Загальна психологія

1. Загальна психологія як наука та її використання в роботі психолога

2. Становлення психології як науки.

3. Завдання психології як науки.

4. Галузі психологічної науки.

5. Основні напрями розвитку психології та їх характеристика.

6. Методологічні принципи загальної психології

7. Принцип детермінізму у психології

8. Принцип системності в загальній психології

9. Принцип випереджального психічного відображення дійсності

10. Принцип єдності свідомості й діяльності

11. Загальна характеристика методів психології.

12. Загальні вимоги до організації та проведення психологічного дослідження.

13. Спостереження як метод психології

14. Можливості використання спостереження в роботі психолога.

15. Принципи наукового спостереження психічних явищ..

16. Побутове і наукове спостереження: порівняльний аналіз.

17. Експеримент і його використання в роботі психолога.

18. Інтерв'ю як метод вивчення психіки.

19. Вимоги до проведення інтерв'ю..

20. Анкетування і його використання в роботі психолога.

21. Вимоги до проведення анкетування.

22. Тестування як метод вивчення психіки.

23. Вимоги до проведення тестування.

24. Вивчення продуктів діяльності як метод психології

25. Контент-аналіз як метод психології

26. Проективні методи дослідження психіки.

27. Опитування як метод психології

28. Психіка як об'єкт загальної психології. 29. Розвиток психіки у філогенезі. 30. Функції психіки. 31. Рівень розвитку психіки і форми поведінки тварин. 32. Виникнення і розвиток свідомості.

33. Порівняльний аналіз психіки тварин і свідомості людини. 34. Структура свідомості. 35. Свідоме і несвідоме. 36. Самосвідомість особистості та її розвиток.

37. Механізми розвитку самосвідомості особистості. 38. Поняття про "Я-концепцію". 39. Самооцінка і рівень домагань як характеристики самосвідомості. 40. Методи дослідження самооцінки і рівня домагань. 41. Вплив "Я-концепції" на можливість самореалізації особистості.

42. "Я-образ" як установка особистості. Модальності "Я". 43. Співвідношення понять "індивід", "особистість", "індивідуальність". 44. Поняття про особистість у психології. 45. Структура особистості. 46. Біологічне і соціальне в структурі особистості. 47. Стадії становлення особистості. 48. Методи вивчення особистості. 49. Рушійні сили формування і розвитку особистості.

50. Стадії становлення особистості. 51. Діяльність як умова розвитку особистості. 52. Основні види діяльності та їх характеристика.

53. Структура діяльності. Формування навичок і вмінь у діяльності

54. Основні форми прояву психіки та їх взаємозв'язок.

55. Механізми розвитку вищих психічних функцій.

Список використаної літератури.


1. Загальна психологія як наука та її використання в роботі психолога

Загальна психологія – галузь психологічної науки, яка вивчає психіку людини, її загальні закономірності, розробляє систему психологічних знань, виявляє її логічний осередок, з’ясовує методологічні основи психологічної дисципліни, відповідно тлумачить психологічні феномени.

"Психологія" вживається в повсякденному, життєвому розумінні. Психологом називають людину, яка завдяки життєвому досвіду може багато відчути, побачити, зрозуміти і навіть передбачити в інших людях. В такому розумінні кожний з нас є психологом і займається психологією. Адже ми постійно взаємодіємо з іншими в різноманітних сферах людського життя. При цьому ми так чи інакше змушені формувати для себе відповідні уявлення про внутрішній світ і особливості особистості цих людей, про їх ставлення до нас і оточуючого середовища, про їх наміри, думки та інше.

З'ясування специфічних особливостей явищ, які вивчає психологія, являє собою значну, велику трудність. Саме розуміння цих явищ в багато чому злежить від світогляду людини. Трудність полягає перш з все в тому, що явища, які вивчає психологія з давніх давен виділялись людським розумом і відмежовувались від інших проявів життя як особливі явища. Психічні явища це постійні регулятори діяльності, що виникають у відповідь на подразники, які діють в даний момент часу (відчуття, сприймання), або ті, які були в минулому досвіді (пам'ять), узагальнюючи ці виливи і передбачаючи результати, до яких вони приведуть (мислення, уява), підсилюючі чи послаблюючі, взагалі активізуючі діяльність під впливом одних чинників і гальмуючі її під впливом інших (почуття, воля), виявляючи відмінність в поведінці людей (темперамент, характер, здібності). Пояснити психічні явища це означає розкрити їх взаємні зв'язки, залежність їх від життєвих умов, що їх породжують, з'ясувати ці закономірності, яким вони підлягають. Значить, предметом психології є психічні явища. Тому психологію можна визначити як науку, яка вивчає умови, властивості і закони психічних явищ, маючи при цьому на увазі, що психіка є особлива властивість особливим способом організованої матерії, суть якої полягає у відображенні реальної дійсності. Психологія як наука, вивчає психіку людини і тварин. Загальна психологія вивчає психічну діяльність дорослої нормальної людини.

Отож, особливості психології як науки обумовлені передусім особливостями психічної реальності. З того, що психічна реальність має особливий статус в людському житті, витікає й непересічне значення психологічних знань для людини. Кожна людина є світом і цей світ - психічний. Він має певні закономірності, що їх вивчає психологічна наука. Орієнтуватися в цьому світі - тобто в самому собі - не менш важливо, ніж орієнтуватися у світі зовнішньому. Людина і оточуючий світ - це дві безодні, пізнавати їх можна без кінця. Коли хтось гадає, що він знає себе досконально - це лише свідчення того, що ця людина зіткнулася із певними перешкодами у самопізнанні. Великий шар несвідомого, в якому зберігаються не тільки власні психічні таємниці людини, але й вселюдські, кожної миті може цю людину здивувати. Цей подив може бути приємним або неприємним.

2. Становлення психології як науки

В історії психології, психологічній науці, яка займається дослідженням процесу становлення психологічних знань і уявлень, можна знайти три основних підходи до визначення рамок та етапів розвитку психології:

Відповідно до першого підходу, психологія має довгу передісторію і коротку історію, яка починається з другої половини XIX століття (Г. Еббінгауз).

Представники другого підходу (М. С. Роговін та ін.) вважають, що розвиток психологічної думки має бути розподілений на три етапи:

1-й етап - донаукової (міфологічної) психології - коли панували анімістичні уявлення про душу;

2-й етап - філософської психології - коли психологія становила собою частину філософії, об'єднана з нею спільним методом (цей період протягся від античності до XIX ст.);

3-й етап - власне наукової психології. Цей період звичайно датують другою половиною XIX ст. (тобто саме тим часом, коли, за Еббінгаузом, починалась вся історія психології) і пов'язують із застосуванням у психології об'єктивного методу (експерименту), запозиченого в природничих наук, який дозволив їй відділитися від філософії. Цей підхід на сьогодні є найбільш поширеним. Його недоліком є те, що наукова психологія протиставляється усій попередній.

З часів Декарта аж до XX сторіччя душа людини ототожнювалася з її свідомістю. Але насправді вона ширше свідомості, бо усвідомити ми можемо лише малу кількість душевних явищ. У філософії проблему несвідомого було піднято Г. Лейбніцем, А. Шопенгауером та Е.Гартманом, серед психологів першим звернувся до цієї проблеми 3. Фрейд. Він започаткував не лише класичний психоаналіз, але й традицію глибинної психології взагалі. Дослідження ірраціональної сторони психіки повернуло мисленню його справжню роль у житті душі. Мислення - це лише один з пізнавальних процесів, одна з важливих психічних функцій, яка не може сама по собі визначати субстанційність людської психіки.

Субстанцгйність душі - важлива її властивість. Душу не можна розглядати як світ, окремий від навколишнього, якщо не вважати її субстанційно самостійною. Психологічні вчення, які позбавляють душу субстанційності, перекреслюють її здатність до самоспричинення. Тоді людина опиняється повністю визначеною природою та соціумом, а її власна сутність втрачає можливість впливати на хід життєвих подій.

Дуалізм залежності й самодостатності людини, яким визначалася психологічна думка Просвітництва, призвів до переакцентування психології на дослідження людської дії із її діалектичними сторонами - цілями і засобами, яке відбулось вже в епоху Сцієнтизму. Психологи XIX ст. розглядали психіку або як засіб (а саме засіб адаптації), або як мету (як самоцінне утворення), або як характер дії, в якому засіб взаємодіє з метою.

3. Завдання психології як науки

Серед завдань загальної психології центральне місце посідає розробка методологічних основ, теорії і методик вивчення психологічних явищ.

Найбільш загальними завданнями психології у третьому тисячолітті є:

• вивчення впливу суспільної дійсності на психіку людини та психологію різних людських спільнот. У цьому аспекті здійснюється психологічний аналіз діяльності, поведінки і вчинків людини, визначаються вимоги суспільної дійсності до її психіки тощо;

• розкри