Фінанси підприємства: поняття та сутність

1. Сутність фінансів підприємств, їх функції та принципи організації

2. Бюджетний устрій, його сутність і основи

3. Джерела формування доходів і напрями видатків: Пенсійний фонд; Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності; Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття; Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві; Фонд України соціального захисту інвалідів

4. Сутність, призначення і роль міжнародних фінансів

Список використаної літератури

1. Сутність фінансів підприємств, їх функції та принципи організації

Фінанси підприємств є важливою ланкою здійснення господарської діяльності та сфери державного регулювання усієї фінансової системи держави. Фінансові ресурси підприємств формуються в результаті фінансово-господарської діяльності. Ефективність діяльності підприємства і його фінансові результати залежать від операційної, інвестиційної та фінансової діяльності незалежно від форми власності й організаційно-правової форми господарювання. Фінанси є кровоносною системою підприємницької діяльності. Рух грошей, його швидкість і масштаби визначають працездатність фінансової системи. З руху грошей починається і ним завершується кругообіг коштів підприємства, оборот всього капіталу.

Якщо б підприємницька діяльність складалася лише з операцій з готівковими коштами, то рух капіталу легко виявлявся. Проте готівкові кошти — це лише одна з форм капіталу. Іншими формами капіталу є товарна і виробнича. Операції з ними в кінцевому результаті зведуться до грошового обміну, але в кожний даний момент це не є очевидним. Тому процес руху капіталу затушовується, аналіз і оцінка фінансів підприємства ускладнюються [10, Філімоненков О., c. 26].

В умовах ринку питання стану фінансів підприємств цікавить мільйони українських громадян-акціонерів, а також інших безпосередніх і опосередкованих учасників економічного процесу. Це питання найбільш важливе для працівників самого підприємства і його адміністрації, тому що механізм ринку може призвести і до банкрутства.

Згідно з Господарським кодексом України підприємство — суб´єкт господарювання, створений для здійснення підприємницької діяльності на свій страх та ризик, основною метою якого є одержання максимального прибутку та задоволення суспільних потреб членів суспільства. Під фінансами розуміється процес руху коштів у виробництві, при розподілі прибутків, перерахуванні податкових платежів у дохід бюджету, формуванні різноманітних грошових фондів. Спільним для перерахованих вище процесів є те, що всі вони мають грошову форму вираження. Грошовий характер головною ознакою фінансової сфери, проте фінанси - це не самі гроші, а грошові відносини, за допомогою яких відбувається розподіл і перерозподіл вартості валового внутрішнього продукту (ВВП), валового національного продукту (ВНП). У результаті формуються грошові доходи і відбувається їх нагромадження на підприємствах і в державі. Ці доходи використовуються на розширене відтворення, задоволення соціальних та інших потреб суспільства [10, Філімоненков О., c. 27].

У структурі фінансових відносин фінанси підприємства займають визначне місце, оскільки обслуговують основну ланку суспільного виробництва, де створюються матеріальні блага. До складу фінансів підприємства можна віднести такі групи грошових відносин:

  • з іншими господарюючими суб´єктами - сплата й одержання штрафів при порушенні договірних зобов´язань, внесення пайових внесків і їх частка в розподілі прибутку, вкладення коштів у цінні папери, одержання дивідендів, розрахунки зі споживачами, постачальниками, суб´єктами ринкової інфраструктури України і зарубіжжя;
  • всередині підприємства (між робітниками і підрозділами) — пов´язані з формуванням і використанням на підприємстві цільових фондів коштів (статутного фонду) та ін.;
  • з вищими управлінськими структурами підприємств;
  • з фінансово-кредитною системою держави — з бюджетами різних рівнів, банками, страховими організаціями, інвестиційними фондами та компаніями, з фондовим ринком.

Фінанси підприємств виконують дві функції:

  • розподільчу — за допомогою фінансового механізму відбувається формування фондів суб´єкта;
  • контрольну — дозволяє дізнатися, наскільки своєчасно і повно фінансові ресурси надходять у фонди і як використовуються на підставі фінансової і бухгалтерської інформації [11, Хачатурян С., c. 77].

За економічною сутністю фінанси підприємств — це грошові відносини з формування і використання грошових витрат, прибутків і фондів підприємств. Матеріальним носієм фінансових відносин є фінансові ресурси, які знаходяться в розпорядженні підприємств і призначені для задоволення його виробничих та соціальних потреб.

Рис. 1. Групи відносин у сфері фінансів

У господарюючого суб´єкта створюються такі грошові фонди:

  • статутний фонд (капітал) - основне початкове джерело власних коштів (власний і оборотний капітал);
  • додатковий капітал, створений за рахунок приросту вартості майна (переоцінка основних фондів, перевищення вартості акцій над номіналом, добродійна або безвідплатна передача коштів суб´єкта);
  • резервний (страховий) фонд (капітал) — фонд суб´єктів, що формується згідно із законодавством України. Використовується для виплати дивідендів за привілейованими акціями або збитків поточної діяльності (чи ліквідації) підприємства;
  • інвестиційний фонд (або фонд розвитку виробництва (ФРВ) — включає амортизаційні відрахування і кошти на розвиток виробництва та ін.;
  • фонд споживання - кошти, спрямовані на соціальні потреби, заохочення, утримання невиробничої сфери, компенсації, одноразові виплати, допомоги й т. ін.;
  • фонд оплати праці — кошти, спрямовані на виплату основної і додаткової заробітної плати, матеріального заохочення робітників суб´єкта;
  • фонд платежів у бюджет — призначений для резервування коштів, необхідних для виплати податків і обов´язкових платежів у бюджет відповідно до законодавства України;
  • валютний фонд — формується на підприємствах, які здійснюють реалізацію продукції на експорт і мають валютний виторг [2, Білик, c. 117].

Фінанси підприємств — це фінансові відносини, що виникають у процесі формування основного й оборотного капіталу, фондів грошових коштів, їх розподілу і використання. Фінанси підприємств — складова частина фінансової системи. Фінанси — грошові відносини, що виникають між учасниками суспільного виробництва на всіх стадіях процесу відтворення, на всіх рівнях господарювання, у всіх сферах суспільної діяльності — в процесі формування, розподілу, використання грошових доходів та фондів згідно з цільовим призначенням у формі фінансових ресурсів (рис. 2) [6, Зятковський, c. 18].

Рис. 2. Фінанси підприємств

Фінансам підприємств, як і фінансам у цілому, властиві певні загальні та специфічні ознаки. Треба брати до уваги також і особливості, зумовлені функціонуванням фінансів у різних сферах економіки. Загальною ознакою фінансів підприємств є те, що вони виражають сукупність економічних (грошових) відносин, пов´язаних із розподілом вартості валового внутрішнього продукту. Специфічні ознаки фінансів підприємств виражають грошові відносини, що залежать від первинного розподілу вартості валового внутрішнього продукту, формування та використання грошових доходів і децентралізованих фондів. Особливості фінансів підприємств, зумовлені їхнім функціонуванням у різних галузях економіки, розглянемо далі [11, Хачатурян С., c. 78].

Фінанси підприємств безпосередньо пов´язані з рухом грошових коштів. Саме тому досить часто поняття «фінанси підприємств» ототожнюється з грошовими коштами, наявними фінансовими ресурсами. Однак самі кошти чи фінансові ресурси не розкривають поняття «фінанси», якщо не з´ясувати суті економічної природи останніх. Такими суттєвими загальними властивостями, які лежать в основі фінансів, є закономірності відтворювального процесу та грошові відносини, що виникають між учасниками суспільного виробництва на всіх стадіях процесу відтворення, на всіх рівнях господарювання, у всіх сферах суспільної діяльності. Однак не всі грошові відносини належать до фінансових. Грошові відносини перетворюються на фінансові, коли рух грошових коштів стає відносно самостійним. Таке відбувається в процесі формування, розподілу, використання грошових доходів та фондів згідно з цільовим призначенням у формі фінансових ресурсів. До фінансів належать такі групи фінансових відносин:

• пов´язані з формуванням статутного фонду суб´єктів господарювання;

• пов´язані з утворенням та розподілом грошових доходів: виручки, валового та чистого доходу, прибутку, грошових фондів підприємств;

• які виникають між суб´єктами господарювання у зв´язку з інвестуванням у цінні папери та одержанням на них доходів у вигляді відсотків, дивідендів, здійсненням пайових внесків та участю в розподілі прибутку від спільної діяльності, одержанням та сплатою штрафних санкцій;

• які формуються в підприємств з банками, страховими компаніями у зв´язку з одержанням та погашенням кредитів, сплатою відсотків за кредит та інші види послуг, одержанням відсотків за розміщення та зберігання коштів, а також у зв´язку зі страховими платежами та відшкодуваннями за різними видами страхування;

• що виникають у підприємств з державою з приводу податкових та інших платежів у бюджет та цільові фонди, бюджетного фінансування, одержання субсидій;

• що формуються в підприємств у зв´язку з внутрішньовиробничим розподілом доходів та фондів [11, Хачатурян С., c. 78-79].

Отже, об´єктом фінансів підприємств є економічні відносини. пов´язані з рухом коштів, формуванням та використанням грошових фондів. Суб´єктами таких відносин можуть бути підприємства та організації, банківські установи та страхові компанії, позабюджетні фонди, інвестиційні фонди, аудиторські організації, інші суб´єкти господарювання, які є юридичними особами. У процесі відтворення (виробництво, розподіл, обмін та споживання) відбувається розподіл вартості валового внутрішнього продукту (виручка від реалізації продукції) за цільовим призначенням, а також розподіл його між державою та суб´єктами господарювання, кожен з яких одержує свою частку виробленого продукту в грошовій формі. Відтак гроші створюють умови для появи фінансів як самостійної сфери грошових відносин, як системи виробничих відносин [10, Філімоненков О., c. 28].

Безпосередньою сферою фінансових відносин підприємств є процеси первинного розподілу вартості валового внутрішнього продукту (с + v + w), коли вона розподіляється на вартість матеріальних витрат (с), необхідного продукту (v), додаткового продукту (ні). При цьому утворюються різні фонди грошових доходів. З допомогою фінансів у суспільному виробництві відбувається рух грошових коштів, які набирають специфічної форми фінансових ресурсів, що формуються в суб´єктів господарювання та в держави.

Таким чином, фінанси підприємств — це економічні відносини, які відображають формування, розподіл та використання грошових фондів і доходів суб´єктів господарювання в процесі відтворення.

У процесі відтворення фінанси підприємств як економічна категорія проявляються та виражають свою суть, свою внутрішню властивість через такі функції:

— формування фінансових ресурсів у процесі виробничо-господарської діяльності;

— розподіл та використання фінансових ресурсів для забезпечення поточної виробничої та інвестиційної діяльності, для виконання своїх зобов´язань перед фінансово-банківською системою та для соціально-економічного розвитку підприємств;

— контроль за формуванням та використанням фінансових ресурсів у процесі відтворення [2, Білик, c. 118-119].

Формування фінансових ресурсів на підприємствах відбувається під час формування статутного фонду, а також у процесі розподілу грошових надходжень за рахунок відновлення авансованих засобів в основні та оборотні фонди і використання доходів на формування резервного фонду, фонду споживання і фонду нагромадження. У зв´язку з цим поняття «формування» та «розподіл» доцільно розглядати як єдиний процес у суспільному виробництві. Утворення грошових фондів завжди передбачає розподіл валових доходів. Формування та використання фінансових ресурсів на підприємствах — це процес утворення грошових фондів для фінансового забезпечення операційної і інвестиційної діяльності, виконання фінансових зобов´язань перед державою та іншими суб´єктами господарювання [2, Білик, c. 119].

Рух грошових потоків кількісно відображає всі стадії процесу відтворення через формування, розподіл та використання грошових доходів, різноманітних цільових фондів. Відтак фінанси є безвідмовним індикатором виникнення вартісних диспропорцій: дефіциту грошових коштів, неплатежів, нецільового використання коштів, збитків та інших негативних явищ у процесі фінансово-господарської діяльності підприємств. Тобто фінансам властива потенційна можливість контролювати фінансово-господарську діяльність підприємств. Завдання фінансових служб підприємств полягає в якнайповнішому використанні цих властивостей фінансів для організації дійового фінансового контролю [2, Білик, c. 119].

Контроль за формуванням та використанням фінансових ресурсів випливає з притаманної фінансам здатності об´єктивно відображати кількісні й вартісні пропорції виробництва та реалізації продукції, робіт, послуг. Зокрема, напрямки та використання фінансових ресурсів пов´язані з виконанням зобов´язань підприємств перед фінансово-кредитною системою та суб´єктами господарювання. Грошовий контроль взаємовідносин між підприємствами та організаціями в процесі оплати поставлених товарів, наданих послуг, виконаних робіт дає змогу негайно встановити, чи дотримано умови господарських угод [6, Зятковський, c. 32].

За умов ринкової економіки, коли підприємства мусять самостійно вирішувати проблеми фінансового забезпечення власної виробничо-господарської та інвестиційної діяльності, значно зростає роль фінансів підприємств. До найважливіших завдань останніх належить забезпечення стабільності економіки та суспільного життя в країні. Це досягається в процесі оптимізації розподілу та перерозподілу національного доходу як на рівні підприємств, так і на загальнодержавному рівні. На макроекономічному рівні фінанси підприємств забезпечують формування фінансових ресурсів країни через бюджет та позабюджетні фонди [6, Зятковський, c. 32].

Важливою є роль фінансів підприємств у забезпеченні збалансованості в економіці країни матеріальних та грошових фондів, призначених для споживання та нагромадження. Забезпечення такої збалансованості великою мірою впливає на стабільність національної валюти, грошового обігу, стану розрахунково-платіжної дисципліни в народному господарстві [6, Зятковський, c. 32].

Фінанси, беручи участь у вартісному розподілі створеного внутрішнього валового продукту, забезпечуючи формування та використання доходів і грошових фондів, безпосередньо пов´язані з іншими економічними категоріями та інструментами господарського механізму: комерційним розрахунком, ціною, кредитом. Саме тому фінанси підприємств можуть бути важливим інструментом економічного стимулювання, контролю за станом економіки країни та управління нею [6, Зятковський, c. 33].

Фінанси є суттєвим складовим елементом системи управління економікою. Без фінансів неможливо забезпечити індивідуальний кругооборот виробничих фондів на розширеній основі, запроваджувати науково-технічні досягнення, стимулювати інвестиційну діяльність, регулювати структурну перебудову економіки. Обов´язковими передумовами ефективного функціонування фінансів підприємств є:

— різноманітність форм власності;

— свобода підприємництва та самостійність у прийнятті рішень;

— вільне ринкове ціноутворення та конкуренція;

— самофінансування підприємництва;

— правове забезпечення правил економічної поведінки всіх суб´єктів підприємницької діяльності;

— обмеження і регламентація державного втручання в діяльність підприємств.

Життя довело ефективність ринкового механізму в забезпеченні збалансованості економіки, раціонального використання трудових, матеріальних та фінансових ресурсів. Ринкова система сприяє створенню гнучких виробництв, які здатні легко адаптуватись до запитів споживачів та досягнень науково-технічного прогресу [11, Хачатурян С., c. 81].

2. Бюджетний устрій, його сутність і основи

Бюджетний устрій — показує, яким чином побудована бюджетна система, тобто це організація вертикальної структурної побудови бюджету держави за рівнями адміністративно-територіального поділу країни.

Бюджетна система — відображає складові бюджету, тобто це сукупність усіх бюджетів, які формуються в даній країні згідно з її бюджетним устроєм [4, Дроздовська, c. 32].

Основи бюджетного устрою:

— виділення видів бюджетів;

— установлення принципів побудови бюджетної системи;

— розмежування доходів і видатків між ланками бюджетної системи;

— організація взаємовідносин між бюджетами.

Виділення видів бюджетів ґрунтується на політичному устрої та адміністративно-територіальному поділі кожної країни. Установлено два основні види бюджетів — центральні та місцеві [4, Дроздовська, c. 32].

У країнах з федеральним устроєм існують два різновиди центральних бюджетів: загальнодержавний та центральні для членів федерації. В Україні центральними є Державний бюджет України і Республіканський бюджет Автономної Республіки Крим. Склад місцевих бюджетів відображає територіальний поділ країни: в Україні — області, райони, поселення. Відповідно місцеві бюджети поділяють на дві групи: централізовані (регіональні) — обласні, районні, міські та бюджети базового рівня — сіл, селищ, міст, районів у містах [4, Дроздовська, c. 32].

Принципи побудови бюджетної системи є визначальною основою бюджетного устрою. Вони визначають характерні ознаки і риси бюджетної системи кожної країни. За основу побудови бюджетної системи прийнято принцип поєднання централізованих і децентралізованих ланок, що дає змогу враховувати як загальнодержавні, так і регіональні потреби. При цьому взаємозв’язок різних ланок бюджетної системи може встановлюватися на основі двох альтернативних принципів:

— єдності всіх бюджетів;

— автономності кожного бюджету [4, Дроздовська, c. 33].

Сутність поняття “бюджетний устрій” являє собою систему правових, економічних, організаційних та інституційних відносин між органами влади щодо управління публічними фінансами. У правові відносини органи публічної влади вступають з приводу визначення їх правового статусу, розмежування повноважень, у тому числі й бюджетних, а також сфер відповідальності. Інституційні відносини обумовлюють розподіл функцій між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування. Економічні відносини органів публічної влади пов’язані з процесом розподілу доходів і видатків між бюджетами різних рівнів, а також із наданням трансфертів. Організаційні відносини органів виконавчої влади й органів місцевого самоврядування визначають організацію їх діяльності та кадрове забезпечення як самостійних суб’єктів публічної влади, а також організацію надання громадських послуг з урахуванням принципів розмежування відповідальності, кооперації, партнерства, субсидіарності, деконцентрації, децентралізації [5, Дроздовська, c. 23].

Відносини між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування у сфері управління публічними фінансами базуються на відповідних принципах. Необхідно розмежовувати принципи формування бюджетів, принципи взаємозв’язків між бюджетами та принципи міжбюджетних відносин. До принципів формування бюджету належать: повнота, збалансованість, транспарентність, єдність, уніфікація, реальність.

Принципами взаємозв’язків між бюджетами є: самостійність, автономність, фінансова централізація чи децентралізація, відповідність бюджетного устрою державному та адміністративно-територіальному устроям держави. До принципів організації міжбюджетних відносин слід віднести принцип рівності бюджетних прав органів місцевого самоврядування відповідного територіального рівня, адекватності бюджетних видатків повноваженням і сферам відповідальності органів публічної влади, прозорості, субсидіарності [5, Дроздовська, c. 23].

Бюджетний устрій обумовлюється державним та адміністративно-територіальним устроями. Державний устрій визначає організацію держави та наявність у ній системи державних бюджетів. Залежно від державного устрою країни поділяються на унітарні та федеративні. У федеративних державах існують два види державних бюджетів – федеральний державний бюджет і державні бюджети суб’єктів федерації, в унітарних країнах – лише один державний бюджет – бюджет центрального уряду та інших центральних органів державної влади. Види місцевих бюджетів і їх кількість залежить від адміністративно-територіального устрою. Специфіка федеративних країн полягає у визначенні видів місцевих бюджетів суб’єктами федерації, в унітарних – центральними органами влади[5, Дроздовська, c. 24].

Існують різні види бюджетного устрою. Це зумовлено наявністю асиметричних і симетричних федерацій, централізованих та децентралізованих унітарних країн, що, відповідно, впливає на взаємозв’язки між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, їх бюджетні повноваження, а також розподіл доходів і видатків між ними. У федеративних країнах вид бюджетного устрою визначається симетричними чи асиметричними федераціями, в унітарних – централізованою чи децентралізованою унітарною державою [3, Булгакова, c. 52].

Бюджетний устрій, що сформувався в Україні, має низку суперечностей, а саме: включення одних бюджетів до складу інших, що зумовлено успадкованою з радянських часів практикою входження одних адміністративно-територіальних одиниць до складу інших; недосконалий розподіл бюджетних повноважень органів виконавчої влади й органів місцевого самоврядування на обласному та районному рівнях; суперечливий правовий статус обласних і районних бюджетів, які формуються за рахунок коштів державного бюджету та виконуються органами виконавчої влади; невідповідність функцій і повноважень органів виконавчої влади й органів місцевого самоврядування законодавчо визначеним видаткам і доходам державного та місцевих бюджетів; нераціональна система закріплених за місцевими бюджетами джерел доходів [3, Булгакова, c. 52].

Зазначені суперечності проявляються, зокрема, у такому:

  1. Дублюються повноваження органів місцевого самоврядування по горизонталі, що обумовлено нераціональним розподілом функцій і повноважень органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади.
  2. Ресурсна база територіальних громад не відповідає сферам відповідальності органів місцевого самоврядування. 90% видатків органів місцевого самоврядування спрямовуються на фінансування делегованих повноважень [1, Артус, c. 69].


3. Джерела формування доходів і напрями видатків: Пенсійний фонд; Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності; Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття; Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві; Фонд України соціального захисту інвалідів

Функціонування підприємства супроводиться безперервним кругообігом коштів, який здійснюється у формах витрат ресурсів і одержання доходів, їх розподілу і використання. При цьому визначаються джерела коштів, напрямки та форми фінансування, оптимізується структура капіталу, проводяться розрахунки з постачальниками матеріально-технічних ресурсів, покупцями продукції, державними органами, персоналом підприємства. Усі ці грошові відносини становлять зміст фінансової діяльності підприємства [Філімоненков О., c. 85].

Доход від реалізації продукції обчислюється як різниця між виручкою і матеріальними і прирівняними до них витратами. При цьому не враховується податок на додану вартість і акцизний збір. Прирівняні витрати до матеріальних – це амортизація основних фондів, відрахування на соціальні потреби, платежі та виплати, які об’єднуються у кошторисі виробництва під назвою “Інші витрати”. Таким чином до матеріальних і прирівняних витрат належать всі витрати крім зарплати [Філімоненков О., c. 85].

Доход від реалізації матеріальних цінностей і майна – це різниця між ціною їх продажу і матеріальними витратами на придбання і реалізацію, відповідно доході від реалізації основних фондів – різниця між виручкою від продажу, залишковою вартістю і матеріальними витратами на демонтаж і реалізацію [Філімоненков О., c. 85].

На підприємствах для яких доход є об’єктом оподаткування після вирахування податку він поділяється на фонди споживання, інвестиційний і страховий. Фонд споживання використовується на оплату праці персоналу підприємства (фонд зарплати) і виплату за підсумком роботи за певний період за частку в статутному фонді (дивіденд), матеріальну допомогу[Філімоненков О., c. 86].

Прибуток – це та частина виручки, що залишається після відшкодування усіх витрат на виробничу і комерційну діяльність підприємства. Прибуток є основним фінансовим джерелом розвитку підприємства, науково-технічного удосконалення його матеріальної бази і продукції всіх форм інвестування. Він служить джерелом сплати податків. Вся діяльність підприємства спрямована на те, щоб забезпечити зростання його величини або принаймні стабілізувати її на певному рівні.

Витрати суб’єкта господарювання на соціальні заходи виникають внаслідок здійснення обов’язкових відрахувань на:

1) на державне (обов’язкове) соціальне страхування, включаючи відрахування на обов’язкове медичне страхування;

2) на державне (обов’язкове) пенсійне страхування (до Пенсійного фонду), а також відрахування на додаткове пенсійне страхування.

3) формування державного Фонду сприяння зайнятості населення [6, Зятковський, c. 225].

Відрахування на обов’язкове соціальне страхування, обов’язкове пенсійне страхування та до Фонду сприяння зайнятості населення здійснюються за встановленими законодавством нормами від загального розміру витрат на оплату праці, визначених законодавством [6, Зятковський, c. 225].

На обов’язкове державне пенсійне страхування ставка збору становить 32 %. Збір на обов’язкове соціальне страхування здійснюється за ставкою 4 %, а обов’язкове соціальне страхування на випадок безробіття – 1,5 % [6, Зятковський, c. 225].

Витрати підприємства на соціальні заходи виникають внаслідок нарахувань сум в залежності від розміру фактичних витрат на оплату праці працівників, які включають витрати на основну і додаткову заробітну плату та здійснення інших видів заохочень та виплат. Внески до Пенсійного фонду підлягають персоніфікованому обліку по кожній фізичній особі (ідентифікаційному номеру) у системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування для отримання в майбутньому виплат з Пенсійного фонду (пенсії) [6, Зятковський, c. 226].

Держава забезпечує гарантії того, що кошти, які зароблять і накопичуватимуть працівники, за індивідуальними рахунками будуть надійно захищені, недоторкані та забезпечать їм гідне життя в майбутньому.

Нараховані суми на соціальні заходи формують собівартість продукції (товарів, робіт, послуг) і валові витрати та повертаються підприємству з коштами одержаними від покупців за продані товари [6, Зятковський, c. 226].

4. Сутність, призначення і роль міжнародних фінансів

Міжнародні фінанси становлять сукупність відносин зі створення і використання грошових коштів, необхідних для здійснення зовнішньоекономічної діяльності державами, фірмами, іншими юридичними та фізичними особами. Рух грошових потоків у світовому господарстві здійснюється за такими напрямами:

— взаємовідносини між суб´єктами господарювання різних країн;

— взаємовідносини держави з урядами інших країн та міжнародними організаціями;

— взаємовідносини держави та суб´єктів світогосподарських зв´язків з міжнародними фінансовими інституціями. Суб´єктами міжнародних фінансових відносин виступають, таким чином, уряди, підприємства, фірми, банки, установи, фізичні особи [9, Оспіщев В., c. 18].

У цілому перерозподіл фінансових коштів у світовому масштабі забезпечує зростання конкуренції й ефективніше використання виробничих потужностей й інших ресурсів економічного розвитку [9, Оспіщев В., c. 18].

Міжнародні фінансові операції здійснюються на грошових, валютних та фондових ринках. Економічна природа цих ринків змінюється під впливом науково-технологічної революції, транснаціоналізації та глобалізації економічних процесів [9, Оспіщев В., c. 18].

Міжнародний грошовий ринок характеризується паритетом процентних ставок, тобто форвардні й спотові курси та процентні ставки в різних країнах пов´язані між собою паритетами процентних ставок. Це означає, що в умовах досконалої конкуренції очікувана дохідність фінансових активів у різних країнах і на різних ринках має наближатися до однакової середньої (за умов елімінування ризиків). Найдосконалішою така система є на ринках євровалют [9, Оспіщев В., c. 19].

Міжнародний грошовий ринок — це короткостроковий ринок, на якому фінансові посередники (банки) зводять між собою кредиторів і позичальників [9, Оспіщев В., c. 19].

Головна особливість та економічна привабливість євроринку полягають у відсутності урядового валютного контролю. Крім інших, суто адміністративних переваг, це дає змогу мінімізувати розрив між позичковою та депозитною процентними ставками до розміру, який зазвичай є меншим, ніж на вітчизняних ринках [9, Оспіщев В., c. 19].

Диверсифікація міжнародних фінансових і валютних відносин на межі XX та XXI ст. пов´язана з необхідністю здійснення грошового забезпечення світогосподарських зв´язків, які значно розширилися й поглибилися під впливом інтернаціоналізації та глобалізації виробництва й обміну. Фінансові операції — це дії, спрямовані на вирішення певного завдання з організації та управління грошовими відносинами, що виникають при формуванні та використанні відповідних коштів [8, Мозговий О. c. 21].

Фінансові операції (трансакції) можуть зумовлюватись як грошовими платежами (розрахунки, трансфери тощо), так і рухом капітальних ресурсів (лізинг, траст, кредит, франчайзинг та ін.). Об´єктами фінансових операцій є різноманітні фінансові активи, до яких належать національні гроші, іноземна валюта, цінні папери, дорогоцінні метали, нерухомість [8, Мозговий О. c. 21].

Вирізняють такі види фінансових операцій:

— операції з переказу грошей;

— інвестиційні операції;

— спекулятивні операції;

— операції з капіталом.

Операції з переказу грошей охоплюють усі форми та види розрахунків (операції з обміну "гроші — товар") та трансфери (рух грошей в одному напрямі) [8, Мозговий О. c. 21].

Інвестиційні фінансові операції пов´язані з переміщенням капіталу з метою його приросту. Вони опосередковують середньо- та довгострокові вкладення капіталу. До них належать: кредит, лізинг, траст, оренда, франчайзинг, рента та інші операції, тривалістю понад 180 днів.

Спекулятивні операції — це короткострокові фінансові дії з отримання прибутку у вигляді різниці у процентах з отриманих кредитів. Сюди належать валютний арбітраж, процентний арбітраж, операції своп, валютна спекуляція тощо.

Операції з капіталом спрямовуються на управління ним в умовах ризику та невизначеності економічної кон´юнктури. Тут переважають страхові операції, включаючи хеджування, операції застави, в тому числі іпотеку[8, Мозговий О. c. 22].

Фінансова система ринкової економіки досягла наприкінці XX — на початку XXI ст. надзвичайно високого рівня розвитку як у національному, так і в міжнародному масштабах. Це виявляється в таких процесах:

— високий ступінь концентрації фінансових ресурсів

на макроекономічному рівні;

— висока мобільність та взаємозв´язок фінансових ринків на базі новітніх інформаційних технологій;

— різноманітність фінансових інструментів макро- та мікроекономічної політики;

— глобалізація фінансових відносин [9, Оспіщев В., c. 19].

Система міжнародних фінансових відносин складається між різними суб´єктами. Ними є фізичні, юридичні особи та держави, які згідно із законом мають і здійснюють безпосередньо або через представників свої права та обов´язки, пов´язані з міжнародними фінансами [9, Оспіщев В., c. 19].

Суб´єктів системи міжнародних фінансів з позицій конкретної держави поділяють на резидентів і нерезидентів [9, Оспіщев В., c. 19].

З економічного погляду розрізняють таких суб´єктів: домашні господарства, господарюючі підприємства, різноманітні фінансові інститути, держава, міжнародні організації [9, Оспіщев В., c. 19].

У Законі України "Про зовнішньоекономічну діяльність" суб´єкти зовнішньоекономічної діяльності України згруповані так:

— фізичні особи;

— юридичні особи;

— об´єднання фізичних, юридичних, фізичних і юридичних осіб;

— структурні одиниці суб´єктів господарської діяльності, які не є юридичними особами згідно із законами України, але мають постійне місцезнаходження на її території;

— спільні підприємства, що зареєстровані як такі в Україні й мають на її території постійне місцезнаходження;

— інші суб´єкти господарської діяльності, передбачені законодавством України [9, Оспіщев В., c. 20].

Можна виділити цілу низку грошових відносин, які формують систему міжнародних фінансів, зокрема відносини:

— між експортерами та імпортерами щодо платежів за товари, надання та погашення кредитних зобов´язань;

— між згаданими вище суб´єктами та банками щодо отримання та погашення кредитів, відкриття та обслуговування валютних рахунків, надання гарантій;

— між усіма згаданими вище суб´єктами та страховими організаціями щодо страхування ризиків;

— між усіма згаданими вище суб´єктами та фізичними особами щодо оплати праці, здійснення міжнародних переказів, сплати за товари і послуги, виконання договорів страхування та ін.;

— між фізичними особами щодо різноманітних міжнародних банківських, поштових і готівкових грошових переказів;

— між згаданими вище суб´єктами та державою щодо сплати податків та виконання певних зобов´язань, котрі випливають з правил державного регулювання міжнародних фінансових відносин;

— між урядами різних країн щодо сплати (отримання) контрибуцій та репарацій, надання та погашення кредитів тощо;

— між урядами країн і міжнародними організаціями щодо грошових внесків у ці організації, отримання кредитів, субсидій тощо;

— між міжнародними організаціями [7, Козак Ю. Г., c. 14].

Для розуміння сутності міжнародних фінансів і правильної побудови міжнародної фінансової політики необхідно усвідомлювати притаманні їм властивості, їхню су-спільно-економічну роль. Мова йде про призначення (функції) міжнародних фінансів. Аналіз міжнародних фінансів показує, що їм притаманні розподільча та контрольна функції [7, Козак Ю. Г., c. 14].

Сутність розподільчої функції полягає у тому, що через механізм міжнародних фінансів здійснюються грошовий розподіл і перерозподіл світового продукту. Такі розподіл і перерозподіл є не хаотичними, а визначаються об´єктивними закономірностями: капітал рухається в пошуках найбільшої норми прибутку; важливим чинником є ризики, пов´язані з отриманням прибутку; рух капіталів відображає також дію закону пропорційного розвитку. Певний вплив на розподіл світового суспільного продукту має й політика (інтереси) суб´єктів міжнародних відносин. На окремих етапах історичного розвитку об´єктивні закономірності та політика (інтереси) суб´єктів міжнародних відносин певною мірою збігаються, але можуть і суперечити одні одним[7, Козак Ю. Г., c. 15].

Контрольна функція базується на тому, що міжнародні фінанси відображають рух суспільного продукту в грошовій, тобто універсальній (зіставлюваній), формі. Це дає можливість здійснювати у будь-який час, на будь-якому етапі облік та аналіз руху світового суспільного продукту в грошовій формі. Інформація, отримана під час такого аналізу, є основою для прийняття подальших рішень щодо міжнародних фінансів, розробки поточної та стратегічної міжнародної фінансової політики. Можливість та ефективність практичної реалізації контрольної функції залежать від ступеня розуміння цієї можливості, політики держави, характеру та рівня її економічного розвитку, технічного оснащення процесу збирання та обробки інформації [7, Козак Ю. Г., c. 15].

На сучасному етапі міжнародні фінанси набули форми досить складної системи міжнародних потоків грошових коштів і пов´язаних з ними відносин.

Міжнародні фінанси є історичною категорією, яка постійно розвивається. В основі їх розвитку — об´єктивні соціально-економічні закони та закономірності [7, Козак Ю. Г., c. 15].

Список використаної літератури

  1. Артус М. Бюджетна система України: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закладів / Європейський ун-т. — К. : Видавництвво Європейського ун-ту, 2007. — 220с.
  2. Білик М. Д. Сутність і оцінка фінансового стану підприємства //Фінанси України. - 2005. - № 3. - С.117 - 128.
  3. Булгакова С. Бюджетна система Україна: Навч. посіб. / Київський національний торговельно- економічний ун-т. — К. : КНТЕУ, 2003. — 287с.
  4. Дроздовська О.С. Бюджетний устрій України у контексті адміністративно-територіальної реформи // Наукові праці НДФІ. – 2003. – Вип. 1 (20). – С. 32–38
  5. Дроздовська О.С. Теоретичні засади організації бюджетного устрою України // Фінанси України. – 2004. – № 4. – С. 23–29
  6. Зятковський І. Фінанси підприємств: Навч. посібник для студ. економічн. спец. вузів/ Ігор Зятковський,. - 2-е вид., перероб. та доп.. - К.: Кондор, 2003. - 362 с.
  7. Козак Ю. Г., Ковалевський В. В., Левицький М. А., Воронова О. В. Міжнародні фінанси: навч. посіб. для студ. ВНЗ / Ю.Г. Козак (ред.). — Вид. 3-тє, перероб. та доп. — К. : Центр учбової літератури, 2007. — 639с.
  8. Мозговий О. Міжнародні фінанси: Навч. посібник / Київський національний економічний ун- т ім. Вадима Гетьмана / Олег Миколайович Мозговий (заг.ред.). — К. : КНЕУ, 2005. — 502с.
  9. Оспіщев В. Міжнародні фінанси: Навч. посібник. — К. : Знання, 2006. — 335с.
  10. Філімоненков О. Фінанси підприємств: Навч. посібник / Олександр Філімоненков,. - 2-ге, вид., перероб. та доп.. - К.: Кондор, 2005. – 397 с.
  11. Хачатурян С. Сутність фінансових ресурсів та їх класифікація //Фінанси України. - 2003. - № 4. - С.77-81
Схожі роботи
Теоретичне обґрунтування філософських проблем освіти і виховання в німецькій класичній філософії

Значення та сутність поняття «освіта» (на прикладі німецької філософії кінця XVІІІ - початку XІХ ст. Освіта як "розвиток задатків" у Канта і Фіхте

Сутність кредитного ринку та прояви його змісту в умовах трансформації суспільства
Фінансово-кредитний ринок виступає основною складовою ринкових відносин. Він охоплює, крім кредитної, ще депозитну, валютну складові......
Сучасний погляд на проблеми нетарифного регулювання міжнародної торгівлі
В статті висвітлюється проблема нетарифного регулювання міжнародної торгівлі, розкрито зміст нетарифних заходів, звернуто увагу на існуючі проблеми та можливі шляхи їх вирішення. В статье освещается проблема нетарифного регулирования международной...
Сучасні трансформації фінансової діяльності корпорацій: західна та українська практика
У статті здійснено порівняльний аналіз характеру перетворень у сфері корпоративних фінансів на Заході та в Україні...