Річкові цивілізації до осьового часу (Стародавній Єгипет, Месопотамія, Китай)

Вступ.

1. Доосьові культури Стародавнього Сходу. Месопотамія.

2. Стародавній Єгипет.

3. Стародавній Китай.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Економічна думка, як відомо, зародилася в глибокій давнині. Уже первісна людина, здобуваючи собі засоби до життя, мала деякі господарські уявлення. Однак вивчення цих уявлень доступніше дослідникові з часу використання письма, завдяки якому залишилися пам'ятки, які дають змогу вивчати стан і тенденції економічного мислення.

У зв'язку з цим значний інтерес становлять економічні погляди населення давньоєгипетського царства, яке утворилося наприкінці IV тис. до н. е. у Нільській долині. З часів життєдіяльності цього царства збереглися пам'ятки релігійної писемності ("Тексти пірамід", "Мемфіський богословський трактат", "Книга дихання", "Книга проходження вічності" та ін.), скупі джерела економічної думки (біографія вельмож "Повчання Ге-раклеопольського царя Мерікара свому синові", "Історія пастуха", "Повість про красномовного мешканця оази", "Повчання Ахтоя, сина Дуауфа, своєму синові Піопі", "Аннали Тутмоса III", "Папірус Вільбура" та ін.).

Ці пам'ятки єгипетської писемності відображають економічні погляди давньоєгипетського суспільства в процесі його еволюції. Важливою складовою цих поглядів було обґрунтування і виправдання суворого обліку матеріальних і людських ресурсів. Для цього періодично проводились переписи населення, складалися земельні кадастри, обліковувалась кількість худоби та інші матеріальні ресурси. Це виконував писар.


1. Доосьові культури Стародавнього Сходу. Месопотамія.

Одна з найдавніших світових культур — культура Месопотамії (межиріччя Тигру і Євфрату), культура стародавніх шумерів і аккадців (жителів Північної Месопотамії), що скорили міста Південної Месопотамії, але асимілювали і зберегли культуру шумерів. Як писав С. Крамер, історія починається в Шумеру. Саме там наприкінці IV тис. до н.е. на зміну первісній культурі прийшла писемна культура міського типу. Міста стародавньої Месопотамії — землеробські поселення, прив'язані до водних артерій — рік і каналів, якими звичайно здійснювався зв'язок між містами. В містах розташовувалися палаци і храми, житла хліборобів і ремісників.

Невеликі за чисельністю жителів міста були одночасно державами з необмеженою владою царя і розробленою правовою регламентацією, як, наприклад, закони Хаммурапі. Правитель міста-держави нерідко мав титул — «лугаль» («велика людина»), так звичайно називали царя. Титул цей жрецького походження і свідчить про те, що спочатку представник державної влади був також главою жрецтва.

У великих царських і храмових господарствах зосереджувалася стародавня культура: саме тут планувалося будівництво будинків і іригаційних споруд, велися необхідні розрахунки і все це на основі писемності. Писемність у формі клинопису вимагала багаторічної підготовки, залишаючись спеціальною навичкою вузької соціальної групи — писарів. Грамотність у Месопотамії, як і в інших країнах Стародавнього Сходу, була привілеєм незначної меншості. Навчалися тільки діти жерців, управителів, чиновників, власників суден і інших високопоставлених осіб. Писемність, відповідно, служила цілям державного і культового характеру, державні документи (на які спирався численний штат писарів і чиновників) самим детальним чином регламентували господарське життя (орендні відносини, наприклад), здійснювали правове регулювання відносин між чоловіком і дружиною, батьками і дітьми. Такою же всеосяжною владою володіли і боги. Бог Мардук очолив боротьбу молодого покоління богів зі старим, за умови, що в нагороду він одержить право визначати долі всього сущого на небесах і на землі.

В такому суспільстві переважала магічна свідомість. Магія як спосіб впливу на природу залишалася в арсеналі землеробського населення. Магічна діяльність — спроби впливати на уособлені закономірності природи емоційним, ритмічним, «божественним» Словом, жертвоприношеннями, ритуальними жестами і позами — здавалася настільки ж потрібною для життя общини, як і будь-яка суспільно корисна праця.

Однак важко погодитися, що міська письмова культура, принаймні в особі своїх носіїв — шумерського чиновника — бюрократа і вченого писаря, переборює дорефлексивний рівень розвитку особистості. Ці «адміністратори» і «вчені», дійсно освоювали нові види діяльності, але не як свій особисту, а як професійну і одночасно соціальну навичку, де немає місця особистому вибору і рефлексуючому усвідомленню власного призначення і власного вибору. У цьому сенсі найбільш повною особистістю, чия воля відображалася в законі, повинна бути особистість царя, і примітно, що міркування царя Гільгамеша хоча і переломлюють характерні для шумерської літератури питання про устрій людської життя і порядку на землі через призму особистого щастя і сенсу життя, не дають відповіді на головне питання: що ж залишається людині в цьому житті, якщо в ній вже все визначене богами?[5, c. 16-17]

Особливу цінність для характеристики економічних поглядів першої половини II тис. до н. є. мають закони старовавілонського Царя Хаммурапі (1792—1750 рр. дон. е.). Відомо, що всіх законів було 282, але до нас дійшло тільки 247. У них йдеться, передусім, про правдиве свідчення. Якщо людина фальшиво свідчила на людину, то за це мала нести велику кару, зокрема, смертну. Якщо суддя виніс вирок за злочин, а потім відмінив його, то повинен був сплатити відшкодування у дванадцятикратному розмірі й назавжди втрачав посаду судді. "Якщо людина вкрала майно, то ця людина повинна бути вбита, а той, хто прийняв з її рук крадене, повинен бути вбитий".

У такому дусі сформульовані всі закони, що стосуються майна, торгівлі тощо. Очевидно, на той час були дуже поширені різні форми обману, а власність всіляко захищалася. "Якщо людина здійснила пограбування і була спіймана, то ця людина повинна бути вбита", — таким жорстоким був закон Хаммурапі. Якщо в будинку виникла пожежа і її сусід-гасильник "поклав око на майно домовласника і взяв добро домовласника, то ця людина повинна бути кинута в той вогонь".

Цікавими є закони про орендні відносини того часу. Причому орендна плата могла становити третину і навіть половину врожаю. Власник поля і орендар виступають суб'єктами аграрних відносин згідно із законом Хаммурапі. "Якщо людина відкрила свій арик для зрошування, але була недбала і вода затопила її сусідів, то вона повинна повернути втрату зерном". Якщо пастух випас поле господаря, то має повернути це зерном. Заплатити сріблом мав той, хто зрубав дерево господаря-влас-ника3.

Закони Хаммурапі свідчать про розвинутість економічних відносин і відповідне економічне мислення, в системі якого відображено широкий спектр процесів і явищ господарської дійсності. Ці закони спрямовані на збереження приватної власності, рабоволодіння, зміцнення засад тогочасного суспільного ладу. Багато уваги в законах Хаммурапі відведено впорядкованості сімейних відносин.

Можна погодитися з думкою, що законодавство Старовавілонського царства, зокрема, закони Хаммурапі, мало великий вплив на економічну думку інших країн Передньої Азії (Хеттське суспільство, Ассирія). Поступово економічні відносини й економічні уявлення ускладнювалися, про що свідчать зокрема середньоассирійські закони.

У період Нововавілонського царства (626—539 pp. до н. є.) розвивалися товарно-грошові відносини, виникали "ділові доми", що відігравали роль перших банків. Вони приймали вклади і видавали позику[4, c. 26-28].


2. Стародавній Єгипет.

Культура Єгипту завжди викликала величезний інтерес в сусідніх народів. Ще задовго до того, як зійшла зоря античної цивілізації, в Єгипті були накопичені найважливіші практичні знання в області математики і астрономії (визначення площі кола, об'єму усіченої піраміди, площі поверхні півкулі, сонячний календар, розподіл доби на 24 години, знаки зодіаку тощо. Культурна спадщина Єгипту продовжувала жити в юліанському календарі і в «Геометрії» Герона, дослідженні дробів в грецьких математиків і в задачі на рішення арифметичної прогресії в вірменського математика VII ст. н.е. Ананія Ширакського. Грецькі мудреці, наприклад Піфагор, прагнули опанувати знання єгипетських жерців і проводили багато років в них в учнівстві. Але з тим же ступенем сталості, з яким ця культура викликала при ознайомленні з нею здивування своєю глибиною й обґрунтованістю, вона вселяла священний трепет одним і викликала нерозуміння, відторгнення в інших. Вже в греко-римську епоху єгипетська культура, що зштовхнулася з християнською, в своєму прагненні зберегтися і вижити стала відтворювати свої найбільш архаїчні і глибокі пласти. Магічні тексти, замовляння проти хвороб і т.п. пережили язичество і залишилися в спадщину коптському християнському Єгипту; ще в VIII ст. н.е. були в ужитку тексти, в яких поряд з ім'ям Ісуса Христа зустрічаються Ісіда і Нефтіда і язичеські м