Утворення та формування державності США

Вступ

1. Війна за незалежність у Північній Америці, її особливості

2. Формування державності США , декларація незалежності 1776р, статті Конфедерації 1781р. Конституція 1787р.

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Перша англійська колонія на узбережжі Північноамериканського материка була створена в 1607 р. і дістала назву Віргінія. В 1775 р. в 13 колоніях (Массачузетс, Род-Айленд, Нью-Гемпшір, Коннектікут, Пенсільванія, Нью-Йорк, Нью-Джерсі, Делавер, Віргінія, Меріленд, Північна Кароліна, Південна Кароліна, Джорджія) налічувалося 2,5 млн жителів, з них приблизно 500 тис. становили негри-раби.

Колонії користувалися певною автономією у внутрішніх справах, що підтверджувалося королівськими грамотами. їхні мешканці вважалися громадянами Англії, хоча своїх представників у парламенті метрополії не мали. За ними визнавалася свобода релігії, право обирати посадових осіб, носити зброю, створювати ополчення, брати участь у обкладенні податками. Тут, в колоніях, діяв суд присяжних і англійське «загальне право».

Традиційно склалося так, що колоністи-дворяни селилися на південь від ріки Потомак, а селяни та ремісники - на північ від неї. Відповідно, на Півдні переважали великі рабовласницькі плантації, де експлуатувалася праця негрів та ірландців, а на півночі - фермерські господарства, промислові та ремісничі підприємства. На півночі місцеве самоврядування зосереджувалося в церковному приході, а парламент колонії складався з місцевих уповноважених. Губернатор обирався і здійснював свої повноваження на підставі королівських хартій (Род-Айленд, Коннектікут).

У Пенсільванії, Делавері, Меріленді влада перебувала в руках у власників колонії, які діяли під контролем уряду Англії.

Королівські колонії управлялися губернатором, якого призначав король (Нью-Йорк, Нью-Джерсі та ін.). Незважаючи на те, що кожна з 13 колоній мала свій особливий устрій та свою особливу форму управління, можна зазначити одну характерну рису - Південь був настроєний більш про-англійськи, тут переважали монархічні переконання. Натомість на Півночі домінували сепаратистські і республіканські настрої.


1. Війна за незалежність у Північній Америці, її особливості

Остаточний розрив колоній з Англією був спровокований прийнятим у травні 1773 р. «чайним законом», що надав Ост-Індській компанії привілей на безмитну торгівлю чаєм в Америці. Боротьба проти ввозу чаю (яка порушувала права колоніальних торговців і незліченних контрабандистів) вилилася у славнозвісне Бостонське чаювання (грудень 1773 p.), коли під керівництвом створеного в Бостоні комітету колоністів вантаж чаю був викинутий в океан. У відповідь англійський парламент видав серію «репресивних актів» (березень

1774p.), згідно з якими порт оголошувався закритим, Массачусетс позбавлявся колоніальної хартії, звинувачені в антианглійській діяльності особи мали бути направлені для суду до Англії, губернатору надавалися виключні повноваження, будинки колоністів оголошувалися відкритими для постою англійських військ. Спеціальним Квебекським актом північно-західні американські землі приєднувалися до провінції Квебек Британської Канади.

З ініціативи найбільш політично розвинутих штатів — Массачусетсу і Вірджинії — був оголошений розрив торгових відносин з Англією, а потім, для організації спільної боротьби, скликані представники на загальний Конгрес колоній.

Перший Континентальний конгрес у Філадельфії (5 вересня — 26 жовтня 1774 р.) зібрав 56 представників від 12 колоній, крім Джорджи. Вирішення питань на ньому здійснювалося за принципом рівності штатів (один штат — один голос). Конгрес засудив англійську політику і висунув ідею про власне державне визначення, але поки на основі прав «англійських громадян». Не пориваючи відносин з короною, Конгрес звернувся з петицією про визнання за американськими колоніями їхнього статусу і прав.

Рішення Конгресу стимулювали громадянську непокору в колоніях. З огляду на партійні протиріччя у британському парламенті палата громад виробила різко опозиційну лінію поведінки щодо колоній. На підставі резолюцій Конгресу в окремих колоніях пройшли перевибори до законодавчих зборів, які надали перевагу прихильникам відкритого розриву і навіть війни з метрополією. Особливу роль відіграли збори у Вірджинії, на яких громадський діяч і літератор П. Генрі відкрито проголосив стан війни з метрополією. У лютому 1775 р. було почате формування конституційної армії колоній.

Війна за незалежність (1775—1783 pp.) після перших перемог над загонами англійців у квітні 1775 р. йшла зі змінним успіхом. Поворотним моментом у війні і у всьому русі до державного самовизначення колоній стала робота другого Континентального конгресу (10 травня 1775 р. — квітень 1789 р.). На Конгрес з'їхалися представники всіх 13 штатів. Були прийняті рішення про організацію збройних сил, про призначення генерала Дж. Вашингтона головнокомандувачем американської армії. У травні 1776 р. колоніям було запропоновано організувати самостійні органи влади, була прийнята резолюція про те, що «усяка влада, що виходить від Англії, повинна бути повністю ліквідована». Незважаючи на стримане ставлення деяких штатів до ідеї незалежності, у липні 1776 р. Конгрес прийняв основоположний для нової держави документ — Декларацію незалежності. У ній були проголошені розрив з метрополією і самовизначення колоній у новому державному утворенні американської нації.

Наприкінці 1776 р. Дж. Вашингтону вдалося упорядкувати американську армію і завдати кількох великих поразок англійським експедиційним загонам. Велику роль у переломі ходу подій відіграла підтримка Франції: у грудні 1777 p., маючи власні інтереси щодо зменшення англійського впливу в Америці і на морях, Франція визнала незалежність колоній і встановила повноцінні дипломатичні відносини з ними, а також надала їм значну фінансову і військову допомогу. Важливим моментом у боротьбі з Англією стала і міжнародна підтримка на основі проголошеної Росією Декларації про «збройний нейтралітет» 1780 p., підтриманої Данією, Пруссією, а потім Голландією. Воєнні дії затихли в колоніях у листопаді 1781 р. Після півторарічних переговорів, у жовтні 1782 p., було укладене англо-американське перемир'я. Потім за участю і посередництва Франції, Іспанії й інших країн був підписаний Версальський мирний договір (3 вересня 1783 р.). За ним Англія юридично визнавала незалежність американських колоній. У травні 1784 р. договір набрав чинності.

Війна за незалежність 1775—1783 р. завершила процес державно-політичного становлення американських колоній і поклала початок нової американської державності. Ця державність стала ще одним кроком на шляху формування політичного і правового укладу Нового часу. її рисами і водночас особливостями стало визнання принципу безумовної виборності виконавчої влади і, виходячи з цього, однозначно республіканського устрою за високого ступеня демократії, що забезпечувалася в тому числі особливими, історично сформованими правами окремих общин і територій на самоврядування.


2. Формування державності США , декларація незалежності 1776р, статті Конфедерації 1781р. Конституція 1787р.

Перший проект федерації північноамериканських колоній був розроблений Бенджаміном Франкліном ще у 1748 р. 5 вересня 1774 р. відбувся перший Континентальний конгрес, який виробив два документи: «Декларація прав і потреб колоній» та «План асоціацій першого Континентального конгресу».

У жовтні 1774 р. розпочалися військові сутички між патріотами і роялістами в штатах Кентуккі та Теннесі, а 8 квітня 1775 р. в Північній Кароліні розгорілася справжня громадянська війна. Лоялістів (прихильників англійської корони) вимазували смолою, вивалювали у пір'ї та виганяли з маєтків.

19 квітня 1775 р. відбулася перша сутичка повстанців з англійським військовим загоном поблизу Бостона. Перемога під Бостоном призвела до вибуху патріотичних настроїв. Через три дні у таборі повстанців налічувалося 20 тис. чоловік.

10 травня у Філадельфії відкрився другий Континентальний конгрес, який узяв під свою опіку повстанську армію та призначив її командуючим Дж. Вашингтона (1732-1799), полковника і плантатора. У відповідь королівський уряд оголосив колонії у стані заколоту та установив торговельну блокаду. Англійська регулярна армія була збільшена до 55 тис. чоловік, а особовий склад флоту - до 28 тисяч. Одночасно була здійснена спроба підняти проти колоністів індіанські племена, а також плантаційних негрів. Наприкінці 1775 р. на боці метрополії воювали до 20 тис. лоялістів.

У відповідь Конгрес оголосив про створення з 2 січня 1776 р. «комітетів безпеки» для боротьби з відкритими та прихованими лоялістами.

4 липня того ж року у Філадельфії Конгрес виголосив знамениту «Декларацію незалежності Сполучених Штатів», розроблену комісією з п'яти чоловік під головуванням Томаса Джефферсона. В ній називалися усі зловживання та утиски, здійснювані британською короною в колоніях. Проголошувалося, що пригнічений народ має право на повстання: «Всі люди народжені рівними, вони наділені ... певними невід'ємними правами, в числі котрих - життя, свобода та прагн