Орбан-Лембрик Л.Е. Етнопсихологічні особливості соціально-психологічної компетентності особистості

Актуальність проблеми. Процеси державотворення, що відбуваються в Україні, вимагають системного підходу до проблеми компетентності особистості, а саме: урахування етнопсихологічного контексту в царині підготовки кваліфікованих спеціалістів, здатних ефективно застосовувати набуті знання не в абстрактних умовах, а в конкретному соціокультурному середовищі. Йдеться про етнопсихологічний аспект соціально-психологічної компетентності особистості, про етнопсихологічну специфіку взаємодії й спілкування як представників однієї культури, так й іноетнічних партнерів.

Мета повідомлення: з точки зору етнопсихології розглянути феномен соціально-психологічної компетентності й на цій основі виявити соціокультурні умови і чинники, від яких залежить розвиток і формування соціально-психологічної компетентності особистості.

Аналіз наукової літератури. Вивчення різних підходів до проблеми спілкування взагалі та специфіки формування соціально-психологічної компетентності особистості зокрема (К. Абульханова-Славська, Г. Балл, О. Бодальов, А. Добрович, М. Каган, К. Коростеліна, Л. Орбан-Лембрик, Л. Петровська, М. Пірен, Ю. Швалб, Т. Яценко та ін.) дозволяє виокремити в ній соціокультурний аспект, а саме етнопсихологічну специфіку компетентності індивіда. Історичний екскурс показує, що ряд психологів, вивчаючи особистість, намагаються ідеалістично представити її “вростання” в культуру суспільства, як чисто “духовний процес”. Так, представники символічного інтеракціонізму розглядають взаємозв’язок особистості й суспільства як процес засвоєння індивідом системи соціальних ролей, які відбуваються в первинній групі шляхом “прийняття ролі іншого”. Інші теоретики трактують його як перехід від чисто біологічного до соціальних етапів розвитку, розуміючи під цим процес навчання, адаптації. В дійсності суспільні відносини своїм існуванням перетворюють природні функції в соціальні, ставлячи їх на службу суспільному розвитку. Таким чином, соціальне не знищує біологічного, воно знімає біологічне в людині, включає його в нові системи зв´язків і відносин, підпорядковуючи якісно новим законам соціальної форми руху. Щодо соціального руху, який виступає як особлива, вища форма саморозвитку матерії, то він має різні рівні, різний характер прояву: по- перше, він включає в себе історичний рух суспільств, класів, національних груп; по-друге, в ньому втілюється розвиток людини як головний момент всього історичного процесу, розвиток суспільного індивіда. Психологія в аналізі проблем, пов’язаних з вченням про соціальний рух, виокремлює свої особливі аспекти: виявлення його закономірностей, таких, наприклад, як оперування ідеальними об´єктами, формування внутрішньої позиції суб´єкта, його розвиток в процесі власної діяльності та інші, більшість з яких ще потребують свого дослідження.

Науковий підхід до розгляду етнопсихологічної специфіки соціально- психологічної компетентності індивіда передбачає розуміння особистості як цілісної системи з її професійними, національними, сімейно-побутовими, психологічними та іншими ознаками, які формуються в процесі взаємовідносин людини з іншими людьми, соціальними групами, етнічними спільнотами в цілому із суспільством. При цьому в поняття “етнічне” включаються умови життєдіяльності людини в конкретному суспільстві, особливості етнопсихологічних відносин, характер культури виробництва і соціальних інститутів, соціокультурна специфіка системи виховання і розповсюдження інформації, які визначають і визначаються етнопсихологічною своєрідністю індивіда, його національною специфікою. Отже, людський індивід у своєму прижиттєвому розвитку відтворює досягнення історії людської культури та цивілізації. І процес цей є якісно і культурно своєрідним, він суттєво відрізняється від онтогенезу тварин: властивості, що склалися в результаті еволюції тварин, визначаються морфологічними особливостями організму, які в змінах спадково фіксуються; досягнення ж в розвитку людини фіксуються в результатах їхньої діяльності, в створених ними знаряддях виробництва, в мові, традиціях, звичаях, в творах науки, літератури, мистецтва тощо.

Від моменту народження людина знаходиться в світі собі подібних, в соціально-економічних, соціально-психологічних, етнопсихологічних, соціокультурних умовах, серед предметів, наповнених людським змістом, що мають соціальні функції, забарвлені національною специфікою. Умови й предмети соціуму сприяють набуттю особистістю знань про конкретне суспільство, про його політику, економіку, культуру тощо, тобто формують світогляд людини, який, за своїм змістом, може прирівнюватись до компетентності індивіда загалом і соціально-психологічної компетентності зокрема. Щодо останньої, то йдеться про знання людини про природу соціальних впливів, про ступінь відповідності сформованих картин світу, стереотипів, образів науковим картинам світу, про знання в галузі орієнтації в різних ситуаціях вербального і невербального спілкування [1, с. 134].

Людина використовує предмети і засоби, що створені в історії людства, вона володіє мовою як соціально сформованим інструментом мислення, з допомогою якого засвоює загальнолюдський досвід і спілкується з іншими людьми. В цих процесах засвоєння індивідом соціального досвіду та культури бере участь зір, слух, нюх, смак, мислення, відчуття, бажання, діяльність, любов, тобто всі органи її індивідуальності. При цьому самі ці органи, самі можливості сприймання світу - в кольорах, музиці, слові - все це завойовано людиною і засвоюється нею в постійній взаємодії із соціумом, з іншими людьми, в результаті вивчення явищ, предметів, традицій, звичаїв, в процесі перетворюючої діяльності.

Вплив психологічних елементів культури на спосіб мислення людей, спосіб орієнтації в різних ситуаціях, на всі сфери життя важко оцінити. Д. Мацумото - один із знаних крос-культурних психологів - зазначає, що культура є основою і одночасно результатом поведінки, вона визначає лінію поведінки і в цьому аспекті стає однією з актуальних тем сучасної психології [5, с. 22]. Наявність зв’язку між такими елементами культури, як традиції й звичаї та психологією очевидна. Однак визнати цей зв’язок - це тільки частина справи. Найголовніше - зрозуміти його характер, його механізми й закономірності. Перспективність саме такого підходу зумовлена тим, що у найближчому майбутньому, не зважаючи на сучасні тенденції глобалізації, нас найімовірніше очікує не змішування культур, а їх співіснування із збереженням типових форм, способів життєдіяльності представників різних народів і етносів. Отже значення соціокультурного, етнопсихологічного аспекту компетентності особистості актуалізується багатократно.

Традиції й звичаї є основою життєвої соціально-психологічної компетентності особистості, вони сприяють формуванню побутових картин світу, етнічних стереотипів, художніх образів, забарвлених національною специфікою, народного досвіду, знань в тій чи тій соціокультурній царині, створюють підґрунтя для народної мудрості, яка отримала своє вираження в міфології, фольклорі, висловах, оповідках. Наше суспільство, як і кожне інше, має цілу систему традицій, спрямованих на зміцнення його стабільності. Традиції, під якими розуміють елементи соціальної і культурної спадщини (досвіду, поглядів, цінностей, ідей, звичаїв, норм поведінки та ін.), що передаються із покоління в покоління і зберігаються в певних суспільствах та різних соціальних групах протягом тривалого часу, класифікують за різними ознаками. Виокремлюють національні, етикетні, професійні та ін. традиції, що проявляються у всіх сферах: гігієна, спілкування, національний ринок тощо. Вони також можуть бути соціально- позитивними і зашкарублими, реакційними. Отже традиції - це спосіб збереження, передачі і відтворення як позитивного, так і негативного досвіду. Соціально-позитивні традиції створюють умови для “здорового консерватизму”, стабільності суспільства, для більшої відповідності між сформованими картинами світу, стереотипами і науковими картинами світу.

Важко переоцінити значення традиції у формуванні компетентності особистості. Якщо традиція має об’єктивний сенс, що дає змогу зробити зрозумілим, осмисленим навколишній світ, якщо сучасна життєва соціально-психологічна компетентність базується на знаннях законів, то можна вести мову про нормальне, здорове суспільство. Руйнація традиції, нехтування законів, як правило, спричинюють втрату зрозумілості й осмисленості соціуму, що може призвести до повернення у первісний хаос. Отже традицію варто розглядати у соціокультурному та етнопсихологічному контексті. Завдяки традиції відбувається самоідентифікація особистості та групи, дістають розв’язання питання: “хто ми є насправді”, “чим ми як група вирізняємося з поміж інших етнічних груп, а чим ми подібні”, “що являє собою та земля, той край, де ми живемо”. У го