Споживання як важлива складова ВВП

Вступ.

Розділ 1. Сутність і показники споживання як складової ВВП.

Розділ 2. Концепції споживання.

2.1. Класична та неокласична теорія споживання.

2.2. Кейнсіанська теорія споживання.

2.3. Теорія життєвого циклу Ф.Модільяні і теорія перманентного доходу М.Фрідмена.

Розділ 3. Аналіз споживання в Україні та шляхи вдосконалення.

3.1. Аналіз споживання в Україні

3.2. Шляхи вдосконалення споживання.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Однією з найголовніших у всій макроекономіці є функція споживання. Функція споживання розкриває взаємозв’язок між величиною видатків на споживання та обсягом використовуваного особистого доходу. Це поняття, що запроваджено Кейнсом, ґрунтується на припущенні, що існує стабільний емпіричний взаємозв’язок між споживанням та доходом.

Функція споживання побудована на простій ідеї, за якою споживча поведінка кожної окремої особи за даний період пов’язана з величиною її доходу за цей період. Натомість гіпотеза життєвого циклу розглядає приватних осіб як таких, що планують свою поведінку щодо споживання і заощадження на тривалі періоди, сподіваючись якнайкраще розподілити споживчі видатки впродовж усього свого життя.

Актуальність теми. Споживання є найважливішою сферою ринкової економіки, оскільки саме воно визначає ринковий попит і кінець-кінцем весь обіг капіталу та товарів. Наявність споживання й самої позиції споживача є обов’язковою й невід’ємною частиною конкурентних відносин. Виходячи з цього, сфери виробництва й торгівлі спрямовані на боротьбу за споживача.

В психологічному плані головною характеристикою споживача в системі ринкових відносин є його «свобода вибору» того товару (послуг), який має максимально задовольняти його потреби.

Для засвоєння своїх потреб люди вдаються до придбання товарів, що утворюють систему споживацького попиту. Дослідження вимог, мотивів вибору товарів, факторів, які впливають на вибір, сприйняття та оцінку товару і всієї системи споживацького попиту здійснюються в сучасному маркетингу.

Важливість макроекономічного дослідження поведінки домашніх господарств на споживчому ринку пояснюється такими обставинами:

1. У сучасній економіці витрати на споживання досягають трьох чвертей усіх сукупних витрат, і вже один цей факт сам по собі надає аналізу функції споживання надзвичайну актуальність.

2. Витрати на споживання складають переважну частку трансакцій в економіці, отже, характер поведінки домашніх господарств на споживчому ринку значною мірою визначає розмір і характер попиту на гроші.

3. Оскільки одну частину використовуваного доходу домашні господарства витрачають на споживання, а другу на заощадження, то очевидно, що певному характеру функції споживання відповідає певний вид функції заощадження, а оцінка обсягу заощаджень надзвичайно важлива для визначення умов як статичної, так і динамічної рівноваги в економіці.

Мета: розкрити сутність і функції споживання, заощадження та інвестиційв розвитку економіки України.

Основні завдання:

1. Охарактеризувати споживання в моделі макрорівноваги та як складової ВВП;

2. Розкрити сутність різних концепцій споживання.

Аналіз характеру споживання домашніх господарств передбачає виявлення поведінки суб`єктів споживання при формуванні планів споживання і заощадження; співвідношення доходу і витрат на споживання і заощадження з майном суб'єкта; мотивації домашніх господарств при прийнятті рішень про формування обсягів поточного споживання і заощадження, тобто, які параметри виділяються як аргументи функцій споживання.

Розділ 1. Сутність і показники споживання як складової ВВП

Аналіз характеру споживання домашніх господарств передбачає виявлення поведінки суб’єктів споживання при формуванні планів споживання і заощадження; співвідношення доходу і витрат на споживання і заощадження з майном суб'єкта; мотивації домашніх господарств при прийнятті рішень про формування обсягів поточного споживання і заощадження, тобто, які параметри виділяються як аргументи функцій споживання і заощадження.

Відповідь на дані питання визначає тип моделі споживання – статична або динамічна модель. Типовим прикладом статичної моделі є кейнсіанська функція споживання. Динамічні моделі підрозділяються на двоперіодні (дійсний і майбутній період) і багатоперіодні (по роках життя суб'єкта). У будь-якому випадку багатоперіодні моделі мають справу з дисконтованими оцінками потоків доходу, споживання, заощадження і майна.

Відповідь на питання про мотивації споживчого вибору випливає з концептуальних уявлень про функціонування економіки і характеру поведінки економічних суб'єктів. При цьому важливо виявити, як формується сам доход: чи є він екзогенно заданим параметром, чи суб'єкти самі визначають його розмір. [3, c. 75-76]

У класичній концепції розмір споживання залежить від поточного використовуваного доходу, що відповідає поточному бюджетному обмеженню, яке подане у вигляді: Y – Т = С + S.

У аналізі розподілу доходу, що йде на споживання і заощадження, головна роль належить заощадженням. Хід міркувань приблизно такий: домашні господарства розглядають заощадження як відкладене споживання, намагаючись максимізувати обсяг споживання в довгостроковому періоді. Тому вони порівнюють користь від споживання сьогодні з вигодами майбутнього споживання. Параметром, що виражає ступінь переваги поточного споживання над майбутнім, є ставка відсотку. Чим вона вища, тим більш ефективними стають заощадження, отже, і відкладене (майбутнє) споживання, чим нижча – тим бажаніше споживання сьогодні. Таким чином, заощадження є вихідна функція від ставки відсотка, а споживання – відповідно функція, що убуває.

Сучасна неокласична концепція ґрунтується на теорії міжчасового споживчого вибору Ірвінга Фішера та концепції ендогенного доходу і сформульована чисто в мікроекономічних передумовах.

Перед тим, як відповісти на запитання про розподіл поточного доходу між споживанням і заощадженням, необхідно визначити, від чого залежить розмір самого доходу. У неокласичній концепції висувається передумова, що кожний суб'єкт сам визначає розмір свого доходу, виходячи зі сформованої на ринку праці ставки реальної зарплати і доходності свого майна.

Мотивація економічного суб'єкта, що визначає його поведінку на ринку праці, випливає з прагнення забезпечити собі певний життєвий рівень. Останній можна охарактеризувати двома ключовими параметрами: рівнем одержуваного доходу і наявністю вільного часу. Тоді функцію корисності економічного суб'єкта формально можна уявити в такому вигляді:

U = max U(Y,Р),

де Y – доход; Р – вільний час.

Кожний суб'єкт оптимізує свою функцію корисності, намагаючись забезпечити собі, з одного боку, максимальний рівень прибутку, з іншого боку – вільного часу. При цьому він повинний порівнювати свої прагнення з реальними можливостями свого бюджетного обмеження.[10, c. 114-115]

В умовах, коли суб'єкт одержує прибуток тільки від трудової діяльності, задача оптимізації функції корисності зводиться до вирішення простої дилеми: щоб досягти більшого рівня поточного прибутку, необхідно більше працювати, але чим більший рівень прибутку досягається, тим більшу частину календарного часу можна присвятити відпочинку.

Проте кожний із нас може одержувати прибутки не тільки від трудової діяльності, але і від майна, що утвориться в результаті розподілу поточного доходу на споживання та заощадження і формування фонду заощаджень.

Тоді задача з оптимізації функції корисності доповнюється умовою необхідності найкращого розподілу поточного доходу в кожний момент часу між споживанням і заощадженням. Але це означає, що для суб'єкта оптимізація його функції корисності перетворюється зі статичної задачі визначення оптимального рівня поточного доходу в динамічну багатоперіодну задачу розподілу поточного доходу між споживанням і заощадженням. Заощадження розглядаються при цьому як “відкладене споживання”, оскільки передбачається, що суб'єкт протягом свого життя споживає усі свої доходи.

При такій постановці бюджетне обмеження суб'єкта, що відображає його можливості з досягнення своїх цілей у кожний момент часу, може бути виражене:

Y = w*N + p*V,

де w – ставка реальної зарплати;

N– робочий час;

V – розмір майна;

p– прибутковість від майна.

Неважко зауважити, що досягти запланованого рівня доходу тим легше, чим вища ставка реальної зарплати і прибутковість від майна суб'єкта. При екзогенно заданій ставці реальної зарплати і відомого на даний момент часу прибутку з майна рівень прибутку буде визначатися тільки кількістю відпрацьованого часу.

Таким чином, кожний суб'єкт сам визначає, скільки часу йому працювати, а скільки відпочивати, виходячи зі своїх переваг, виражених його функцією корисності: суб'єкт зіставляє свої бажання, виражені його функцією корисності, із своїми можливостями, відбитими в бюджетному