Адміністративно - правове забезпечення діяльності податкової міліції щодо протидії фіктивному підприємництву

Вступ

Розділ І. Загальна характеристика фіктивного підприємництва

1.1. Історико-правовий розвиток підприємницької діяльності та умови виникнення фіктивного підприємництва

1.2. Адміністративно-правове регулювання підприємницької діяльності та суспільна небезпека фіктивного підприємництва

1.3. Поняття фіктивного підприємництва та фіктивного підприємства

Висновки до розділу

Розділ ІІ. Організаційно-правові основи діяльності підрозділів податкової міліції щодо протидії фіктивному підприємництву

2.1. Організаційно-функціональна структура підрозділів податкової міліції, що протидіють фіктивному підприємництву

2.2. Організація роботи підрозділів податкової міліції щодо протидії фіктивному підприємництву

2.3. Інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності підрозділів податкової міліції щодо протидії фіктивному підприємництву

2.4. Організація діяльності підрозділів податкової міліції щодо профілактики фіктивного підприємництва та ліквідації фіктивних підприємств

2.5. Взаємодія підрозділів податкової міліції з іншими службами та правоохоронними органами щодо організації протидії фіктивному підприємництву

Висновки до розділу

Висновки

Список використаних джерел

Актуальність теми. Дисертаційне дослідження зумовлене нагальною потребою розробки адміністративно-правового забезпечення діяльності підрозділів податкової міліції щодо протидії протиправним проявам, які здійснюються правопорушниками від імені фіктивних суб’єктів господарювання у сфері підприємницьких, фінансово-господарських відносин в Україні. Зазначена діяльність має узагальнену назву – фіктивне підприємництво, тобто це неіснуюча, нелегітимна, прихована, протиправна, відповідно до встановленого законодавства, господарська комерційна діяльність.

У дисертаційному дослідженні фіктивне підприємництво розглядається як соціально небезпечне явище, яке поширилося в економіці держави, завдає великої матеріальної шкоди державі, суб’єктам господарювання, негативно впливає на суспільні відносини, має багато назв і різне змістовно-правове трактування.

Поширення фіктивного підприємництва в Україні сталося внаслідок тривалої правової неврегульованості приватної власності, ринкових та інших суспільних відносин у минулому та недосконалість державно-правового механізму регулювання підприємницької діяльності в сучасних умовах. Державно-кооперативна форма власності радянської держави була несумісна з приватнопідприємницькою діяльністю і законодавчо заборонялася. Незважаючи на заборону приватнопідприємницької діяльності, адміністрування господарських процесів, окремі особи створювали так звані „лжекооперативи” або використовували державні підприємства або тільки їх реквізити для виготовлення дефіцитних товарів, надання послуг населенню з метою отримання прибутків, які не враховувалися в установленому законом порядку.

У сучасних умовах адміністративно-правове регулювання підприємницької діяльності забезпечувалося понад 30 законами, прийнятими Верховною Радою,

22постановами Кабміну та 14 декретами та указами Президента України, до яких упродовж 1991–2004 рр. було внесено близько 1000 змін і доповнень, які часто не відповідали вже чинним нормам або зовсім їх заперечували. З ухваленням Конституції та прийняттям Господарського та Цивільного кодексів України правові неузгодженості у становленні підприємницької діяльності частково були усунуті. На розвиток підприємницької діяльності негативно впливають зміни до понад 300 законів про оподаткування, відсутність Податкового кодексу, незадовільна діяльність організаційно-структурних формувань органів державної влади щодо організації і контролю за підприємницькою діяльністю, недоліки соціально-економічного, управлінського, нормативно-правового характеру та інше. Це створює можливість правопорушникам використовувати такий економіко-правовий феномен, як фіктивне підприємництво, тобто здійснювати протиправну діяльність з використанням „фіктивних”, „транзитних” підприємств, „фіктивних фірм”, „конвертаційних центрів” та інших псевдогосподарських формувань.

У юридичній літературі, законодавчих актах, у наукових публікаціях тощо вживаються різні назви фіктивності підприємств, які не завжди відповідають правовим нормам їх створення, не розкривається їх зміст, що потребує подальшого наукового розгляду і уточнення.

Термін „фіктивне підприємництво” вживається в різних значеннях. В одних випадках Зв’язок з науковими програмами, планами, темами.

Дисертаційна робота є частиною загальної теми, яку розробляють кафедри і наукові підрозділи Національного університету державної податкової служби України (далі – Національний університет ДПС України), тема дисертаційного дослідження затверджена його Вченою радою. Крім того, цей напрям досліджень відповідає Рішенню Ради Національної безпеки і оборони України „Мета і завдання дослідження.

Об’єктом дослідження

Предметом дослідження

Методи дослідження.

метод системного аналізу, який дозволив комплексно проаналізувати положення Конституції, інших законодавчих атів, які регулюють підприємницьку діяльність, нормативно-правові акти стосовно діяльності податкової міліції щодо протидії фіктивному підприємництву, практику їх застосування, статистичні дані та наукову літературу (розділ 1, підрозділи 1.1, 1.2, 1.3, розділ 2, підрозділ 2.1, 2.2, 2.3, 2.4, 2.5.); метод узагальнення, що застосовувався з метою формування та розвитку на основі вже наявних у спеціальній літературі позицій та думок, нових наукових підходів, пропозицій щодо розуміння суті фіктивного підприємництва (розділ 1); логіко-семантичний метод – для аналізу та поглиблення понятійного апарату (розділ 1, підрозділ 1.3); соціологічний метод (анкетування), який використовувався під час вивчення узагальнення правозастосовної практики адміністративної відповідальності за правопорушення з використанням фіктивних підприємств (розділ 1, 2); історико-правовий метод, що використовувався в ході дослідження становлення і розвитку норм, що регулюють підприємницьку діяльність і розвиток фіктивного підприємництва (розділ 1, підрозділи 1.1, 1.2); порівняльно-правовий метод, який використовувався для аналізу й порівняння кримінального і адміністративного законодавства щодо відповідальності за вчинення правопорушень від імені суб’єктів господарювання, що дало змогу вдосконалити адміністративне законодавство (розділ 1, підрозділи 1.1, 1.2, 1.3);

олі та значущості вже опублікованих праць науковців, дана дисертаційна робота є монографічним дослідженням проблем адміністративно-правового забезпечення діяльності підрозділів податкової міліції щодо протидії фіктивному підприємництву. Визначення і всебічний аналіз процесів правового, організаційного забезпечення,

профілактики, викриття та ліквідації фіктивних підприємств дозволили обґрунтувати ряд висновків і пропозицій. Основні з них такі:

власності, ринкових та інших суспільних відносин; заборона підприємницької діяльності в минулому та недосконалість державно-правового механізму регулювання підприємницької діяльності в сучасних умовах;

-

доведено, що умовами поширення фіктивного підприємництва є правові неузгодженості нормативних актів, які регулюють порядок створення та ліквідацію суб’єктів господарювання, відсутність адміністративної відповідальності за порушення встановлених правових норм реєстрації суб’єктів господарювання та інше;

-

вперше обґрунтовано встановлення адміністративної відповідальності за провадження господарської діяльності суб’єктами господарювання без перереєстрації в державних органах після його придбання новим власником та

укладення неправомірних угод, спрямованих на сприяння іншим суб’єктам господарювання отриманню неконтрольованих прибутків;

-

дістало подальшого розвитку визначення узагальненого поняття змісту „фіктивне підприємництво” та „фіктивне підприємство”, їх форми прояву та взаємозалежність;

-

вперше обґрунтовано доцільність перейменування спеціальних підрозділів податкової міліції по боротьбі з фіктивними суб’єктами підприємницької діяльності та незаконному відшкодуванню податку на додану вартість у підрозділ протидії фіктивному підприємництву та незаконному відшкодуванню ПДВ;

-

вперше обґрунтовано доцільність створення на базі Інституту післядипломної освіти при Національному університеті ДПС України спеціального курсу з протидії фіктивному підприємництву, а також впровадження на базі факультету податкової міліції Національного Університету ДПС України підготовку спеціалістів за економічними спеціальностями;

-

вдосконалено концептуальне рішення про необхідність об’єднання інформаційних систем органів державної служби в автоматизований інформаційний банк даних (АІБД) ДПА України;

– дістали подальшого розвитку висновки про здійснення державної реєстрації суб’єктів господарювання в органах державної податкової служби, а також про обов’язковість використання працівниками органів державної реєстрації обліків правоохоронних та інших державних органів при перевірці реєстраційних документів на осіб (засновників) підприємств;

-

обґрунтовано необхідність законодавчого надання банківськими установами відомостей ДПА про призначення платежів та інших даних щодо контрагентів підприємств, які визнані фіктивними.

– внесено пропозиції щодо вдосконалення законодавства та організаційно-практичної діяльності підрозділів податкової міліції щодо протидії фіктивному підприємництву.

Наукова новизна визначається сучасною постановкою проблеми, дослідженням нових ідей, тенденцій розвитку та шляхів удосконалення адміністративно-правового забезпечення діяльності підрозділів податкової міліції щодо протидії фіктивному підприємництву.

Усі висновки дисертації спираються на особисті наукові праці автора, підтверджуються науковими статтями й актами впровадження.

полягає у тому, що обґрунтовані у дисертації ідеї та положення є творчим розвитком теорії та практики адміністративно-правового забезпечення діяльності підрозділів податкової міліції щодо протидії фіктивному підприємництву, містять конкретні висновки і пропозиції для підрозділів податкової міліції, становлять інтерес для інших правоохоронних органів. Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані у навчальному процесі, правозастосовній та науковій діяльності, зокрема:

-

у навчальному процесі: результати дослідження використані при викладанні курсів: „Адміністративне право”, „Фінансове право”, „Господарське право” Національного університету ДПС України (акти впровадження від 16.01.2006 р., та від 03.04.2007 р.), у проведенні лекцій, семінарських і практичних занять кафедри адміністративного права та організації адміністративної діяльності Академії управління МВС (акт впровадження від 21.07.2007 р.);

-

у правозастосовній діяльності: результати дисертаційного дослідження впроваджені в практичну діяльність підрозділів ГУ ПМ ДПА України та ГCУ МВС України (акти впровадження від 04.04.2007 р. та 12.04.2007 р.);

-

у науково-дослідній сфері: матеріали дисертації включені в окремий розділ навчального посібника за науково-дослідною темою: „Організаційно-правове забезпечення діяльності оперативних підрозділів податкової міліції щодо попередження податкових злочинів у паливно-енергетичному комплексі (ПЕК) України”, яка виконується у Науково-дослідному центрі з проблем оподаткування (держреєстр

№0105U003864). Назва розділу „Правові та організаційні засади діяльності податкової міліції щодо протидії фіктивному підприємництву в ПЕК” (акт впровадження від 03.04.2007 р.).

Апробація результатів дисертаційного дослідження.

Структура дисертації.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ФІКТИВНОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА

1.1. Історико-правовий розвиток підприємницької діяльності та умови виникнення фіктивного підприємництва

.194].

Дослідники стародавнього світу розглядати багатство як економічну науку (від грець. oikonomia – житло і закон) у розумінні умілого ведення домашнього господарства. Арістотель (III ст. до н.е.) поділяв багатство на економіку (виробництво благ для людей) і хримастику (накопичення грошей). Давньогрецький філософ Ксенофонт (IV-III до н.е.) в творах „Економіка” і „Про доходи”, розглядав підприємницьку діяльність у межах сім’ї [

2, с. 150 -151].

Впродовж різних етапів соціально-економічного розвитку суспільства, продуктивних сил, науково-технічного прогресу, впровадження в господарсько-економічні процеси більш ефективних засобів виробництва, грошових коштів тощо, підприємницька діяльність вийшла за рамки сім’ї (родини). Стан розвитку підприємницьких відносин досяг такого рівня, коли люди стали розглядати власність підприємств не просто ведення господарства і вироблення матеріальних благ, а як спосіб, або джерело примноження цього багатства, яке можна використати з метою отримання прибутку.

Характеризуючи приватну власність, як економічну категорію підприємницької діяльності вчені Мельник П.В. і Шакун В.І відмічають її як „історично визначену систему відносин, які складались з приводу привласнення результатів праці, і перш за все засобів виробництва, бо той хто володіє засобами виробництва має можливість здійснювати підприємницьку діяльність у будь-якій

формі і отримувати прибуток від такої діяльностІ” [3, c.8].

У процесі підприємницької діяльності, між людьми виникали товарно-грошові та виробничі відносини, за яких власність розподілялася між ними і потребувала державного втручання. Держава, як основний розпорядник власності, хоч безпосередньо не бере участі в розподілі власності в підприємницьких відносинах між громадянами, проте виступає регулятором таких відносин створюючи спеціальні державно-правові механізми, які від імені держави здійснюють регулювання таких відносин. Порушення суб’єктами підприємницьких відносин установлених державою правових приписів (норм) призводить до відповідальності засновників суб’єктів підприємницьких відносин або зміни його статусу.

Залежно від внутрішньополітичних устроїв держав та ідеологічних мотивів, державні спеціальні державно-правові механізми, в одних випадках, створювали умови для розвитку приватної власності і підприємницьких відносин – в інших, стримували їх розвиток аж до категоричної заборони включно [4, с.

прибуток забезпечує, і відповідає можливостям споживача [5 с. 483].

Впродовж різних етапів суспільного розвитку, ставлення до людей, які займались підприємницькою діяльністю з метою отримання прибутку, було неоднозначним. Наприклад, в античні часи та в період феодального устрою діяльність тогочасних підприємців – купців, крамарів, лихварів характеризувалась як „негідна і мерзенна”. Це виходило

із тих соціально-економічних, правових і моральних норм, якими жило суспільство.

[6, с. 24].

Підприємницька діяльність є важливим чинником в розвитку економіки в цілому

[7].

Розвиток економіки вдосконалювався і залежав від способів виробництва, які історично змінювались, разом із вдосконаленням виробничих відносин державного регулювання цих відносин. Економіка у загальнодержавному масштабі всього народного господарства має дві сторони вираження: по-перше, як матеріально натуральне наповнення, по друге, як сукупність виробничих відносин, що пов’язують процеси виробництва, розподілу, обміну та споживання суспільного продукту, тобто постійного відтворення економіки. Стабільна і міцна економіка, визначає економічну і політичну незалежність держави в світі, створює можливості для матеріального забезпечення громадян і належний рівень соціальної захищеності. У зв’язку з цим приватна власність і здійснення на її основі підприємницької діяльності сьогодні є основним видом суспільно корисної господарської діяльності людини.

Підприємницька діяльність розвинулася й економічно обґрунтовувалася в країнах Західної Європи. Там вона розвивалася еволюційним шляхом і сприяла встановленню в цих країнах правових норм, які стимулювали процеси розбудови ринкової інфраструктури і державно-правового закріплення функціонування її суб’єктів. Для більшості населення цих країн, підприємницька діяльність сьогодні вважається найкращим засобом досягнення матеріального благополуччя та реальною можливістю розкриття індивідуальних якостей та реалізації своїх життєвих планів. У кінцевому підсумку рухливий і динамічний підприємницький сектор сприяє, перш за все, вирішенню соціально-економічних проблем, пов’язаних із працевлаштуванням населення, якісним наданням послуг і виробництвом товарів, що задовольняють різносторонні потреби людей.

Про історико-правове регулювання підприємницької діяльності в нашій державі в різних історичних періодах висвітлюється в роботах Авер’янова Б. В., Бандурки О.М, Сизоненка В.М. Прутської О.О., Опалінського Ю.В. та інших. Автори поділяють розвиток підприємницької діяльності на кілька історичних періодів становлення економічного розвитку нашої держави з висвітленням правових норм і причин, що стримували розвиток підприємницької діяльності.

Про початковий етап розвитку підприємницької діяльності велику цінність представляють наукові роботи Хизрича Р. і Петерса М. [8] на які роблять посилання окремі автори. Авторський колектив підручника „Підприємницьке право України” за редакцією Р.Б. Шишки відзначає, що вперше термін „підприємець” був зафіксований (1725 р.) англійцем Ричардом Контільйоном, який досліджував особливості формування капіталістичної системи господарювання. Він зазначав, що в економічному середовищі з’явився новий прошарок людей, які на свій власний ризик здійснюють ринковий обмін товарів з метою отримання прибутку. В 1797 р. Бодо визначив підприємця як особу, що несе відповідальність за підприємницьку справу, той що планує, контролює організовує та володіє підприємством. Френсис Уокер в 1876 р. відрізняв тих, хто надає капітал та одержує від нього проценти і тих хто отримує прибуток завдяки своїм організаторським здібностям [9].

Сизоненко В.М. розвиває думку щодо мотиву

прибутку, що отримує підприємець внаслідок підприємницької діяльності. Ним наголошується, що тривалий час між вченими-економістами висловлювалися суперечливі думки. Перші розглядали прибуток підприємця як особисте збагачення з метою наживи, другі

як власника, який йде на ризик, заради результату реалізації комерційної ідеї, треті

В роботах Прутської О.О. говориться, що, за часів ранньофеодальної доби Київської Русі окремі торгові люди займалися переважно зовнішньою торгівлею і в першу чергу з країнами Західної Європи, але підприємницька діяльність на Україні не була такою поширеною, як у країнах Західної Європи. Численні, загарбницькі та спустошливі війни, які відбувалися на її території упродовж тривалого часу, часто руйнували її економіку, що призводило до втрати людських ресурсів і державності. Упродовж різних історичних періодів колонізаторська політика литовсько-польського, польського, австро-угорського і російських урядів, які діяли в інтересах своїх метрополій, усіляко перешкоджали розвитку зовнішніх торговельних відносин України з іншими державами. Вони встановлювали високі мита, що ускладнювали транзит товарів через її територію, водночас надавали привілеї і преференції своїм та іноземним купцям. Внутрішня торгівля була не в кращому становищі, оскільки обмежувалася різними регламентаціями та заборонами, що гальмували її розвиток.

Протягом тривалого історичного часу, в Російській імперії не були нормативно врегульовані товарно-грошові та інші майнові відносини, що негативно позначалося на утворенні багатої родової знаті, яка б займалася виготовленням і обміном товарів, що сприяло б розвитку підприємницької діяльності. Крім того, тривалий час у Росії не вирішувалося питання власності землі. Будь-яка земля передавалася не в родову, а в тимчасову власність.

Лише у другій половині ХIХ ст., після скасування кріпосного права, в результаті здійснення економічних реформ у Росії відроджується економічне життя. У цей період пожвавлюється підприємницька діяльність, розвивається промисловість, мануфактура, торгівля, залізничне та пароплавне будівництво, проводяться реформи в сільському господарстві. У процесі цих перетворень формується новий клас підприємців, який дістав назву „буржуазія

211-216 ].

певною метою)

у кримінальному законодавстві. Кримінальним кодексом УРСР у 1927 р., встановлювалася відповідальність за утворення приватного підприємства у формі (фіктивного кооперативу), а також за сприяння організації таких підприємств з боку фундаторів і фіктивних членів.

Особи, які створювали фіктивні кооперативи, ставили собі за мету отримати кредити на пільгових умовах, приховувати порушення законодавства про охорону праці, ухилитися від сплати податків та інших обов’язкових платежів шляхом використання наданих кооперативам пільг [20, с. 119].

У союзному законодавстві вживалась інша термінологія визначення фіктивності підприємств, ніж в українському. Аналогом українського терміна „фіктивний кооператив” був російський термін „лжекооператив”, пізніше „лжесоціалістичне підприємство”, надалі просто „лжепідприємство” або „лжепідприємництво”.

В умовах відсутності капіталістичних елементів і куркулів окремі приватні та посадові особи, намагалися використовувати не лише кооперативи, а й державні установи. За цієї обставини надалі під фіктивним підприємництвом розумілося створення „лжесоціалістичних підприємств”, тобто підприємств, які лише із зовнішнього формального боку мають вигляд як соціалістичні (можуть мати свій рахунок у банку, печатку тощо), але за своїм

змістом такої діяльності не є такими, оскільки переслідують мету власного збагачення. На практиці формально створювались і функціонували приватнопідприємницькі лжепідприємства, організації та установи під видуманою державною чи громадською вивіскою, що використовувалися (з підробленням документів), як прикриття, насправді неіснуючих або від імені реально існуючих соціалістичних підприємств. Особи, які засновували такі фіктивні підприємства притягувались до кримінальної відповідальності як за заняття приватнопідприємницькою діяльністю [21, с. 499].

Протягом тривалого часу у Радянському Союзі здійснювалося державне адміністрування господарських процесів, що не враховували об’єктивних економічних закономірностей. Безмежний монополізм та державний диктат, відносна замкнутість товарних відносин в рамках однієї форми власності виключав конкурентні змагання і не сприяв прогресу. Законодавча неврегульованість прав власника на засоби виробництва, отримання прибутків, відсутність ринкової інфраструктури і конкурентно-ринкового режиму господарювання, нерозвиненість сфери послуг і вільного ціноутворення, часто призводило до дефіциту і „перебоїв” товарів широкого вжитку серед населення.

За даними експертів, фіктивне підприємництво в СРСР до 1990 р. існувало в вигляді „тіньової економіки.” В тіньовій сфері в 80-х на початку 90-х років працювало 20 % працездатного населення. Послугами тіньовиків користувалися до 70 % тих, хто купував одяг, 57 %

крб. при річному обігу тіньового капіталу 70-80 млрд. крб. [22, с. 190].

Отже, фіктивне підприємництво нерозривно пов’язане з підприємницькою діяльністю, яка розвивалася залежно від державного устрою і ставлення держави до приватної власності. У зв’язку з категоричною забороною і неврегульованістю соціалістичною державою приватної власності, підприємницької діяльності і ринкових відносин, фіктивне підприємництво розвинулось у формі фіктивних кооперативів.

1.2. Адміністративно-правове регулювання підприємницької діяльності та суспільна небезпека фіктивного підприємництва

Соціально-економічні реформи, які здійснюються в Україні після проголошення незалежності, спрямовані у першу чергу на відродження підприємницької діяльності. Стратегічним курсом соціально-економічної політики України і держави почалося формування соціально спрямованої економічної системи з розвиненим приватним сектором як основи становлення і зміцнення громадянського суспільства і підприємницьких відносин.

Правовою основою управління цією сферою становлять Конституція

України, закони України „Про власність”, „Про підприємництво” від 07.02.19991р., „Про підприємства в Україні” від 27.03.1991р., „Про господарські товариства” від 19.09.1991 р., „Про селянське (фермерське) господарство”, „Про колективні сільськогосподарські підприємства”, „Про державну підтримку малого підприємництва” від 19.11.2000 р. та „Про Національну програму сприяння розвитку малого підприємництва в Україні” від 20.12.2000 р. та укази Президента України: „Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності”, „Про запровадження ліцензування діяльності господарюючих об’єктів у сфері природних монополій”, Про затвердження дозвільної системи у сфері підприємницької діяльності”, „Про ліцензування окремих видів підприємницької діяльності”, постанови КМУ: „Про впровадження механізму по недопущенню монополізації товарних знаків”, „Про порядок державної реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності”, „Про порядок ліцензування підприємницької діяльності” інші законодавчі акти [23].

Приватна власність, господарська (підприємницька) діяльність набула чітких юридичних норм після ухвалення Верховною Радою Конституції України та прийняття Господарського та Цивільного кодексів України. Конституція України (ст. 41), закріплює власність і на її підставі підприємницьку діяльність як найважливіше право людини і громадянина володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності на свій розсуд. Згідно Конституції України право приватної власності є непорушним, воно набувається в порядку визначеному законом, і його використання не повинно завдавати шкоди правам, свободам і гідності громадян та інтересам суспільства [24, с.24].

Центральне місце в системі правових актів, що регламентують підприємницьку діяльність та розвивають і конкретизують відповідні положення Конституції України було прийняття Господарського кодексу України. З набуттям чинності нового Господарського кодексу України з 01.01.2004 р. і припинення дії Законів України „Про підприємництво”, „Про підприємства в Україні”, „Про власність” правові основи господарської комерційної діяльності базуються на різноманітності суб’єктів господарювання різних форм власності. Прийняття Господарського кодексу України спрямоване на забезпечення зростання ділової активності суб’єктів господарювання, розвинення підприємництва і на цій підставі підвищення ефективності суспільного виробництва відповідно до вимог Конституції України, утвердження суспільно-господарського порядку в економічній системі України, сприяння її гармонізації з іншими економічними системами .

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічного і соціального результату з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб’єкти підприємництва – підприємцями. Як правова категорія „підприємництво” отримало визначення у Господарському кодексі України (ст. 42) де зазначено, що підприємництво, як вид господарської діяльності, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) самостійно, ініціативно, систематично на власний ризик з метою досягнення економічного і соціального результату та одержання прибутку. Підприємці мають право без обмежень самостійно на будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом [25, 30].

Суб’єктами господарювання згідно з п. 1-5 ст. 53 Господарського кодексу України та ст. 80-83 Цивільного кодексу України є господарські (підприємницькі або непідприємницькі) організації – юридичні особи або без статусу юридичної особи всіх форм власності, в тому числі й об’єднання підприємств зареєстровані в установленому порядку [26,

У сучасних умовах фіктивне підприємництво поширилося в різних сферах, особливо в фінансово-економічній, паливно-енергетичній, зовнішньоекономічній та інших. Поява нових форм господарювання, ускладнення товарно-грошових відносин у державі створило організованим злочинним групам додаткові умови для здійснення їх протиправних задумів і вчинення різного роду правопорушень [34,

66].

Поширеною була практика створення фіктивних

підприємств після набрання чинності Закону України „Про податок на додану вартість” від 03.04.1997 р. [36]. Мета створення таких фіктивних підприємств отримання незаконного відшкодування ПДВ, який насправді раніше до бюджету не сплачувався. Так, за даними

ДПА України, тільки за сім місяців дії цього закону підлягало відшкодуванню 2455,2 млн. грн. У 1999 році бюджет не отримав податку на додану вартість у сумі близько 3,9 млд. гривень. У 2000 р. від незаконної діяльності фіктивних структур державою не отримано ПДВ на суму близько 4-х мільярдів гривень

За 9 місяців 2001 р. податковою міліцією виявлено майже 4 тис. фіктивних

підприємств, загальний обсяг коштів, проведений через їх рахунки з метою ухилення від оподаткування, становить понад 20 мільярдів гривень. У цьому ж році виявлено і попереджено безпідставного відшкодування ПДВ понад 1 мільярд гривень порушено 75 % кримінальних справ, які стосувалися фактів ухилення від сплати ПДВ

39].

Розроблення схем незаконного відшкодування ПДВ з бюджету та їх практичне застосування стало індустрією та своєрідним бізнесом. У створених схемах задіються значна група підприємств, банківських установ, різноманітні фінансові інститути, наприклад торгівці цінними паперами, офшорні компанії, створені безпосередньо для проведення операцій щодо незаконному відшкодуванню ПДВ. Так, при проведенні підприємством експортних та інших операцій, формують податковий кредит, не вкладають у проведення таких операцій власних коштів, але отримують відшкодування в повному обсязі з бюджету. Крім того, в кожній з таких схем використовується ланцюг фіктивних і транзитних підприємств, на які перекладаються реальними підприємствами податкові зобов’язання зі сплати податку на додану вартість. Організатори схем отримують бюджетні кошти у вигляді відшкодування а фіктивні і транзитні підприємства ліквідовуються і не сплачують до бюджету податок.

[41].

Фіктивне підприємництво використовується правопорушниками в механізмі протизаконних схем, як спосіб для вчинення інших економічних правопорушень, які набули великих масштабів, і дедалі більше становлять загрозу економічній безпеці України, оскільки частина капіталу держави, за підрахунками спеціалістів, перебуває у „тіньовому” обороті [42, с.173]. За

с. 206].

У підприємництві з'явилися нові схеми протиправної діяльності в енергетиці, агропромисловому комплексі, на ринку зерна, нафти, спирту, горілчаної продукції, що дозволяє вимивати кошти з прибуткових галузей, отримувати надприбутки певним колам осіб. Фіктивні фірми використовуються в бюджетній, кредитно-фінансовій, банківській, зовнішньоекономічній, оборотно-торговельній, посередницькій, сферах, сфері приватизації, послуг, приватного бізнесу та в інших галузях народного господарства.

Найбільш характерні види правопорушень, які скоюються фіктивними підприємствами, це: ухилення від оподаткування, шахрайства з фінансовими ресурсами, неповернення кредитів, незаконна конвертація валюти і її перевід за кордон, контрабанда, легалізація коштів отриманих злочинним шляхом та інші [44, c. 54]. Вчиняючи шахрайські дії з фінансовими ресурсами правопорушники створюють ряд фіктивних фірм на підставних осіб, які за підробленими документами отримують кредити, які потім не повертаються, а фіктивні фірми ліквідовуються.

При проведенні операцій по незаконному конвертуванні безготівкових грошових коштів на рахунок фіктивних фірм перераховуються кошти легальними платниками за нібито виконані роботи, надані послуги і поставлені товари. Подібні операції призводять до завищення валових витрат у реально існуючого платника, що зменшує оподаткований прибуток, крім того підприємство здобуває право на податковий кредит щодо податку на додану вартість, який сплачено фіктивному псевдовиконавцю чи псевдопостачальнику в складі перерахованої суми. Але фактично сума сплаченого фіктивному підприємству ПДВ використовується у тіньовому обігу і до бюджету не надходить.

У більшості із вчинених в цих сферах правопорушень використовуються схеми з проведенням фінансових операцій, за якими кошти неодноразово перечислюються з рахунку на рахунок, від однієї фіктивної фірми до іншої, на одному із етапів вилучаються злочинцями, після чого деякі фірми або припиняють своє існування, або об’являють себе банкротами, а для подальшої злочинної оборудки створюються нові фіктивні фірми.

Небезпечність функціонування таких підприємств у даний час має міжрегіональний характер. Фірми реєструються в одній області, розрахункові рахунки відкриваються в банківських установах іншої області, накопичення коштів робиться в інших областях, а перерахування їх через кореспондентські рахунки банків – взагалі в іншому регіоні

.

[45]

. Така „схема”, ураховуючи нетривалий час проведення зазначених операцій, значно ускладнює організацію перевірок з боку контролюючих органів, своєчасне виявлення і розкриття їх оперативними органами. Існування широкої мережі фіктивних фірм значно ускладнює криміногенну ситуацію як безпосередньо в кредитно-банківській системі, так і в інших сферах діяльності [46, с.55]. Правопорушники активно використовують існуючу систему розрахунків для „відмивання” отриманих протиправним шляхом коштів через переведення безготівкових коштів у готівкові і їх „конвертацією” в іноземну валюту [47, с.

[ 48, с. 273].

Особливо небезпечним є використання правопорушниками фіктивних підприємств при збуті за кордон за демпінговими цінами гостродефіцитної сировини, зерна, енергоносіїв, металобрухту та інше. Такі протиправні операції пов’язані з контрабандою, використанням підроблених документів, ухиленням від сплати митних зборів, причому, вітчизняні та закордонні правопорушники активно використовують недосконалість українського законодавства щодо зовнішньоекономічної діяльності. При здійсненні експортно-імпортних операції, легальна підприємницька діяльність служить для них надійним прикриттям для вчинення великомасштабних махінацій з присвоєнням неконтрольованих прибутків, більша частина яких осідає на рахунках в іноземних банках.

Поширеними стали факти незаконного ввозу суб’єктами підприємницької діяльності промислових та продовольчих товарів – з Туреччини, Китаю, країн Східної та Центральної Європи, а також схеми контрабандного ввозу підакцизних товарів, які в подальшому реалізуються без сплати до бюджету належних платежів. Правопорушники оформлюють вантажно-митні декларації на фіктивну фірму (часто незареєстровану в державних органах) на території України, для ввозу товарів, при цьому, використовують підроблені реєстраційні документи на фірму, провізні документи і печатки. Нерідко такі правопорушення виявляються занадто пізно, коли винні особи вже реалізували товари, отримали кошти і зникли.

Набули поширення схеми здійснення фіктивної підприємницької діяльності без реєстрацій суб’єктів господарювання в державних органах а також без дозволів і ліцензій на заняття окремими видами діяльності особливо в паливно-енергетичному комплексі України [49].

в комбінації з іншими.

від 15 травня 2003 року №755-IV, який набув чинності 01.07.2004 р. Раніше порядок реєстрації Про порядок

Відповідно до вимог цього Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців” державна реєстрація СПД проводиться за місцем знаходження або місцем проживання суб’єкта, якщо інше не передбачено законом.

[55].

та ст. 29

. Згідно п. 14 ст. 58 Господарського кодексу України перереєстрація суб’єкта господарювання здійснюється у разі зміни форми власності, на якій засновано даний суб’єкт або організаційно-правової форми господарювання, або найменування суб’єкта господарювання .

Законодавство передбачає перереєстрацію придбаного СПД в місячний строк, саме цей термін використовуються правопорушниками, які придбавають (купують) підприємства з юридичною особою, відкривають розрахункові рахунки в банках на підставних осіб, навмисно не перереєстровують СПД в органах державної влади і податкових органах, використовувати СПД для здійснення протиправної діяльності.

На основі цього, пропонується доповнити ст. 164 Кодексу України про адміністративні правопорушення „Порушення порядку провадження господарською діяльністю”,

після слів: „Провадження господарської діяльності без державної реєстрації як суб’єкта господарювання або без одержання ліцензії провадження певного виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню відповідно до закону, чи без одержання дозволу, іншого документа дозвільного характеру, якщо його одержання передбачене законом”

, словами: „або провадження господарської діяльності суб’єктом господарювання зареєстрованого з порушення порядку (встановлених правових норм) реєстрації, або провадження господарської діяльності власником (співвласниками) суб’єкта господарювання після його придбання без перереєстрації в державних органах

або несвоєчасне повідомлення в держані органи про зміну юридичної адреси суб’єкта господарювання ” і далі за текстом

.

Для адміністративно-правового забезпечення діяльності підрозділів податкової міліції щодо протидії правопорушенням, які скоюються правопорушниками від імені суб’єктів підприємницької діяльності, важливе значення має визначення змісту понять термінів „фіктивне підприємництво” і „фіктивне підприємство”. Ці терміни співзвучні і близькі за змістом, але мають суттєві розбіжності.

Про необхідність уточнення терміну „фіктивне підприємництво”, визначення ознак фіктивної підприємницької діяльності та інше говориться у Рішенні Ради Національної безпеки і оборони України „Про заходи щодо попередження і нейтралізації загроз національній безпеці, пов’язаних із нестабільністю правового регулювання відносин у сфері адміністрування податку на додану вартість” від 15.12.2006 р. введеному в дію Указом Президента України № 1154/2006 від 28.12.2006 р

.

]

Сьогодні у юридичній літературі, законодавчих актах, у наукових публікаціях тощо термін „фіктивне підприємництво” використовується у різних значеннях. В одних випадках термін „фіктивне підприємництво” означає тільки злочин за який настає кримінальна відповідальність за „створення або придбання суб’єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона” [57, ст. 205]. Зокрема, автором проаналізований склад злочину ч. 1 ст.205 КК України „Фіктивне підприємництво”, і зроблений висновок, що він не охоплює всі можливі випадки вчинення фіктивного підприємництва і потребує правових змін і доповнень так як містить в собі правові недоліки [58, 59].

Аналізуючи протиправну діяльність, яка скоюється правопорушниками в сфері підприємницької діяльності, автор прийшов висновку, що фіктивне підприємництво передбачає протиправну (фіктивну) діяльність, яка вчиняється від імені суб’єктів господарювання, (зокрема фіктивних), мета такої діяльності, приховати інші правопорушення, за які передує кримінальній відповідальності адміністративна.

Наприклад: при порушенні порядку провадження господарської діяльності винні особи притягуються до адміністративної відповідальності за ст. 164 КУпАП і до кримінальної відповідальності за ст. 202 ККУ. При недобросовісній конкуренції за ст. 164-3 КУпАП і незаконному використанні товарного знака ст.229 ККУ. При порушенні порядку подання інформації та виконання рішень Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень за ст. 166-4 КУпАП і порушення антимонопольного законодавства за ст. 230 ККУ та інші.

Вчиняються дії, які на не мають законодавчого врегулювання. На етапі створення суб’єктів господарювання скоюються порушення порядку (установлених правових норм) реєстрації (не перереєстрація підприємств, не подання відомостей про зміну юридичної адреси та інші дії), які потребують законодавчого регулювання тощо.

Отже на нашу думку термін „фіктивне підприємництво” пов’язаний з фіктивними підприємствами, (які законодавчо невизначені) від імені яких вчиняється протиправна (фіктивна) діяльність. Тому фіктивне підприємництво має широке значення і може використовуватися в різних значеннях.

Фіктивне підприємництво має дві форми вчинення правопорушень:

1) здійснення протиправної діяльності від імені зареєстрованих з порушенням порядку (правових норм) „фіктивних

суб’єктів господарювання різних видів і форм (перелік яких міститься в Господарському кодексі України);

2) здійснення протиправної діяльності з підробленням засновницьких та інших документів від імені існуючих (зареєстрованих в державних органах), керівництву яких невідомо про таку діяльність, або неіснуючих суб’єктів господарювання, тобто використання в господарській діяльності тільки їх реквізитів.

Протиправна (фіктивна) діяльність передбачає порушення права: адміністративного, господарського, цивільного, фінансового, кримінального та інших. За наслідки такої діяльності може наставати кримінальна або адміністративна відповідальність.

Фіктивне підприємництво за яким розуміється загальна характеристика скоєння різноманітних правопорушень у сфері підприємництва, (зокрема таких, що неврегульовані законодавством), які скоюються від імені суб’єктів господарювання зазначають в своїх наукових роботах Опалінський Ю.В., Лисенко В.В., Білецький В.С, Волобуєв А.Ф, Дудоров О.О., Третьяков С. та інші.

Наприклад: Опалінський Ю.В. визначає фіктивне підприємництво як широку протиправну діяльність, що набуває все більшого впливу на підприємницьку діяльність [18]

.

Лисенко В.В. назвав „проблемою вивчення фіктивного підприємництва” визначення критеріїв поняття „фіктивна фірма” в діяльності податкових органів. Далі автор характеризував форми фіктивних фірм, які не мають законодавчо-змістовного визначення. Серед варіантів існування фіктивних фірм Лисенко В.В. узагальнює практику податкових органів і виявлену протиправну діяльність, яка здійснюється без реєстрації в державних органах з використанням підробленої печатки, іншим варіантом фіктивної фірми автор називає діяльність зареєстрованого підприємства з неправдивими даними на засновників і посадових осіб. Як варіант поняття „фіктивна фірма” Лисенко В.В. відносить і юридичний термін „фіктивне підприємництво”, за яким згідно ст. 205 Кримінального кодексу України передбачена кримінальна відповідальність.

Таким чином, Лисенко В.В. характеризує проблему вивчення широкого поняття фіктивного підприємництва і скоєння так званими „фіктивними фірмами” різноманітних правопорушень за які настає за його логікою не тільки кримінальна але й адміністративна відповідальність

суб’єктів підприємницької діяльності, які використовуються правопорушниками для псевдорозрахункових операцій [61, с. 34 - 77].

Навроцький В. вважає фіктивне підприємництво, як укладання господарських угод без реального їх виконання (передача товарів, надання послуг) з використанням юридичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності створених або придбаних з цією метою [62 с. 21].

Існують і інші визначення поняття правової проблеми фіктивного підприємництва [63, с.246 - 253

].

Дисертантом здійснено аналіз практичної роботи підрозділів податкової міліції в результаті якого встановлено, що в більшості випадків податковими органами виявляються протиправна (фіктивна) діяльність, яка здійснюється правопорушниками від імені суб’єктів господарювання, що мають такі ознаки:

здійснення підприємницької діяльності з використанням підроблених засновницьких (статутних) документів їх реквізитів, печатей, штампів та ін. від імені видуманих або реально існуючих суб’єктів господарювання без реєстрації в державних органах;

інші комбіновані варіанти здійснення підприємницької діяльності суб’єктами господарювання, які зареєстровані або не зареєстровані в державних або податкових органах і використовуються правопорушниками для ухилення від оподаткування або заволодіння товарно-матеріальними, грошовими цінностями або отримання неконтрольованого прибутку

Виходячи із того, що словосполучення

„фіктивне” означає, нереальне, вигадане з певною метою, а підприємництво, це

діяльність суб’єктів господарювання (підприємств). Пропонується наукове визначення узагальненого поняття соціального явища фіктивного підприємництва, як неіснуючої, недійсної, нелегітимної (незаконної) відповідно до встановленого законодавства господарської комерційної діяльності, яка проваджується від імені (фіктивних) суб’єктів господарювання різних видів і форм (перелік яких визначено Господарським кодексом України) або з використанням тільки їх реквізитів як засобу для заволодіння товарно-матеріальними цінностями або отримання інших неконтрольованих прибутків. Наслідки незаконної діяльності (проступків або злочинів) скоєних винними особами регулюються відповідним законодавством.

Щодо поняття „фіктивне підприємство”, то до цього часу немає єдності в визначенні змісту цієї категорії.

Наприклад, у наукових публікаціях, у засобах масової інформації зустрічаються терміни: „віртуальні підприємства”, „лжепідприємства”, „псевдопідприємства”, „псевдофірми”, „фіктивні підприємства”, „фіктивні фірми”, підприємства з „ознаками фіктивності”, „конвертаційні центри”, „транзитні фірми”, „ офшорні” „коралові” підприємства та інші назви, в яких не розкривається зміст.

Існують ряд жаргонних назв, які також зустрічаються в публікаціях:

фонарі”,

химери”,

багаторазові”,

номінальні контори”,

конверти”,

поганки”,

смітники”,

підставні”,

ліві”,

фірми-транзит”,

фірми-прокладки”,

білі”,

фіктивні фірми,”

фіктивні суб’єкти підприємницької діяльності”,

фіктивна юридична особа,” та інші, які вживаються як тотожні, [60, с.11] хоча при детальному розгляді вони мають відмінності і відрізняються порядком їх створення.

Закон України

Про порядок погашення податкових зобов'язань перед бюджетами і державними цільовими фондами

не дає поняття фіктивності суб'єкта підприємницької діяльності, однак вживає таку категорію. Розглядаючи питання списання і розстрочки податкового боргу (підпункт «д» пункту 18.1.2 і підпункт «д» пункту 18.2.1 статті 18 Закону), визначає, що безнадійним боргом є

податковий борг юридичних осіб, визнаних фіктивними відповідно до закону

фіктивні підприємства”, однак, у жодному з них не визначено поняття даної категорії. Не визначено також, хто повинен встановлювати, у якому порядку і з урахуванням яких ознак, що свідчать про те, що окремі суб'єкти підприємництва є фіктивними.

Проблема поняття фіктивного підприємства полягає в визначенні ознак фіктивної діяльності підприємств, які в практичному використанні та в кожному конкретному випадку мають багато різних тлумачень цього явища. Відсутність чітких законодавчих норм і ознак фіктивного підприємства створює умови для трактування поняття фіктивного підприємства, як платниками податків так і правоохоронними органами, на власний розсуд.

Труднощі у визначенні поняття „фіктивне підприємство”, „фіктивна фірма”, „фіктивна підприємницька структура” тощо викликані, насамперед, широким спектром діяльності і різними формами (видами) їхнього прояву в підприємницькій діяльності.

У практиці діяльності податкових органів, судової господарської практиці є різні тлумачення визначення ознак фіктивного підприємства.

Деякі нормативні та відомчі нормативні акти ДПА України і методичні рекомендації до них, дають також різні визначення ознак фіктивного підприємства.

Згідно Постанови КМУ „Про порядок затвердження Методики визначення сум податкових зобов’язань за непрямими методами” № 697 від 27 травня 2002 року визначено, що непрямі методи оподатковування можуть застосовуватися у випадку встановлення діючими підприємствами взаємин з фіктивними структурами. При встановленні податковими органами фактів перерахування коштів фіктивним структурам, валові витрати платника податків зменшувалися на ці суми. Не відбувалося в таких випадках збільшення податкового кредиту (зменшення до сплати) сум податку на додаткову вартість [66].