту рукопису НБУ імені В.І. Вернадського. Базовими стали: ф.І (Збірка О. Лазаревського), ф.Х (Архів АН України), ф.ХГУ (Історичні матеріали) ІР НБУ. У фондах Центральному держаному історичному архіві України у Києві містять величезну кількість матеріалів господарчо-правового, генеалого-родовідного та статистичного характеру. Крім вище вказаних архівосховищ, джерельні матеріали зберігаються в Дніпропетровському [1, 7-29], Чернігівському [7] музеях.

Класифікація джерел опирається на загальну джерелознавчу класифікацію. Враховуючи особливості досліджуваної проблеми з письмових джерел особлива увага надається документальним, в меншій мірі — оповідальним.

В зв’язку з цим слід зробити класифікацію джерел за походженням і видами. З нашої точки зору, у класифікації варто було б відобразити документи державного (як центральних органів влади, так і місцевих), громадського (різних недержавних організацій, в першу чергу станово-дворянських), церковного і приватного походження. При цьому слід враховувати, що для дослідження проблеми, в першу чергу, використовуються українські, російські і польські. В повній мірі використані законодавчі акти, актові джерела, справочинні документи, статистичні матеріали, при чому останні для вказаної проблематики мають першочергове значення. Серед джерел з історії козацтва, а відповідно, і козацької старшини дослідники відзначають тринадцять груп джерел [50, 15-17], які всі використанні у пропонованому дослідженні.

Комплексні джерела козацької держави, що виникли у процесі функціонування органів козацької адміністрації складають невичерпну інформацію багатьох фондів, серед них Генеральної військової канцелярії (ф. 51), похідна Генеральна військова канцелярія (ф. 1501), Генерального військового суду (ф. 56), полкових (ф. 63, 72, 75, 80, 83, 94, 96, 98, 102, 108) і сотенних (ф. 61) канцелярій. У вище перерахованих фондах ІР НБУ використані з колекції Київського університета в систематизованому вигляді збірку указів ГВК за другу половину 1722 р. — 1724 рр., 1726 — 1727 рр. [22; 23; 24; 25; 26]. Аналіз складу документів лівобередних полкових канцелярій здійснила Г.К. Швидько [378, 317-329], Корсунської полкової канцелярії — Ю.А. Мицик [55, 3-6]. В своїй більшості, всі джерела атрибутовані і датовані.

Як уже зазначалося вище, першочергове значення для вивчення персонального складу та генеалогії козацької старшини мають статистичні матеріали. Звичайно, найбільш цінним джерелом цієї групи є реєстри чи компути, розпочинаючи від першого реєстру одного з охочих козацьких полків (1581 р.) [8], продовжуючи стислими реєстрами старшини 10—20-х рр. XVH ст. [59, 157-162], реєстром старшини 1638 р. [380, 15-19], і безсумнівно, нещодавно опублікованим з сучасними коментарями реєстром Війська Запорозького 1649 р. [67; 68], такий же характер носять “статті” українських гетьманів з урядами Російської держави, які підписувалися старшинами.

Компути чи реєстри козацьких полків як офіційні документи описово-статистичного характеру завжди привертали увагу дослідників [47]. Автору вдалося виявити і використати 76 полкових реєстри за 1712 — 1764 рр., які є архівними оригіналами, що вказує на їх високу достовірність. В переписах дворів козаків і старшини називалися не лише імена, а іноді по батькові, вік, родинні зв’язки.

Полки за кількістю джерел слід розділити на три групи. Перша група дозволяє простежити поіменні списки тяглістю в кілька десятиліть. До таких відносяться Полтавський полк (1718 — 1759), 11 реєстрів (1718 [29], 1721 [30], 1726 [219], 1732 [28], 1735 [258, 203], 1737 [260, 211], 1740 [364], 1743 [266], 1748 [214], 1755 [270], 1759 [269]) якого дозволяють спостерігати старшину протягом 1718 — 1759 рр. Доповненням зо загальнополкових реєстрів є реєстри окремих сотень. Так, в Полтавському маємо реєстр Кобеляцької сотні 1723 р. [228]. Ці дані доповнють відомості про склад старшини і козаків Полтавського полку 1739 р. [78].

Дещо меншу тяглість мають 11 реєстрів Чернігівського полку (1732 [271], 1738 [273], 1739 [262], 1740 [259; 210; 283; 282], 1741 [ 212; 265], 1743 [267], 1747 [262], 1750 [104], 1755 [103] рр.), але їх доповнює більш пізній реєстр 1782 р. [79]. Полкові ревізії доповнюються сотенними Сосницької 1724 р. [71, 104-122.], Волинської 1724 р. [66, 94-125], Понорницької 1724 р. [229], Березнинськької 1763 р. [197], Роїської сотні 1782 р. [72, 124-132 ]. Аналізуючи компути Чернігівського полку, І.І. Кривошея [51]. Крім того є згадки про ревізії 1702, 1721, 1726, 1734, 1735, 1744, 1752, 1756, 1764 рр., які знайти не вдалося. Остання з названих часткового перекривається даними Рум’янцевської ревізії. Додаткова використовуються реєстр козаків Чернігівського полку, які знаходилися при шведскому войску 1702 р. [73] та відомості Чернігівського полків про кількість старшини і рядових козаків у полках 14 червня 1736 р. [76].

Чотирнадцять ревізій Переяславського полку (1726 [14], його аналіз здійснив А. Іваненко [9], 1729 [85], 1731 [105], 1732 [108], 1734 [110], 1736 [109], 1737 [113], 1738 [115], 1739 [116], 1740 [93], 1741 [94], 1743 [96; 284], 1747 [98], 1750 [102]) дозволяють простежити еволюцію старшини в проміжку 1726 — 1750 рр. їх доповнюють ревізії Баришівської і Басанської 1744 — 1755 рр. [44], с. Воронкова 1777 — 1778 рр. [312], Березанської 1782 р. [313] Переяславського полку, 3-ї Переяславської, Терехтемирівської сотень 1763 р. [197].

Дванадцять ревізій Миргородського полку (1711 [371], 1719 [372], 1723 [376; 45], 1725 [373], 1729 [117], 1731 [86], 1737 [17], 1738 [87], 1739 [89], 1741 [95], 1747 [75], 1752 [101]) мають тяглість 41 рік протягом 1711 — 1752 рр., їх доповнюють реєстри Омельницької і Власівської сотні 1726 р. [217; 218].

Два десятиліття представлені восьми реєстрами Гадяць- кого полку (1731 [107], 1736 [13], 1738 [114], 1739 [80], 1740 [199], 1741 [20], 1747 [201], 1750 [202]). Найкраще документований 1736 р., відносно якого маємо крім реєстра відомості про кількість старшини і рядових козаків у полку 14 червня 1736 р. [76; 277]. У фонді «Сотенні канцелярії» з 1767 р. збереглися відомості про проходження служби козаками Куземинської сотні [375 ].

Другу групу полків складають Ніжинський, Прилуцький і Лубенський полки, які документовані від 8 до 15 років. 5 ревізій Ніжинського полку (1732 р. [220], 1736 [34], 1737 [272], 1738 [261], 1747 [268]) документують лише 15 років. До цих ревізій слід додати ревізії Конотопської сотні 1711 р. [63], ІІ полкової Ніжинської сотні 1738 р. [216], Кролевецької сотні 1732 р. [276], різних сотень в різний час Ніжинського полку [215]. 6 - Прилуцького (існували, але втрачені компути Прилуцького полку 1695 і 1715 рр. [53, 5]) 1731 [15 ], 1732 [90], 1734 [111], 1737 [117], 1739 [88], 1740 [16; 91]) — 9 років.

Крім трьох полкових ревізій лубенських (1740 [12], 1745 [92; 213], 1747 [97]), які охоплюють 8 років, окремо вдалося виявити ревізії Роменської сотні 1723 р. [204 ], Городницької і Чорнуської 1738 р. [278], Чигриндубравскої 1748 р. [346], Лохвицької 1734 р. [320], Чорнуської 1734 р. [274], Глинської 1750 р. [374] сотень Лубенського полку

До третьої групи відносяться Київський і Стародубський полки, які ревізіями документовані дуже мало. Маємо лише поодинокі реєстри, за якими простежити тяглість на більш- менш значному проміжку неможливо. Між двома реєстрами Київського полку проміжок в 13 років (1737 [112], 1750 [105]). Існував ще реєстр 1699 р., який згадується в архівних фондових описах, але його місцезнаходження залишається невідомим. Реєстри Гоголівської і Бориспільської сотень 1778 р. [121] сприяють генеалогічним ув’язкам старшинських родин під кінець існування козацької держави. Ці реєстри знаходяться в справі, яку вдалося атрибутувати і датувати.

В Стародубському полку є можливість простежити тяглість в проміжку 1735 [123] і 1737 рр [124], а потім не маємо даних до 1764 р. [99; 100]. На жаль, автору не вдалося використати матеріалів переписних книг Чернігівського і Стародубського полків 1721 р. [377, 42], які зберігаються в Москві. З сотенних реєстрів збереглися Бахмацкої 1739 р. [319] і Новгородської сотень 1740 р. [279], крім того дані доповнюються іменними списками сотників і козаків Стародубського полку в поході 1739 р. [333].

В порівняні з іншими джерелами реєстри відзначаються найбільшою повнотою і високою достовірністю. Недоліком же є те, що вони охоплюють окрему територію (полк чи сотню), а не всю Гетьманщину [57, 127]. На жаль, в роки останньої війни загинули реєстри Стародубського і Київського полків за 1723 р.

Поруч з реєстрами виключне значення мають присяжні книги. Опубліковані присяжні списки 1654 р. Білоцерківського, піхотного Чигиринського, Ніжинського полків [2, 782-838; 65]. В 1659 р. приняв присягу царю Подільський полк, яка була внесена до «Записной книги Подольского полку старшины, казаков, мещан и селян, приведенных Михаило