Політика стимулювання експорту. Світова та українська практика

Вступ.

1.Поняття експорту, роль експорту для країни експортера(переваги, недоліки).

2. Поняття стимулювання експорту.

3. Розкрити шляхи стимулювання експорту.

4. Які програми здійснює Україна для стимулювання експорту.

5. Які є шляхи стимулювання експорту в світовій практиці.

6. Які з шляхів стимулювання експорту в світі Україна може перейняти.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Актуальність теми. У роботі розглядаються фактори, які стримують здійснення і розвиток експорту товарів і послуг, а також проблеми, з якими стикаються підприємства малого та середнього бізнесу при виході на зовнішні ринки, досліджується досвід розвинених країн з державної політики стимулювання експортної діяльності малих та середніх підприємств з метою його можливого використання в сучасних умовах України.

Ринкові реформи в Україні передбачають структурну перебудову економіки шляхом становлення та розвитку конкурентного середовища. Це може бути досягнене за умови всебічного розвитку підприємництва.

Аналіз останніх досліджень і публікаційсвідчить про те, що система стимулювання експорту (інструменти, інституціональні органи та характер їх взаємодії) залежить від соціально-економічного устрою країни і ступеня державного втручання в економічні процеси. У розвинених країнах держава намагається побудувати цілісну і послідовну систему підтримки експортної діяльності підприємств із застосуванням ринкових та державних організаційних засобів і коштів: створення численних страхових програм, гарантування експортних операцій, інформаційне забезпечення, консультування і допомога при встановленні контактів з імпортерами. Зважаючи на високу конкуренцію серед експортерів, підприємства малого та середнього бізнесу мають запропонувати імпортеру поетапну сплату ціни контракту на пільгових процентних умовах. Без державної фінансової підтримки і державного страхування політичних, економічних ризиків, що виникають при проведенні експортних операції, це є неможливим.

Основні заходи щодо заохочення експортної діяльності та забезпечення конкурентоспроможності даного сектору економіки в Україні висвітлені у дослідженнях: М. Скрипника; В. Кондрачука, Т. Кондратюка; С. Карбовника; А. Кредисова[3], В. Бабенка.


1.Поняття експорту, роль експорту для країни експортера(переваги, недоліки)

Протягом останніх років в Україні відзначається стійка тенденція збільшення обсягів експорту продукції чорної металургії та хімічної промисловості внаслідок падіння внутрішньої купівельної спроможності. Водночас продовжується скорочення експорту послуг у сфері туризму та перевезень транспортом.

Стримуючий вплив на здійснення експортної діяльності спричиняє низку факторів: повільна структурна перебудова, висока собівартість більшості видів експортної продукції, практика неповернення податку на додану вартість підприємствам при експорті ними продукції на зовнішні ринки за валюту. За цих умов природною є реакція експортерів до згортання поставок продукції на зовнішні ринки, оскільки невідшкодування податку на додану вартість відчутно впливає на фінансовий стан підприємств-експортерів.

Негативно впливає на розвиток експорту порушення українськими суб'єктами господарювання міжнародних норм і правил торгівлі.

Традиційний експорт полягає в тому, що вітчизняні виробники обмежуються поставкою своєї продукції фірмам іншої країни, тобто імпортерам. Постачальників не турбує або ж мало турбує те, що з їхньою продукцією відбувається, наскільки задоволені нею споживачі.


2. Поняття стимулювання експорту

Поняття стимулювання експорту з'явилося наприкінці XIX ст., заклавши основи формування державної політики стимулювання експорту як складової зовнішньоекономічної політики. Причинами такої появи можна вважати численні кризи надвиробництва у провідних країнах світу та формування у деяких країнах неомеркантилістської торгової політики.

Наукове дослідження проблеми стимулювання експорту має складну історію, що призвело до розбіжностей у визначенні його поняття, видів, завдань та інструментів 2. По-перше, з розвитком світової економіки, зміною світових конфігурацій соціально-економічних систем відбувається поступове переосмислення змістового наповнення поняття стимулювання експорту. По-друге, у 70-х - середині 80-х років минулого століття експортна діяльність великою мірою почала замінюватися формами прямого освоєння ринку через іноземні дочірні компанії, а також непрямими формами (ліцензування, спільні підприємства і т. д.), що призвело до значної переорієнтації наукових досліджень у напрямі цих форм міжнародної діяльності. Лише наприкінці 80-х років англо-американська економічна школа відновила теоретичні та емпіричні дослідження експортної діяльності як домінуючої стратегії входження на зарубіжний ринок. Пізніше до таких досліджень активно підключилася і німецька школа. По-третє, поняття стимулювання експорту внаслідок тимчасового призупинення активних досліджень проблематики експортної діяльності визначалося і використовувалося у інших дослідженнях, що стосувалися проблеми стимулювання експорту. Це, поряд з історично зумовленою необхідністю модернізації поняттєвого апарату, визначило відмінність підходів до означеної проблеми.

Так, одна з нових дефініцій під стимулюванням експорту розуміє всі заходи з організації зовнішньої торгівлі. Практична недоцільність і неможливість застосувати її випливають з того, що, по-перше, вона не виключає сферу стимулювання імпорту як складової частини зовнішньої торгівлі, а по-друге, не розрізняє загальноекономічні заходи і специфічні, спрямовані на експорт державні інтервенції.

Точніше визначення дає німецький професор Р. Хенцлер, який у поняття стимулювання експорту вкладає сукупність усіх засобів і заходів, які застосовуються владною стороною з метою підтримки вітчизняних експортних галузей в їх зусиллях встановити відносини з іноземними ринками збуту, отримати та виконати експортні замовлення 4. Але при цьому з обсягу поняття виключаються усі засоби і заходи, які не мають чіткого спрямування на виняткове стимулювання експорту. Підкреслення неопосередкованості, на перший погляд, здається доцільним, однак призводить до небажаного виключення стимулюючих експорт побічних ефектів державних інтервенційних заходів. З огляду на те, що держава часто намагається приховати заходи стимулювання експорту і це ускладнює визначення фактичної цілеспрямованості державних інтервенцій, підкреслення неопосередкованості стимулюючих заходів слід вважати слабким місцем поняттєвого апарату.

Німецький дослідник Г. Віліцький визначає стимулювання експорту як сукупність таких заходів, що дають окремим експортерам стимул до підвищення їх експортного обороту . Таким чином, передумовою є існування експортерів як споживачів стимулюючих заходів, хоча цей принцип не завжди дотримується у подальшій класифікації таких заходів. Крім того, пропонується обмежитися лише тими заходами, які мають характер спеціальної допомоги експортерам (фінансова і кредитна допомога, участь у виставках, ярмарках тощо). До уваги беруться, фактично, додаткові проблеми менеджменту, зумовлені культурними відмінностями експортної і внутрішньої економічної діяльності, а особливо - специфічними ризиками зарубіжної діяльності. Варто зазначити, що міжнародні заходи (укладання торговельних і платіжних договорів, договорів про режим найбільшого сприяння, угод про правовий режим представництв і про уникнення подвійного оподаткування) виключаються із складу стимулюючих. Те саме стосується і розбудови транспортної мережі, послуг банків і експедиційних контор.

Швейцарський професор Д. Лефевр до стимулювання експорту відносить державні заходи, що здійснюються з чітко вираженою або класифікованою як така метою фізичного і (або) вартісного підвищення експорту. Ті стимули, які не цілеспрямовано, але все ж безпосередньо впливають на окремих експортерів, підвищуючи їх експорт, таким чином виключаються з поняттєвого апарату.

Подібно до цього описує поняття стимулювання експорту і В. Глаштеттер, який під ним розуміє в широкому плані всі державні заходи, здатні підвищити фізичний і вартісний обсяги експорту через зниження експортної ціни або інших пов'язаних з ним витрат . Безпосередній і винятковий характер заходів щодо підприємств-експортерів є обов'язковою передумовою.

Найбільш прогресивним з точки зору сучасного соціально-економічного устрою світу є визначення поняття стимулювання експорту, яке дав німецький дослідник, професор Бамберзького університету, доктор Й. Енгельхард. Стимулювання експорту він описує як сукупність інструментів і заходів переважно державного або напівдержавного характеру, що слугують фізичному (вартісному) підвищенню експорту або трансформації неекспортуючих підприємств у експортуючі8.

З усього зазначеного можна зробити висн