Психологія

1. В чому полягає зміст спілкування?.

2. Поняття та зміст міжособистісного спілкування.

3. Як проявляється особистість у контексті спілкування?.

4. В чому полягають основні характеристики спілкування?.

5. Які складові компоненти структури спілкування вам відомі?

6. Визначте засоби спілкування.

7. Що таке вербальні засоби спілкування?.

8. Які характеристики діалогу і монологу та перспективи їх використання?

9. Що таке невербальна (несловесна) комунікація? Як навчитися "читати людину" як книгу і що для цього треба знати про невербальні засоби спілкування?.

10. Які знакові системи вивчають невербальні засоби комунікації?.

11. Які характеристики невербальних засобів спілкування Ви знаєте? Про що свідчать мова тіла людини, вираз її обличчя, посмішка та жести?.

12. Чим невербальна поведінка відрізняється від невербальної комунікації?

13. Які правила невербального службового етикету и знаєте?.

14. Як співвідносяться невербальні засоби і культура спілкування?.

15. Які функції спілкування ви знаєте?.

16. Визначте основні види спілкування та дайте їх змістовну характеристику.

17. У чому полягає принципова відмінність таких механізмів спілкування, як маніпулювання та актуалізація? Яку з моделей спілкування можна віднести до високого рівня культури спілкування і чому?.

18. Які стратегії, стилі, тактики спілкування вам відомі?.

19. Які основні ознаки мають ефективні стратегії спілкування? Що таке тактика спілкування?. 28

20. Перелічите основні форми спілкування та дайте їх змістовну характеристику.30

21. Як проявляється моральна культура спілкування у процесі добору стратегії й тактики спілкування?.

22. Що таке комунікаційний процес?.

23. Які види комунікативних стилів вам відомі? За яких умов повідомлення сприяє ефективному спілкування?.

24. Які уміння є необхідними для ефективного спілкування?.

25. Які етапи ділової бесіди ви знаєте?.

26'. Як встановити контакт із співрозмовником?.

27. Чому важливо дотримуватись певних правил при виході з контакту?

28. Які техніки слухання вам відомі?.

29. Які техніки слухання використовуються на кожній з фаз ділової бесіди?

30. Який рівень культури спілкування можна назвати високим?.

31. Які правила поведінки в колективі Ви вважаєте найдоречнішими?.

32. Яких правил етикету мають дотримуватись працівники будь-якого колективу, щоб успішно працювати з клієнтами?.

33. Які етичні норми поведінки мають бути притаманні керівникові?.

34. Які прийоми краще використати на етапі орієнтування?.

35. Як під час бесіди утримати ініціативу у своїх руках?.

36. Як краще прийняти спільне рішення?.

37. Як зробити людині зауваження, щоб не зіпсувати стосунків і викликати у неї бажання щось виправити у своїх діях, поведінці?.

38. Яких правил службового етикету необхідно дотримуватися під час проведення ділової бесіди?.

39. У чому сутність конфлікту?.

40. Які сторони конфлікту ви можете визначити?.

41. Які види конфлікту ви можете назвати?.

42. Перелічите можливі способи профілактики конфліктів.

43. Розкрийте зміст етапів розвитку конфліктів.

44. Які методи управління конфліктами ви знаєте?.

45. Профілактика виникнення психологічних бар'єрів.

Список використаної літератури.


1. В чому полягає зміст спілкування?

Зміст спілкування - це інформація, передана при контактах людей. Це - знання про світ, придбаний досвід, навички й уміння. Це можуть бути відомості про внутрішній мотиваційний стан, про наявні потреби, розраховуючи на участь партнера в їхньому задоволенні.

Змістовна сторона спілкування може бути представлена як сукупність матеріальної, когнітивної, кондиційної, мотиваційної й діючої складаючої частини. При матеріальному спілкуванні люди обмінюються предметами й продуктами діяльності, які служать засобом задоволення їхніх потреб і умовою їхнього індивідуального розвитку. При когнітивному спілкуванні відбувається обмін знаннями, навичками, уміннями. Це важливий фактор інтелектуального розвитку й формування наукового світогляду. Під кондиційним спілкуванням розуміється взаємовплив людей, розраховане на те, щоб привести один одного в певний фізичний або психічний стан. Таке спілкування створює стан психологічної готовності до навчання, формулює установки для оптимізації інших видів спілкування й тим самим сприяє інтелектуальному й особистісному розвитку людини.

При мотиваційному спілкуванні здійснюється передача один одному спонукань, установок, готовності до дій у певному напрямку, що приводить до формування установок до дій, актуалізації потреб. Виступаючи джерелом додаткової енергії, мотиваційне спілкування дозволяє набути нові інтереси, мотиви й цілі діяльності. Тим самим збільшується психоенергетичний потенціал самої людини, стимулюється його розвиток. Діяльністне спілкування пов'язане з різними видами трудової, пізнавальної або навчальної діяльності й служить способом передачі інформації, розширює кругозір, розвиває здатності людини. У ході його здійснюється міжособистісний обмін діями, операціями, навичками й уміннями, що збагачує й удосконалює діяльність самої людини.

Засоби спілкування можна визначити як способи кодування, передачі, переробки й розшифровки інформації, переданої в процесі спілкування. Інформація може передаватися й прийматися різними способами: тілесними контактами (торкання тіла, руками й т.п.); на відстані, за допомогою органів почуттів (спостереження за діяльністю іншої людини, сприйняття звукових сигналів). Людина винайшла й удосконалила такі способи, як мова й інші знакові системи, писемність у її різноманітних формах (тексти, схеми, малюнки), технічні засоби передачі й прийому інформації (радіо, телебачення, механічна, магнітна, лазерна й інша форми запису). Під засобами спілкування розуміється те, яким чином людина реалізує зміст спілкування й досягає його мети. Залежать вони від рівня розвитку людини і його культур.

2. Поняття та зміст міжособистісного спілкування

Міжособистісні взаємини у спілкуванні — це такі взаємозв'язки між людьми, які суб'єктивно переживаються та об'єктивно проявляються в характері та способах взаємного впливу. Ці взаємини мають для людей не менше значення, ніж їжа та повітря. Якщо ці стосунки погані, то продуктивна взаємодія людей, їхня спільна діяльність стають неможливими. У людини псується настрій, здоров'я, вона не відчуває радості буття. Нездорові міжособистісні взаємини впливають також на характер спілкування. Іноді останнє зводиться до того, що розмови про інших ведуться виключно в категоріях оцінок, а то й за допомогою ярликів, причому, як правило, усе "малюється" чорно-білими фарбами. Для того щоб система міжособистісних взаємин була ефективною, а суспільство загалом здоровим, бажано відмовлятися від звички за всіма вчинками людей бачити злий намір. Отже, важливою рисою міжособистісних взаємин є їхня емоційна основа. Одні люди під час спілкування нерідко без особливих зусиль можуть викликати в інших позитивні емоції, підтримувати гарний настрій. Інші вносять у взаємини напруженість, пробуджують негативні емоції, тривогу. Тому для успішного спілкування важливим є використання гуманістичних орієнтацій у взаєминах, дотримання емпатійного способу спілкування. Останній передбачає більш-менш точне сприймання внутрішнього світу іншої людини із збереженням притаманних їй емоційних і змістовних відтінків. Саме ці орієнтації та прояв емпатії у взаєминах є результатом високого рівень культури спілкування. Водночас наявність такого рівня є основою, на якій у майбутньому формуються гуманістичні комунікативні установки та способи й засоби їхньої реалізації[5, c. 59-60].

Міжособистісне спілкування проявляється в безпосередніх контактах, які, своєю чергою, визначаються й регулюються всією системою суспільних відносин, умовами суспільного виробництва, інтересами людей і груп. У міжосо-бистісному спілкуванні зазвичай застосовують мовні й немовні засоби обміну інформацією, механізми психологічного впливу та ін. Воно передбачає встановлення прямих контактів між партнерами зі спілкування, дає змогу безпосередньо реагувати і впливати на процес взаємодії. Саме тому міжособистісне спілкування ше називають прямим, безпосереднім на відміну від опосередкованого масового спілкування (масове спілкування має анонімний характер; воно спрямоване не на певного індивіда, а на великі маси людей і здійснюється найчастіше за допомогою засобів масової комунікації). Важливо підкреслити емоційний характер міжособистісного спілкування, адже в ньому люди зорієнтовані передусім на свої внутрішні цілі, цінності й потреби. І хоча зміст такого спілкування, його форми можуть гнучко змінюватися та пристосовуватися до того образу партнера, який формується у процесі взаємодії, водночас воно надає своїм учасникам значну свободу у виборі способу спілкування, в прийнятті рішення про його продовження чи припинення. В цій ситуації міжособистісне спілкування базується на емоційній привабливості, схожості партнерів і мало залежить від їхніх соціальних ролей і статусів.

3. Як проявляється особистість у контексті спілкування?

Розвиток соціально-психологічних досліджень, спрямованих Щ на вивчення всієї системи відносин «індивід — група — суспільство».

Традиційне вивчення взаємозв'язку особистості й групи в наш час набуває особливої ваги, адже зростає кількість конфліктів (від міжособистісних до міжрегіональних), актуальною стає суїцидальна поведінка людини, активізувалися такі процеси, як групова поляризація та групова ізоляція тощо. У зв'язку з цим соціально-психологічного переосмислення потребує проблема співвідношення «індивідуального» і «соціального» («групового») як на теоретичному рівні, так і на прикладному. Для її розв'язання актуальною є постановка питання про роль власної активності людини в її взаємодії з групою, яка може бути як розумною, доцільною, так і немотивованою, «надситуативною». Таке розуміння активності людини у взаємодії з соціумом (мотивована і немотивована активність може мати як позитивні так і негативні наслідки) дає змогу з нових позицій підійти не лише до проблеми пізнання психічного як регулятора соціального процесу, інтуїції, творчої діяльності особистості, а й констатувати факт існування поруч із людиною статечною, розважливою людини ризикової, тієї, яка випробовує свою долю. Ризикова активність у цьому разі розглядається як перемога над собою, над складною ситуацією, як самозагартування за складних умов взаємодії з іншими людьми, як подолання страху в налагодженні контактів, набуття вмінь вирішувати нестандартні завдання, як ситуація вибору між двома можливими варіантами: менш привабливим, але більш надійним, і привабливішим, але менш надійним у досягненні мети. У зв'язку з неоднозначністю, динамічністю і складністю соціальної ситуації та соціальних відносин ризикова активність особистості у взаємодії з іншими є неминучим фактом.

Вищесказане дає змогу розглядати людину як самодостатню, вільну особистість із власним джерелом активності й розвою, само-актуалізація якої полягає в подоланні негативних зовнішніх і внутрішніх чинників та в урахуванні позитивних умов у своєму прогресивному розвиткові. Як бачимо, підпорядкування «груповому», «зовнішньому», «суспільному» здійснюється не безпосередньо, а опосередковується власною активністю індивіда та можливостями суб'єктивного відображення соціуму. Отже, жодні зовнішні впливи самі по собі не можуть спричинити активність людини, якщо вони не стануть мотивами, не набудуть суб'єктності в особистості. Таким чином, розвиток особистості у взаємодії із соціумом є процесом, коли при відображенні, ціннісному відношенні та засвоєнні соціального досвіду здійснюється перехід від абстрактної можливості володіти соціальним статусом до реальної можливості й перетворення останньої в регулятор соціального процесу, в дійсність як результат, як сукупність усіх реалізованих можливостей, наданих людині.

4. В чому полягають основні характеристики спілкування?

Спілкування — це активна взаємодія його суб'єктів. Вони по черзі діють одне на одного, оцінюють дії, сприймають або не сприймають спрямовані на них думки, оцінки, почуття. Якщо один із суб'єктів виявляє пасивність, спілкування не відбувається. Іноді бачимо таку картину: один із співбесідників щось розповідає, інший як людина ввічлива, начебто слухає, проте зацікавленості до змісту розмови не проявляє, до переданої інформації ставиться байдуже. Що ж відбувається в цьому разі? Той, хто говорить, не може "перенести" свої думки в голову іншого, залучити його до активного зацікавленого обговорення. Отже, взаємодії між ними не відбулося.

Як показують дослідження, спілкування сприяє фізичній взаємодії, допомагає в разі потреби спланувати її, змінити, дає змогу об'єднати людей у групи з метою організації їх спільної діяльності, в якій формуються позитивні міжособистісні взаємини. Особливості останніх певною мірою визначають взаємодію у життєвих ситуаціях. Розрізняють два основних види міжособистісної взаємодії: співробітництво, або кооперацію (досягнення мети одним із суб'єктів сприяє або не заважає реалізації цілей решти суб'єктів), і суперництво, або конкуренцію (досягнення мети одним із суб'єктів ускладнює-або взагалі виключає досягнення цілей іншими суб'єктами). Інколи ці види взаємодії позначаються іншими термінами: згода та конфлікт, пристосування та опозиція, асоціація та дисоціація.

Отже, специфіка спілкування полягає в тому, що в процесі взаємодії суб'єктивний світ одного індивіда розкривається для іншого, відбувається взаємний обмін думками, інформацією, інтересами, почуттями, діяльністю тощо. У результаті спілкування відбуваються певні контакти, міжособистісні стосунки, здійснюється об'єднання (чи розмежування) людей, виробляються правила й норми поведінки. Успішність будь-яких контактів залежить від налагодження взаєморозуміння між партнерами зі спілкування. В реальних міжособистісних контактах розкривається ввесь спектр якостей особистості, її комунікативний потенціал, соціальна значущість, виявляються людські симпатії та антипатії, любов і дружба, сумісність і несумісність, привабливість і ворожнеча. У зв'язку з цим надзвичайно важливо знати про ті взаємини, які склалися між членами контактної групи, адже від них, зрештою, залежить уся система спілкування окремої особистості, розвиток її комунікативного потенціалу, засоби, що використовуються у процесі взаємодії.

5. Які складові компоненти структури спілкування вам відомі?

Відомі різні підходи до проблеми структури спілкування: через виокремлення рівнів аналізу цього явища, через аналіз структурних елементів спілкування в ситуаціях безпосередньої взаємодії або через перелік його основних функцій. Стосовно рівнів аналізу, то згадаємо класифікацію Б. Ломова, який запропонував три рівні:

• макрорівень: спілкування являє собою складну сітку взаємозв'язків індивіда з іншими людьми та соціальними групами й розглядається як важливий аспект способу життя особи (процес спілкування вивчається в інтервалах часу, що порівнюються, зіставляються з тривалістю людського життя; при цьому акцент робиться на аналізі психічного розвитку індивіда);

• мезарівень: спілкування розглядається як сукупність цілеспрямованих, логічно завершених контактів чи ситуацій взаємодії, які змінюються і в яких опиняються люди в процесі життєдіяльності на конкретних часових відрізках свого життя (акцент робиться на змістових компонентах ситуацій спілкування — «у зв'язку з чим» і «з якою метою»; навколо цього предмета спілкування розкривається динаміка спілкування, аналізуються вербальні й невербальні засоби, етапи спілкування);

• мікрорівень: увага зосереджується на аналізі елементарних одиниць спілкування як взаємодії поведінкових актів (взаємодія охоплює дію одного партнера і протидію іншого, наприклад «питання — відповідь», «повідомлення інформації — ставлення до неї» тощо).

Г. Андреева визначає структуру спілкування як виокремлення в ньому трьох взаємопов'язаних чинників: комунікативного (передбачає обмін інформацією між індивідами), інтерактивного (організація взаємодії між учасниками спілкування, тобто обмін не лише знаннями, ідеями, а й діями), перцептивного (процес сприймання й пізнання партнерами один одного і встановлення на цій основі взаєморозуміння). Б. Паригін розглядає структуру спілкування як взаємозв'язок двох аспектів — змістового й формального, тобто комунікацію та взаємодію зі своїми змістом і формою. О. Бодальов у структурі спілкування виокремлює гностичний (пізнавальний), афективний (емоційний) і праксичний (діяльний) компоненти.

6. Визначте засоби спілкування

Засоби спілкування - це прийоми за допомогою яких відбувається обмін інформацією. Є два види спілкування-мовленнєве і немовленнєве. Мовленнєве або вербальне спілкування є основним засобом людського спілкування. Окрім мовлення у спілкуванні використовуються і немовленнєві або невербальні засоби спілкування. Це паузи, жести, міміка, рухи очей, сміх, темп мовлення тощо.

Залежно від засобів спілкування може бути безпосереднім і опосередкованим, прямим і непрямим. З допомогою природних органів людини (рука, голова, тулуб, голосові зв'язування й т.п.) здійснюється опосередковане спілкування. Воно необхідно людині для навчання й виховання, використовуючи наявні від народження прості й ефективні засоби й способи навчання: умовно-рефлекторні, вікарні й вербальні.

Особливості використаннярізних засобів спілкування у професійній діяльності викладача

Крім мовлення у процесі спілкування викладач повинен використовувати систему невербальних(несловесних) засобів спілкування. У цій системі виділяють такі групи:

Оптико-кінетичні засоби (рухи, жести, міміка)

Паралінгвістичні засоби (сила, діапазон, тембр, тональність голосу)

Екстралінгвістичні засоби (сміх, паузи, покашлювання)

Проксемічні засоби (простір і час процесу комунікації).

7. Що таке вербальні засоби спілкування?

Передача будь-якої інформації можлива лише за допомогою знакових систем. Існує кілька таких систем, які використовуються в комунікативному процесі і відповідно до яких можна класифікувати засоби комунікації на вербальні та невербальні.

Вербальна комунікація використовує як знакову системну мову, і походить її назва від латинського слова (вербум - слово, словесний, усний) [34, с. 28].

Мова може бути при вербальній комунікації монологічною, тобто мовою однієї особи і діалогічною, тобто мовою двох і більше осіб.

Основним засобом людського спілкування є мовлення. Мовленнєва діяльність педагога повинна обов’язково реалізувати три функції:

Комунікативна функція-встановлення зв’язку з іншими людьми;

Інформативна функція - передача інформації іншим людям;

Регулятивна-проведення впливу на інших людей.

8. Які характеристики діалогу і монологу та перспективи їх використання?

За традицією вітчизняної психології діалог розглядають у кількох площинах. Діалог — це:

• первинна, родова форма людського спілкування, яка визначає повноцінність психічного розвитку особистості;

• провідна детермінанта цього розвитку, що забезпечує функціонування механізму інтеріоризації, коли зовнішня первинна взаємодія переходить «всередину» людини, визначаючи тим самим її індивідуальну психологічну своєрідність;

• принцип і метод вивчення людини, які реалізуються шляхом реконструкції змісту внутрішніх смислових полів суб'єктів діалогічної взаємодії;

• комунікативний процес, що відбувається за своїми законами й за своєю внутрішньою динамікою;

• певний психофізичний стан, що розгортається в міжособистісному просторі між людьми, які спілкуються; цей стан є спорідненим до інфантильного переживання стану емоційного комфорту під час фізичного контакту матері й дитини;

• вищий рівень організації стосунків і спілкування між людьми, який найбільш органічно близький до первинної природи людської психіки, а тому є оптимальним для нормального психічного функціонування й особистісного розвитку людей, реалізації їхніх потреб, прагнень і намірів;

• найефективніший метод педагогічних, ідеологічних, інтимних, психокорекційних та інших впливів;

• творчий процес спільного пошуку істини, краси й гармонії.

Важливими характеристиками мовленнєвого спілкування є діалог і монолог. Ефективним може бути спілкування, в якому використано як діалог, так і монолог. Діалог (тим більше полілог) істотно відрізняється від монологу. Останній розглядається як онтогенетичне більш пізній, більш складний етап розвитку мовлення.

Монолог і діалог мають психолого-ситуативні та мовні особливості. На відміну від діалогу монолог наче передбачає реакції співрозмовника. Висловлювання тут більш розгорнуті, свідоміше добираються слова й вибудовуються речення, меншу роль відіграють міміка та жести. У діалозі велике значення мають так звані діалогічні відносини, про які так переконливо писав М. М. Бахтін: "Діалогічна реакція персоніфікує всяке висловлювання, на яке реагує". У двоголосому слові, в репліках діалогу чуже слово, позиція враховуються, на них реагують. І саме це є основною, порівняно з монологом, характеристикою діалогу.

9. Що таке невербальна (несловесна) комунікація? Як навчитися "читати людину" як книгу і що для цього треба знати про невербальні засоби спілкування?

Звичайно, найуніверсальнішим і найефективнішим засобом інформаційного зв'язку між людьми є словесне (вербальне) мовлення. Але люди використовують для комунікативного зв'язку цілу низку невербальних засобів: погляди, міміку, пози, жести тощо. Психологами встановлено, що в процесі взаємодії людей від 60 до 80% комунікації здійснюється за рахунок невербальних засобів вираження, і тільки 20-40% інформації передається за допомогою вербальних. На думку фахівців, мова тіла більшого не усвідомлюється, і тому співрозмовникам важче прикидайсь і фальшивити, ніж у словесному мовленні. Більшість дослідників розділяють думку, що вербальний канал використовується для передачі інформації, тоді як невербальний канал вживається для вираження ставлення партнерів один до одного.

Невербальні засоби можуть викликати довіру співрозмовника, заохотити його до спілкування, до відкритості або навпаки. Американський автор Алан Піз радить виділяти кожного дня по 15 хвилин на освоєння невербальних засобів спілкування, завдяки чому в людини не буде проблем із тим, як сидіти під час розмови, куди подіти руки, який вибрати вираз обличчя. Водночас, набувається вміння читати цю мову в поведінці своїх комунікативних партнерів.

10. Які знакові системи вивчають невербальні засоби комунікації?

Невербальні засоби комунікації вивчає паралінгвістика. Це досить нова мовознавча дисципліна, що займається вивченням факторів, які супроводжують мовне спілкування та які беруть участь у передачі інформації. Паралінгвістика розвинулась у 50-і роки ХХ століття. На сьогодні назва “паралінгвістика” міцно утвердилася у мовознавстві для позначення галузі науки, яка займається загалом сферою несловесної комунікації.

Коло питань, які обговорюються у межах паралінгвістики, охоплюють всі види кінесики (від жестів до пантоміми), всі види фонації (від мовлення до вокального мистецтва) і всі види спілкування за участі так званого ситуативного тексту.

Як вважають деякі лінгвісти, паралінгвістика як наука про мову не співіснує із соціолінгвістикою, етнолінгвістикою і т. д. (як порівняно самостійними розділами мовознавства), а є, скоріше, частиною інтралінгвістики, оскільки вивчення функціонування мови містить у собі вивчення зв'язків внутрішніх засобів мови з факторами, що супроводжують мовне спілкування і беруть участь у передачі інформації.

Власне лінгвістика не може обійтися без пояснення тієї чи іншої структури висловлювання у випадках, коли ця структура зумовлена участю яких-небудь паралінгвістичних засобів, і оскільки паралінгвістика є чисто функціональною частиною комунікації, то, природно, вона і повинна входити у загальну сферу інтралінгвістики.

11. Які характеристики невербальних засобів спілкування Ви знаєте? Про що свідчать мова тіла людини, вираз її обличчя, посмішка та жести?

Більшості невербальних засобів спілкування притаманна національна своєрідність, ідіоетнічність. Результативність комунікативного зв'язку з іноземними партнерами зумовлений, певною мірою, знанням ідіоетнічних особливостей невербальних компонентів спілкування.

Успіх спілкування певною мірою залежить від "комфортності дистанції", яку займають учасники комунікативного акту. Особливо це стосується розмов під час конференцій, зустрічей, дипломатичних прийомів. Відстань між співрозмовниками - це ідіоетнічна ознака: у різних народів вона не однакова. Різні культури розрізняються за нормами, які регулюють допустимий ступінь експресивності й розмір особистісного простору. З невідомих науці причин представники різних культур, у міру наближення до екватору, надають перевагу меншій відстані між учасниками комунікативного акту й більш контактному й тісному спілкуванню. На загал вважається, що в європейців особистий простір - це відстань простягнутої руки, у латиноамериканця - руки від ліктя до кінчиків пальців, в арабів - руки від кистьового суглоба - до кінчиків пальців. Етнопсихологи неодноразово описували факти нарікань арабів на європейців: "що трапилось, чому вони стоять від мене так далеко?"

Погляд, як і інші невербальні комунікативні засоби, неоднаково трактується в різних етномовних спільнотах. Етнографи, які досліджували це питання, ділять етнокультури на "контактні" й "неконтактні". У "контактних культурах" погляд при розмові й спілкуванні має більше функціональне значення. Людина, яка мало дивиться на співрозмовника, здається представникам таких культур нещирою та холодною. А "неконтактному" співрозмовнику "контактний" здається дещо нав'язливим. До "контактних" умовно можна віднести в основному південні народи - іспанців, італійців, португальців, латиноамериканців, арабів. До "неконтактних" - народи, які населяють північ Європи, японців, індійців, пакистанців. Дослідження, проведені в США, показали, що навички використання погляду у спілкуванні, засвоєні в дитинстві, протягом життя майже не змінюються, навіть якщо людина потрапляє в інше національне середовище. Слов'янські народи відносять до "середньо контактних культур", у яких вважають за необхідне дивитися на співрозмовника.

Міміка (рухи м'язів обличчя) - показник почуттів, емоцій, настроїв людини - оцінюється співрозмовником на рівні підсвідомості. Наприклад, стиснуті губи співрозмовника можуть бути розцінені як спроба словесної атаки, насуплені брови - як вираз незадоволення. Міміка належить до ідіоетнічних ознак. Якщо, наприклад, французам притаманна рухлива міміка, то фіни обличчям реагують значно стриманіше, а серед японців і донині поширене обличчя-маска, що не дає проникнути в душу й дізнатися, що в ній діється.

Жести - виражальні рухи рук, які мають комунікативну спрямованість. Інтенсивність і норми жестикуляції, прийняті в різних народів, суттєво розрізняються. За даними досліджень, у середньому впродовж годинної розмови мексиканець жестикулює 180 разів, француз - 120, італієць -80, фін - 1 раз. Для українців характерна середня інтенсивність жестикуляції. Звичайно чим вищий ступінь "етикетності" ситуації, тим необхіднішою є стриманість у жестах. Важливо навчитися читати "мову жестів". Наприклад, трохи нахилена убік голова співрозмовника може свідчити про його зацікавленість у розмові. Руки, повернуті долонями догори, -знак, що мовець говорить щиро.

Особливо стриманим і обачним щодо жестикуляції треба бути в спілкуванні з іноземцями, оскільки доволі часто в різних народів однакові жести мають неоднакове значення. Потирання брови кінчиком пальців у слов'янських народів не є усвідомлюваним, тобто комунікативним знаком, отже, цей природний порух не має етикетного сенсу. У японців він сприймається як знак обдурювання, шахрайства. Натякаючи, що від довгої розмови "вже виросла щетина", італійці погладжують щоку, але їхнім співрозмовникам - неіталійцям цей знак ні про що не говорить, і вони, зрозуміло, на нього не зреагують.

12. Чим невербальна поведінка відрізняється від невербальної комунікації?

Невербальна поведінка людини нероздільно пов’язана з її психічними станами і служить засобами їх вираження. В процесі спілкування невербальна поведінка виступає об’єктом пояснення не сама по собі, а як показник прихованих для безпосереднього спостереження індивідуально-психологічних і соціально-психологічних характеристик особистості. На сонові невербальної поведінки розкривається внутрішній світ особистості, здійснюється формування психологічного змісту спілкування і спільної діяльності.

В соціально-психологічних дослідженнях розроблені різні класифікації невербальних засобів спілкування, до яких відносять всі рухи тіла, інтонаційні характеристики ти голосу, просторову організацію спілкування.

Комунікативний процес реалізується за допомогою певних засобів — знакових систем. їх поділяють на вербальні (лат. verbalis — словесний) та невербальні (безсловесні). Невербальна комунікація відбувається, як правило, неусвідомлено, мимовільно. Здебільшого люди контролюють своє мовлення, але на підставі аналізу їх міміки, жестів, інтонації можна оцінити правильність, щирість мовної інформації. До засобів невербальної комунікації належать:

1. Мова тіла: а) статична експресія — фізіогноміка (експресія обличчя й фігури, зумовлена будовою тіла); артефекти (прикраси, манера одягатися, зачіска, косметика); система запахів (природні, штучні); б) динамічна експресія — текесика (система дотиків, потиску руки, поплескування); просодика (характеристика голосу, темп, тембр, висота, гучність, наголошування, акцент); екстралінгвістика (використання пауз, покашлювання, сміху, позіхань, плачу); кінесика (комунікативно значущі рухи): виражальні рухи (міміка, жести, пантоміміка, постава, поза, хода); контакт очей (спрямованість руху, частота контакту, тривалість); авербальні дії (дії з предметами, тілесні рухи — почісування, потирання рук).

2. Міжособистісний простір: а) дистанція; б) взаємне розміщення під час спілкування.

13. Які правила невербального службового етикету ви знаєте?

Ділове спілкування стає тим ефективнішим, чим краще в ньому пов'язуються всі засоби (і вербальні, і невербальні) із дотриманням службового етикету. Так, люди, особливо під час першої зустрічі, звертають увагу на зовнішній вигляд одне одного. Тому одяг ділової людини має бути охайним, відповідати конкретній ситуації. Що і як одягати на зустріч залежить від того, відбудеться вона вдень чи ввечері, влітку чи взимку, буде офіційною чи дружньою. Звичайно недоречними на діловій зустрічі будуть відкрита сукня, сильні парфуми, надто яскравий макіяж.

Вітаючись, треба трохи нахилити голову, почекати, що і як співрозмовник відповість на вітання, а потім, посміхнувшись, підійти до нього, не забуваючи про необхідність дотримуватись відповідної дистанції. Господар повинен спочатку запропонувати присісти гостю, а потім сідає сам. Якщо господар хоче, щоб гостю було зручно, він пропонує йому самому обрати місце, куди присісти. Гість сам обере для себе найзручнішу дистанцію.

Бажано, щоб співрозмовник при цьому не сидів спиною до дверей та інших людей, бо це може викликати в нього тривогу.

Завершуючи розмову, бажано встати, привітно попрощатися. Доречно відзначити позитивні результати, що були досягнуті під час бесіди, виказати надію на продовження зустрічей. Щоб підкреслити особливу пошану до людини, варто зустріти її біля дверей, а після завершення розмови провести до дверей.

Існують певні правила вербального та невербального спілкування під час колективного обговорення проблем, проведення нарад, зборів. Вони стосуються всіх присутніх на цьому заході, але найбільше вимог висувається до поведінки та культури спілкування людини, яка виконує роль керуючого ним. Розвиваючись та оволодіваючи різними засобами спілкування, людина самовдосконалюється і підвищує культуру своєї поведінки і спілкування.

14. Як співвідносяться невербальні засоби і культура спілкування?

Установлено, що «шляхом вербальних засобів передається лише 7% інформації, за рахунок звукових засобів (включаючи тон голосу, інтонацію звуку) — 38%, невербальними засобами — 55%».

Тотожність сприйняття жесту «приймаючим» і «передавальним» припускає «прийняття ролі іншого», що Мід називає установкою «узагальненого іншого».

Світ символів, на нашу думку, — це проміжний світ відповідностей (correspondence). Освоєння та символічне збагнення цього проміжного світу вимагає особливих творчих здібностей і такту. Символічні мови — це мова музики, танцю, живопису і, нарешті, мова жесту.

Питання семантики жестів стають особливо значущими при міжнаціональному спілкуванні. Помилки в інтерпретації відбуваються в основному при формальному збігу: подібному жесту надається те значення, яким він володіє у своїй культурі. Хрестоматійний приклад невірного тлумачення при формальному збігу жестів — діаметрально протилежний розподіл рухів голови в українців і болгар.

Нерідкі випадки, коли однаковим жестам у різних культурах надається різне значення. Наприклад, відкрита долоня в Греції означає образу. Для іспанців, греків і італійців образливим є жест доторкання до мочки вуха. А в Португалії цей жест означає, що людина не розчула сказаного.

У сучасному суспільстві людина демонструє значно більше симпатії і емпатії стосовно інших культур, ніж був здатний представник традиційного суспільства.

Якщо це так, то сучасна людина характеризується зовсім іншим поглядом на світ, зовсім іншою здатністю до змін, ніж традиційна людина. Якщо схованій здатності до емпатії можна навчити і якщо можна її активізувати, тоді можна сподіватися на те, що залишилося докласти зовсім небагато зусиль і ми досягнемо рівня психологічної емпатії.

Сучасна людина має більш широкі світоглядні перспективи, вона включена у більш широке коло спілкування і мислить у державному, національному масштабі. Вона більш здатна розуміти «інші» цінності і має велику здатність до емпатії.

15. Які функції спілкування ви знаєте?

Вивчення специфіки суспільно-політичної діяльності дає змогу вирізнити такі основні функції спілкування в цій галузі знання (А. Деркач, Н. Кузьміна):

■ соціально-психологічного відображення. Спілкування виникає як результат і як форма свідомого відображення партнерами особливостей протікання взаємодії. Соціально-психологічний характер цього відображення проявляється в тому, що передусім через мовну й інші форми сигналізації елементи ситуації взаємодії, що сприйняті й перероблені окремою людиною, стають реально дійсними для його партнерів. Спілкування стає не стільки обміном інформацією, скільки процесом спільної взаємодії і впливу. Залежно від характеру цих взаємовпливів відбувається узгодження, уточнення, взаємне доповнення змістового й кількісного аспектів «індивідуального» відображення з утворенням групової думки як форми колективного мислення людей або, навпаки, зіткнення думок, їх нейтралізація, стримування, як це буває в міжособистісних конфліктах і неадекватних взаємовпливах (припиненні спілкування);

■ регулятивну. В процесі спілкування здійснюється безпосередній або опосередкований вплив на члена групи з метою зміни або збереження на тому ж рівні його поведінки, дій, стану, загальної активності, особливостей сприйняття, системи цінностей або стосунків. Регулятивна функція дає змогу організувати спільні дії, планувати і узгоджувати, координувати і оптимізувати групову взаємодію членів колективу. Регуляція поведінки й діяльності є метою міжособистісної комунікації як компонента предметної діяльності й кінцевим її результатом. Саме здійснення цієї важливої функції спілкування дає змогу оцінити ефект спілкування, його продуктивність або непродуктивність;

■ пізнавальну. Названа функція полягає в тому, що внаслідок систематичних контактів у ході спільної діяльності члени групи оволодівають різними знаннями про самих себе, своїх друзів, способи найраціональнішого вирішення поставлених перед ними завдань. Оволодіння відповідними вміннями й навичками, можлива компенсація недостатніх знань в окремих членів групи й досягнення ними необхідного взаєморозуміння забезпечуються саме пізнавальною функцією спілкування в поєднанні з функцією соціально-психологічного відображення;

■ експресивну. Різні форми вербального й невербального спілкування є показниками емоційного стану й переживання члена групи часто всупереч логіці й вимогам спільної діяльності. Це своєрідний вияв свого ставлення до того, що відбувається через звернення до іншого члена групи. Деколи незбіг у способах емоційного регулювання може призвести до віддалення партнерів, порушення їхніх міжособистісних стосунків і навіть до конфліктів;

■ соціального контролю. Способи вирішення завдань, певні форми поведінки, емоційного реагування і стосунків мають нормативний характер. їх регламентація за допомогою групових і соціальних норм забезпечує необхідну цілісність і організованість колективу, погодженість спільних дій. Для підтримки погодженості і організованості групової діяльності використовуються різні форми соціального контролю. Міжособистісне спілкування здебільшого виступає в ролі негативних (осуд) або позитивних (схвалення) санкцій. Слід, однак, зазначити, що не тільки схвалення чи осуд сприймається учасниками спільної діяльності як покарання або заохочення. Нерідко і відсутність спілкування може сприйматись як та чи інша санкція;

■ соціалізації. Ця функція — одна із найважливіших у роботі суб'єктів діяльності. Прилучаючись до спільної діяльності і спілкування, члени групи засвоюють комунікативні вміння й навички, що дає їм змогу ефективно взаємодіяти з іншими людьми. Хоча вміння швидко оцінити співбесідника, орієнтуватись у ситуації спілкування і взаємодії, слухати й говорити відіграють важливу роль в міжособистісній адаптації людини, ще більше значення мають вміння діяти в інтересах групи, доброзичливе, зацікавлене й терпляче ставлення до інших членів групи.

16. Визначте основні види спілкування та дайте їх змістовну характеристику

Численні функції спілкування, безперечно, породжують велику кількість його видів. Враховуючи складність спілкування, класифікувати його види можна за багатьма ознаками. Зупинимося лише на окремих з них, які, на нашу думку, мають науково-практичний інтерес.

Міжособистісне спілкування проявляється в безпосередніх контактах, які, своєю чергою, визначаються й регулюються всією системою суспільних відносин, умовами суспільного виробництва, інтересами людей і груп. У міжособистісному спілкуванні зазвичай застосовують мовні й немовні засоби обміну інформацією, механізми психологічного впливу та ін.

Особистісно орієнтоване (або особистісне) спілкування передбачає виокремлення в ньому суто психологічного аспекту, тобто внутрішнього світу людини. Це зовсім не означає, що йдеться тільки про одного партнера спілкування. Саме у стосунках з іншою людиною індивід повною мірою може виступати і проявитися як особистість, як суб'єкт взаємодії. Отож, особистісне спілкування передбачає такі ситуації взаємодії, в які учасники спілкування входять особистісно. Основне призначення цього виду спілкування — забезпечення існування внутрішнього світу особистості, сприймання себе й іншого як особистостей, відстоювання прав на особистісне ставлення до явищ зовнішнього світу.

Офіційне (рольове) спілкування передбачає стосунки, що опосередковуються соціальними чи професійними ролями. Цей вид спілкування може мати елементи особистісного, однак вони актуалізуються настільки, наскільки не розходяться з обмеженнями, які накладаються діловими стосунками. Рольове спілкування надзвичайно поширене в сучасному суспільстві. Воно забезпечує взаємодію в таких ситуаціях, як «керівник — підлеглий», «учень — учитель», «покупець — продавець», «лікар — пацієнт» та ін.

Ділове (рольове) спілкування неоднорідне за своєю природою. Наприклад, рольове спілкування у сфері економіки різниться від спілкування в правоохоронних органах та ін. Якщо людина не дотримується правил ведення службових переговорів, це свідчить про серйозні проблеми в професійній підготовці спеціалістів тієї чи іншої галузі.

За типом зв'язків, які встановлюються між учасниками взаємодії, розрізняють монологічне й діалогічне спілкування. Монологічне спілкування характеризується одностороннім спрямуванням інформації. Тобто один із учасників взаємодії викладає свої думки, ідеї, почуття, не відчуваючи при цьому необхідності в отриманні зворотного зв'язку від партнера. Така ситуація може передбачати позиційну нерівноправність партнерів зі спілкування: один учасник є особою впливовою, яка наділена активністю, усвідомлюваними цілями і правом їх реалізувати, а інший — розглядається першим як особа пасивна, та, яка, хоча й має цілі, але не Настільки значущі, ніж його власні. За таких умов ми маємо справу з «суб'єкт-об'єктним» спілкуванням. Виокремлюють два різновиди монологічного спілкування: імперативне і маніпулятивне.

17. У чому полягає принципова відмінність таких механізмів спілкування, як маніпулювання та актуалізація? Яку з моделей спілкування можна віднести до високого рівня культури спілкування і чому?

Маніпулятивне спілкування, будучи найпоширенішим різновидом монологічного спілкування, передбачає вплив на партнера зі взаємодії з метою досягнення своїх прихованих намірів і цілей. Як і імператив, маніпуляція має на меті досягти контролю над поведінкою й думками іншої особи. Однак основна різниця полягає в тому, що за умов маніпулятивного спілкування партнер не інформує свого співбесідника про істинні цілі їхньої розмови, які приховуються або завуальовуються чи підміняються іншими. Отож маніпуляцію можна ще визначити як приховане управління людьми та їхньою поведінкою. Прихованими є як сам факт впливу, так і його мета. При цьому в партнера має зберегтися ілюзія самостійності у прийнятті рішення чи здійсненні вчинку.

Ефективність (про ефективність ідеться лише в контексті аналізу цього виду спілкування як такого й не більше; моральний аспект проблеми при цьому не враховується) маніпуляції залежить від уміння маніпулятора використовувати психологічно уразливі позиції людини, її риси характеру, звички, бажання, її достоїнства, тобто все те, що спрацьовує автоматично, без витрати часу на свідомий аналіз ситуації і себе в ній. Якщо ж подивитися на маніпуляцію з позиції моральних норм спілкування, мотиваційного й когнітивного аспектів, то стає очевидною проблема наслідків у стосунках між партнерами: у маніпулятора формується уявлення про людину як про засіб досягнення особистісних цілей, що з часом оформлюється в бажання, звичку розпоряджатися партнером, мати над ним перевагу; партнер сприймається не як цілісна особистість, найвища цінність, а як носій певних, потрібних маніпуляторові властивостей, рис і якостей; врешті-решт у маніпулятора виникає егоцентризм, одностороннє бачення партнера й себе, нездатність і небажання індивіда реально оцінити ситуацію, зосередженість на власних інтересах. За таких обставин сам маніпулятор часто-густо опиняється в тенетах цього виду спілкування: себе починає сприймати фрагментарно, лише в контексті стереотипних форм поведінки, керуючись удаваними мотивами, цілями й інтересами. Із зазначеного може скластися враження, що маніпулятивне спілкування має лише негативний характер. У багатьох випадках це так і є. Однак мають місце ситуації, за яких маніпуляції скоріше стають благом, особливо там, де ними намагаються підмінити диктат, насилля, домінування. Тобто щодо останніх видів спілкування, маніпулятивне тут є гуманнішим. Загалом є цілі галузі соціальних відносин, де маніпуляція застосовується й має «дозволений», «узаконений» характер. До них передусім належать сфера бізнесу, політика, ідеологія, пропаганда.

18. Які стратегії, стилі, тактики спілкування вам відомі?

Під стратегією спілкування розуміють загальну схему дій учасників комунікативного

процесу, загальний план досягнення мети якої прагнуть співрозмовники. Це визначення можна взяти за основу. До того ж потрібно враховувати: мотиваційний (чи досягається мета під час спілкування одним суб'єктом чи обома), змістовий (комунікативні установки — гуманістичні або маніпулятивні) і процесуальний (характер конструювання спілкування — певне співвідношення між діалогом і монологом) компоненти стратегій спілкування. Отож узагальнена характеристика формується з таких основних видів стратегій спілкування:

• гуманістично-діалогічна, спрямов