Шевченко Є.В. Термінологічні розбіжності при характеристиці вини в кримінальному праві

Чинний КК України (далі - КК) у статтях 23, 24 і 25 передбачає наявність двох форм вини - умислу й необережності. Однак, виходячи з особливостей законодавчих конструкцій деяких складів злочинів, у теорії кримінального права виділяють особливе ставлення особи до вчиненого нею діяння та його наслідків, яке отримало назву «змішана», «подвійна», «складна» або «комбінована» форма вини. Визнає наявність специфічного суб’єктивного змісту, притаманного окремим складам злочинів, і судова практика. Це, як правило, випадки, коли в межах одного делікта мають місце ознаки умислу (прямого чи непрямого) й необережності (злочинної самовпевненості чи недбалості). Окремі правознавці також вважають, що змішана (подвійна, складна) форма вини може спостерігатись і при сполученні прямого умислу з непрямим, а також злочинної самовпевненості з недбалістю.

Найчастіше специфічну суб’єктивну сторону пов’язують з такими складами злочинів, як: «умисне тяжке тілесне ушкодження ... , що спричинило смерть потерпілого» (ч.2 ст.121 КК), «зґвалтування, що спричинило особливо тяжкі наслідки ...» (ч.4 ст. 152 КК), «умисне знищення або пошкодження чужого майна, що спричинило загибель людей чи інші тяжкі наслідки» (ч.2 ст. 194 КК) тощо.

Якщо проаналізувати ознаки вищенаведених деліктів, можна дійти висновку, що всі вони мають певні особливості. По-перше, у них завжди як мінімум мають місце два наслідки - основний (проміжний) й додатковий (похідний); по-друге - зазначені наслідки настають хронологічно (послідовно, один за одним) у результаті вчинення особою одного суспільно небезпечного діяння. Таким чином, делікти подібних конструкцій є нічим іншим, як законодавчо передбаченою ідеальною сукупністю умисного й необережного злочинів. А якщо це так, то хоча б і на рівні абстракції, але кожен з них дійсно можна поділити на два (або більше) самостійних складів злочину, відповідальність за які встановлена різними статтями КК. Для таких випадків логічно порушувати питання про встановлення вини окремо щодо кожного зі злочинів, що охоплюються подібним складом: а) діяння і проміжного наслідку та б) діяння й наслідку похідного. Наприклад, при заподіянні тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили смерть потерпілого, це має такий вигляд: умисне тяжке тілесне ушкодження + необережне вбивство. Отже, змішана форма вини, а саме сполучення у межах одного складу злочину ознак умислу й необережності, дійсно може мати місце в злочинах, які сконструйовані з урахуванням вище перелічених ознак.

Дискусія щодо існування і змісту змішаної вини зумовила й термінологічні розбіжності щодо її визначення. Так, О. І. Рарог у зв’язку з тим, що в даному явищі мають місце дві форми вини з усіма (як на прикладі з 4.2 ст. 121 КК) властивими їм ознаками, вважав, що логічніше вести мову саме про «подвійну форму вини», ніж застосовувати термін «змішана». А. О. Пінаєв, погоджуючись із зазначеною аргументацією, пропонував диференціювати різні випадки ускладненої вини.

Поряд з категорією «подвійна вина», він рекомендував використовувати поняття «змішана форма вини», розрізняючи їх. Я. М. Брайнін і М. М. Король для характеристики зазначених явищ пропонували термін «складна форма вини».

Вважаємо, що вирішення питання про визначення змісту понять для позначення специфічної суб’єктивної сторони окремих складів злочинів потребує інших підходів і не може будуватися тільки на семантичному тлумаченні того чи іншого терміна.

На нашу думку, хоча кожна з вищенаведених точок зору є обґрунтованою й не повинна виключатися з наукового обороту, однак класичний термін «змішана форма вини», який до речі існує вже не одне століття, повинен використовуватися як родове поняття, що вказує на ускладнену суб’єктивну сторону деліктів певного виду (саме такий його зміст мав на увазі А. Фейербах). За такого розуміння поняття «змішана вина» співвідноситиметься з поняттями «подвійна», «складна» й «комбінована» вини як родове й видові поняття.

Запропонований нами підхід дозволяє усунути суперечності щодо їх тлумачення й розмежування, оскільки з одного боку, він засвідчує однакову юридичну природу зазначеного явища (ускладненість суб’єктивної сторони окремих злочинів), а з іншого - демонструє видові відмінності (особливості), які можуть мати місце при встановленні вини в конкретному злочині.

Схожі роботи
Кримінальне законодавство України: концептуальні засади побудови та питання імплементації

Складні питання імплементації у чинне кримінальне законодавство міжнародно-правових норм, ратифікованих Україною, розглядаються крізь призму концептуальних ідей, закладених у КК 2001 року.

Овчаренко О.М. Проблеми визначення державної політики щодо притягнення суддів до кримінальної відповідальності

Стаття присвячена актуальним проблемам визначення державної політики щодо притягнення суддів, які порушили закон, до кримінальної відповідальності

Єгорова В.О. Критерії декриміналізації діянь: до постановки проблеми

У статті автор звертає увагу на недостатній рівень наукової розробленості питань декриміналізації суспільно небезпечних діянь, підкреслює самостійну юридичну природу цього явища та наголошує на існуванні критеріїв, властивих саме декриміналізації

Городовенко В.В. Принцип справедливості судової влади і кримінально-правова політика

Стаття присвячена визначенню співвідношення принципу справедливості судової влади і кримінально-правової політики держави.