Екстремальний туризм

Вступ

1. Теоретичні основи екстремального туризму

1.1. Поняття та ознаки екстремального туризму

1.2. Основні види екстремального туризму

2. Аналіз та особливості форм екстремального туризму

2.1. Водні та повітряні види екстремального туризму

2.2. Наземні та гірські види екстремального туризму

2.3 Екзотичні види екстремального туризму

3. Розвиток екстремального туризму в Україні

3.1. Організація безпеки в екстремальному туризмі на Україні

3.2. Порівняльна оцінка розвитку екстремальних видів туризму в Україні та Польщі

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність теми. На міжнародному ринку туризму цей вид починає розвиватися з кожним роком все швидше. Але про деякі його форми багато хто просто щось чув, а деякі і не знають. В Україні останніми роками з’являються туристичні організації, які займаються саме екстремальним туризмом, організовуючи тури. Кожна країна має що представити туристу-екстремалу, це і гори, річки, моря, океан, або ж просто повітряний простір.

Огляд літератури. Питанню розвитку екстремального туризму присвятили свої роботи Романов А.А., Дмитрієвський Ю.Д., Арін Я., Гуляєв В.Г., В їх роботах проаналізовано розвиток певних видів екстремального туризму в різних країнах, та у всьому світі в цілому. Результати цих досліджень використано в даній курсовій роботі. Чимало спеціальних електронів сайтів, присвячених безпосередньо екстриму. Слід сказати, що на сьогоднішній день дана тема є малодослідженою і потребує подальшого наукового опрацювання.

Мета роботи полягає в тому, щоб на основі вивчення та аналізу екстремально-курортного потенціалу країн, окреслити шляхи організації екстремального туризму в Україні.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні завдання:

- ознайомлення с найпоширенішими видами екстремального туризму по видах : пішохідний, водяний, гірський, повітряний.

- розвиток цього виду туризму в різних країнах.

Об’єктом дослідження є форми екстремального туризму та країни світу як регіони з екстремальним потенціалом.

Предметом дослідження є екстремальний туризм як форма природокористування, проблеми та перешкоди, що стоять на шляху розвитку екстремальних курортів, проблеми і перспективи організації екстремальних турів.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, 3 розділів, 7 підрозділів, висновків, списку використаної літератури.


1. Теоретичні основи екстремального туризму

1.1. Поняття та ознаки екстремального туризму

Активні види відпочинку завойовують усе більшу популярність серед простих туристів. Особливо популярним став дайвінг, один із найзахоплюючих і екстремальних видів. Парашутистам і гірськолижникам доводиться потіснитися - число дайверів в усім світі, стрімко зростає. Звертаючи увагу на цифри стає ясно: поширення дайвінга порівнянне тільки із епідемією. На сьогодня у світі майже 20 мільйонів сертифікованих дайверів-любителей, а 40 років тому їх було кілька сотень. В Україні останніми роками захоплення дайвінгом стало масовим. Також, зараз в усім світі дуже популярні стрибки із парашутом. Із парашутом почали стрибати більше напівстоліття назад, але в масового характеру він перетворився тільки років 15 назад. Зараз існує багато варіантів стрибків з парашутом. Це і скайсерфинг і групова акробатика, але все більшу популярність набирає B.A.S.E. jumpіng. Це не тільки гострі відчуття, але і чудове видовище. Багато людей спеціально приїжджають на різні змагання, щоб подивитися, як люди стрибають із хмарочосів, телевізійних веж, мостів, скель. Якщо комусь не подобається пірнати під воду або стрибати із величезних висот - тоді можна спробувати, теж популярний вид вигляд відпочинку, віндсерфінг. Але отут варто врахувати, що це задоволення пов´язане із постійними падіннями у воду, і реальною можливістю захлинутися в морських хвилях, а також неминучими мозолями на руках. Але випробовування себе в сплаві по бурхливих гірських ріках, точно запам´ятається надовго.

Взагалі ж екстремальний туризм один із самих перспективних видів туризму, що залучає до себе усе більше людей. З´являються нові місця для активного відпочинку, як штучні, наприклад гірськолижні курорти, так місця створені природою про які люди раніш і не знали, наприклад, печери. А те, що цей вид туризму активно розвивається видно хоча б з того, що з´являються всі нові його види [15, c. 425-426].

1.2. Основні види екстремального туризму

Екстремальний туризм є одним з найперспективніших видів туризму, який привертає до себе дедалі більше людей.

До активних зараховують різні пригодницькі тури, пригодницькі подорожі, відвідування екзотичних місць, вулканів, островів, водопадів тощо. Зазвичай це нестандартний тур в екзотичні та екологічно чисті природні резервації, пов´язаний з незвичайними подорожами, нетрадиційними засобами транспортувань. В окремих випадках такий тур пов´язаний з ризиком і серйозними фізичними навантаженнями, вимагає сміливості та умінь. Популярний відпочинок на гірськолижних курортах — участь передбачає певну фізичну підготовку і майстерність учасників. Такий туризм близький до спортивного туризму, проте маршрути краще підготовлені та умови істотно комфортніші, ризик зводиться до мінімуму за рахунок забезпечення провідниками, проміжними таборами, туристичним спорядженням.

Особливістю екстремального туризму є його спортивний характер і участь у ньому молодіжної вікової категорії [20, c. 6].

Гірськолижний туризм, мабуть, найбільш розвинений зі всіх видів екстремального туризму в Україні. У нас є досить високого рівня гірськолижні курорти. І хоча вони значно поступаються своїм аналогам, наприклад, в європейських країнах, наші туристи з середнім доходом із задоволенням відвідують українські курорти.

Під час перебування у високогір´ї може виникнути снігова сліпота. Снігова сліпота виникає в результаті сонячного опіку слизистої оболонки ока і сітківки, викликаного яскравим сонячним світлом, що відбивається снігом, льодом або поверхнею води.

При сніговому засліпленні виникає сильна сльозотеча, світлобоязнь, почервоніння очей. У важких випадках можлива тимчасова втрата зору.

Для запобігання сніговому засліпленню слід користуватися окулярами зі склом, що поглинають 50—70% світла.

При розвитку симптомів необхідна темна пов´язка на очі, холодні компреси, промивання очей 2—4-% розчином борної кислоти. Якщо зір не відновлюється, слід евакуювати хворого до лікарні.

Різноманіття видів екстремального туризму в наш час просто захоплює. Кожний вигадує щось особливо новеньке, аби лиш привабити туристів та просто любителів гострого відчуття. Здається, що людина просто змагається з природою: переборює гірські річки, гостює в небезпечних печерах, покорила води океанів та морів, дізнається про небо за допомогою різноманітних приборів, і може злітати на декілька днів в космос. А головне, все це поєднується тільки в одне бажання: неймовірне задоволення.

Здавна всіх вабило щось нове, неопізнане, і деякі готові викласти чималі кошти тільки б відчути це славнозвісне гостре відчуття.

Екстремальний туризм кожного року все більше набирає обертів у своєму розвитку. Тому зараз можна виділити основні види екстремального туризму, про які говориться нижче [16, c. 326].

2. Аналіз та особливості форм екстремального туризму

2.1. Водні та повітряні види екстремального туризму

Водні види екстремального туризму. Дайвинг — плавання з аквалангом у пошуках підводних красот і дивовижних речей.

Вейкбординг — комбінація водних лиж, сноуборду, скейту і серфінгу. Катер буксирує рейдера, що стоїть на короткій широкій дошці. Рухаючись на швидкості 30—40 км/год. з додатковим баластом на борту, катер залишає за собою хвилю, яку рейдер використовує як трамплін. У стрибку можна виконати безліч різноманітних трюків.

Для вейкбордингу потрібен спеціалізований катер, але такі катери коштують дорого, тому в Україні і з´являються рідко. Отже, в нашій країні цей вид відпочинку майже не розвинений через свою дорожнечу.

Водні лижі — один з найвідоміших видів активного відпочинку. Це гідна заміна гірським і біговим зимовим лижам. Для занять водними лижами потрібні водні лижі, рятувальний жилет, рукавички і гідрокостюм.

Водні лижі в даний час активно практикуються на Чорноморському узбережжі.

Віндсерфінг — це овальна дошка з вуглепластика з жорсткою поверхнею для стійкості і з плавниками-стабілізаторами на нижній площині, і невеликим вітрилом, яке кріпиться до дошки. Серфінг — це те ж саме тільки без вітрила. Власне віндсерфінг і походить від серфінгу. При хорошому вітрі можна розвивати швидкість 10—12 м/с (рекорд на сьогодні — більше 70 км/год.).

Каякинг — шалено популярний за кордоном, набирає популярності і в Україні. Цей спорт одинаків, хоч і позбавлений командного духу, проте дає можливість кинути виклик стихії і залишитися з нею сам на сам.

У сучасному каякингу розвиваються три основні напрями — гребний слалом, родео і сплав [13, c. 158].

Слаломний каякинг — це уміння маневрувати на каяку, відчуваючи човен і воду.

Родео, на відміну від слалому — це не тільки віртуозна техніка, але ще і елемент гри. Фристайл на каяку — це виконання різних трюків на човні за рахунок особливостей рельєфу річки.

На каяку можна відправитися у водний похід по річці будь-якої складності, або проводити ігрові сплави на невеликому відрізку гірської річки, вибираючи окремі перешкоди у вигляді бочок, валів і водопадів і проходячи їх без нічого. Природно, щоб відчувати себе упевнено під час сплавів, необхідно володіти базовою технікою слалому і родео.

Екіпіровка. До складу екіпіровки каякера входять: човен, шолом, рятувальний жилет, спідниця (запобігає попаданню води в човен), прогумовані капці і весло.

Рафтинг — це захоплюючий спуск по гірській річці на каное або спеціальних плотах. Рафтинг — один з найбільш популярних турів, абсолютно безпечний навіть для юних туристів. Останніми роками він викликає такий величезний інтерес з боку поціновувачів екстремального відпочинку, що більшість придатних для цього туризму гірських річок були освоєні професіоналами, які тепер пропонують рафтинг-тури практично в будь-яку точку світу.

Рафт-тури в основному бувають такими: поїздки на день або півдня і багатоденні подорожі. Під час останніх туристи потрапляють у віддалені куточки гір з незайманою природою, розбивають табір у міру проходження річки і досліджують дикі околиці навколо стоянок [12, c. 87].

Повітряні види екстремального туризму. Парашутний спорт. Класичний парашутизм включає дві вправи: перше — стрибки на точність приземлення. Завдання полягає в ураженні мішені розміром в 3 см. Раніше, при круглих куполах, мішень була великою (коло, діаметром в 100 метрів), і відхилення у 80 метрів було достатньо непоганим результатом. Із вдосконаленням техніки мішень зменшувалася в розмірах. Після появи щілинного куполу УТ-15 мішень стала мати розмір 10 см, а після винаходу куполів «плануюча оболонка» мішені прийняла розміри, які існують і сьогодні. Зараз для перемоги на змаганнях необхідно показати серію результатів з відхиленням в 0 сантиметрів.

Друга вправа — комплекс фігур у вільному падінні. Достатньо консервативний вид спорту: сам комплекс фігур не зазнає змін вже багато років. Вимагає вигостреної майстерності і постійності в результатах.

Групова акробатика. Дана дисципліна переслідує мету побудови максимальної кількості різних фігур командою з кількох парашутистів. Класична кількість парашутистів у команді — 4 і 8. Бувають також команди з 16-ти спортсменів. Основні фігури для побудови, звичайно, оголошуються наперед, назви ж цих фігур дають деяке уявлення про те, як вони виглядатимуть: «чарка», «зірка» тощо. Команда з чотирьох чоловік може побудувати близько 30 фігур за час вільного падіння.

Купольна акробатика — полягає в побудові формацій з куполів розкритих парашутів. Цим вона кардинально відрізняється від інших видів парашутного спорту, де робота над результатом йде до розкриття парашута (окрім стрибків на точність приземлення).

При виконанні фігур купольної акробатики парашутисти входять у безпосередній контакт з парашутами інших спортсменів, при цьому часто відбуваються завали куполів. Тому парашутистам, що займаються купольної акробатикою, потрібне особливе устаткування. Куполи мають бути стійкими, добре навантаженими і володіти можливістю точного регулювання швидкості.

Фристайл — порівняно молодий вид парашутизму, виник приблизно 10 років тому. Полягає в показі спортсменом різних фігур у вільному падінні. Тут оцінюються краса, складність елементів, виконаних парашутистом, а також майстерність повітряного оператора, який проводить зйомку спортсмена в повітрі.

Відпрацювання фігур на землі вимагає спеціального устаткування, якого немає на кожній дроп-зоні, і це, так само як і відсутність достатньої інформації про фристайл, гальмує розвиток даного виду в Україні [8, c. 94-95].

Скайсерфінг — це стрибки на лижах з виконанням різних фігур у вільному падінні. Аеродинаміка лижника сильно відрізняється від простого вільного падіння, тому стрибки на лижах вважають практично іншим видом спорту. Оскільки всі елементи виконуються в стані вільного падіння, то для оцінки стрибка необхідний повітряний оператор, щоб на основі відеозапису, зробленого цим оператором, члени журі змогли виставити свої оцінки. Таким чином, команда складається з двох членів — спортсмена-лижника і спортивного оператора. У залік йде тільки перші 50 секунд відеозапису стрибка. Оцінюється майстерність і артистизм виконання фігур, а також якість роботи оператора.

В. A. S. Е. jumping. Бейс-джамперу для заняття улюбленою справою — стрибками з парашутом — не потрібен літак або інша техніка, що літає. Він обходиться звичайним ліфтом, а часто і власними руками і ногами плюс альпіністське спорядження.

Спортсмен-бейсер забирається на дах якої-небудь будівлі, бажано хмарочоса, або яку-небудь телевежу, гору або скелю, і стрибає вниз. Навіть ентузіасти цього виду спорту говорять, що це один з найнебезпечніших видів, навіть на фоні екстремальних.

Популярні і такі види активного відпочинку, як польоти на повітряних кулях і дельтапланах. Дальність польоту на повітряній кулі залежить від сили вітру. Повітряні кулі піднімаються на висоту до 1000 м. Місце приземлення повністю залежить від метеоумов.

Дельтапланеризм входить до числа всесвітньо відомих видів спорту, що швидко розвиваються. Апарати зараз неймовірно стійкі, міцні, і польоти на них можуть бути обмежені лише погодними умовами і досвідченістю самого пілота [7, c. 145].

2.2. Наземні та гірські види екстремального туризму

Наземні види екстремального туризму

Маунтинбайкинг — їзда на гірському велосипеді. Влаштовуються змагання і для непрофесійних маунтинбайкерів.

Спелеологія — це дослідження печер. Щоб займатися спелеологією, треба мати серйозну підготовку, причому не тільки фізичну, але і технічну, а також психологічну. Печери бувають різними, але у будь-якому випадку надзвичайна краса печер зачаровує. Озера, химерні вигини, незвичайне світло. Якщо повезе, можна знайти і печерні перлини (вони утворюються у ваннах з проточною водою, але дуже рідкісні).

Спелестологія — це захоплююча суміш туризму і науки, що вивчає порожнини штучного походження. У найширшому сенсі слова спелестологія — це наука про штучні підземні споруди. Спелестологія тісно пов´язана із спелеологією, тільки спелестологів цікавить проникнення в підземні пустоти та приміщення, що на даний час покинуті та становлять певний історичний інтерес: покинуті каменоломні, шахти, водоводи, колодязі, підземні ходи, підземні храми і монастирі тощо.

Х-гонки — це коли одні і ті ж люди настільки добре і універсально підготовлені, що можуть лізти на скелі, скакати на коні, сплавлятися на каяку або плоту по порогах, мчати по горах на велосипеді і спускатися по мотузках під водопадом. Ці люди об´єднуються в команди, і беруть участь у змаганнях, де їх мета — щонайшвидше пройти дистанцію в 300—400 кілометрів, використовуючи свої навики. Це називається «мультиспорт», або «екстремальні» (а частіше навіть «пригодницькі») гонки [7, c. 149].

На Заході щорічно проводиться більше 200 екстремальних гонок. Наприклад, найбільші гонки проводяться у Великобританії, організовані «Асоціацією Екстремальних Гонок Сполученого Королівства та Ірландії».

Гірські види екстремального туризму. Альпінізм вважається найбільш екстремальним відпочинком. Сьогодні альпінізм є цілою індустрією, яка рівномірно розвивається і популяризується. Як правило, для сходжень прийнято вибирати літо, коли погода дозволяє з мінімальними втратами дістатися до наміченої вершини. Проте любителі найгостріших відчуттів не зупиняються і взимку. А складні погодні умови і схід лавини тільки додають гостроту подорожі. У гори йдуть, щоб випробувати себе, ризикнути, подолати все і дістатися до вершини. Для цього потрібно бути добре фізично підготовленим.

Спорядження для забезпечення безпеки. У спортивному скелелазінні використовується різноманітне альпіністське спорядження, що забезпечує пересування спортсменів і їх безпеку, а також деякі спеціальні пристрої, наприклад, страхувальна лебідка з тросом і блоками. Основою забезпечення безпеки скелелаза є верхня страховка. її проводять звичайним альпіністським мотузком діаметром 9—12 мм або сталевим тросом діаметром 3—4 мм за схемою: скелелаз-блок-страховик.

Верхня страховка — основа безпеки — необхідна на тренуваннях і змаганнях. Проте сенс її полягає не тільки в цьому. Верхня страховка сприяє також швидшому і ефективнішому освоєнню скелелазами техніки лазіння.

Кращою з погляду організації верхньої страховки слід вважати скелю, у верхній частині якої є широкий майданчик із зручним підходом до неї збоку. Якщо немає зручного підходу до майданчика, наміченого для організації верхньої страховки, спочатку пробираються до неї по стіні із взаємною страховкою. Це повинно бути доручено кваліфікованим альпіністам. Верхня страховка дещо відрізняється від верхньої страховки, що застосовується альпіністами на сходженні. Наявність двох страховиків обов´язкова. Другий страховик орудує вільним кінцем мотузка, видаючи або вибираючи його від товариша, що стоїть попереду.

Для забезпечення оперативності при такій страховці необхідний хороший радіо- або телефонний зв´язок між страховиками, що знаходяться над маршрутом, і коректувальником страховки, що сидить внизу, оскільки страховики не бачитимуть, що робиться на трасі, і не зможуть своєчасно реагувати.

Розвиток гірської хвороби залежить від віку, статі, фізичного і психічного стану, ступеня тренованості і тривалості кисневого голодування, інтенсивності фізичних навантажень, висотного досвіду. Недостатнє харчування і неповноцінний відпочинок, що передують подорожі, відсутність акліматизації знижують стійкість організму.

Хвороба може виявлятися як раптово — при надмірному перенапруженні в умовах кисневого голодування, так і поступово. Перші ознаки її — апатія, втома, сонливість, нездужання, запаморочення. У разі продовження перебування на висоті, виникають розлади травлення, нудота і блювота, порушується ритм дихання, з´являються озноб і лихоманка.

Надалі, особливо при підвищенні висоти сходження, хвороба може прогресувати: головний біль украй загострюється, сонливість виявляється сильніше, можуть бути носові кровотечі, різко виражена задишка, підвищена дратівливість, можлива втрата свідомості, синюшність шкіри і слизистих [6, c. 225-226].

Інтенсивність розвитку гірської хвороби залежить від висоти.

800—1000 м. Як правило, висота переноситься легко, проте у деяких людей спостерігаються невеликі відхилення від норми.

1000—2500 м. Фізично нетреновані люди переносять деяку млявість, виникає легке запаморочення, частішає серцебиття. Симптомів гірської хвороби немає.

2500—3000 м. Більшість здорових не акліматизованих людей відчувають дію висоти: легкий головний біль, у деяких хворобливі відчуття в м´язах і суглобах; знижується апетит, порушується ритм дихання, виникає підвищена сонливість. Проте яскраво виражених симптомів гірської хвороби у більшості здорових людей немає, а у деяких спостерігаються зміни в поведінці: піднесений настрій, зайва жестикуляція і балакучість, безпричинна веселість і сміх (як при легкому алкогольному сп´янінні).

4000—5000 м. З´являється гостра і така, що важко триває (в окремих випадках) гірська хвороба. Різко порушується ритм дихання, скарги на задуху. Нерідко виникає нудота і блювота, виникають болі в ділянці живота. Збуджений стан змінюється занепадом настрою, розвивається апатія, байдужість до навколишнього середовища, меланхолійність. Яскраво виражені ознаки захворювання, звичайно, виявляються не відразу, а протягом деякого часу перебування на цих висотах.

5000—7000 м. Відчувається загальна слабкість, важкість у всьому тілі, сильна втома. Біль у скронях. При різких рухах — запаморочення. Губи синіють, підвищується температура, часто з носа і легенів виділяється кров, а іноді починається шлункова кровотеча. Виникають галюцинації.

При тривалому знаходженні на висоті організм зазнає ряд фізіологічних змін, що є пристосовними реакціями організму для збереження нормальної життєдіяльності. Акліматизація залежно від термінів перебування в горах може бути повною або частковою. Для туристів і альпіністів характерна часткова акліматизація через порівняно короткий термін подорожі.

Період часткової акліматизації для кожної людини може варіюватися. Часткова акліматизація найшвидше і повно наступає у фізично здорових людей у віці від 24 до 40 років. В умовах фізичної активності 14-денний термін є достатнім для часткової акліматизації [11, c. 236-237].

Гірські лижі і сноуборд. Гірські лижі — один з найстаріших видів активного відпочинку. Майже будь-який гірськолижний курорт пропонує якісний і різноманітний гірськолижний сервіс, є спуски як для професіоналів, так і для новачків, яких завжди можуть навчити правильно кататися місцеві інструктори. Спорядження: комплект лиж, кріплення, палиці, черевики, костюм, шолом, маска, рукавички.

Сноубординг — спуск по снігу з гірських схилів на спеціально обладнаній дошці. Це більш агресивний, активний і екстремальний вид, ніж гірські лижі. Сноубординг як окремий вид спорту з´явився в Америці в 60-х роках XX століття. Існує багато спеціальних трас з трамплінами та іншими всілякими перешкодами, на яких сноубордисти можуть робити різні акробатичні трюки. Але в останнє особливо популярним серед сноубордистів став хаф-пайп (від англ. half-pipe «пів-труби») — споруда зі снігу, схожа на рампу для ролерів.

Взагалі екстремальні захоплення, пов´язані з гірськими лижами і сноубордом, можна розділити на кілька груп: freeskiing або freeride — це спуск по крутих непідготовлених схилах зі складним рельєфом; heliskiing — те ж саме, але з використанням вертольота як засобу доставки на гору; ski-touring (randonee ski) — ски-тур, гірський туризм з використанням лиж і спеціальних кріплень для підйому вгору;

Лижний альпінізм — сходження на гору з метою спуститися з вершини на лижах або сноуборді (використання страховки, або якого-небудь додаткового спорядження, окрім лиж, на спуску порушує «чистоту» такого сходження); останніми роками з´явилася new school — щось на зразок сноубордистського фрістайлу [10, c. 191].

2.3 Екзотичні види екстремального туризму

Космічний туризм — найдорожчий і, мабуть, найбільш екзотичний вид екстремального туризму — подорож на орбіту Землі. Наразі космічних туристів одиниці.

Кайтсерфінг. Сутність його полягає в тому, що людина, яка стоїть на дошці, розганяється за допомогою повітряного змія, мотузка від якого знаходиться у неї в руках. Займатися кайтсерфінгом можна як в горах, так і на рівнинній місцевості, єдиною обов´язковою умовою є вітер. Можна навіть кататися по будь-яких полях, яких завгодно плоских або горбистих. Але найкраще кататися на дошці по водоймищах, покритих крижаною кіркою, і запорошених снігом. До того ж русла річок або озер, як правило, є найлегшими місцями. Всесезонна універсальність дозволяє використовувати повітряних зміїв взимку і влітку. Деякі професіонали здійснюють стрибки до 100 метрів у довжину і 30 у висоту. Кайт дозволяє розвивати швидкість, що перевершує швидкість вітру більш ніж в два рази. Реально досяжна швидкість пересування — 60— 70 км/год, а найвища — близько 200 км/год.

Джайло-туризм — це один з видів екзотичного екстремального відпочинку — життя в первісному племені зі всіма принадами первісного побуту.

Туризм на Північному і Південному полюсах. Нещодавно почали здійснюватися круїзи до Арктики і Антарктики. Дедалі більше людей бажають побувати в екстремальних кліматичних умовах і подивитися на екзотичних тварин, зокрема пінгвінів. До того ж Північний і Південний полюси найбільш екологічно чисті місця на Землі [9, c. 296-297].

Зустрічаються і такі екзотичні тури, як поїздка до Чорнобиля або подорожі джунглями. Охочих поїхати до Чорнобиля, із зрозумілих причин, не багато. Адже і після майже двох десятиліть екологічна обстановка в цьому районі далека від оптимальної. Звичайно, відправляють туди любителів гострих відчуттів у спеціальних костюмах у супроводі фахівців з дозиметрами. Проте доступ в заборонену 30-кілометрову зону закритий для вагітних і неповнолітніх, оскільки безпосередньо поблизу АЕС випромінювання у багато разів перевищує допустимі межі.

Тут можна побачити захоплюючу картину: вимерле місто, скрізь висока трава і дика природа. Без втручання людини зона перетворилася на неповторний природний парк. Тут з´явилися нові види рослин, відродилися популяції вимираючих тварин. Орлани-білохвости, рисі, сірі вовки, здичавілі коні захопили місцевість. Під час подорожі в джунглі у туристів з´являється можливість буквально стати частиною природи, але при цьому виявитися відрізаними від цивілізованого світу. І навіть якщо така туристична група має сучасні засоби супутникового зв´язку, для приходу допомоги може знадобитися декілька годин або днів. Тому будь-яка надзвичайна подія може призвести до серйозних наслідків [20, c. 6].


3. Розвиток екстремального туризму в Україні

3.1. Організація безпеки в екстремальному туризмі на Україні

Виживання людини в екстремальних умовах залежить від багатьох чинників: фізичного і психологічного стану, запасів їжі і води, ефективності спорядження тощо.

На життєдіяльність людини великий вплив справляють не лише її воля, рішучість, зібраність, витривалість, але і знання природи. Люди гинуть від спеки і спраги, не підозрюючи, що в трьох кроках знаходиться рятівне джерело води; замерзають у тундрі, не зумівши побудувати укриття зі снігу; гинуть з голоду в лісі, де багато дичини; стають жертвами отруйних тварин, не знаючи, як надати першу медичну допомогу при укусі.

Важливе значення для життєдіяльності людини в умовах автономного існування мають зовнішнє середовище і клімат. Чинники зовнішнього середовища, що впливають на людину, вельми різноманітні. Це температура і вологість повітря, вітер, сонячна радіація, отруйні змії, хижі тварини та ін.

Для виживання в екстремальних умовах людині необхідно вирішити три найважливіших завдання:

1) зуміти захистити себе від переохолодження або перегріву залежно від місцевості і погодних умов;

2) встановити денну норму витрачання води, а недоторканний запас залишити на крайній випадок. Необхідно також вжити заходів для знаходження джерел води;

3) скласти харчовий раціон і переконатися, що вода є в достатній кількості для споживання і приготування їжі [7, c. 214].

Одним з найважливіших чинників забезпечення безпеки в туризмі є знання основ першої медичної допомоги і комплектації аптечки швидкої допомоги. Неправильна медична допомога може різко погіршити стан потерпілого та спричинити загибель, тоді як відсутність такої «допомоги» зберегла б їм життя.

Отже, не можна непрофесіоналам намагатися надати допомогу сильнодіючими препаратами. Навіть лікар у такій ситуації може неправильно оцінити ситуацію і зробити фатальну помилку. Звідси висновок — потрібно виключити з арсеналу медикаментів такі сильнодіючі препарати, як лазикс, промедол, морфін, каліпсол, седуксен, реланіум тощо. Використання цих препаратів непрофесіоналами неприйнятно. Як знеболюючі потрібно використовувати ненаркотичні анальгетики: кетарол, вольтарен, баралгін або трамал (вони не пригноблюють дихання). Лазикс можна використовувати тільки при ізольованих черепно-мозкових травмах, або не використовувати взагалі, оскільки при невеликому ушкодженні потерпілий і так виживе, а при обширному — це йому все одно не допоможе, він загине, незалежно від того, чи вводився йому лазикс, чи ні. Врятувати може лише швидке транспортування в нейрохірургічний стаціонар.

Для гарантування безпеки необхідно дотримуватися таких правил:

— при хворобі учасника експедиції не доцільно продовжувати подорож і намагатися його лікувати на маршруті;

— у разі будь-якої серйозної травми, організувати аварійний схід з маршруту;

— у спільне спорядження групи повинна входити добре укомплектована аптечка. При підготовці маршруту слід наперед намітити і вивчити аварійні шляхи сходу з маршруту [7, c. 216].

Орієнтування на місцевості полягає в умінні знайти напрям сторін світу і своє місцезнаходження відносно навколишніх предметів, зокрема елементів рельєфу. Воно відіграє вкрай важливу роль, оскільки, знаходячись у природних умовах, людині доводитися орієнтуватися постійно. Звичайно, для точного визначення сторін горизонту і свого місцезнаходження оптимальним варіантом є наявність топографічних карт і компаса. При їх відсутності в ясну погоду орієнтування в просторі можливе за допомогою сонця, Полярної зірки, місяця. Деякі місцеві ознаки, особливо в похмуру погоду, також можуть полегшити орієнтування.

Визначення сторін горизонту за рельєфом, ґрунтом, вітром і снігом. Вологість грунту біля великих каменів, окремих будівель, а також пнів слугує свого роду орієнтиром — влітку фунт більш зволожений з півночі від цих предметів, ніж з півдня.

Південні схили гір і пагорбів, як правило, бувають сухіше північних, менш задерновані і сильніше схильні до процесів розмивання.

Сніг біля скель, великих каменів, пнів, споруд тане швидше з південної сторони, яка сильніше освітлюється променями сонця. У ярах, лощинах, ямах він швидше тане з північної сторони, позаяк на південні краї заглиблень не потрапляють прямі промені сонця, що падають з півдня.

На південних схилах гір і пагорбів утворення проталин відбувається тим швидше, чим більше крутизна схилів. Біля північного узлісся лісу грунт звільняється з-під снігу іноді на 10—15 днів пізніше, ніж біля південної. У березні-квітні навколо стволів окремо стоячих дерев, пнів і стовпів у снігу утворюються лунки, витягнуті в південному напрямі. Весною на обернених до сонця схилах під час танення снігу утворюються витягнуті на південь виступи — «шпильки», розділені виїмками, відкрита частина яких обернена на південь.

Визначення сторін горизонту за спорудами. Різні споруди в деяких випадках теж можуть слугувати хорошими орієнтирами. В основному це споруди релігійного культу: церкви, мечеті, синагоги тощо, які відповідно до релігійних канонів будувалися досить суворо орієнтованими за сторонами горизонту.

Вівтарі і каплиці православних церков обернені на схід, а дзвіниці — на захід. Опущений край нижньої щаблини хреста на куполі звернений до півдня, піднятий — на північ.

Вівтарі лютеранських церков обернені тільки на схід, а дзвіниці — на захід. Вівтарі католицьких церков обернені на захід.

Кумирні, пагоди, буддійські монастирі фасадами обернені на південь. Виходи з юрт також обернені на південь [12, c. 277].

Визначення сторін горизонту в лісі. У густому лісі нерідко орієнтуються, піднявшись на високе дерево. За місяцем можна судити про розташування близьких круч або крутих схилів, визначивши подвоєну відстань до них за часом проходження звуку. Якщо відоме розташування річкової системи і в лісі є річки, то за орієнтир можна прийняти їх.

Вийшовши на стежку, потрібно уважно її оглянути. Якщо гілка б´є в обличчя або в груди — зі стежки треба піти: вона звірина і до житла людини не приведе. Заблукавши, найнадійніше повернутися своїми слідами до початкового пункту ходьби і орієнтуватися знову. Якщо цього зробити не можна, то слід вийти до будь-якого лінійного орієнтиру — річки, дороги, просіки, напрям яких відомий, застосувавши для цієї мети грубо визначений перпендикуляр до вибраного орієнтиру. Визначити напрямок на дорогу можна за звуком автомобілів або потягів, що проходять.

Затримавшись у лісі, корисно знати, що вітер на відстані 100—200 м від узлісся майже не відчувається; влітку в лісі холодніше, ніж в полі, а взимку тепліше; вдень прохолодніше, а вночі тепліше. Ґрунт в лісі промерзає на меншу глибину, ніж в полі. Сніг у густому лісі сходить на 2—3 тижні пізніше, ніж на відкритому місці. Опадів затримується на листяних деревах близько 15%, на сосні — близько 20—25%, на ялині — до 60%, на ялиці — до 80%.

Для орієнтування в просторі значення має і вміння оцінити відстань. Найточніше вона визначається за допомогою підрахунку своїх кроків, за умови знання довжини кроку. Середня довжина двох кроків може бути прийнята рівною 1,5 м.

Визначення часу доби є не менш важливим компонентом орієнтування, ніж визначення місцезнахоження. Звичайно, найнадійніший і точний спосіб визначення часу можливий лише за наявності механічного або електронного годинника. Проте і без них можливе визначення часу в природних умовах. Воно матиме достатньо приблизний характер, але може зіграти свою важливу роль, особливо в умовах автономного існування.

Відносно точно можна визначити час за сонцем, місяцем та сузір´ями. Але це вимагає певних знань зоряного неба. Доступніше визначення часу доби за активністю деяких рослин і птахів. Відомо, що квіти деяких видів рослин розкриваються і закриваються в певні години. Птахи прокидаються також у певні години, про що можна дізнатися за їх співом [7, c. 218].

3.2. Порівняльна оцінка розвитку екстримальних видів туризму в Україні та Польщі

Україна зі своїм ресурсним потенціалом є країною майже безмежних можливостей для організації активного й екстремального відпочинку. Екстремальні розваги – це нова конкурентна перевага для будь-якого туристичного місця або маршруту. В Україні є багато варіантів для розвитку таких напрямків, однак на сьогодні вони знаходяться, переважно, в стані перспективних розробок.

Обираючи місце для відпочинку, туристи замислюються не тільки про певні визначні місця, побутові зручності, а і про те, чим можна буде зайнятися у вільний час, які пропонуються розваги. Якщо є можливість вибору (особливо для людей молодших вікових груп), то до уваги беруться не лише особливості клімату, наявність цікавих для огляду об’єктів, але й можливості для активних форм відпочинку [20, c. 6].

Те, що можна б назвати первістками туристичного бізнесу, з’явилося в Польщі ще в середині 80-х років минулого століття, відразу після відміни військового стану. Саме тоді поляки почали засновувати перші приватні туристичні бюро. Турбізнесменами-піонерами в основному були колишні працівники державної структури на кшталт «Інтуристу», котрі володіли мовами та мали вже певні контакти за кордоном.

Формуванням попиту на екстремальні розваги є, по-перше, бажання туристів, по-друге, це елемент новизни, по-третє, екстремальні види спорту максимальна сприяють зняттю стресу і викиду надлишку енергії, яка найбільш характерна для людей середнього віку.

Відомо, що багато сучасних туристів люблять подорожі з елементами екстріму. Це можна пояснити багатьма причинами: одні віддають данину моді, шукають нові шляхи самовираження, інші, і таких більшість, - прагнуть позбутись щоденних навантажень й одержати свою дозу адреналіну. Екстрімом для людини може бути будь-який вид діяльності, не звичний для неї, відмінний від звичайного способу життя, такий що викликає сплеск емоцій, своєрідний позитивний стрес (для певних категорій людей екстремальними є навіть поїздки верхи на конях або польоти на аеропланах чи малих літаках). Активний відпочинок - один із найліпших способів зняття напруги.

Нині в Польщі діє майже три тисячі турбюро (не враховуючи агентств, котрі займаються виключно продажем путівок). Правда, лише близько трьохсот із них мають штат більший, ніж десять працівників.

Організацією екстремальних турів можуть займатися приватні підприємці, невеликі компанії, спортивні федерації. А їхніми агентами, що працюють безпосередньо із клієнтурою, можуть стати готелі, турфірми приватні підприємці. Саме так організований цей бізнес у світі. В Україні туроператорам важко залучати закордонних туристів через недоліки в роботі готелів, ресторанів і організації системи розваг, а це і є головною проблемою.

Багато екстремальних розваг - це також захопливе видовище, за яким спостерігає той, хто сам не зважується на екстрім.

Кількість туристів, які цікавляться екстремальними розвагами, точно оцінити неможливо. Але з публікацій, присвячених даній тематиці, відомо що у Європі близько 30% відпочиваючих хоча б один раз у тиждень виїжджають на джип-сафарі, рафтинг, екскурсію на яхті тощо. З економічним розвитком суспільства збільшується кількість видів відпочинку (в тому числі й екстремального), а також число бажаючих урізноманітнити дозвілля незвичайними враженнями [9, c. 315-316].

Для порівняння екстремального туризму в Україні і Польщі, розглянемо основні види туристичних послуг, що надаються в Польщі в сфері екстремального туризму. Головним експонатом екстремального туризму в Польщі є шведський галеон „Солен”, який затонув тут під час битви під Олівою у 1627 році. Відвідувачами цього екстремального кладовища під водою стануть шанувальники нетрадиційних видів відпочинку та любителі морської старовини, адже ці рештки кораблів не можна витягувати на водну поверхню через небезпеку повного розпаду деревини.

Копальня „Величка” стала своєрідним синонімом Польщі, тому її відвідує багато туристів, щороку понад 1 млн. чоловік. За статистикою, яку веде керівництво шахти, найбільше екскурсантів приїжджає з Англії, Німеччини, Італії, США, Кореї та Росії. Були тут також мандрівники з Маврикія, Чилі, Тайваню, Домініканської республіки і Парагваю. До послуг іноземних туристів у штаті екскурсоводів є гіди, які вміють розповісти історію Велички на 10 іноземних мовах. Найчастіше тут лунають англійська, німецька, російська, французька, італійська та іспанська мови.

Водний туризм в Україні завойовує все більшу популярність, з кожним роком з´являються нові маршрути сплавів. Але, незважаючи на цю тенденцію, ще є більші можливості для росту. Існуючий природний потенціал використається далеко не на повну потужність - максимум на 10%.

Водний туризм потребує набагато менших інвестицій, ніж інші екстремальні види. Вартість катамарана $600-1000, тримісної байдарки - $300-400. Сплави, відповідно, також доступні більшому колу туристів, вартість триденного сплаву, включаючи прокат плавзасобів і туристичного спорядження, харчування, екскурсійне й інструкторське обслуговування, в Україні коливається від $30 до 50.

Розглядаючи екстремальний туризм у масштабі України, слід згадаймо і деякі регіональні аспекти. На нашу думку, перспективними районами для розвитку екстрім-туризму є Українські Карпати і Передкарпаття. Місцями розвитку сафарі (фотополювання) в регіоні можуть бути: національний природний парк Вижницький, національний природній парк Гуцульщина а також Карпатський біосферний заповідник. Повітроплавання перспективно розвивати в районі каньйоноподібної долини середньої течії р. Дністер з чудовими краєвидами історичних місць Хотинської та Каменець-Подільської фортець. На території України є достатньо сприятливі умови і ресурси для розвитку екстремального відпочинку. Але низький рівень розвитку туристичної інфраструктури і соціальних стандартів населення призвів до того, що екстремальний туризм у нас у своєму розвитку відстає від загальносвітових тенденцій. За оцінками багатьох вітчизняних спеціалістів, існує великий потенціал екстремального туризму, який можна буде розкрити з загальним соціально-економічним розвитком держави.

На сьогодні важко визначити загальну кількість екстремальних видів туризму. Це зумовлено широким підходом до впровадження екстремальних розваг в різних сферах людської діяльності. В Україні перспективним вважається розвиток таких видів екстремального туризму, як польоти на повітряних кулях, парашутизм, спелеологія, різні види сафарі та рафтинг [20, c. 7].

Отже, враховуючи схожість проблем, які вимагають свого вирішення стосовно реформування екстремального сектора виробництва, необхідністю кардинальних змін у державній політиці щодо розвитку туризму з подібними проблемними питаннями в інших постсоціалістичних країнах, та накопичений позитивний досвід по їх вирішенню у Польщі, доцільно формувати законодавство України у сфері туризму з максимальним врахуванням їх досвіду. Це, передусім, стосується дотримання головних принципових елементів на яких базується законодавча база регулювання туризму в Польщі:

1. Чітке визначення (дефініція) в законодавстві України понять: «туризму», «екстремальний туризм».

2. Відмежування діяльності у сфері екстремального туризму від підприємницької діяльності взагалі. При тому бути свідомим того, що екстремальний туризм є, й у подальшому залишатиметься органічною частиною туристичного бізнесу в Україні.

3. Процес законодавчого регулювання та інші форми унормування діяльності у сфері екстремального туризму повинні відбуватись за безпосередньої участі громадських об’єднань. Право на визначення окремих норм і стандартів діяльності та контроль за їх дотриманням потрібно делегувати таким громадським об’єднанням.

Тільки шляхом застосування в українському законодавстві наведених вище методів та засобів, а також дотримання принципових положень правового регулювання, які витримали іспит на практиці, можливо створити стійку правову основу для повноцінного розгортання цієї форми туристичної діяльності в нашій державі.


Висновки

Отже, узагальнюючи вищесказане, відзначимо, що екстремальний туризм – дуже цікавий, захоплюючий вид відпочинку, який все більше подобається людям. Екстремальний туризм постійно перебуває у розвитку, як в світі, так і в Україні. Увесь час з´являються його нові різновиди. Так відносно недавно з´явився космічний туризм, і цілком можливо, що через 10–15 років він буде більш доступним, ніж зараз. А які види екстремального туризму з´являться через 20-30 років навіть складно уявити. У порівнянні з Україною екстремальний туризм в інших частинах світу – у Східній Азії, Європі, Північній Америці розвинутий достатньо добре. А безпосередньо серед жителів Європи й особливо Північної Америки екстремальний туризм найбільш популярний вид відпочинку. Аналіз роботи туристичних фірм, що діють на ринку екстремальних і екзотичних туристичних турів показав, що діяльність фірм орієнтована на молодіжний сектор туристів, а також на професіоналів туристів-екстремалів.

У діяльності туристичних фірм відсутня спрямованість на міжнародний ринок, залучення у регіон іноземних туристів, організацію їхнього дозвілля й обслуговування. Інші фірми, що працюють на міжнародному ринку також не завжди враховують запити іноземних туристів-екстремалів, а пропонують в основному культурні тури. Цілком очевидно, що розробка і впровадження екстремальних туристичних турів є вкрай необхідними. Вони, крім того, вимагають комплексного і детального підходу. Але кошти і сили, витрачені на дані заходи, за умови ретельної розробки і дотриманні всіх необхідних правил, сповна окупаються і багато в чому визначають прибутковість галузі. Отже, екстремальний туризм розвивається надзвичайними темпами, створюються нові тури, щоби вразити туристів, адже екстрим це спорт, і це чудово, що усе більше людей мають бажання займатися спортом.

Список використаної літератури

  1. Агафонова Л.Г., Агафонова О.Є. Туризм, готельний та ресторанний бізнес: Ціноутворення, конкуренція, державне регулювання: Навчальний посібник. – К.: Знання України, 2002. – 358 с.
  2. Бабарицька В. Менеджмент туризму. Туроперейтинг. Понятійно-термінологічні основи. Сервісне забезпечення турпродукту: навч. посібник. — 2-ге вид., перероб. та доп. — К. : Альтерпрес, 2008. — 286с.
  3. Ильина Е.Н. Туроперейтинг: организация деятельности: Учебник. – М.: Финансы и статистика, 2000. – 256 с.
  4. Кабушкин Н.И. Менеджмент туризма: Учебник. – Минск: Новое знание, 2002. – 409 с.
  5. Квартальнов В.А. Туризм: Учебник. – М.: Финансы и статистика, 2002. – 320 с.
  6. Кифяк В.О. Організація туристичної діяльності в Україні. – Чернівці: Зелена Буковина, 2003. – 312 с.
  7. Козинець В. Безпека життєдіяльності у сфері турізму: навчальний посібник / Віталій Козинець, ; Київський ун-т туризму, економіки і права . - К. : Кондор, 2006. - 575 с.
  8. Король О. Менеджмент туризму: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Чернівецький національний ун-т ім. Юрія Федьковича. — Чернівці : Рута, 2008. — 240c.
  9. Любіцева О.О. Ринок туристичних послуг (геопросторові аспекти). – К.: Альтерпрес, 2002. – 436 с.
  10. Мальська М.П., Худо В.В., Цибух В.І. Основи туристичного бізнесу: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 272 с.
  11. Менеджмент туризма: Основы менеджмента: Учебник. – М.: Финансы и статистика, 2002. – 352 с.
  12. Менеджмент туризма: Экономика туризма: Учебник. – М.: Финансы и статистика, 2001. – 320 с.
  13. Туризм и гостиничное хозяйство / под. ред. Чудновского А.Д. – М.: ТАНДЕМ, ЭКМОС, 2000. – 400 с.
  14. Цопа Н. Менеджмент міжнародного туризму: Дис... канд. екон. наук: 08.06.02 / Кримська академія природоохоронного і курортного будівництва. — Сімферополь, 2002. — 244арк.
  15. Школа І.М. та ін. Менеджмент туристичної індустрії: Навчальний посібник. – Чернівці: ЧТЕІ КНЕУ, 2003. – 662 с.
  16. Энциклопедия туризма: Справочник. – М.: Финансы и статистика, 2003. – 368 с.
  17. Явкін В. Проблеми географії та менеджменту туризму / Чернівецький національний ун-т ім. Юрія Федьковича. — Чернівці : Рута, 2006. — 260с.
  18. Мейлицев В. Полеты в космос - для многих и недорого/ Владимир Мейлицев //Эхо планеты. - 2004. - № 11. - C. 27-31
  19. Пахомов А. Билеты в космос продаются //Эхо планеты. - 2002. - № 17. - C. 26-31
  20. Экстремальная Украина //Сегодня. - 2008. - 16 апреля: Вставка. - C. 6-7
Схожі роботи
Гостинність та міжнародні готельні ланцюги
Сучасний стан та проблеми готельних ланцюгів.Розвиток готельних ланцюгів у світі.Поняття готельних ланцюгів. Спеціалізація і готельні об’єднання...
Формування та розвиток туристичного законодавства України
Перспективи розвитку туристичного законодавства в Україні. Законодавче забезпечення туристичної діяльності в Україні. Сучасний стан туристичного законодавства України...
Основи туризмознавства
Види туризму за вибором засобів пересування.Основні показники розвитку туризму в світі.Роль туризму в господарсько-економічному розвитку країни...
Туристично-рекреаційний потенціал Литви
Поняття про туристично-рекреаційний потенціал Литви. Туристично-рекреаційні ресурси Литви. Природні рекреаційні ресурси. Історико-культурні рекреаційні ресурси. Туристична інфраструктура...