Система грошового обігу

Вступ

Система грошового обігу та еволюція її типів.

Закони грошового обігу. Кількість грошей, необхіднідля обігу.

Грошовий обіг в Україні в період переходу до ринковоїекономіки.

Висновок.

Використана література.

Вступ.

Сучасний стан економічної ситуації в Україні визначається процесами ринкової трансформації, що зумовлює складність та неоднозначність при формуванні економічної політики держави та обумовлюється відсутністю адекватної законодавчої, інституційної бази, факторами протистояння ринковим перетворенням окремих соціальних груп населення. Основною проблемою є вибір правильної економічної політики, яка б включала фіксальну та грошово– кредитну політику держави.

Важлива роль у цьому процесі відводиться грошовому обігу, його регулюванню та використанню в коригуванні поведінки суб’єктів грошово – кредитного ринку.

Гроші відносяться до тих особливих історичних категорій, які завжди були найбільш актуальними в економічній думці, так як в процесі грошовго обігу найбільшою мірою проявляються і реалізуються інтереси суб’єктів ринку. Через гроші, їх функції кожен індивідуум реалізує свої потреби, тому грошова система і визначає взаємозв’язок між виробництвом, обміном, розподілом і споживанням. Порушення цього взаємозв’язку неодмінно призводить до виникнення протиріч в економічному житті. Грошовий ринок є найбільш чутливим і вразливим елементом системи економічних відносин, що в свою чергу означає можливість його використання для впливу та регулювання окремих макроекономічних показників і економіки в цілому.

Відображаючи рівень розвитку продуктивних сил на кожному етапі вдосконалення товарно – грошових відносин, гроші постійно удосконалюють виконувані функції і свій зміст. Ось і сучасний етап розбудови української державності вимагає зміцнення стабільності і привабливості національної грошової одиниці та формування такої грошово – кредитної політики, яка швидко наблизить народ України до цивілізованих стимулюючих норм виробництва, розподілу, обміну і споживання.

Впровадження гривні – не плід фантазії чи наслідок дії окремих історичних постатей, а об’єктивна закономірність суспільного поступу.

Об’єктивна необхідність власних грошей диктується насамперед внутрішніми економічними причинами, пов’язаними з потребами мати гроші як товар товарів і мірило суспільної вартості усіх виробів і послуг для забезпечення еквівалентності обміну. А, з іншого боку, національні гроші тісно переплітаються з політикою. Справді, щоб Україна успішно розвивала самодостатню економіку, яка у міжнородному поділі суспільної праці продукувала б не напівфабрикати, а наукоємні види готової до суспільного вживання продукції, що виготовляється неа основі замкнених технологічних ціклів, конче потрібна власна валюта. Гроші визначають і сам характер влади та її інститути. Зокрема, якщо політична влада розраховує на ближчі цілі, то вона вдається до силових прийомів тиску.

А коли влада ставить перед собою стратегічні тривалі цілі, вона розраховує на національні гроші, але за умов їхньої високої купівельноїсили. Така орієнтація обов’язкова для будь – якої влади. Та й сам простір поширення фактичної влади державних інститутів, визначається сферою обігу національної грошової одиниці, а не прикордонними ознаками, бо вони є атрибутами ближчої влади.

Вибір тем і структури викладу зумовлений зростанням ролі грошей у забезпеченні дінамичного розвитку національної економіки України та її взаємодії з іншими суб’єктами світового ринку на основі спільного розв’язання економічних, соціальних та екологічних проблем.

Метою роботи стане вивчення соціально – еконмічних та організаційно – економічних відносин у сфері грошового обігу; оволодіння знаннями основоположних законів грошового обігу та прктичними навичками використання закономірностей функціонування грошових систем.

Інформаційною базою слугуватимуть законодавчі акти, вітчизняні літературні джерела, та періодичні видання.

Система грошового обігу та еволюція її типів.

У національній економіці відбувається безперервний кругообіг доходів і продуктів, який опосередковується відповідним обігом грошей. Грошовий обіг – це рух грошей у процесі виробництва, розподілу, обміну й споживання національного продукту, який здійснюється шляхом безготівкових розрахунків та через обіг готівки. Грошовий обіг – це сукупність всіх грошових платежів і розрахунків, що відбуваються в народному господарстві.

Гроші не існують самі по собі, вони обслуговують потреби економіки і тому повинні за своєю кількісною масою і структурою бути адекватні їм. В сучасних умовах грошовий обіг в Україні визначається реаліями економічної кризи, неплатоспроможністю і збитковістю багатьох підприємств і низьким рівнем життя більшої частини населення.

У процесі руху доходів і продуктів (товарів і послуг) виникають взаємозв’язані, але протилежні за напрямком товарні і грошові потоки.

У розвинутому ринковому господарстві грошовий обіг не може здійснюватися без участі і активної ролі банків. Банки стають необхідними посередниками у взаємних виплатах і розрахунках між підприємствами, організаціями, установами та окремими фізичними особами. Банки цілеспрямовано регулюють грошові потоки у народногосподарському обігу.

Базова модель грошового обігу включає в себе:

  1. ринки ресурсів і продуктів;
  2. банки;
  3. суб’єкти народногосподарського обігу – підприємства й населення.

Потоки товарів і послуг на цьому малюнку спрямовані за часовою стрілкою; потоки грошових платежів спрямовані проти часової стрілки. В базовій моделі допускається, що всі ресурси належать населенню (хоча насправді йому належить тільки один ресурс – робоча сила).

Вихідним і кінцевим пунктом моделі, через який здійснюється кругообіг готівки і безготівкових платежів, є банк. Тому банки, зображені в центрі малюнка.

Потоки економічних ресурсів з одного боку, і грошовий потік доходів і споживчих витрат – із другого, здійснюються одночасно. Будь – які затримки, крім тих, які викликані продажем товарів у кредит, створюють ситуацію неплатежів, що загрожує дезорганізації народногосподарського обігу.

Базова модель грошового обігу дає загальне уявлення про функціонування національної грошової системи.

Грошова система – це визначена державою форма організації грошового обігу, що історично склалася й регулюється законами цієї держави. Її основу становить сукупність економічних відносин та інститутів, які забезпечують її функціонування.

Кожна промислово розвинена країна має власну грошову систему, яку розвиває й вдосконалює для розвитку національної економіки. Це випливає з об’єктивних потреб забезпечення нормального товарно – грошового обігу і національно – історичних та політичних особливостей розвитку країни, тому кожній національній грошовій системі властиві різні форми й взаємодія складників, а також національна специфіка, рівень розвитку продуктивних сил, свої політичні цілі та економічна політика.

Водночас кожна з нині діючих грошових систем, попри свої особливості, мають багато спільних ознак та включають такі наріжні елементи:

  1. грошову одиницю
  2. види державних грошових знаків;
  3. масштаб цін;
  4. валютний курс;
  5. порядок готівкової й безготівкової емісії та обігу грошових знаків;
  6. регламентацію безготівкового грошового обігу;
  7. правила вивозу й ввезення національної валюти та організації міжнародних розрахунків;
  8. державний орган, який здійснює грошово – кредитне й валютне регулювання.

Розгляньмо докладніше ці спільні елементи грошових систем.

Грошова одиниця – це встановлений законодавством грошовий

знак, що є засобом виміру та вираження цін усіх товарів. Як правило, грошова одиниця ділиться на дрібніші частини. У переважній більшості країн для цього використовується десятинна система поділу. Приміром, 1 гривня = 100 копійок, 1 долар = 100 центів, 1 фунт стерлінгів = 100 пенсів тощо.

Наявність авторитетної національної грошової одиниці та її частин в Україні є не лише ознакою її державності і реальної незалежності, а й становить основу грошової системи, базою для подолання кризи та інфляції, проведення наступних радикальних економічних перетворень. Як і в інших країнах світу, гривня виникла історично, але нині цілковито залежить від нинішнього стану економіки й держави, яка законодавчо закріплює її функції. При цьому стабільність грошової одиниці найкраще забезпечується лише тоді, коли вона одночасно виступає як капітал і я к валюта.

Види грошових знаків, що мають законну платіжну силу, у

грошовій системі представляють, в основному, кредитні гроші у вигляді банкнот і розмінних монет та паперових грошей у формі державних казначейських квитків. В Україні, як і в багатьох розвинених країнах, паперові гроші (скарбничі квитки) в обігу не випускаються або випускаються лише в обмежених масштабах. Водночас у країнах, що розвиваються, у грошовому обігу є як банкноти, так і казначейські квитки та монети.

Масштаб цін. Масштаб цін колись означав вираження суспільної

вартості у грошових одиницях, що опирався на фіксовану державою вагову кількість грошового металу у грошовій одиниці. Після Ямайської валютної реформи 1976 – 1978 рр. офіційна ціна золота і золотий вміст грошової одиниці скасовані, тому й офіційний масштаб цін втратив свою економічну значимість, бо кредитні гроші власної вартості не мають і не можуть бути виразником вартості інших товарів. Водночас у сучасних умовах функціонування світового ринку господарство кожної окремо взятої країни тісно взаємодіє з іншими, тому офіційний масштаб цін виконує свою роль у взаємодії внутрішніх і світових цін. В цих умовах, якщо на внутрішньому ринку виникає невідповідність міх товарною й грошовою масою, то національна валюта, як правило, втрачає офіційно зафіксований державою паритет по відношенню до іноземних валют, а деякі країни взагалі відмовилися від встановлення офіційного масштабу.

Масштаб цін в цих умовах визначається як певна кількість товарної маси, що приймається за одиницю, а остаточно складається під впливом взаємодії попиту й пропозиції. Його функцією стало завдання служити засобом виміру вартостей товарів за допомогою цін.

Валютний курс – співвідношення між грошовими одиницями

(валютами) різних країн, що визначається їх, купівельною силою. Валютний курс характеризується еквівалентною сумою, ціною грошової одиниці однієї країни, що виражена у грошових одиницях іншої країни.

Залежно від типу грошової системи, рівня розвитку ринкових відносин, економічного і соціально – політичного стану суспільства можуть застосовуватися: фіксовані валютні курси; плаваючі системи валютних курсів; системи валютних коридорів. У країнах зі стабільною й розвиненою економікою, як правило, використовуються плаваючі системи валютних курсів, коли курс національної валюти з тих або інших причин вільно коливається.

Фіксовані курси встановлюються національними банками. Залежно від видів операцій з валютами вони можуть бути різними. Різним може бути і наслідок фіксованого курсу.

Порядок готівкової і безготівкової емісії та обігу грошових знаків.

Такі регулювання держава здійснює за допомогою актів внутрішнього законодавства та врахування економічного і валютного становища країни.

У колишньому СРСР помилково був прийнятий роздільний обіг готівкової і безготівкової маси, коли готівка випускалася лише для задоволення споживчих потреб населення на основі так званого касового плану, а між підприємствами і закладами розрахунки велися переважно безготівковим способом. До того ж видача кредитів здійснювалася лише на основі затвердженого урядом кредитного плану, а взаємне узгодження показників грошового обігу досягалося через систему вартісних балансів.

Регламентація безготівкового грошового обороту - це функція

держави і НБУ, яка реалізується через:

1) встановлення порядку використання грошей, що знаходяться на рахунках банків;

2) держава визначає сфери, у яких платежі виконуються шляхом безготівкового перерахування коштів з одного рахунку на інший;

3) держава законодавчовизначає способи платежу, форми розрахунків, порядок платежу тощо. Найповніше проблеми регулювання безготівкових розрахунків викладені у законах України «Про банки і банківську діяльність» і «Про підприємства в Україні», у Постанові Верховної Ради «Про застосування векселів у господарському обороті», а безпосереднім практичним документом є «Положення про безготівкові розрахунки в господарському обороті України», затвердженому Правлінням НБУ 24.05.1993 р.

Цими та іншими нормативними актами визначено такі засади організації безготівкових розрахунків: по-перше, підприємства усіх форм власності забов'язані свої грошові кошти зберігати на рахунках комерційних банків і використовувати їх для міжгосподарських розрахунків у безготівковій формі шляхом перерахування з рахунку платника на рахунок продавця. Хоч це і обмежує права вибору підприємцями форми розрахунків, але воно значною мірою сприяє впорядкуванню і зміцненню стабільності грошового обігу; по-друге, платежі потрібно здійснювати максимально наближено до моменту відвантаження продукції. Це сприяє прискоренню кругообігу фінансових ресурсів і реалізації продукції підприємств; по-третє, платежі здійснюються банками за згоди і в порядку, що встановлюють власники рахунків. Списання коштів без згоди платників допускається у вигляді т. зв. «безакцентного» списання лише у виключних випадках, коли стягуються штрафи чи недоплата за неплатежі до держбюджету або ж за рішенням судових органів; по-четверте, форми і способи розрахунків визначаються договорами та угодами між господарськими суб'єктами, але в межах чинного законодавства; по-п'яте, суб'єкти господарського життя можуть скористуватися правом вибору банків для відкриття рахунків, а за потреби, то можуть мати поточні і два розрахункові рахунки у різних містах і банках. Для цього вони укладають з банками договори про розрахунково-касове обслуговування.

  1. Правила вивезення і ввезення національної валюти та організації

міжнародних розрахунків. У сфері валютного регулювання НБУ виконує такі функції:

  • здійснює валютну політику на підставі принципів загальної економічної політики України;
  • складає спільно з Кабінетом Міністрів України платіжний баланс України;
  • контролює дотримання затвердженого Верховною Радою ліміту зовнішнього державного боргу України; визначає ліміти заборгованості в іноземній валюті уповноважених банків нерезидентів;
  • нагромаджує, зберігає і використовує резерви валютних цінностей для здійснення державної валютної політики; видає ліцензії на здійснення валютних операцій та приймає рішення про їх скасування;
  • визначає способи встановлення і використання валютних (обмінних) курсів іноземних валют, виражених в іноземній валюті або у розрахункових (клірингових) одиницях.

Для реалізацій цих функцій НБУ виконує такі групи операцій:

  • надає кредити комерційним банкам під забезпечення цінними паперами та іншими активами;
  • відкриває власні кореспондентські рахунки у закордонних банках і веде рахунки банків – кореспондентів;
  • купує та продає іноземну валюту, платіжні документи в іноземній валюті;
  • зберігає, а також купує та продає монетарні коштовні метали, дорогоцінні камені та інші коштовності на внутрішньому і зовнішньому ринках без квотування і ліцензування;
  • розміщує золотовалютні резерви (в т.ч. в іноземних банках) самостійно або через банки, уповноважені ним на ведення зовнішніх операцій;
  • проводить операції з резервними фондами грошових знаків.
  • Державним органом, що здійснює грошово-кредитне і валютне

регулювання є Національний банк України, який за основу своєї діяльності визначає: забезпечення стабільності національної грошової одиниці гривні; розробляє і реалізує грошово-кредитну політику та здійснює контроль за повсякденною її реалізацією; стимулює розвиток і зміцнення банківської системи України; формує забезпечення ефективного і безперебійного функціонування системи розрахунків в інтересах вкладників і кредиторів.

Увідповідності з цими завданнями НБУ:

  • здійснює єдину державну грошово-кредитну політику. Основним
    документом при цьому є Програма діяльності Уряду, схвалена Верховною Радою України;
  • монопольне здійснює емісію валюти України та організує її обіг;
  • виступає кредитором останньої інстанції для банків і кредитних установ, організує систему рефінансування;
  • встановлює для банків і кредитних установ правила проведення банківських операцій бухгалтерського обліку і звітності, що узгоджені з державною системою статистики і стандартів, захисту інформації та коштів;
  • створює та здійснює методологічне забезпечення системи грошово-кредитної і банківської статистичної інформації та статистики платіжного балансу;
  • визначає та координує створення сучасних електронних платіжних засобів, розрахунків та технологій;
  • встановлює єдиний порядок і проводить державну реєстрацію банків і їх філій, валютних бірж і кредитних установ та ліцензування банківських операцій;
  • здійснює нагляд за діяльністю банків;
  • аналізує та прогнозує стан грошово-кредитних, фінансових та валютних відносин;
  • організує інкасування та перевезення грошових знаків та інших цінностей, надає ліцензії комерційним банкам на право банківських операцій;
  • здійснює інші функції відповідно Статуту НБУ і законодавчих актів України.

Отже, сучасна грошова система характеризується:

  • відміною офіційного золотого вмісту грошової одиниці за ухвалою МВФ про демонетизацію золота;
  • переходом до нерозмінних на золото кредитних грошей, які значною мірою за своєю природою наближаються до паперових грошей;
  • збереженням у грошовому обігу деяких країн поряд з кредитними грішми і паперових грошей у вигляді казначейських квитків;
  • випуском банкнот у обіг для кредитування підприємств і закладів держави, а також під приріст офіційних золотих і валютних резервів;
  • розвитком безготівкового обороту за умов одночасного скорочення у обігу готівки;
  • зростанням масштабів державного регулювання грошового обігу для подолання невідповідності кількості грошей об'єктивним потребам економічного обороту та викликаних цим інфляційних тенденцій.

Оскільки грошові системи – це складні економічні системи, що перебувають у стані розвитку і змін, то їх слід розглядати з різних боків:

  1. залежно від панівних економічних відносин можна визначити два типи грошових систем:
  2. ринкового типу, який характеризується вільним функціонуванням грошей, грошово – кредитним регулюванням на рівні банківської системи, використання переважно економічних важелів підтримання стабільності грошового обігу тощо;
  3. неринкова грошова система, якій властиві адміністративно – командні методи і важелі управлінням виробництвом та обміном, а панівним було регулювання виробництва і обміну для зближення і витіснення Товар – Гроші – Виробництво і грошового обігу;
  4. залежно від рівня входження національної економіки у світовій ринок і глибини міжнародного поділу праці виділяють:
  5. грошові системи відкритого типу – відсутні оближення у формуванні валютних курсів та обмінних операцій, вільне переміщення грошових ресурсів до країни та за її межі, в обігу перебуває вільно конвертована валюта, діють інші важелі підтримання національного грошового обігу як інтегрованої частини світового господарського і грошового обігу;
  6. грошові системи закритого типу. В них переважно панують адміністративно – командні важелі управління суспільним виробництвом, відсутня вільна конвертованість національної грошової одиниці на іноземні валюти, діють численні обмеження у валютних операціях тощо.
  7. залежно від форми грошей у обігу є 2 типи грошових систем:
  8. якщо роль загального еквіваленту виконують благородні метали, то такі системи грошового обігу називають грошовими системами металевого обігу. У них грошовий товар безпосередньо перебуває в обігу і виконує всі функції грошей, а кредитні гроші є безперешкодно розмінюваними на дійсні гроші;
  9. система обігу кредитних і паперових грошей, коли благородні метали з обігу вилучено, а в обігу перебувають знаки вартості.

Історія людства знає три типи грошових систем – біметалізм, монометалізм і систему нерозмінних кредитних грошей.

Біметалева система грошового обігу діє тоді, коли роль загального еквіваленту закріплена за двома шляхетними металами (переважно за золотом і сріблом), передбачаюється вільне карбування монет з обох металів та їхній необмежений обіг. В цих умовах на ринку складалася ціна товару, що виражалася у золоті й сріблі. Система біметалевого грошового обігу діяла у XVI– XVIIIст.ст., а ряд країн Західної Європи її скасували лише у XIXст.

За паралельного біметалевого обігу грошей між золотими і срібними монетами стихійно (автоматично) складається вагове і цінове співвідношення, яке держава законодавчо закріплювала і надавала золотим та срібним монетам функцію законного платіжного засобу.

Але біметалізм: а) не відповідав потребам розвитку капіталізму; б) використання у функції міри вартості одночасно двох металів суперечило природі даної функції грошей, коли загальною мірою вартості слугує лише один товар; в)встановлювані державою тверді вартісні співвідношення не відповідали реальній ринковій вартості золота і срібла, що не лише не сприяло точності виміру вартості товарів, а й не забезпечувало стабільності грошового обігу. Більше того, здешевлення видобування срібла у кінці XIXст. призвело до його знецінення відносно до золота, витиснення останнього з каналів грошового обігу і зумовило значні коливання цін на товари. В цьому виявилась дія закону Коперніка – Грешема, за яким “погані гроші витискають з обігу більш вартісні”.

Оскільки біметалізм породжував нестабільність грошової системи і труднощі при визначенні вартісного співвідношення між золотом і сріблом, а розвиток індустріалізації потребував стабільних грошей як єдиного загального еквіваленту, у IIпол. XIXст. у більшості країн світу склалася монометалева грошова система.

Монометалізм – грошова система, у якій один метал (золото або срібло) слугує загальним еквівалентом і основою грошового обігу, а функціонуючі монети і знаки вартості розмінюються на дорогоцінні метали.

Система золотого монометалізму пройшла ряд еволюційних етапів.

На стадії золотомонетного обігу (середина XIXст. – 1914 р.) в її основі знаходились золоті монети. При цьому банкноти безперешкодно обмінювались на золото. Ця система не знала ні нестачі, ні надлишку грошей, але вона – найдорожча грошова система, до того ж малорухома і негнучка.

Золотомонетний стандарт найкраще відповідав потребам індустріального суспільства доби вільної конкуренції, сприяв розвитку виробництва, вдосконаленню кредитної системи, поширенню світової торгівлі і вивозу капіталу. Основними характерними рисами золотомонетного стандарту були такі його переваги:

  1. у золотомонетній грошовій системі золото виконує всі функції грошей, а у внутрішньому грошовому обігу перебувають повноцінні золоті монети;
  2. дозволено вільне карбування золотих монет приватними особами (як правило на монетному дворі);
  3. дозволявся вільний вивіз та ввезення золота, іноземної валюти і функціонування вільних ринків золота;
  4. неповноцінні грошові знаки (банкноти, металева розмінна монета) в процесі обігу вільно і необмежено розмінювалися на золото, що забезпечувало рівновагу між грошовою і товарною масами.

Таке функціонування золотомонетного стандарту вимагало наявності достатніх золотих запасів у центральних емісійних банках, які одночасно були резервом внутрішнього монетного обігу, що забезпечував вільний обмін банкнот на золото, та резервом світових грошей. Проте зростання бюджетних дефіцитів і збільшення емісії паперових грошей в обігу привели в роки Першої світової війни до значного перевищення грошово – паперової маси в обігу над обсягами золотих запасів емісійних банків. Це привело до припинення вільного обміну паперових грошей на золоті монети і ліквідації золотомонетного стандарту в країнах – учасниках війни. Під час грошових реформ 1934 – 1929 рр. Були зроблені спроби відновити золотомонетний стандарт, але вже у двох обмежених формах – золотозливкового і золотодевізного стандартів.

Золотозливковий стандарт – це система, за якої золоті монети вилучаються з обігу і переплавляються в зливки золота, а обмін банкнот на золото відбувається шляхом продажу золотих зливків по фіксованій державній ціні, яка відповідає встановленому золотому вмісту паперових грошей.

З 1944 р. відбувається перехід до нової грошової системи – золотодевізного стандарту (Бреттон – Вудська грошова система – за назвою американського містечка Бреттон – Вудс, де була укладена угода про перехід на нову грошову систему). За цієї системи грошові знаки взагалі не обмінювались на золото (центральні банки обмінювали на золото свою національну валюту, що нагромадилась в інших країнах), а фіксований курс національної валюти (її купівельна сила) підтримувався шляхом купівлі – продажу іноземної валюти (девіз) на фондових біржах.

На зміну системі золотого монометалізму у 70 – х роках приходить система нерозмінних кредитних грошей ( Ямайська грошова система), яка характеризується наступними рисами:

  • остаточна демонетизація золота;
  • відмінна золотого вмісту кредитних грошей (банкнот);
  • панування символічних (готівкових і безготівкових) грошей;
  • посилення емісії грошей з метою кредитування приватного підприємництва і держави;
  • державне регулювання грошового обігу.

Сучасний грошовий обіг утворюється сукупністю грошових засобів, що виступають у двох формах: готівка (банкноти і розмінна монета) і безготівкові гроші (чекові рахунки, “електронні гроші”, кредитні картки). За обсягом в ринковій економіці готівка нині значно уступає безготівковим грошам; банкноти і розмінна монета сьогодні складають тільки 10 – 20% усіх грошових засобів.

В різних країнах існують грошові системи з твердим забезпеченням грошей і вільного грошового обігу. Таке розмежування пов’язане з регулюванням дефіциту грошової маси в обігу. В системах з твердим забезпеченням існують норми покриття (забезпечення) грошей іноземною валютою та золотом. При цьому існує небезпека появи нестачі грошей в обігу (дефляції), якщо грошові ресурси не можуть зростати через нестачу запасу іноземних девіз в центральному банку. За вільного грошового обігу завжди є ймовірність надмірного зростання кількості грошей в обігу, що веде до інфляції, адже не існує законодавчих норм про покриття (забезпечення) грошей, що знаходяться в обігу.

Отже, в різних системах грошового обігу існувало, змінюючи один одного, кілька типів загального грошового еквівалента: товарний (товарні гроші), ваговий (металеві гроші), карбований (монетні гроші), емісійний (символічні гроші), депозитно – електронний (банківські депозити, “електронні гроші”, кредитні картки).

В процесі зміни типів грошових систем золото втратило більшість грошових функцій, воно демонетизувалось. За приблизними оцінками, у стародавні і середні віки (до 1600 р.) на різні виплати було видобуто 13,3 тис. т золота, а з 1600 по 1990 роки – ще 106,2 тис. т . Сьогодні близько третини всього золота (38 – 39 тис.т) зосереджено в державних запасах різних країн, приблизно чверть (28 – 30 тис.т) – тезаврована, тобто накопичена приватними особами, більше третини (40- 42 тис. т) – використано в ювелірних, зубопротезних і промислово – технічних виробах, певна частина (9 – 13 тис. т) знаходиться у похованнях, гробницях, скарбах, руїнах стародавніх міст, в затонулих кораблях на дні морів і океанів.

Водночас, в сучасній економіці здійснює обіг велика різноманітність грошових засобів, що породжує проблему виміру грошової маси.

2. Закон грошового обігу. Кількість грошей, необхідних для обігу.

Грошовий обіг — це рух грошей у готівковій і безготівковій формах для обслуговування потреб реалізації товарів, а також нетоварних платежів і розрахунків у господарстві. Змінюючи форму вартості ( Товар - Гроші - Товар), гроші перебувають не тільки у постійному русі між трьома суб'єктами: фізичними особами, господарськими суб'єктами і органами державної влади, а й обслуговують або, кажуть, опосередковують суспільне виробництво у всіх його фазах:

Виробництво – Розподіл – Обмін – Споживанння

Об'єктивну основу грошового обігу становлять суспільний поділ праці і розвиток товарного виробництва, в якому рух грошового капіталу обслуговує відносини розподілу і обміну, а через амортизаційні відрахування і фонди обігу забезпечується обслуговування процесу виробництва і споживання. Розвиток товарного виробництва, що привів до утворення загальнонаціональних і світового ринку, стимулював розвиток грошового обігу для обслуговування руху і реалізації сукупного суспільного продукту, в тому числі і кругообігу капіталу, обігу товарів і послуг, руху позичкового капіталу і доходів населення.

В своїй сукупності грошовий обіг охоплює сфери обігу і виробництва як безперервного процесу. Його стадії руху охоплюють:

  • Амортизація
  • Заробітна плата
  • Фонди обігу
  • Податкові платежі
  • Нагромадження

Тому при визначенні поняття грошового обігу слід виходити з того факту, що він обслуговує процеси виробництва, розподілу, обігу і споживання. Його організація і функціонування безпосередньо впливає на ефективність прийняття рішень на всіх стадіях суспільного відтворення, опосередкує їх і допомагає забезпечити якісну і кількісну взаємодію суспільного відтворення на всіх його стадіях.

Через те, що грошовий обіг насправді обслуговує всю пофазну структуру суспільного виробництва, він за характером руху грошових коштів поділяється на три сектори: фінанси, кредит і грошовий обіг. При цьому:

  1. рух фінансів з усіма механізмами й інститутами цього сектора набуває поняття фінансової сфери і фінансового обігу;
  2. кредит, виникнувши із нерівномірності відтворювального процесу, реалізації продукції та надходжень, становить особливий механізм перерозподілу грошових і матеріальних ресурсів, але на принципах строковості, поворотності і платності. Перерозподіл тимчасово надлишкових відносно поточного споживання грошових коштів одних суб'єктів для поповнення тимчасової нестачі їх у інших сформував кредитний сектор грошового обігу. Його можна відобразити так:

де Г’ = Г (кредитована сума) +Д, що становить підприємницький доход і плату за користування кредитом;

  1. безповоротній рух грошей на основі еквівалентності, який здійснюється від споживача (покупця) до виробника (продавця) називають грошовим обігом. Він набуває такої форми: Г-Т-Г-Т-Г-Т і т. д. Чим більше операцій реалізації товарів обслуговують гроші, тим далі вони віддаляються від емітента, переміщуючи вартості між суб'єктами економічних відносин.

Використання грошових коштів, фінансів і кредиту, як важелів для піднесення ефективності економіки України - першочергове завдання на шляху подолання кризових явищ і піднесення добробуту населення. Узагальнюючи характеристику трьох секторів грошового обігу слід наголосити:

по-перше, фінанси, кредит і грошовий обіг, з одного боку, тісно взаємодіють і взаємопов'язані, мають однакову матеріальну базу - суспільне виробництво і доповнюють один одного у процесі забезпечення безкризового розширеного відтворення, а з іншого - становлять собою самостійні сфери суспільної діяльності зі своїми специфічним змістом, інститутами і особливостями механізму впливу на економіку;

по-друге, якщо грошовий обіг здійснюється у формі кола:

Г - Т — Г' і передбачає повернення їх до висхідного пункту, то гроші виконують функцію капіталу, а їх рух відбувається як рух самозростаючої вартості. Такий грошовий обіг здійснюється як рух капіталу. Іншу форму і функції виконує грошовий обіг, якщо у ньому здійснюється постійне віддалення грошей від пункту початку руху. Гроші тут діють як гроші, тобто вони в даному випадку обслуговують просте переміщення вартості між суб'єктами економічних відносин. Такий рух грошей називають грошовим обігом.

Всі суб'єкти підприємництва для авансування своєї діяльності отримують грошові кошти на грошовому ринку, а гроші, обслуговуючи кругообіг суспільного капіталу, здійснюють замкнутий рух Г-Т-Р, що починається і закінчується на грошовому ринку, даючи після кожного кругообігу додаткову суму грошей. Такий замкнутий рух грошей забезпечує дію механізму самовідтворення грошового ринку в розширених масштабах. При цьому діє така закономірність: чим більшою є загальна грошова вартість валового внутрішнього продукту країни, тим більше потрібно грошей для укладання угод. Певну частину грошової маса нагромаджують також кредитні заклади, частину з них витрачають на придбання цінних паперів і утворення офіційних державних запасів.

Грошова маса - це сукупність купівельних, платіжних і нагромаджених коштів, які обслуговують економічні зв'язки і належать фізичнім та юридичним особам і державі. Слід наголосити, що розвиток товарного обміну і платіжно-розрахункових відносин відобразились у постійних змінах складу і структури грошової маси.

Категорія «грошова маса» нині відображає кількісну і структурну сторони. Кількісна сторона грошового обігу і у своїй сукупності охоплює:

по-перше, всю масу готівки і депозитні гроші коротко— та довготермінового характеру;

по-друге, певний кількісний вираз;

по-третє, грошова маса має надзвичайно складну структуру і динаміку руху, тому на неї впливають два фактори кількість грошей і швидкість їх обігу.

Структурний аспект грошової маси можна аналізувати за такими напрямами:

  1. за ступенем готовності окремих елементів до ліквідності, тобто до обіговості;
  2. за формою грошових засобів (готівкові, депозитні);
  3. за розміщенням грошової маси у суб'єктів грошового обігу;
  4. за територіальним розміщенням.

Найскладнішим з цих аспектів є критерій структуризації грошової маси за ступенем ліквідності. Для аналізу змін грошової маси на певну дату і за відповідний період фінансова статистика виділяє грошові агрегати М0, М1, М2, М3, М4. Розгляньмо їх детальніше.

Агрегат М0 – включає готівкові кошти, що перебувають в обігу у вигляді банкнот, металевих монет, казначейських квитків (у деяких країнах). Абсолютну більшість готівкової маси складають банкноти - безстрокові боргові зобов'язання, що забезпечені суспільною гарантією національного (центрального) банку. Нині банкноти фактично є національними грішми, обов'язковими для використання на всій території держави. Для їх виготовлення використовуються заходи захисту проти фальшування.

Металеві монети переважно складають незначну частину готівки (у розвинених країнах до 2-3 % грошової маси). Вони добре слугують для здійснення дрібних термінових угод. Як правило, монети карбують з дешевого металу, тому реальна вартість монети значно нижча, ніж її номінал. Це робить невигідним нагромадження монет для переплавки їх на зливки.

Казначейські (скарбничі) квитки - паперові гроші, емісію яких від імені уряду, здійснює державна скарбниця.

Агрегат М0 – найліквідніша частина грошової маси, але його питома вага у порівнянні з іншими агрегатами є незначною. Тому у провідних країнах світу самостійно не розглядається.

Агрегат М1 - складається з агрегату М0 (готівка банкнот, скарбничі квитки, розмінні монети) і коштів на поточних рахунках банків, які можуть використовуватися для здійснення платежів у безготівковій формі, шляхом їх трансформації у готівкові грошові кошти і без переказу на інші рахунки. Для розрахунків за допомогою депозитних банківських вкладів (М1) їх власники виписують переважно платіжні доручення, чеки чи акредитиви. Відповідні платежі з депозитних рахунків (у нас їх ще називають вкладами строком «за вимогою») можна здійснювати також за допомогою електронних переказів. Якраз кошти агрегату М1 обслуговують операції реалізації ВВП, розподілу і перерозподілу національного доходу, нагромадження і споживання.

У світовій практиці ці кошти ще називають трансакційними депозитами і відносять до них усі поточні вклади фізичних та юридичних осіб. Їх особливістю є те, що трансакційні депозити не приносять процентів, але дозволяють їх власникам скористатися ними як платіжним засобом у будь-який час. За своїм кількісним обсягом вони є найбільш поширеними.

Грошовий агрегат М1, загалом вживається для визначення грошової маси у вузькому значенні. Діє така закономірність: чим нижчою є частка грошей агрегату М1, тим повнокровнішою і розвиненішою вважається грошова система країни.

Агрегат М2 — обіймає усі компоненти М1, а також строкові і заощаджувальні депозити у комерційних банках та короткотермінові державні цінні папери. Останні не функціонують як засіб обігу, але здатні швидко і без втрат перетворитися на готівку або чекові рахунки.

Ощадні депозити у комерційних банках можна у будь-який час вилучити і перетворити у готівку. Доступ до строкових депозитів вкладник може отримати лише після збігу певного періоду часу, тому вони є менш ліквідними, ніж ощадні депозити.

Безчекові ощадні рахунки у комерційних банках можна легко і без фінансових ризиків перевести у грошовоготівкову або чекову наявність і використати як засіб обігу. Тому вони слугують своєрідним резервом для високоліквідних активів агрегату М1 і засобом нагромадження купівельної спроможності.

Агрегат М3 охоплює усі компоненти М2 плюс приватні депозитні ощадні сертифікати спеціалізованих кредитних закладів, а також цінні папери, що обертаються на грошовому ринку. До них належать комерційні векселі підприємств. Хоч вони і становлять собою вкладення у цінні папери, здійснені небанківською системою, але перебувають під її контролем. Та й перетворення векселя на засіб платежу вимагає, як правило, акценту банка, тобто гарантії його оплати на випадок неплатоспроможності емітента.

Приватні депозитні сертифікати, номіналом понад 100 тис. доларів, що належать до агрегату М3, становлять собою значні довготермінові вклади підприємств. Це забезпечує їм достатню ліквідність і можливість конвертації у грошову форму вищого рангу. Крім цього, до М3 включають ще й інші види грошових активів, в тому числі і строкові угоди про зворотній викуп і позички у євродоларах та ін. Отже, агрегат М3 охоплює усю грошову масу: М1 + М2 + депозитні сертифікати та інші види грошових активів, які відображають довгострокові активи у цінних паперах і довгострокових позиках.

В окремих випадках банківська статистика виділяє ще й агрегат L, до складу якого входять грошовий агрегат М3 + банківські акцепти, скарбничі векселі, окремі види облігацій та деякі інші форми грошових активів, в т.ч. запас ощадних бон, комерційних паперів і банківських активів поза банківською системою.

Між агрегатами грошової маси потрібно підтримувати належну рівновагу. Практика регулювання грошового обігу свідчить, що необхідна рівновага грошової маси настає за таких умов:

по-перше, М2 повинен бути більшим М1;

по -друге, М2 + М3 також повинен бути більшим М1. Це означає, що грошовий капітал із готівкового обігу переміщується у безготівковий. Якщо вказані співвідношення між агрегатами у грошовому обігу порушуються, то це веде до браку грошових знаків, зростання цін та інших ускладнень.

У різних країнах для визначення грошової маси використовується не однакове число агрегатів. Приміром, у США використовують чотири агрегати, у Франції - два. У Росії застосовується чотири агригати. З них: М0- готівкові гроші у обігу; М1 крім М0 включає кошти підприємств на розрахункових, поточних і спеціальних рахунках у банках, а також депозити населення у ощадних банках терміном «за вимогою» і кошти страхових компаній. М2 включає М1 плюс строкові депозитні вклади населення у ощадбанках; М3 складається з коштів агрегату М2 і плюс сертифікати та облігації державних позик.

Швидкість обігу грошей - це частота переходу грошей від одного суб'єкта грошових відносин до іншого при обслуговуванні економічних операцій. Даний показник Uхарактеризує інтенсивність руху грошей при функціонуванні їх як засобів обігу і платежу. Він виражається числом обігу грошової одиниці за певний час, переважно за 1 рік, або тривалістю одного обігу (1-3-5 міс. або у днях).

Зміна швидкості обігу грошей впливає на їх масу в обігу обернено пропорційно. Прискорення обігу грошей компенсує їх масу, а уповільнення - розширює загальну грошову масу і використовується в антиінфляційних програмах. Швидкість обігу грошей залежить:

  1. від інтенсивності економічних процесів;
  2. величини і швидкості товарних потоків в обміні;
  3. поглиблення поділу суспільної праці;
  4. розвитку ринкової інфраструктури: транспорту, в зв'язку, торгівлі, банківської справи, ринку цінних паперів тощо.

Особливу увагу швидкості обігу грошей надавала кількісна теорія грошей.

За своєю суттю кількісна теорія є теорією попиту на гроші, в якій головна увага приділяється визначенню чинників їх нагромадження. Найфундаментальнішим значенням у структурі аналізу чинників, що визначають параметри попиту на гроші, є аргументування прямої взаємозалежності між кількістю необхідних для обігу грошей (Мd) і швидкістю їх обігу (V), з одного боку, та абсолютним рівнем цін (P) і реальним обсягом виробництва (Y), з іншого. Ця залежність представлена формулою І. Фішера, зокрема його рівнянням обміну:

MV = PY

Перебудувавши це рівняння, отримуємо нову формулу, яка свідчить про те, що кількість грошей, необхідних для забезпечення обігу товарів і послуг, прямо пропорційна PY– нормально обсягові виробництва (номінальним доходам) та обернено пропорційна V– швидкості обігу грошової одиниці:

Слід звернути увагу й на те, що рівняння І. Фішера близьке за формою до формули К. Маркса, яка розкриває зміст закону, що регулює кількісні параметри грошового обігу:

де: КГО – кількість грошей, необхідних для обігу;

ТЦ – сума цін товарів і послуг, що перебувають в обігу;

К – сума цін товарів, що їх продано в кредит;

П - платежі, що надійшли;

ВП – взаємні погашення платежів;

О – число обігів окремої грошової одиниці.

Як видно, і в рівняння І. Фішера, і в формулі К. Маркса кількість грошей, необхідних для обігу, визначається ідентичним співвідношенням по суті тих самих параметрів. Одначе в даному разі йдеться лише про формальну схожість формул. Річ у тому, що вони побудовані на різних методологічних засадах, тому їх ототожнення, яке часто допускається при здійсненні відповідних розрахунків, неприпустиме.

Необхідно врахувати і те, що зазначені формули, за загальним визнанням представників сучасних теорій грошей, є занадто елементарними: на них спираються лише найзагальніші принципи визначення Md. Воднораз формули не розкривають усієї розмаїтості чинників, що впливають на динаміку показника Md(КГО). Тому безпосереднє використання їх при здійсненні розрахунків маси грошей, необхідних обігові, не завжди себе виправдовує.

Тому глибшим за змістом вважається кембриджське рівняння грошового обігу, яке розглядається теорією грошей як подальший розвиток рівняння обміну І. Фішера:

Md= kPY

Новим елементом у формулі є показник “k”. Йдеться про кембриджський коефіцієнт, який визначається співвідношення між номінальними доходами і тією часткою грошей, що становить касові залишки. Відповідно до цього кембриджський варіант визначення попиту на гроші (Md) отримав у монетарній теорії назву “теорії касових залишків”.

Грошовий обіг здійснюється у двох формах: готівковий і безготівковий.

Готівковий грошовий обіг – це рух грошей у формі готівки: банкнот, розмінних монет і паперових грошей (скарбничих квитків) у функції засобу обігу і у ряді випадків у функції платежу. Готівка грошової маси використовується:

  1. для кругообігу товарів і послуг;
  2. для розрахунків, що безпосередньо не пов’язані з рухом товарів і послуг. А саме:
  3. розрахунків, пов’язаних з виплатою заробітної плати, премій, допомоги, пенсій;
  4. з виплатами страхових відшкодувань за договорами страхування;
  5. у випадках оплати цінних паперів і оплати доходів за ними;
  6. у платежах населення за комунальні послуги, тощо.

Готівковий грошовий обіг включає рух всієї готівково-грошової маси за певний період часу між населенням і юридичними особами, між фізичними особами, між юридичними особами, між громадянами і державою, між юридичними особами і державними органами.

Грошово-готівковий обіг здійснюється за допомогою таких видів грошей:

1) банкнот;

2) металевих монет;

3) різноманітних кредитних засобів: векселів, банківських векселів, чеків, кредитних карток. При цьому банківські квитки (банкноти) становлять абсолютну більшість (90 %) готівкового обігу. Скарбничі квитки як дрібнокупюрні грошові знаки там, де вони випускаються державою, сягають 5-7 % і до 10 %, а монети-2-2.5%.

Емісію готівки, як правило, здійснює національний (центральний) банк. Від імені держави він випускає в обіг готівкові гроші і вилучає їх, якщо вони зносилися, а також замінює одні грошові знаки на інші.

Кількісне співвідношення між готівкою і безготівковою сферами грошового обігу постійно змінюється. Загалом, обмеження і витіснення готівкового грошового обігу відображає об'єктивний процес суспільного поступу. Він пояснюється двома причинами:

  1. готівкові розрахунки надто дорого коштують, тому що включають значні видатки на друкування грошових знаків та великі видатки на їх транспортування і зберігання;
  2. готівкові розрахунки уповільнюють платіжний обіг і утруднюють контроль за ним з боку суспільства.

Скорочення готівкового обігу коригує і сучасна техніка. Електронні розрахунки і системи кореспондентських рахунків у банківській системі суттєво скорочують потреби у готівці. Їх замінюють безготівкові розрахунки у сферах торгівлі; банківського обслуговування вдома, грошових переказів за допомогою автоматичних розрахункових палат з використанням банкоматів - касирів, що працюють цілодобово.

Безготівкові розрахунки - це рух вартості без участі наявних готівкових грошей. Він здійснюється такими способами: 1) перерахуванням грошових коштів у кредитних закладах з одного рахунку на інший; 2) проведенням взаємного заліку вимог без використання готівки.

Розмір безготівкового обігу залежить від об'єму товарів і послуг в країні; рівня цін; податків, зборів та інших обов'язкових платежів, що пов'язані з розподілом і перерозподілом ВВП через фінансову систему;

розвитку кредитної системи і появи коштів клієнтів на рахунках у банках та інших фінансово-кредитних закладах.

Безготівковий обіг охоплює такі розрахунки:

• між підприємствами, організаціями і закладами різних форм власності, які мають рахунки у кредитних закладах;

• між юридичними і фізичними особами і кредитно-фінансовими закладами для отримання і повернення кредиту;

• між юридичними і фізичними особами у процесі виплат заробітної плати, доходів і повернення кредиту;

• між державним бюджетом і юридичними та фізичними особами щодо сплати податків, зборів і інших обов'язкових платежів, а також отримання бюджетних коштів.

Залежно від економічного змісту безготівкових розрахунків розрізняють безготівкові розрахунки у товарних операціях і за фінансовими зобов'язаннями. До першої групи відносять безготівкові розрахунки за товари і послуги та виконані роботи, а до другої - платежі до бюджету і позабюджетних фондів, погашення банківських позичок, оплати процентів за користування кредитом, розрахунки із страховими компаніями.

До безготівкових розрахунків належать:

1) ведення банківських депозитів на рахунках клієнтів, використання яких здійснюється за допомогою чеків, жиронаказів, кредитних карток, електронних переказів;

2) використання векселів, сертифікатів, а в ряді країн і інших зобов'язань і вимог.

Безготівкові розрахунки мають надзвичайно важливе економічне значення: чим ширшого розмаху набувають безготівкові розрахунки, тим меншою стає потреба у готівкових коштах, тим швидше здійснюється кругообіг коштів та меншими є суспільні затрати обігу.

Між готівковим і безготівковим обігами існує тісний взаємозв'язок і взаємозалежність: гроші у процесі обслуговування реалізації товарі в і о