Система регулювання митної діяльності в зарубіжних країнах

Вступ

Розділ 1. Методи та особливості нетарифного регулювання експортно-імпортних операцій

Розділ 2. Міжнародна нормативно-правова основа регулювання митної діяльності держави

2.2. Міжнародна конвенція про спрощення і гармонізацію митних процедур

3.1. Поняття, сутність, види і значення митних режимів

Висновки

Вступ

Митна справа - це відносини, що складаються в системі зовнішньоекономічних відносин, важлива ланка в міжнародному співробітництві на регіональному та національному рівнях. Вона складається з митної політики, міжнародних правил, зовнішньо торгівельних угод, порядку та умов переміщення через митні кордони товарних, транспортних, фінансових та інформаційних потоків, а також із загально прийнятних заходів тарифного та нетарифного регулювання, експортного контролю тощо.

Актуальність

У нових умовах митна справа виступає не лише як інструмент та провідник зовнішньоекономічної діяльності, а й має важливіше значення, стаючи регулятором і засобом формування нових економічних відносин та зв’язків. Вивчення митної справи набуває особливої актуальності в сучасних умовах, оскільки її об’єктивно зростаюча роль у внутрішньо економічних процесах та розширення діапазону її впливу на зовнішньоекономічну діяльність зумовили, в свою чергу, необхідність підходу до регулювання всього складного та неоднорідного комплексу відносин, пов’язаних безпосередньо з реалізацією митної справи. Врахування цих обставин є необхідною умовою проведення ефективної митної політики. Кількісне зростання зовнішньоекономічних зв’язків, суттєві якісні зміни вимагають активного втручання держав у процес регулювання цієї діяльності з метою оптимізації, підвищення ефективності засобів, форм та інструментів.

Мета:

показати систему регулювання митної діяльності в зарубіжних країнах.

Завдання роботи:

- показати міжнародну нормативно-правову основу регулювання митної діяльності держави;

Нетарифні методи регулювання зовнішньоекономічної діяльності, адміністративні за своєю основою, припускають, насамперед, наявність оперативної й достовірної інформації щодо стану зовнішньої торгівлі. Обґрунтування і гнучке використання інструмента нетарифних методів регулювання, а також даних митної статистики дозволяють визначити і встановити торговий баланс та фіскальні цілі держави.

Найбільш жорсткий кількісний захід нетарифного характеру, який взагалі виключає звичайний комерційний імпорт товарів, визначених категорій, це ембарго. Цей засіб зустрічається в практиці майже всіх країн. Часто ембарго вводиться з чисто політичних мотивів, але в більшості випадків застосовується як останній з заходів з метою економії валюти або захисту вітчизняної промисловості.

До економічних інструментів належать: різні немитні податки і збори, імпортні депозити; заходи (інструменти) валютного регулювання.

До адміністративних нетарифних інструментів можна віднести: 1) ембарго; 2) квотування та ліцензування; 3) добровільне обмеження експорту; 4) стандарти і технічні норми та умови; 5) використання додаткових митних документів і процедур та ін.

До числа найбільш розповсюджених інструментів нетарифного адміністративного регулювання зовнішньоекономічної діяльності відносять ліцензії та квоти.

- імпортною і вітчизняною продукцією;

- у відповідь на дискримінаційні дії інших держав;

- відповідно до міжнародних угод

Паратарифні інструменти (заходи) - це платежі і збори з товару, що перетинає митний кордон, за винятком митного податку. Ці збори і платежі є оплатою праці митників, компенсацією витрат митниці у процесі митної очистки імпорту. Крім того, і держава намагається дедалі більшою мірою використовувати ці платежі і збори для поповнення казни, збільшуючи їх розміри. Дані платежі і збори оплачує імпортер. Але понесені ним збитки враховуються обома партнерами ще під час підписання контракту купівлі-продажу.

До цих заходів належать:

2. «Добровільне» обмеження експортних цін

- це добровільне зобов'язання експортера не знижувати ціну експортного товару нижче за певний узгоджений рівень.

4. Антидемпінгові заходи. Аналогічні митному тарифу збори, які збираються із закордонного експортера шляхом накладання на його продукцію, імпортовану в країну, певного розміру платежу, який надходить до казни держави і компенсує збитки вітчизняним виробникам аналогічної продукції. Ці платежі застосовуються за підсумками спеціальних розслідувань відповідним органом практики дій закордонного експортера, якщо встановлені факт демпінгу та матеріальна шкода від нього. Антидемпінгові платежі (мита) застосовуються до тих товарів, які були поставлені закордонним експортером за невиправдано низькими цінами. Ініціатором антидемпінгових розслідувань виступають, як правило, національні виробники продукції, аналогічної імпортній.

До фінансових інструментів деякі спеціалісти відносять заходи, що регулюють доступ вітчизняних імпортерів до іноземної валюти, ціну валюти для імпортерів та умови платежу. Ці заходи можуть підвищувати ціну імпорту.

До фінансових інструментів нетарифного регулювання експортно-імпортних операцій належать:

2. Множинність валютних курсів. Це механізм державного регулювання, за допомогою якого встановлюються різні валютні курси для оплати різних категорій товарів. Офіційний же курс використовується для придбання найнеобхідніших товарів. Для оплати інших товарів застосовуються комерційні курси валют або закуповується іноземна валюта через аукціон.

4. Терміни і перенесення платежів -

це такі заходи, коли держава застосовує мінімально можливі терміни віддати доставки товару в державу до завершення розрахунків за імпорт.

Самі терміни можуть бути різними: 90, 180 або 360 днів - для споживчих товарів і промислової сировини;

від 2 до 5 років - для інвестиційних товарів

Серцевиною засобів кількісного контролю є квотування і ліцензування імпортно-експортних операцій, які є найбільш традиційними нетарифними методами регулювання імпорту та експорту.

- Ліцензування експортно-імпортних операцій полягає в необхідності отримання дозволу, виданого державними органами, на здійснення зовнішньоторгових операцій, експортних чи імпортних, з певними товарами, включеними до списків ліцензованих за імпортом або експортом.

Складовою частиною ліцензування є контингентування - встановлення державою централізованого контролю за експортом та імпортом товарів шляхом обмеження номенклатури товарів у межах, визначених державою кількісних і вартісних квот протягом фіксованого періоду. Контингентування завжди заборонялось ГАТТ/СОТ. Але й ця організація, як виняток, дозволяє застосовувати контингентування з метою подолання дефіциту платіжного балансу або важкого фінансового стану - наявності значної зовнішньої заборгованості [11, с. 19].

Заборона імпорту певного товару може використовуватись з метою повної заборони імпорту без будь-яких винятків. Повна заборона може застосовуватись з метою економії валютних резервів держави або захисту вітчизняного виробника від конкуренції іноземних товарів. Інколи застосовується заборона імпорту з конкретних країн, в торгівлі з якими ця держава має значний дефіцит.

Монополістичні заходи.

Ще одним важливим інструментом даної групи нетарифного регулювання можна вважати примусове обслуговування вітчизняними підприємствами. За такої ситуації вітчизняні виробники зобов'язані користуватися послугами тільки національних транспортних, страхових та інших компаній. Державна монополія широко застосовувалась не тільки в Радянському Союзі, але й, наприклад, у Німеччині напередодні Другої світової війни. В післявоєнний період ця система поширювалась на всі соціалістичні країни. Щодо індустріальне розвинутих країн, то і тут державна монополія має місце. Наприклад, у Великобританії після приходу до влади лейбористського уряду в 70-х роках більше половини імпорту країни контролювалось державою

Державне регулювання зовнішньої торгівлі охоплює, як правило, імпортні операції. Щодо експорту, то державне регулювання тут поширюється, як правило, на ті товари, на які держава має вирішальний вплив. Це – рис у Мьянмі, джут - у Пакистані або продукція військово-промислового комплексу, ядерне пальне і т. п.

1. Технічне регулювання. Це насамперед норми, які безпосередньо або опосередковано визначають технічні вимог