Грошово-кредитні системи зарубіжних країн

1. Грошовий ринок Великої Британії: особливості організації та регулювання.

2. Сучасна структура грошової маси у розвинених країнах.

3. Кредитні установи дореволюційної Росії.

4. Розвиток ощадної справи в Німеччині та можливість використання досвіду у вітчизняній практиці.

5. Структура фінансових ринків зарубіжних країн та їх функції в економіці.

Список використаної літератури.


1. Грошовий ринок Великої Британії: особливості організації та регулювання

Грошово-кредитна система Великої Британії належить до числа найстаріших і найрозвинутіших систем у світі й має добре організовану інфраструктуру. Національною грошовою одиницею є фунт стерлінгів.

Головним видом грошей у Великій Британії є депозитні. Готівкові гроші — банкноти та розмінна монета — становлять приблизно 32% всієї грошової маси в обігу. Окрім казначейства, яке випускає монети, емітентами грошей у державі є Банк Англії та комерційні банки. Банк Англії монопольно здійснює випуск банкнот у сумі, що визначається казначейством та затверджується парламентом.

Грошово-кредитна система Великої Британії належить до числа найстаріших і найрозвинутіших у світі. Вона має добре організовану дворівневу структуру, спирається на потужний грошовий ринок і має тісні зв'язки з головними фінансовими центрами світу.

Особливістю банківської системи Великої Британії є відносно обмежений державний сектор. Ця система перебуває переважно під контролем приватного капіталу, тому можливості державного регулювання грошово-кредитної сфери, його методи й ефективність визначаються діяльністю комерційних банків, які утворюють головний елемент інституційної основи грошово-кредитного регулювання економіки країни.

На першому рівні знаходиться Банк Англії.

На другому рівні знаходяться комерційні банки та небанківські кредитно-фінансові установи.

Система комерційних банків Великої Британії відзначається складністю та спеціалізованістю. Велику роль у функціонуванні банківської системи держави відіграє високий рівень самоконтролю фінансових інституцш, суворе дотримання ними давніх традицій.

Загальна структура грошово-кредитної системи Великої Британії представлена на мал. 1.

До універсаііьних комерційних банків належать-Депозитні банки.

Депозитні банки становлять основу банківської системи Великої Британії. На їх частку припадає 70% обсягу стерлінгових депозитів усіх банків країни. За умов загострення конкуренції з боку інших кредитно-фінансових інститутів депозитні банки все більше долучаються до сфери їхньої діяльності, — як, приміром, значне розширення послуг із кредитування, надання спектра послуг зі споживчого кредиту тощо.

З-поміж спеціалізованих комерційних банків Великої Британії виділяються клірингові банки, акцептні доми, фінансові доми, торговельні банки, довірчо-ощадні банки.

Клірингові банки — домінуючий вид спеціалізованих комерційних банків Великої Британії, які є членами Лондонської розрахункової палати.

Клірингові банки здійснюють платежі для промислових підприємств, а також для населення. Платіжний обіт між цими банками відбувається в рамках клірингової угоди, що означає зарахування взаємних вимог і переказ сатьдо. Тенденції розвитку клірингових установ свідчать про їхню поступову переорієнтацію на послуги, притаманні небанківській фінансовій сфері. Зокрема, вони охоплюють підготовку індивідуального будівництва, обслуговування фінансових операцій промисловості, підготовку і фінансування експорту, надання в оренду підприємствам комп'ютерів для нарахування заробітної плати тощо.

До діяльності клірингових банків останнім часом додалося ще й посередництво у страхуванні життя й організації подорожей. Усе зазначене дозволяє охарактеризувати клірингові банки як фінансові конгломерати, в яких банківські операції стали лише частиною загальної діяльності.

На чолі всіх клірингових банків стоїть "велика четвірка", що складається з "Барклайсбанку". "Нешнл Вестминстер банку", "Мідлендбанку" та "'Ллойдбанку". Сьогодні дедалі частіше йдеться про "велику п'ятірку", до складу якої, окрім названих установ, уже входить "Еббей Нешнл Банк".

До цих гігантів слід додати ще два банки — "Вільямс енд Глайнс" і ''Каутс". Ці установи мають понад 12 тисяч відділень і на них припадає майже 90% обсягу операцій усіх депозитних банків і половина всіх стерлінгових вкладів у банках Великої Британії.


2. Сучасна структура грошової маси у розвинених країнах

В сучасних умовах у грошовому обігу залежно від ступеня ліквідності застосовуються різні грошові агрегати — показники грошової маси. Агрегати М0 і М1 є найліквіднішими складовими грошової маси. Воли містять компоненти, що визначають грошову масу у вузькому розумінні цього терміна. Агрегати М-± і М$ використовуються в розрахунках з певними обмеженнями, їх ще називають «майже гроші». Вони призначені для збереження цінності грошей (термінові вклади населення в ощадні банки, облігації державної позики). Агрегат А/3 визначає всю масу грошей в економіці.

У різних країнах існують свої особливості щодо змісту грошових агрегатів та методики їх створення.

У США, наприклад, короткострокові вклади до 100 тис. дол. входять до складу агрегату М, а середньострокові — агрегату Mj. У Великій Британії розраховують і використовують п'ять типів агрегатів, у США та в Україні — чотири, у Німеччині — три, у Франції — два агрегати.

Структура грошової маси має відповідати структурі та особливостям економіки країни. Б Україні поза банками (готівка: паперові гроші та монети) обертається до 45 % грошової маси, що свідчить про високу частку тіньової економіки. У розвинених країнах цей показник не перевищує 10 %.

Серед різноманітних видів функціонування грошей у сучасній монетарній практиці виділяють поняття «грошова база».

Грошова база — це сукупність зобов'язань Центрального банку щодо | недержавного сектору, який банк мас можливості контролювати

Грошова база є грошима підвищеної ефективності. Розрізняють поняття «грошова база» у широкому та вузькому значеннях. У широкому значенні — це готівка в обігу і касах комерційних банків; кошти у формі обов'язкових резервів; залишки на кореспондентських рахунках комерційних банків. У вузькому значенні грошова база зводиться до готівки в обігу та обов'язкових резервів комерційних банків у НБУ.

Національний банк України відносить до грошової бази суму готівки в обігу поза банками та обов'язкові резерви (готівка в касах банків і кошти банків на розрахункових, депозитних і резервних рахунках НБУ).

Надзвичайно важливим для кожної країни є показник забезпечення оборогу ВВП грошима (грошова маса у відсотках до ВВП). За даними фахівців, насиченість національного ринку грошовою масою в Україні набагато менша, ніж у країнах, які прагнуть розширеного відтворення свого економічного потенціалу.

Так, відношення «широких» грошей (Л/2) до ВВП (рівень монетизації економіки) у нашій державі у 1991 р. становило 0,53, у 1997 — 0,13, у 2001 р. — 0,2. Того самого року цей показник в Японії сягнув 1,16, у Великій Британії—0,89, у Франції — 0,69, в Німеччині — 0,65. Результати порівняння України з країнами ЄС свідчать, що в цих країнах зазначений показник у 5—6 разів вищий, ніж у нашій країні.

У багатьох розвинених країнах світу спостерігається також значне випереджаюче зростання грошової маси щодо споживчих цін, яке зумовлене тим, що гроші обслуговують насамперед виробничі та технологічні цикли в реальному секторі економіки, де їх оборотність менша, ніж у торгівлі та сфері фінансово-банківських послуг.

У зв'язку з цим при формуванні грошово-кредитної політики в Україні потрібно переходити від простого, формального планування приросту грошової маси до комплексної політики, орієнтованої на підтримку виробничих інвестицій та поновлення обігових коштів підприємств.


3. Кредитні установи дореволюційної Росії

До 1917 р. кредитна система Росії розвивалася за капіталістичними законами. За структурою, функціями та операціями вона наближалася до моделі кредитної системи тогочасних провідних капіталістичних країн. У Російській імперії існувала трирівнева кредитна система, що складалась з таких ланок:

• Державний банк;

• банківський сектор, що складався здебільшого з комерційних і ощадних банків;

• спеціалізовані кредитні інститути (страхові компанії, кредитні товариства та ін.).

На відміну від західних країн у Росії були розвинені переважно два рівні: Державний банк і приватний банківський сектор. Третій рівень був розвинений порівняно слабо, що пояснювалося низьким розвитком ринків капіталів і цінних паперів. На той час у Росії практично не було установ, що спеціалізувалися на операціях з цінними паперами, а на їх ринку функціонували лише три фондові біржі. Тому акумуляційно-мобілізаційні функції на ринку капіталів виконували здебільшого комерційні банки.

До середини XVII ст. Російська імперія практично не