Культура наукової мови

1. Функціональні різновиди сучасної української літературної мови. Поняття "науковий стиль мови", "науковий дискурс".

2. Історія становлення української наукової мови, особливості формування мови економічної науки.

3. Специфіка наукової (зокрема економічної) мови: сфера поширення, призначення, жанри, ознаки, мовні засоби.

4. Термін як репрезентант наукового поняття. Загальнонаукова і спеціальна термінологія.

5. Нормативні параметри наукового стилю. Роль мовної особистості у формуванні наукового стилю..

6. Поняття "мовна картина світу" та "наукова картина світу". Національні й інтернаціональні особливості сучасної наукової картини світу.

7. Поняття "економічний термін", "економічна терміносистема". Проблеми кодифікації та стандартизації сучасної економічної терміносистеми.

8. Економічна термінологія - інформативне ядро наукової мови економічних наук

9. Наукова мова економіки як функціональна система загальнолітературної мови й загальнонаукові, міжгалузеві, вузькоспеціальні терміни.

10. Шляхи формування та етапи становлення економічної термінології

11. Генетична характеристика наукової мови економічної науки.

12. Взаємодія національних та інтернаціональних елементів в економічній науковій мові

13. Вияви полісемії й омонімії, паронімії в економічній терміносистемі

14. Антонімія та синонімія в наукових економічних текстах.

15. Термінотворення як один із шляхів поповнення термінологічного фонду економічної наукової мови.

16. Типи економічних словників, їхня характеристика.

17. Мовна норма - центральне поняття мовної культури наукових досліджень. Поняття "термінологічна норма".

18. Точність, логічність, аргументованість, доцільність - основні ознаки змістової організації мови наукових досліджень.

19. Поняття "текст". Мовні та позамовні складові тексту. Основні ознаки тексту

20. Структура наукового тексту. Нормативні параметри наукового тексту

21. Параметри усної форми сучасної літературної мови. Акцентуаційні й фонетичні норми в усній мові науковців.

22. Форми репрезентації усної мови науковців (доповідь, промова, публічний виступ, лекція, бесіда)

23. Особливості писемної форми наукової мови.

24. Вимоги до оформлення писемної наукової мови.

25. Форми репрезентації писемної мови наукової інформації (рецензія, наукова стаття, резюме

26. Поняття "мовна компетенція", її складові

27. Культура мови як елемент загальної культури особистості. Основні ознаки мовної комунікації

28. Шляхи підвищення культури мови.

29. Роль словників у формуванні мовної і професійної компетенції майбутнього науковця.

30. Специфіка тлумачення економічних термінів у лінгвістичних словниках


1. Функціональні різновиди сучасної української літературної мови. Поняття "науковий стиль мови", "науковий дискурс"

Сучасна українська літературна мова — мова сучасних засобів масової інформації, ділового спілкування, науки, освіти, худож. творчості, розм. стилю. У широкому розумінні ототожнюється з новою українською літературною мовою (у сучас. нормат. словниках, граматиках саме в такому розумінні використовуються тексти нової укр. літ. мови, що сприймаються сучас. читачами як нормативні). У вузькому розумінні — літературна мова, яку вживають три останні покоління учасників мовної комунікації, тобто часові межі її охоплюють 60 років.

Сфера використання наукового стилю – наукова діяльність, науково-технічний прогрес, освіта. Основне призначення – викладення наслідків дослідження про людину, суспільство, явище природи, обґрунтування гіпотез, доведення істинності теорій, класифікація й систематизації знань, роз’яснення явищ, збудження інтелекту читача для їх осмислення.

Основні ознаки:

· ясність (понятійність) і предметність тлумачень;

· логічна послідовність і доказовість викладу;

· узагальненість понять і явищ;

· об’єктивний аналіз;

· точність і лаконічність висловлювань;

· аргументація та переконливість тверджень;

· однозначне пояснення причино-наслідкових відношень;

· докладні висновки.

Основні мовні засоби спрямовані на інформування, пізнання, вплив і характеризуються:

великою кількістю наукової термінології (транскрипція, турбуленція, дистиляція, реорганізація, атомна маса й т. ін.);

наявність схем, таблиць, графіків, діаграм, карт, систем математичних, фізичних, хімічних та ін. знаків і значків;

оперування абстрактними, переважно іншомовними словами (теорема, вакуум, синус, параграф, ценз, шлак та ін.);

використовуванням суто наукової фразеології, стійких термінологічних словосполучень;

залучення цитат і посилань на першоджерела;

як правило, відсутністю авторської індивідуальної манери та емоційно-експресивної лексики;

наявністю чіткої композиційної структури тексту (послідовний поділ н розділи, частини, пункти, підпункти, параграфи, абзаци із застосування цифрової або літерної нумерації);

окрім переважного вживання іменників т відносних прикметників наявні дієслівні форми, частіше безособові, узагальнені чи неозначені, як правило, теперішнього часу; що констатують певні явища й факти; значну роль відіграють дієприслівникові та дієприкметникові звороти, які додатково характеризують дії, предмети та явища;

монологічним характером текстів;

переважанням різнотипних складних речень стандартних виразів (кліше).

Для наукових дискурсів характерним є розміщення основної думки на початку абзацу, потім від ствердження переходять до доказу, підкріплюючи їх прикладами та їх аналізом. На фоні поширених синтаксичних побудов короткі прості речення стають виділеними і фокусують увагу адресата, додатково акцентуючи важливі поняття, факти чи докази. Для логічного представлення інформації чи підведення підсумків, часто зміст схематично оформлюють у вигляді окремих пунктів, що, в свою чергу, полегшує адресату процес обробки отриманої інформації.


2. Історія становлення української наукової мови, особливості формування мови економічної науки

Справа наукової термінології — це дуже складна й важлива справа. Термінологія не повстає відразу, а звичайно витворюється самим життям упродовж віків духового життя, потребує державницької традиції для свого усталення. А духовна українська інтелігенція останні шість віків (XV-XX) усе жила в чужій культурі... Ось тому вироблення української наукової мови ніколи не йшло в нас нормальним шляхом.

За опрацювання наукової термінології окремі українські одиниці беруться рано, ще з 1860-х років. Зроблено з того часу дуже багато,* але тому, що праця та не мала реального примінення й перевірення в житті, а також і тому, що за неї часто бралися особи (як часом і тепер) з великим патріотизмом, але з малим фаховим знанням, справа творення української термінології довго не виходила з дилетантських рамок.

І з 1917 року по всій Україні постають усякі гуртки та комісії, що пильно займаються складанням найрізніших термінологічних словників. Почала працювати українська школа, а вона голосно вимагала наукової термінології, її ж вимагали й різні державні українські установи, що повстали з того часу. Окремі особи нашвидку складали тоді різні словнички, щоб задовольнити бодай найпершу невідкладну потребу.

В серпні 1918 р. при Київськім науковім товаристві закладено сталу Термінологічну комісію, що справу української термінології поставила вже на науковий ґрунт. В 1919 р. при Академії наук також почала працювати Правописно-термінологічна комісія. Але на початку обидві ці Комісії, не маючи ніяких матеріальних засобів, працювали дуже мляво, а зимою 1920-1921 року праця припинилася.

Саме у 20 – 30-х роках особливо гостро відчувалася потреба в удосконаленні мови науки і формуванні науково-технічних терміносистем на українському ґрунті. Цьому сприяла активізація наукових досліджень, інтенсивний розвиток, збагачення й удосконалення мови різних наукових галузей, що знайшло відображення у численних публікаціях, зокрема з технічних наук: техніки, математики, агрономії, фізики, хімії тощо. Це сприяло збагаченню термінологічної лексики й удосконаленню граматичного оформлення науково-технічних текстів.

Уперше становлення національних терміносистем відбувалося на наукових засадах термінотворення, вироблених спільно фахівцями технічного профілю й лінгвістами. І якби не позамовні чинники, то наприкінці 30-х років українська мова мала б уніфіковану наукову термінологію, що забезпечило б повноцінне функціонування українського наукового стилю.

3. Специфіка наукової (зокрема економічної) мови: сфера поширення, призначення, жанри, ознаки, мовні засоби

Культура наукової мови є одним з найважливіших показників культури молодого дослідника. Характерною особливістю наукової мови вчені вважають формально-логічний спосіб викладення матеріалу, вживання спеціальної термінології, використання якої вимагає особливої точності, наявності міркувань, обґрунтування висновків тощо. Тому при написанні та оформленні тексту наукової роботи студентам-філологам слід звернути увагу на стислiсть, лаконiчнiсть викладу матеріалу; логiчну послiдо