Мирошниченко Н.А. Щодо вдосконалення КК України

Із часу прийняття Кримінального кодексу України 2001 р. минуло десять років, але деякі норми потребують уточнення та доповнення.

Поряд із загальним поняттям злочину (ч. 1 ст. 11 КК), пропонуємо доповнити статтю визначенням видів одиничного злочину (простий, триваючий, продовжуваний, складний). Простий - це злочин з одним діянням і одним наслідком, що посягає на один об’єкт та має єдину форму вини. Триваючий - це такий злочин, що розпочинається дією або бездіяльністю суб’єкта і далі продовжується безперервно, протягом певного часу. Продовжуваний злочин вчиняється декількома тотожними діяннями, об’єднаними єдиним умислом, які в цілому утворюють єдиний злочин. Складний - це злочин, що утворюється двома або більше злочинними діяннями, кожне з яких, якщо оцінювати його окремо, утворює самостійний злочин, але в силу їх органічної єдності вони складають одиничний злочин, передбачений однією статтею КК України.

При визначенні суб’єкта злочину в ст. 18 КК вказується лише на осудну особу, тому вважаємо доцільним доповнити статтю такою ознакою, як обмежена осудність. Законодавець в ст. 20 КК звертає увагу на те, що кримінальній відповідальності підлягає також особа, визнана судом обмежено осудною. Тобто, «суб’єктом злочину може бути фізична осудна або обмежено осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого, відповідно до КК, може наставати кримінальна відповідальність». Визнання особи обмежено осудною враховується судом при призначені покарання, а в деяких випадках і при застосуванні примусових заходів медичного характеру.

Потребує уточнення ст. 21 КК, у якій передбачено кримінальну відповідальність за злочини, вчинені у стані сп’яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин. Необхідно зазначити, що йдеться про фізіологічне сп’яніння, яке може бути визнано обставиною, що обтяжує кримінальну відповідальність чи покарання. Якщо ж під час вчинення злочину особа перебувала у стані патологічного сп’яніння та не могла керувати своїми діями, то в таких випадках потрібно вирішувати питання про визнання особи обмежено осудною чи неосудною.

Поряд з прямим та не прямим умислом (ст. 24 КК), вважаємо за необхідне закріпити й інші види умислу, які також мають значення і впливають на кваліфікацію злочинів, а саме:

- за часом виникнення і формування умисел може бути: заздалегідь обдуманий, коли виникнення умислу має місце за певний час до вчинення суспільно небезпечного діяння; такий, що виник раптово, тобто виникає неочікувано, раптово і відразу реалізується; і умисел у стані афекту, який виникає внаслідок сильного душевного хвилювання, породженого протизаконним насильством або тяжкою образою з боку потерпілого.

- залежно від спрямованості і ступеня конкретизації бажаних наслідків: умисел може бути конкретизований (простий або альтернативний), та неконкретизований. При конкретизованому (визначеному) умислі особа під час вчинення злочину має чітку уяву про характер і розмір заподіюваної нею шкоди об’єкту кримінально-правової охорони, бажає її настання. При простому визначеному умислі особа передбачає настання одного конкретного результату свого діяння, а при альтернативному - особа передбачає можливість настання кількох конкретних результатів свого діяння.

Неконкретизований (невизначений) умисел - це такий вид умислу, при якому суб’єкт під час вчинення злочину, передбачаючи можливість настання різних наслідків свого діяння, не уявляє собі достатньо повною мірою характер і розмір заподіюваної шкоди. За наявності невизначеного умислу вчинене особою слід кваліфікувати за наслідками, які настали.

Потребує законодавчого вирішення поняття про подвійну (складну) вину, за наявності якої ставлення суб’єкта до дії або бездіяльності є умисним, а до наслідків - необережним. Розбіжність у ставленні суб’єкта злочину до дії або бездіяльності та наслідків, впливає на кваліфікацію.

Статтю 25 КК, де визначена необережна форма вини і її види, слід доповнити вказівкою на відмінність злочинної недбалості від випадку (невинного спричинення шкоди), коли особа не передбачала можливості настання суспільно-небезпечних наслідків свого діяння та не могла їх передбачити. Невинне спричинення шкоди виключає кримінальну відповідальність.

Вважаємо за необхідне виокремити положення ч. 6, 7 ст.27 КК від видів співучасників у самостійну статтю КК, де визначити поняття причетності до злочину та вказати її види. Причетність до злочину - це суспільно небезпечне, кримінально протиправне, винне діяння суб’єкта злочину, яке хоча і пов’язане з вчиненням іншою особою злочину, але не перебуває з ним у причинному і винному зв’язку, але перешкоджає своєчасному його попередженню, припиненню, або розкриттю, у зв’язку з чим воно у передбачених КК України випадках визнається злочином. До видів причетності можна віднести: заздалегідь не обіцяне приховування злочину (ст. 396 КК), заздалегідь не обіцяне потурання вчиненню злочину, заздалегідь не обіцяне придбання або отримання, зберігання чи збут майна, здобутого злочинним шляхом (ст. 198 КК).

У Розд. VII «Повторність, сукупність, рецидив злочину» необхідно, поряд з визначенням форм множинності (повторність, сукупність, рецидив), закріпити види повторності (тотожних та однорідних злочинів), сукупності (ідеальна, реальна), рецидиву (загальний, спеціальний, пенітенціарний).

Примусове лікування, згідно зі ст. 96 КК України, може бути застосовано судом лише до осіб, які вчинили злочин та мають хворобу, що становить небезпеку для здоров’я інших осіб. Ця стаття потребує доповнення: «примусове лікування може бути застосоване також до осіб, які визнані хронічними алкоголіками, наркоманами, токсикоманами», ці особи є також суспільно небезпечними і потребують лікування.

Слід зазначити, що деякі норми Розд. XV «Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх» також потребують удосконалення.

Необхідно узгодити зміст ст. 56 КК зі ст. 100 КК України щодо обмеження віку, з якого можуть бути застосовані громадські та виправні роботи. Тобто доповнити ч. 3 ст. 56 КК указівкою на те, що громадські роботи не можуть призначатися особам, які не досягли 16 - річного віку, як це зазначено в ст. 100 КК.

Неможливо погодитися із законодавцем стосовно обмеження кола осіб неповнолітніх віком з 16-18 років та жінок, які мають дітей віком до 14 років, щодо не призначення їм такого виду покарання, як обмеження волі. Вважаємо, що жінкам, які мають дітей віком до 14 років, доцільніше відбувати покарання в установах відкритого типу без ізоляції від суспільства, де вони мають можливість спілкуватися зі своїми дітьми. Тому пропонуємо змінити редакцію ч. З ст. 61 КК, вилучивши з неї обмеження щодо зазначеного вище кола осіб. Крім того, необхідно узгодити положення статей 61 і 79 КК. Так, в ст. 61 КК встановлено, що обмеження волі не застосовується до вагітних жінок, та жінок, що мають дітей у віці до 14 років. Стаття 79 КК надає право суду звільнити від покарання вагітних жінок та жінок, які мають дітей до 7 років при призначенні їм покарання у виді обмеження волі.

У статтю 97 КК про звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру необхідно внести уточнення щодо осіб, які звільняються від кримінальної відповідальності. Ця стаття 97 КК суперечить статтям 18, 22 КК, у яких встановлено, що кримінальна відповідальність настає з 16 років, а в окремих випадках з 14 років. На підставі ч. 2 ст. 97 КК звільняється від кримінальної відповідальності особа, яка не досягла віку, з якого настає кримінальна відповідальність, до неї застосовуються примусові заходи виховного характеру. Вважаємо, що до вказаного кола осіб треба встановити заходи соціального захисту або заходи безпеки, адже їх звільнення від кримінальної відповідальності недоцільне, тому що вони не притягаються до кримінальної відповідальності.

Пропонуємо внести зміни до ст. 98 КК, що закріплює систему покарань, які можуть бути застосовані до неповнолітніх: по-перше, доповнити перелік видів покарань обмеженням волі, яке може бути застосоване до неповнолітніх осіб у віці від 16 до 18 років; по-друге, із ч. 2 ст. 98 КК виключити такий вид додаткового покарання, як «позбавлення права обіймати певні посади», залишивши лише можливість «позбавлення права займатися певною діяльністю», яке може бути застосоване до осіб у віці 16 років.

Вважаємо, що викладені уточнення та доповнення сприятимуть удосконаленню деяких положень Загальної частини КК України.

Схожі роботи
Антипов В.І. Склад злочину і стаття Кримінального кодексу – їх співвідношення за чинним законодавством України

Наукове повідомлення присвячено проблемі техніко-юридичного формулювання складів злочинів у статтях Особливої частини Кримінального кодексу України. Показано, що в непоодиноких випадках кілька основних чи кваліфікованих складів злочинів містяться разом в одній частині певної статті, що може утруднювати правозастовну практику і має враховуватися в теорії кримінального права взагалі та при підготовці науково-практичних коментарів зокрема

Савченко А.В. Вдосконалення кримінальної відповідальності за шахрайські посягання в Україні: європейський досвід

Сформульовані пропозиції щодо вдосконалення кримінальної відповідальності за шахрайство на підставі європейського досвіду. Разом з теоретичними розробками запропоновано конкретні зміни до Кримінального кодексу України

Дудоров О.О. Регламентація сукупності злочинів у КК України: проблеми і перспективи

Розглянуто окремі проблеми, пов’язані з кваліфікацією сукупності злочинів і призначенням покарання за наявності цієї форми множинності злочинів. Обґрунтовується необхідність законодавчого вирішення зазначених проблем

Воробей П.А. Кримінально-правовий режим предметів злочину

Аналізуються теоретичні питання кримінально-правового режиму предметів злочину. Акцентується увага на проблемних питаннях предметів злочину, їх специфічних особливостях та значенні для кваліфікації