Городовенко В.В. Принцип справедливості судової влади і кримінально-правова політика

Становлення правової держави в Україні вимагає реального утвердження і гарантування дії принципу верховенства права (ст. 8 Конституції України), що безпосередньо пов´язано з належним забезпеченням ефективності захисту прав та законних інтересів людини, яка в нашій країні визнана найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частини 1, 2 ст. 55 Конституції України). У міжнародно-правових документах, які регламентують стандарти організації і функціонування судової влади підкреслюються такі властивості судового провадження, як його справедливість, незалежність, безсторонність, законність, дотримання процесуальних прав і гарантій осіб, права яких порушено або яким висувається кримінальне обвинувачення. Дотримання цих критеріїв свідчить про забезпечення державою пріоритету прав і свобод людини, всебічного її захисту від протиправних посягань.

У кримінальному судочинстві досить гостро постає проблема реалізації правозахисного потенціалу судів. Справедливість судової влади оцінюється громадськістю насамперед через сприйняття вироків по кримінальних справах, особливо це стосується резонансних випадків. Не можна не відзначити, що відображення змісту судових рішень в суспільній свідомості є суб’єктивним, оскільки залежить від багатьох особистих, світоглядних чинників, зумовлюється як рівнем освіти, матеріальними статками певної особи, так і її соціальним статусом. Суттєве значення має і персональне ставлення до певної кримінальної справи: якщо особа є потерпілою від злочину, її сприйняття диктує насамперед та шкода, яка завдана їй злочином, а якщо йдеться про пересічного громадянина, який є стороннім спостерігачем, - його оцінка буде більш нейтральною, більш виваженою. Можна навести такий практичний приклад. У листопаді 2010 р. гравець футбольного клубу ПФК «Севастополь» Владислав Піскун перевищив допустиму швидкість, не впорався з управлінням і вилетів на тротуар однієї з центральних вулиць м. Севастополя.

На тротуарі автомобіль збив на смерть жінку і двох дітей. В. Піскун був затриманий на місці пригоди, було порушено кримінальну справу. У березні 2011 р. Ленінський районний суд Севастополя визнав винним В. Піскуна У ДТП, яка забрала життя трьох осіб і засудив його до шести з половиною років позбавлення волі. Окрім цього, засуджений позбавлений права керувати автотранспортом на три роки. На думку родичів потерпілих, висловлену після судового слухання, суд постановив незаконне рішення, оскільки вирок був надто м’яким. При цьому варто відзначити, що від грошової компенсації у розмірі 12 млн. гривень потерпілі відмовилися, сподіваючись на максимальний вирок футболістові. Оцінка сторонніх спостерігачів за цією трагедією може бути іншою. Суд же при постановленні вироку керувався нормами КК України і наявністю обставин, що пом’якшують покарання, а саме визнання провини і часткове відшкодування збитку, відсутні обставини, які обтяжують покарання. Наведений приклад свідчить про те, що громадська оцінка справедливості як окремого судового рішення, так і дій судової влади у цілому, може бути досить суб’єктивною. Однак, вона зовсім не свідчить про незаконність дій суду по конкретній справі.

З цього питання висловлювався і Конституційний Суд України. Так, в рішенні від 30.01.2003 р. у справі про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора Суд відзначив, що «правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення у правах». В іншому своєму рішенні по справі про призначення судом більш м’якого покарання від 02.11.2004 р. Конституційний суд України вказав, що «справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. ... У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності злочину і покарання, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх досягнення». Отже, правові позиції Конституційного Суду України ще раз підтверджують важливість дослідження концепції справедливості в судочинстві.

Розглядаючи можливості суду щодо реалізації засад справедливості в кримінальному судочинстві, слід відзначити, що його можливості є обмеженими рамками закону. Судові органи, діяльність яких за своїм характером, є переважно правозастосовчою, реалізують ті положення, які закріплені в кримінальному і кримінально-процесуальному законі. Розсуд суду, який полягає у можливості обрати ту чи іншу санкцію кримінального закону, або застосувати або не застосовувати пільговий інститут кримінального права, має суворо відповідати Кримінальному кодексу України. Якщо в країнах англо-американської правової сім’ї суддя є більш вільним при виборі кримінальних санкції (приміром, в Англії більшість кримінальних статутів не містять санкцій, їх має застосовувати суддя, керуючись судовою практикою і обставинами справи), то межі дозволеного для судді романо-германської правової системи є значно вужчими. Суддя не може застосувати санкцію, не передбачену кримінальним законом, він має право відступити від найнижчої межі покарання, передбаченого відповідною статтею КК лише у випадках, чітко визначених законом. Тобто в Україні суддя вимушений застосовувати кримінальний закон, прийнятий парламентом.

Судова практика, яка склалася на сьогодні, надає досить чіткі орієнтири щодо змісту державної політики у сфері кримінальної юстиції. Більшість міжнародних експертів констатують репресивну спрямованість цієї політики, хоча вже майже 20 років Україна проголошує курс на гуманізацію кримінального законодавства.

Принцип гуманізму знайшов своє відображення в законодавстві багатьох країн СНД (Російській Федерації, Киргизькій Республіці, Азербайджані, Білорусії, Молдові). Дотримуючись його, особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання чи обрано інший захід кримінально-правового впливу, достатній для виправлення та попередження злочинів. Покарання не має на меті заподіяння фізичних, психічних страждань, приниження людської гідності. Реалізація цього принципу на практиці здійснюється переважно судом, тому при конструюванні санкцій законодавець має врахувати це й встановити такі їх межі, які дозволили би досягти цього принципу.

Вивчення зарубіжного досвіду засвідчує, що гуманізація кримінальної юстиції пов’язана із вжиттям системних заходів у галузі кримінального, кримінально-процесуального і кримінально-виконавчого законодавства. По-перше, мають бути встановлені й широко застосовуватися санкції, не пов’язані із позбавленням волі. Досить значний крок у цьому напрямі було зроблено із прийняттям Кримінального кодексу України 2001 p., яким введено нові, альтернативні позбавленню волі міри покарання (громадські роботи, обмеження волі, штраф, арешт). 15 квітня 2008 р. вітчизняне кримінальне законодавство в черговий раз було оновлено. При цьому змін зазнали не лише диспозиції, айв більшості випадків і санкції кримінально-правових норм. Загалом зміни були внесені до 24 статей Загальної частини та 72 статей Особливої частини КК України. Так, 5 санкцій доповнено штрафом, 21 - громадськими роботами, 1 - виправними роботами, 10 - арештом, 14 - обмеженням волі.

Законодавець намагався повною мірою використати пом’якшення кримінальної відповідальності за певні злочини. Зокрема, покарання у виді громадських робіт тепер стає типовим у складі покарань семи розділів Особливої частини, в той час як до прийняття даного закону воно мало місце лише в чотирьох розділах. На жаль, ці законодавчі новели так і не набули належного практичного втілення. За даними судової статистики, у 2010 p., як і у 2009 p., серед основних видів покарання переважну більшість становить позбавлення волі на певний строк, яке застосовано до 40,8 тис. засуджених. Другим поширеним видом покарання є громадські роботи (11,2 тис. осіб). Довічне позбавлення волі застосовано до 101 особи. Наведені дані свідчать про те, що процес гуманізації кримінального закону має відбуватися надалі, оскільки перевантаженість вітчизняних установ виконання покарання, а також значний рівень рецидивної злочинності серед осіб, що потрапили до місць позбавлення волі, не залишає іншого вибору.

Другим важливим показником гуманізації кримінальної юстиції є застосування заходів процесуального примусу. Чинний КПК України містить достатню кількість запобіжних заходів, не пов’язаних із взяттям під варту (підписка про невиїзд; особиста порука; порука громадської організації або трудового колективу; застава). Якщо такий запобіжний захід, як порука громадської організації або трудового колективу, є явним пережитком радянських часів, то застава в світовій практиці визнана досить ефективним заходом процесуального примусу. Утім, вона не набула поширення у вітчизняній практиці. За даними судової статистики за 2010 р. судами звільнено під заставу 109 осіб (у 2009 році - 150 осіб). Із загальної суми застави на користь держави звернуто 90,1 тис. грн. (у 2009 році - 144,5 тис. грн.) у зв’язку з тим, що обвинувачений, підсудний порушив узяті на себе зобов’язання. Отже, існує нагальна потреба у доповненні КПК України альтернативними запобіжними заходами.

Третім компонентом, який засвідчує спрямованість кримінально-правової політики держави на гуманізацію, є кількість виправдувальних вироків. В Україні їх традиційно мало. Так, у 2010 р. за вироками, що набрали законної сили, виправдано 315 осіб, із них у справах публічного обвинувачення - 84. При цьому скасовано таких вироків у вищих інстанціях щодо 279 осіб. Ці цифри відображають не лише «якість» роботи вітчизняних правоохоронних органів, а й негативні риси професійної правосвідомості відповідних посадових осіб. Саме із змін правосвідомості має починатися гуманізація кримінально-правової політики держави.

Схожі роботи
Маковецька Н.Є. Кримінальна відповідальність за евтаназію за законодавством Республіки Польща

У тезах доповіді досліджується кримінальна відповідальність за еутаназію за законодавством Республіки Польща

Балобанова Д.О. Впровадження інституту кримінальних проступків з позицій теорії криміналізації

Процесу впровадження інституту кримінальних проступків має передувати аналіз діючого Кримінального кодексу України з позицій теорії криміналізації

Харитонова Е.В. Современное уголовное законодательство Украины и уголовно-правовая наука

В докладе анализируются такие черты современного украинского уголовного законодательства, как высокий уровень изменяемости, ориентация на международные образцы, расширение сферы учета частных интересов, рассматриваются позитивные и негативные стороны таких явлений.

Кураш Я.М. Кримінально-правова відповідальність та її підстави за чинним КК України

У доповіді аналізується кримінально-правова відповідальність та її підстави за чинним кримінальним законодавством України